Суди не захотіли слухатися через втручання політиків у правосуддя

Правосуддя, №21 (801) 26.05—01.06.2007

2564

Нинішня політична криза загострила наявні руйнівні процеси у сфері правосуддя і породила для нього нові ризики. Неспроможність суб’єктів політичного протистояння вирішити проблеми належними засобами, кричущий правовий нігілізм владних та політичних суб’єктів призвели до масштабного і безцеремонного втручання політики у правову сферу, зокрема й у правосуддя.

Такого висновку дійшли учасники екстреного засідання президій Верховного Суду та Ради суддів, яке відбулося 21 травня під головуванням Голови ВС Василя Онопенка та голови РСУ Петра Пилипчука. Факти системного і нахабного тиску на суддів, втручання у діяльність судів вони розцінили як спроби свідомої та цілеспрямованої руйнації судової системи, політизації судів, намагання перетворити суд з органу правосуддя на важіль виконання політичних та особистих замовлень.
Члени обох президій звернули увагу на брак належної юридичної обгрунтованості окремих рішень глави держави щодо призначення суддів на адміністративні посади, спроби втручання в організацію здійснення правосуддя представників Кабінету Міністрів, тенденційний підхід до вирішення питань відповідальності суддів Вищою радою юстиції, нехтування принципами поділу влади та незалежності суддів вітчизняними законодавцями.
Складовими такого процесу учасники спільного засідання називають постанову Верховної Ради «Про спроби маніпулювання Печерським судом м.Києва у впливі на діяльність Центральної виборчої комісії», ухвалену днями народними депутатами, та рішення провести 23 травня цього року парламентські слухання «Про стан правосуддя в Україні». Судді не лише акцентували увагу на поспішності підготовки питання про проведення слухань, ігноруванні парламентарями низки нормативних вимог, а й розцінили цей депутатський захід як можливу форму втягування однією зі сторін політичного протистояння у політичну кризу ще й судової влади, використання суддівського корпусу для задоволення певного політичного інтересу.
Виходячи з цього, члени президій ВС і РСУ визнали неможливою участь представників суддівського корпусу в парламентських слуханнях як таких, що можуть ускладнити ситуацію у сфері правосуддя. А самих законодавців судді застерегли від недоцільності проведення за нинішньої політичної ситуації заходів, які можуть поглибити політизацію правосуддя.
Учасники засідання схвалили низку інших застережень і рекомендацій, які виклали у спеціально прийнятій з цього приводу заяві.

Про судочинство без суддів

З огляду на таку заяву було не дивно, що парламентські слухання «Про стан судочинства», що відбулися під куполом будівлі на вул. М.Грушевського 23 травня, пройшли без участі винуватців урочистостей.
Відкриваючи слухання, Голова ВР Олександр Мороз наголосив на їхній доцільності та актуальності. «Гірко говорити, що з прийняттям змін до законодавства, яке регулює систему судоустрою, ми запізнилися років на десять», — сказав він, підкресливши, що проблеми судочинства потребують якнайшвидшого вирішення. При цьому О.Мороз нагадав, що парламент прийняв у першому читанні зміни до законів «Про судоустрій України», «Про статус суддів». Тепер ці закони потрібно вводити в дію, приводити у відповідність із Конституцією. Крім того, існує низка рекомендацій ПАРЄ щодо судоустрою, які треба виконувати. «Ми отримали рішення Конституційного Суду про порядок призначення суддів на адміністративні посади. Все це вимагає внесення змін до чинного законодавства. Йдеться про кількасот судів», — зауважив Голова ВР. На його думку, треба вийти з цієї ситуації, прийняти законопроект про внесення поправок до законів про судоустрій та статус суддів.
Ми маємо ганебну практику рейдерства, зокрема суддівського, в господарстві, особливо під час боротьби за підприємства, майнові інтереси. Все це в сукупності передбачає доопрацювання системи відповідних документів, наголосив Голова ВР.
Багато питань, за словами О.Мороза, виникає при формуванні суддівського корпусу, доборі суддів на посади, а також щодо посилення їхньої дисциплінарної відповідальності, щодо діяльності кваліфкомісій. Кожна ділянка судової системи перевантажена проблемами, які потребують негайного вирішення, переконаний він.

