Голова КС РФ Валерій ЗОРЬКІН: «Без незалежного суду влада перетворюється на деспотію»

Чим ближче президентські вибори в Росії, тим палкіші суперечки про долю російської демократії. Ідеологічні баталії йдуть уже не тільки між опозицією та владою, а й між представниками самого владного Олімпу. Хто винен, хто правий — судити не нам. Тим більше що на цей випадок у країні є професійні судді. Про вічне «Камо грядеші?», про суєту довкола деяких «незручних положень» Конституції та про проблеми російської Феміди розмірковує голова Конституційного суду РФ Валерій Зорькін.

Чим ближче президентські вибори в Росії, тим палкіші суперечки про долю російської демократії. Ідеологічні баталії йдуть уже не тільки між опозицією та владою, а й між представниками самого владного Олімпу. Хто винен, хто правий — судити не нам. Тим більше що на цей випадок у країні є професійні судді. Про вічне «Камо грядеші?», про суєту довкола деяких «незручних положень» Конституції та про проблеми російської Феміди розмірковує голова Конституційного суду РФ Валерій Зорькін.

«Немає ні абстрактного суверенітету, ні абстрактної демократії»

— Валерію Дмитровичу, останнім часом у владі та в суспільстві розгорілася дискусія про те, чи варто називати політичну модель, що вимальовується в нас, «суверенною демократією». А що ви думаєте з цього приводу?
— Я можу міркувати тільки як юрист. Згідно з нашою конституцією Росія є демократичною, правовою, суверенною державою. Тому «суверенна», так само як і «конституційна», «правова» і «соціальна демократія», — все це, безумовно, юридично грамотні поняття. Але очевидно, що не існує ні абстрактного суверенітету, ні абстрактної демократії. Все визначається кінець кінцем тим, яке значення вкладають у ці слова політики-практики. Чи виходять вони зі збереження нинішньої відкритості Росії, що дозволяє їй обмінюватися зі світом економічними, культурними досягненнями, або ставиться зовсім інша мета — закритися, «завіситися», створити квазітоталітарну імперію.
— Питання, ви вважаєте, відкрите?
— Не до такої міри, щоб було можливо абсолютно все. Все-таки не дарма ми пережили революцію початку 1990-х років (а це дійсно була революція, в широкому значенні цього слова), не для того ми пройшли через це, щоб знов опинитися на узбіччі історичного розвитку. Впевнений, що молоде покоління, яке сформувалося в ці роки, не допустить повернення до минулого. Та й минуле ще може згадати старовину.
— Власне, багато критиків «суверенної демократії» якраз і побоюються подібного повороту: мовляв, демократія або є, або її немає, а наголос на «суверенності» — не що інше, як спроба виправдати відхилення від демократичних стандартів.
— Можливо, хтось дійсно має такі наміри. Але я не політик, тому кажу лише про те, що сам розумію під цими термінами. Для мене, наприклад, очевидно, що повний, абсолютний суверенітет у тому значенні, в якому він розумівся за часів Вестфальського миру — відправної точки світоладу, — вже неможливий. У нашій конституції зафіксовано підпорядкування Росії міжнародному праву, складовою частиною основного закону є міжнародні стандарти прав людини, ми визнаємо юрисдикцію Європейського суду в Страсбурзі. Отже, може йтися про суверенітет модернізований, «пом’якшений». Хоча й, зрозуміло, не до такого ступеня, щоб зникло саме поняття держави.
— Як показує досвід, найдемократичніша конституція може слугувати лише ширмою для далекої від проголошених у ній ідеалів практики (взяти хоча б сталінську 1936 року). Чи є в сьогоднішньому основному законі страхові механізми, що захищають від радикального розриву між сповненою добрими помислами теорією та реальною політикою?
— Зауважу, що в конституції 1936 року при всій її демократичності була стаття, що називає Комуністичну партію «керівним ядром усіх організацій», зокрема й державних. Ложка дьогтю, як відомо, робить непридатною всю бочку меду. Сучасна російська конституція, на відміну від сталінської або брежнєвської, — не запорошений ідеологічний документ, а основа всієї нашої правової піраміди. І, зрозуміло, вона не може слугувати виправданням, ширмою для будь-якої політичної практики. Так, деколи виникає певний розрив між законодавчою оболонкою та реальним життям. Але не треба вимагати неможливого.
Вважаю, що сьогодні ми переживаємо приблизно той самий етап розвитку, на якому була післявоєнна Німеччина, що видиралася з-під руїн тоталітарної диктатури. Переважно ми вихідці з тієї, колишньої епохи, а самозмінитися, перейти з однієї якості в іншу, дуже й дуже складно. Можна, звичайно, нескінченно перебирати наші вади, але не можна все-таки не дивуватися з того, яку значну відстань ми подолали за останні 15 років. Разом з тим я б не ризикнув сказати, що все застраховано, що процес незворотний. За демократію потрібно постійно боротися. Росія, як і будь-яка інша країна, стоїть і завжди стоятиме перед вибором: сила права чи право сили.
— Але вибір на користь сили влади ми, схоже, вже зробили. І не всі його вважають удалим — дуже вже монументальною вийшла «вертикаль».
— Росія потребує сьогодні сильної влади. Інше питання: нарощується влада заради влади чи це робиться заради реформ? Візьмемо, наприклад, де Голля або Рузвельта. Їхнє правління було значною мірою авторитарним, але діяли вони, безумовно, на благо своїх країн. Різні історичні епохи вимагають різної «дози» влади. Хай навіть привносяться якісь авторитарні риси, головне — щоб зберігалися базові параметри правової держави, щоб не була перейдена грань, за якою сильна влада, адекватна історичному запиту, перетворюється на панування насильства заради насильства.
— І як далеко від цієї грані ми сьогодні перебуваємо?
— Це питання політичної оцінки, отже, я не маю права на нього відповідати. Максимум, що я можу сказати вам як суддя: не все йде гладко, але в цілому ми поки що залишаємося на грунті основного закону.

