Хроніка непокори

Крок за кроком квітнева криза ставала неминучою

Відмова Верховної Ради і Кабінету Міністрів виконувати указ Президента стала апогеєм протистояння цих інститутів влади. Разом з тим аналіз 9 місяців перебування на посаді Прем’єр-міністра Віктора Януковича демонструє, що із самого початку все йшло до такого підсумку, а хроніка непокори парламенту й уряду переконує, що такий результат був просто неминучим.

Відмова Верховної Ради і Кабінету Міністрів виконувати указ Президента стала апогеєм протистояння цих інститутів влади. Разом з тим аналіз 9 місяців перебування на посаді Прем’єр-міністра Віктора Януковича демонструє, що із самого початку все йшло до такого підсумку, а хроніка непокори парламенту й уряду переконує, що такий результат був просто неминучим.

«Універсальний» Прем’єр

3 серпня 2006 року. Президент, Прем’єр-міністр, спікер і лідери парламентських фракцій (крім БЮТ) підписують Універсал національної єдності. Підписання документа передувало внесенню кандидатури Віктора Януковича на посаду Прем’єр-міністра, яке проходило на фоні численних заяв представників антикризової коаліції про те, що «більшовики» й самі призначать голову уряду, якщо глава держави не подасть його кандидатуру до парламенту в установлені строки.
Варто сказати про те, що Комуністична партія, яка входить до складу коаліції, підписала універсал з численними застереженнями, які спочатку припускали невиконання комуністами низки положень документа. Згодом Президент і опозиція неодноразово звинувачували членів антикризової коаліції та уряд у порушенні універсалу.

Директивна незгода

14 вересня 2006 року. Під час візиту до Брюсселя на засідання комісії «Україна — НАТО» В.Янукович заявляє, що наша країна не готова приєднатися до виконання Плану дій щодо членства в Північноатлантичному альянсі. Буквально за тиждень до цієї поїздки Віктор Ющенко зробив діаметрально протилежну заяву.
Для запобігання такому свавіллю в зовнішньоекономічних питаннях Президент зобов’язав главу Кабміну погоджувати директиви на зарубіжні візити в Міністерстві закордонних справ і Секретаріаті Президента. Проте вже в листопаді розпалюється новий скандал, коли уряд довгий час не подає на узгодження директиви для вояжу Прем’єра в США. Одночасно «більшовики» заявляють, що директиви вже схвалені коаліцією.
Візит В.Януковича опиняється на межі зриву.

Конфлікт контрасигнації

21 вересня 2006 року. Кабінет Міністрів повертає в Секретаріат Президента кілька указів глави держави, мотивуючи цей крок порушенням процедури контрасигнації.
Представники парламентської коаліції заявляють, що контрасигнація президентських указів не обов’язок, а право Прем’єр-міністра і що без автографів глави Кабміну і відповідального міністра ці акти є недійсними.
Ці дії «більшовиків» стають першою ознакою майбутнього масштабного конфлікту між Президентом і урядом. Кабмін готує грунт для виправдань своєї непокори Президенту в майбутньому.

Міністри-відбувайли

1 грудня 2006 року. Незважаючи на протести Президента, Верховна Рада відправляє у відставку міністра внутрішніх справ Юрія Луценка й міністра закордонних справ Бориса Тарасюка.
У відповідь глава держави видає указ, яким доручає Б.Тарасюку й надалі виконувати ці посадові обов’язки. Коаліція та уряд указ не визнають, а самого Б.Тарасюка депутати і міністри не пускають на засідання Кабміну.

«Заступницьке» ігнорування

13 грудня 2006 року. Кабінет Міністрів своєю постановою призначає заступників міністра внутрішніх справ, зокрема й одіозного Миколу Плеханова. Робить це без узгодження з В.Ющенком, порушуючи указ Президента, який передбачає, що КМ має погоджувати з главою держави всі кандидатури при призначенні на посади керівників військових формувань, правоохоронних органів і органів дипломатичної служби.
Примітно, що цей указ «більшовики» ігнорують найбільш послідовно. Так, уже в січні 2007 року Кабмін без погодження призначає Сергія Попкова і Сергія Копилова заступниками міністра внутрішніх справ. Усі вони продовжують виконувати свої обов’язки навіть тоді, коли Президент зупиняє постанови уряду, а відповідні подання направляє в Конституційний Суд.