***

Але, звичайно, констатація проблем аж ніяк не сприяє їх вирішенню. І чим далі суди втягуватимуться в політику, тим більше Україна віддалятиметься від реформування правосуддя за європейським зразком. Про те, як унеможливити політизацію судів та суддів, на слуханнях депутати практично не говорили.

Підготувала
Наталія САРАПИН

ЗАЯВА
Президії Верховного Суду України
та президії Ради суддів України

21 травня 2007 року м.Київ

Враховуючи ситуацію, яка склалася в Україні у сфері правосуддя, керуючись стст.6, 8, 19, 124—126, 129, 130 Конституції, Президія Верховного Суду та президія Ради суддів України вважають за необхідне заявити.
Вітчизняне правосуддя опинилося перед реальною загрозою знищення його засад, а Україна та українське суспільство — перед загрозою втрати своєї правової основи, якою є судова система.
Нинішня політична криза загострила існуючі руйнівні процеси у сфері правосуддя та породила нові ризики в діяльності судових органів. Неспроможність суб’єктів політичного протистояння вирішувати політичні проблеми належними засобами, кричущий правовий нігілізм владних та політичних суб’єктів призвели до масштабного і безцеремонного втручання політики у правову сферу, в тому числі у правосуддя. Спостерігається неправомірне використання суб’єктами влади наданих їм повноважень для посилення залежності судових органів, тиску на суддів, втягування їх у політичну боротьбу, нав’язування неправових підходів до вирішення спорів та конфліктів.
Очевидними є спроби свідомої та цілеспрямованої руйнації судової системи, політизації судів, намагання перетворити суд з органу правосуддя на орган виконання політичних та особистих замовлень, зробити придатком тієї чи іншої політичної сили, засобом задоволення політичних, корпоративних та приватних інтересів.
Останнім часом факти тиску на суддів та втручання в діяльність судів набули системного й відвертого характеру, зокрема при вирішенні суддями справ, формуванні суддівського корпусу, призначенні суддів на адміністративні посади, вирішенні питань про їхню відповідальність.
За таких умов суддів роблять заручниками ситуації та ставлять перед вибором: або піддатися спокусливим пропозиціям, тиску та шантажу, або суворо дотримуватися вимог закону, присяги та етики судді. На превеликий жаль, далеко не в усіх випадках судді вибирають останній варіант поведінки, ухвалюючи правові рішення. Набуває поширення зловживання ними своїм статусом та повноваженнями, постановлення завідомо неправосудних рішень, що проявляється, зокрема, у розгляді справ з грубим порушенням предметної та територіальної підсудності, прийнятті до провадження позовів, не підвідомчих судам загальної юрисдикції, розгляді позовів осіб, які не мають права їх подавати до суду. Але тиск, втручання, спокуса, політична доцільність тощо не можуть бути жодним виправданням неправомірних дій та рішень: за будь-яких обставин судді мають діяти в межах закону. Відвертим зловживанням суддів, а тим більше їхній сваволі, виконанню замовлень не може бути пояснення та виправдання. Суддя має пам’ятати, що прийняття ним неправосудного рішення, навіть під незаконним впливом чи тиском сторонніх осіб, незалежно від їхнього статусу та посадового становища, має тягти передбачену законом відповідальність, у тому числі кримінальну. Неправосудне рішення не тільки заподіює шкоду правам та інтересам учасників процесу, а й підриває авторитет суду та довіру до нього суспільства, може бути використане та використовується для дискредитації суддів, незалежно від юрисдикції, рівня та спеціалізації суду.
З іншого боку, суддя повинен відповідно реагувати на будь-які спроби вплинути на нього, аби змусити прийняти певне рішення, незалежно від того, у який спосіб здійснюється втручання в його діяльність (підкуп, шантаж, умовляння, погрози тощо). При цьому не має значення, хто саме втручається в діяльність судді — представник законодавчої чи виконавчої влади, правоохоронних органів, підприємець, суддя, який займає адміністративну посаду, суддя вищестоящого суду, колега, знайомий, родич тощо. Таким реагуванням має бути, зокрема, звернення до правоохоронних органів, Ради суддів України чи до інших органів суддівського самоврядування, Верховного Суду.