«Жодна конституція, жоден конституційний суд не можуть застрахувати країну від помилок»

— У своїх виступах ви не втомлюєтеся застерігати від поспішного коригування Конституції. Але ж Росія схильна якраз запізнюватися з конституційними перетвореннями. Чи встигнемо ми на цей раз відповісти на нові виклики часу?
— Все залежить від суспільства, від того, чи вміє воно виносити уроки з минулого. Згоден, що ми дуже часто спізнювалися зі змінами в державному устрої. Звичайно, якби на початку XX ст. були проведені серйозні реформи, ніякої б революції не відбулося. Але що стосується подій останніх 15 років, то ми хоча й із запізненням, але все-таки зробили крок уперед, не допустили катастрофи.
У 1993 році Росія прийняла нову конституцію, закріпила в ній демократичні цінності. Чи є сьогодні необхідність її змінювати? Це питання перебуває в компетенції політиків, а не Конституційного суду. Але мене як конституціоналіста страхає, з якою легкістю інші наші діячі підходять до основного закону. Я називаю це сверблячкою суєтних змін. Коригувати конституцію слід тільки в крайньому випадку, коли без цього стає неможливим подальший розвиток країни.
— Проте значна частина наших співгромадян вважає, що «крайній випадок» уже настав, що країна не переживе «проблему 2008 року», не знявши обмежень щодо кількості строків президентських повноважень. Наскільки грунтовними вам здаються подібні доводи?
— Не стану судити про якості людей, що перебувають при владі, але в історії дійсно були фігури, заради яких суспільство було готове йти на певні витрати. Оскільки наш народ є сувереном, він може ухвалити будь-яке рішення. Але хочу нагадати: суверенний народ приводив до влади як де Голля, так і, на жаль, Гітлера. І жодна конституція, жоден конституційний суд не можуть застрахувати країну від такого роду помилок. Вихід один — суспільство повинне навчитися тверезо оцінювати владу, не піддаватися зомбуванню.
Я не маю права говорити не «робіть цього», але зобов’язаний попередити про можливі витрати, пов’язані з втручанням в основний закон. Наша конституція належить до так званих жорстких систем: змінити її дуже важко. Такий варіант вибраний не випадково: дуже пам’ятний сумний досвід колишньої конституції, яка змінювалася на початку 1990-х мало не щодня. Розробники основного закону хотіли запобігти цій чехарді, викликати й можливість реваншу.
Думаю, це було правильно, це був вибір великої країни, якій належало вирішувати найскладніші проблеми. Але сьогодні, вирішивши, образно кажучи, переробити двері, ми можемо викликати ефект доміно і розвалити весь будинок. Демократія — дуже крихка річ, щоб ризикувати нею заради сьогочасної кон’юнктури.