Бюджетна непоправність

Грудень 2006 року. Парламент і уряд відмовляються враховувати пропозиції Президента при підготовці закону про державний бюджет на 2007 рік.
Близько 60 поправок до законопроекту, які переважно стосувалися підвищення мінімальних зарплат, пенсій та інших соціальних виплат, з ходу відкидаються «більшовиками». Більш того, коаліція заявляє, що В.Ющенко не має права накладати вето на закон про бюджет-2007, і звертається в Конституційний Суд.

Бартерний Кабмін

Січень 2007 року. Верховна Рада приймає закон про Кабінет Міністрів, що містить низку норм, які, на думку глави держави, явно суперечать Конституції. При цьому всі пропозиції Президента, який указував на ці невідповідності, відхиляються практично без обговорення.
До протистояння на боці більшості приєднується опозиційний БЮТ, голосуючи за закон про Кабмін в обмін на закон про імперативний мандат депутатів місцевих рад, який мав захистити осередки БЮТ на місцях від розвалу. Президент критикує обидва закони як неконституційні й недемократичні, але врешті-решт підписує другий з них (про імперативний мандат), посилаючись на вимушене підкорення думці переважної більшості депутатів.

Інтеграція в зону

Січень — березень 2007 року. У І кварталі 2007 року в політичному житті України спостерігається зростання напруженості у відносинах між Президентом, з одного боку, і парламентською коаліцією — з іншого. У цей період стає відомо, що представники Кабміну звертаються до Росії з пропозицією про допуск «Газпрому» до управління українською газотранспортною системою в обмін на право видобувати блакитне паливо на території РФ.
Раніше В.Ющенко неодноразово заявляв про недоцільність і неприпустимість такого кроку, який, на його думку, може призвести до втрати Україною залишків своєї енергетичної незалежності. Крім того, на початку лютого перший віце-прем’єр, міністр фінансів Микола Азаров повідомляє про активізацію переговорів щодо створення Єдиного економічного простору; при цьому він підкреслює, що участь нашої країни в ЄЕП може не обмежитися тільки формуванням зони вільної торгівлі з Росією, Білоруссю та Казахстаном.
Одночасно знижується активність України на сотівському фронті: тепер Кабмін прогнозує вступ країни до Світової організації торгівлі лише в другій половині 2007 року. Хоча В.Ющенко вже кілька років послідовно виступає за участь України в ЄЕП тільки на рівні зони вільної торгівлі, оскільки більш глибока економічна інтеграція може перешкоджати приєднанню нашої держави до СОТ.

Повний розпуск

До кінця березня протистояння посилюється ще більше через перехід опозиційних депутатів під крило «більшовиків». Коаліція зовсім не приховує, що прагне збільшити свою чисельність до 300 членів, після чого може піддати ревізії багато законів і навіть Конституцію (аж до скасування посади Президента як такої).
2 квітня 2007 року. Верховна Рада відмовляється виконувати указ Президента і приймає постанову, в якій указ називає «злочинним». 53 народні депутати звертаються до КС із проханням визнати указ глави держави неконституційним. ВР відмовляється його виконувати доти, доки Суд не визнає указ законним.
Кабмін відмовляється виділяти кошти на проведення дострокових парламентських виборів, ігноруючи все той же указ Президента про розпуск ВР. 5 квітня Кабмін ще раз підтверджує свою позицію — цього разу після засідання Ради національної безпеки і оборони, яка рекомендує уряду все-таки профінансувати вибори.

* * *

Очевидно, на цьому хроніка непокори під час протистояння Президента і парламентської коаліції не закінчується — попереду нові сутички, гучні скандали і затяжні конфлікти. І не виключено, що позачергові вибори до Верховної Ради мало що змінять. Адже події останніх 9 місяців продемонстрували, що зневага до закону притаманна всім вітчизняним політичним силам і ключовим гравцям. А «дірява» Конституція і недосконалі закони тільки підбурюють політиків до боротьби за владу.

Олексій САХНО,
«Подробиці»