Особливо небезпечним для правосуддя є ігнорування високими посадовими особами держави та органами державної влади, політичними діячами правових принципів, які забезпечують самостійність та неупередженість суду, незалежність суддів. В Україні набуває системного характеру і стає звичною практикою надання оцінки рішенням судів некомпетентними суб’єктами, ігнорування судових рішень, які набрали законної сили. Такі дії стимулюють поширення в суспільстві неповаги до суду та його рішень, підривають правові засади діяльності судових органів, а отже, і самої державності. Відбувається правова девальвація судових рішень, вони втрачають свою юридичну силу, обов’язковість, суспільне визнання. За таких обставин в очах громадськості суд перестає бути правовою інстанцією встановлення істини, надійним суб’єктом захисту прав і свобод громадян, органом правосуддя.
Бракує також належної юридичної обгрунтованості окремим рішенням Президента, які стосуються організації діяльності судової влади. Зокрема, йдеться про укази від 11.09.2006 №747, 12.03.2007 №190 та 23.03.2007 №240, якими, всупереч положенням ч.2 ст.19 Конституції та закону «Про судоустрій України», регламентовано повноваження Голови Верховного Суду, голів вищих спеціалізованих судів, Ради суддів України та інших органів суддівського самоврядування і запроваджено не передбачені законом процедури призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції. Велике занепокоєння викликає реалізація Президентом наділеного ним самого себе права одноособово, без участі голів відповідних судів та органів суддівського самоврядування призначати виконувачів обов’язків голів судів. Більше того, всупереч указу від 23.03.2007 №240 за спрощеною процедурою відбулися призначення не тільки виконувачів обов’язків голів судів, а й їхніх заступників.
Не завжди дотримуються принципів розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, самостійності судів та незалежності суддів вітчизняні законодавці. Так, 17 травня 2007 року народні депутати ухвалили постанову Верховної Ради «Про спроби маніпулювання Печерським районним судом м.Києва у впливі на діяльність Центральної виборчої комісії», що містить положення, які за своїм змістом є втручанням у здійснення правосуддя, тиском на суддів, неповагою до суду та привласненням його функцій.
Так, у цій постанові не тільки дано офіційну оцінку рішенню Печерського районного суду м.Києва від 11.05.2007 за позовом виборчого блоку політичних партій «Блок Юлії Тимошенко» (що у правовій державі є неприпустимим), а й вказано, як саме мав діяти суд та яке рішення він повинен був постановити. «З огляду на те, — зазначається у вказаній постанові, — що укази Президента від 2.04.2007 №264 та від 26.04.2007 №355 щодо дострокового припинення повноважень Верховної Ради перебувають на розгляді в Конституційному Суді, місцевий загальний суд мав би зупинити провадження у справі до прийняття рішення Конституційним Судом стосовно конституційності цих указів». Крім того, як випливає з указаної постанови, головні комітети Верховної Ради винесли рішення стосовно неврахування суддями Печерського районного суду м.Києва при прийнятті зазначеної постанови відповідних положень чинного законодавства.
Таким чином, народні депутати вийшли за межі своїх повноважень і привласнили функцію правосуддя. Згідно з ч.1 ст.124 Конституції правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Офіційна вказівка некомпетентного суб’єкта про те, яке саме рішення мав ухвалити суд, є втручанням у здійснення правосуддя і тиском на суддів, зокрема тих, які розглядатимуть цю справу в апеляційному та касаційному порядку. Про такий тиск та завуальовану погрозу суддям свідчать також положення пп.1 та 2 зазначеної постанови, якими Генеральній прокуратурі та Вищій раді юстиції запропоновано здійснити перевірку фактичних обставин прийняття суддями згаданого рішення, а Комітету Верховної Ради з питань правосуддя у разі надходження документів від Вищої ради юстиції за наслідками цієї перевірки невідкладно подати на розгляд парламенту проекти відповідних рішень.
Таким, що не базується на законі й може бути розціненим як втручання в організацію здійснення правосуддя та порушення гарантій самостійності судів і незалежності суддів, слід також визнати звернення першого заступника міністра Кабінету Міністрів О.Лукаш до Міністерства юстиції, Державної судової адміністрації, місцевих та апеляційних судів м.Києва, Вищого адміністративного суду щодо термінового повідомлення Кабінету Міністрів про надходження до судів справ, сторонами (третіми особами) в яких є Кабінет Міністрів, Прем’єр-міністр або члени уряду, та невідкладного надання вичерпної інформації про такі справи (листи від 14.05. 2007 №1-12822/07 та 1-2907/07). До того ж відповідно до таких звернень Державна судова адміністрація має щодня (два рази на день — до 10 та 16 години) надавати Кабінету Міністрів узагальнену інформацію про такі справи по всіх регіонах України.