«Відсутність кримінальних справ проти суддів не означає, що корупції в судах немає»

— У вашій промові на всеросійському з’їзді суддів прозвучала фраза: «Без незалежного суду, без ефективної судової системи влада перетворюється на деспотію». Як сьогодні ви оцінюєте ефективність і незалежність вітчизняної Феміди?
— Не можу сказати, що її стан ідеальний. Ось кажуть: проведено судову реформу. Але що вкладається в це поняття? На мій погляд, ніяка правова реформа не може обійтися без трансформації правосвідомості. У чомусь це здійснилося, в чомусь ні.
Категорично не згоден з тими, хто заперечує наявність проблеми корупції в судах лише на тій підставі, що немає кримінальних справ. Опитування соціологів свідчать, що корупція в судах є, підприємці, з-поміж них і зарубіжні, говорять, що змушені давати хабарі. Ці сигнали слід враховувати. Але є, звичайно, і певні позитивні зрушення в судовій системі.
Якщо говорити про роботу Конституційного суду, то з повною відповідальністю можу вас запевнити: КС сьогодні дійсно незалежний. Мені відомо лише про один випадок втручання влади в його діяльність, і стосується він відомих подій осені 1993 року. Відтоді нічого подібного жодного разу не траплялося. Думаю, якби так ішли справи в усіх судах — і міських, і районних, — це було б щастя. Проте багато фактів, які потрапляють, зокрема, і в пресу, говорять про те, що спроби тиску на суд усе-таки є.
— Ви сказали, суспільство не повинне піддаватися зомбуванню. Але чи вдалося самим конституційним суддям виробити імунітет до магії влади?
— Хочеться сподіватися. Можу вас запевнити: як тільки я відчую, що мені стало важко протистояти зомбуванню, негайно піду з посади. Стосовно інших суддів... Напевно, кожний відповідає за себе. Але мені все-таки здається, що судді КС — достатньо стійка, сильна корпорація.
Так, нам дуже важко дійти єдиної думки. Наші обговорення — це деколи просто жах якийсь! Адже в ухваленні рішення беруть участь усі 19 суддів КС. Але в цьому якраз і полягає наша перевага: неможливо всіх 19 схилити до неправосудного вердикту.
— Судячи з усього, непросто вам далася і перевірка закону, що відміняє виборність голів регіонів. Звертає на себе увагу те, що, підтвердивши право президента вносити їхні кандидатури, КС ухилився від відповіді на два інших, не менш важливих питання: чи може глава держави звільняти губернаторів на свій розсуд і розпускати не згідні з його вибором законодавчі збори.
— Перш за все — чим зумовлене наше рішення. Прямі вибори, поза сумнівом, більш демократичні. Але КС оцінював не політичну доцільність, а конституційну правомірність, конституція ж не містить розпорядження проводити прямі вибори губернаторів. Крім того, зауважте: в нашій постанові сказано не те, що нова схема відповідає конституції, а те, що вона їй не суперечить. Отже, не закривається можливість інших варіантів, серед яких — повернення до прямих виборів.
Далі. До нас звернулися громадяни, а не органи влади, тобто йшлося про конкретний, а не про абстрактний нормоконтроль. Тільки в останньому випадку перевіряється в повному обсязі все, про що просять заявники. Так, одночасно були поставлені питання про процедури усунення губернатора і розпуску законодавчого збору. Але, оскільки ці норми не були застосовані в регіонах, де проживають заявники, вони не могли вважатися такими, що зачіпають їхні конституційні права, а отже, не могли розглядатися судом. Інакше ми просто вийшли б за межі своїх повноважень.
— Але це означає, що тему конституційності реформи не закрито.
— Зберігається, звичайно, можливість перевірити й інші частини закону. В тому випадку, якщо надійде відповідне звернення — з боку громадян, чиїх конституційних прав це стосуватиметься.
До речі, не можу не відзначити, що ця проблема — порядок усунення з посади вищого посадовця суб’єкта федерації та розпуску законодавчих зборів — уже була в полі зору КС. І він дав на неї відповідь. В одній зі своїх постанов ми прямо записали, що, оскільки усунення губернатора — це фактично механізм політичного імпічменту, його правомірність повинна оцінюватися Конституційним судом. Не хочу, проте, сказати, що це рішення автоматично проектується на обговорюваний нами закон. Кожний тип правовідносин вимагає особливого розгляду.
— Ваші слова залишають великий простір для припущень.
— Як усякий юрист, я керуюся тим, що будь-яке визначення небезпечне. Тому, дотримуючись порад Шехерезади, прагну не виходити за межі «дозволених розмов». Ось звернуться до нас заявники, ми й відповімо — в межах своїх повноважень.