Закон не наділяє Кабінет Міністрів, Міністерство юстиції, Державну судову адміністрацію та будь-які інші органи виконавчої влади повноваженнями щодо організаційного керівництва судами, не передбачає обов’язку голів судів та суддів надавати оперативну інформацію органам виконавчої влади стосовно певних категорій судових справ, не встановлює переважного права Кабінету Міністрів та членів уряду на отримання процесуальної інформації, у тому числі повідомлення про надходження до суду позовів (заяв), відкриття провадження у справі тощо.
Однією з гарантій самостійності судів та незалежності суддів закон визначає особливий порядок притягнення до відповідальності та звільнення суддів (ч.7 ст.14 закону «Про судоустрій України»). Однак органи, до компетенції яких віднесено вирішення таких питань, цих вимог закону дотримуються не завжди.
Зокрема, це стосується Вищої ради юстиції, в діяльності якої спостерігається неоднаковий підхід до вирішення питань про звільнення суддів з посад за порушення присяги, а також перевищення членами цього органу своїх повноважень при проведенні перевірок. В одних випадках Вища рада юстиції надзвичайно оперативно, буквально в лічені дні приймає рішення про внесення подання щодо звільнення судді з посади за порушення присяги, навіть не вислухавши пояснення самого судді, в інших — ухвалення рішень затягується на місяці й навіть роки. Це може свідчити про відхід Вищої ради юстиції або її окремих членів від правових засад діяльності цього органу, їхню упередженість, протиправне присвоєння повноважень стосовно позапроцесуального контролю за здійсненням судами правосуддя.
Так, діючи всупереч вимогам ст.25 закону «Про Вищу раду юстиції» та Регламенту Вищої ради юстиції, член ВРЮ В.Бондик 6 квітня 2007 року вилучив у Феодосійському міському суді Автономної Республіки Крим адміністративну справу за адміністративним позовом Г.Давидова до депутатських фракцій Верховної Ради про визнання незаконною їхньої діяльності та доставив її до м.Києва. На час вилучення справи її не було розглянуто в установленому законом порядку. 20 квітня 2007 року на своєму засіданні Рада суддів України визнала, що В.Бондик втрутився у розгляд зазначеної судової справи та перешкоджав здійсненню правосуддя, що прямо заборонено ст.126 Конституції та ст.14 закону «Про судоустрій України».
Небезпечними для правосуддя Президія Верховного Суду України та президія Ради суддів України вважають спроби деяких суб’єктів в умовах політичної кризи та правової невизначеності повноважності парламенту здійснити заходи з кардинального реформування судоустрою, судочинства та визначення статусу суддів. По-перше, такі заходи не базуються на Конституції та передбачають концептуально хибні підходи до реформування. Судова реформа, яка справді є нагальною для нашої країни, має бути належним чином підготовлена, повинна передбачати виважені, добре продумані, системні, науково обгрунтовані підходи. По-друге, реформу необхідно здійснювати за стабільної політико-правової ситуації. В іншому випадку процес реформування судової системи буде надмірно політизованим і суб’єктивним, наслідком чого може стати намагання «підігнати» судову систему під певний політичний інтерес, на законодавчому рівні закріпити важелі впливу на суди та суддів.
Додаткову політизацію сфери правосуддя можуть спричинити терміново призначені народними депутатами на 23 травня 2007 року парламентські слухання «Про стан правосуддя в Україні». Проведення таких слухань однією зі сторін політичного протистояння об’єктивно може виявитися формою втягування в нього судів і суддів та спробою використати суддівський корпус для задоволення певного політичного інтересу.
Підтвердженням цього є, зокрема, ігнорування при ухваленні рішення щодо цих парламентських слухань нормативних вимог, встановлених законом «Про комітети Верховної Ради України» та Регламентом Верховної Ради (далі — Регламент). Зокрема, це стосується строків їх проведення, порядку підготовки, запрошення учасників, забезпечення їх відповідними матеріалами.
Згідно із зазначеними нормативно-правовими актами рішення про тему, день та час проведення парламентських слухань приймається Верховною Радою не пізніше ніж за 30 днів до їх проведення (ч.3 ст.229 Регламенту). Натомість народними депутатами таке рішення прийнято менше ніж за тиждень до їх проведення (16 травня 2007 року). Зрозуміло, що у зв’язку з цим не може бути виконано вимогу Регламенту стосовно публікації рішення про проведення парламентських слухань у газеті «Голос України» у десятиденний строк після дня його прийняття (ч.4 ст.229 Регламенту).
Відповідно до Регламенту в постанові про проведення парламентських слухань також зазначаються органи державної влади, які мають подати до Верховної Ради необхідні інформаційно-аналітичні матеріали та підготувати доповідь з питання, що розглядається на парламентських слуханнях, порядок їх висвітлення у засобах масової інформації (ч.3 ст.229 Регламенту). При цьому в постанові Верховної Ради від 16.05.2007 №1029-V «Про проведення парламентських слухань «Про стан правосуддя в Україні» передбачено лише одного суб’єкта подання таких матеріалів — Кабінет Міністрів. Отримання інформації про стан правосуддя від органів, які здійснюють правосуддя, зокрема й від Верховного Суду як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції, в постанові не передбачено. У ній навіть не визначено, хто готуватиме та робитиме доповідь на цих слуханнях.
Цілком очевидно, що організовані нашвидкуруч парламентські слухання не можуть забезпечити всебічний, глибокий, виважений, незаангажований, а головне — продуктивний аналіз стану правосуддя і вироблення комплексних та обгрунтованих рекомендацій щодо вирішення ключових проблем правосуддя, а тому здатні ввести в оману як самих парламентарів, суддів, так і суспільство загалом.
Виходячи з викладеного, Президія Верховного Суду та президія Ради суддів України вважають за необхідне:
1. Визнати, що нинішній стан правосуддя є наслідком тривалої невиваженої та непродуманої державної політики в цій сфері, безсистемного реформування правосуддя, відсутності базових передумов для існування в Україні неупередженого та справедливого суду.
2. Констатувати, що кризові явища, які виникли останнім часом у сфері правосуддя, судочинства, мають передусім не правовий, а політичний характер.
3. Заявити про неприпустимість подальшої політизації сфери правосуддя, необхідність негайного припинення протиправного втручання будь-кого в діяльність судів та тиску на суддів. Такі дії сьогодні реально загрожують підривом правових засад здійснення правосуддя, руйнацією судової системи, яка є правовою основою держави та суспільного порядку. Продовження «політичної боротьби за суд», намагання використати суд у політичних, корпоративних та особистих інтересах, зробити його ручним, інтенсивне стимулювання суддівського рейдерства, ігнорування законних судових рішень — це шлях до правового хаосу та суцільного безладу, за яких переможців бути не може. Неправомірні втручання та вплив на суд, хоч би від кого вони виходили та яку мету переслідували, мають одержувати адекватну правову оцінку правоохоронних органів, включаючи притягнення до кримінальної відповідальності.
4. Категорично засудити дії та рішення суддів, які свідомо порушують закон, зловживають статусом судді, надаючи перевагу при розгляді судових справ не праву та закону, а політичній доцільності чи іншим неправовим факторам, заявити, що за такі дії у кожному випадку вони повинні нести юридичну відповідальність, у тому числі кримінальну.
5. Вважати за необхідне прийняти роз’яснення Пленуму Верховного Суду з питань застосування законодавства, що забезпечує самостійність судів, незалежність та недоторканність суддів, з урахуванням змін, внесених до законодавства, та нових проявів посягань на правосуддя.
6. Визнати неприпустимим та таким, що веде до подальшої руйнації судової влади, намагання окремих політиків здійснювати реформування судової влади в умовах політичної кризи, за якої унеможливлене нормальне функціонування вищих органів державної влади.
7. Вважати неможливою участь суддів у парламентських слуханнях «Про стан правосуддя в Україні» 23 травня 2007 року, як таких, що призначені з порушенням установленого законодавством порядку і за нинішньої політичної ситуації в країні можуть спричинити додаткову політизацію правосуддя.
8. Відзначити, що події, які останнім часом розгортаються навколо Конституційного Суду і мають безпосереднє відношення до здійснення ним судочинства, загрожують основам конституційного ладу та національної безпеки України.