«Суддя без твердих знань просто небезпечний»

— Є у вас свої рецепти лікування хвороб, на які страждають сьогодні російські суди?
— Боюся, вони загальновідомі. Перше — високопрофесійний суддівський корпус: суддя без твердих знань просто небезпечний, це все одно що хірург-неук. Як і в будь-якій іншій професії, тут повинен працювати «канал вертикальної мобільності». Вирішення цього завдання вимагає ретельної підготовки у вузах, жорсткого «ВТК» на виході й подальшого «просівання» на всіх ступенях кар’єрних сходів. У всьому цивілізованому світі суддя — це вершина кар’єри юриста, у нас же, на жаль, це поки що далеко не так.
Друге: суддя може діяти як професіонал, лише будучи незалежним. Незалежність складається з безлічі компонентів — інституційних, моральних, матеріальних. Сьогодні звучать пропозиції взяти під контроль держави й суспільства доходи суддів. Я не маю права займатися виправданням (як і осудом) конкретного законопроекту, але саму ідею можу тільки вітати.
Наступний елемент — відвертість діяльності суду. Це дуже могутній захист від маніпуляцій. Сюди ж уходить і відкритість для критики. Не потрібно її боятися, чим більше нас критикують, тим краще. Якщо, звичайно, це дійсно критика, а не наклеп.
— У Петербурзі повним ходом ідуть роботи з облаштування нової штаб-квартири КС. Ви готові до переїзду?
— Моє життя склалося так, що я вічно кудись переїздив: із гуртожитку в комуналку, потім у ще одну комуналку, в одну квартиру, в іншу. Нарешті, коли став суддею, отримав ту квартиру, в якій живу зараз. І переїздити з неї мені вже нікуди не хотілося б. До того ж велика частина мого життя пов’язана з Москвою, я звик до неї, мені все тут знайоме. Але це — суб’єктивні відчуття.
З точки ж зору права, якщо держава легітимно вирішує питання про місце перебування найвищих органів влади, які в судді можуть бути підстави не підкорятися? Підкреслюю: якщо легітимно. Не говорю «одобрямс», ніколи не займався цим. Решта суддів, як ви, напевно, знаєте, зайняли приблизно таку ж позицію. Це питання політичне — хай політики і зважують набутки та видатки, і беруть на себе всю відповідальність.
— У пояснювальній записці до законопроекту про ваше нове місцепроживання говориться, що переїзд «підвищить незалежність суду і суспільно-політичний статус Санкт-Петербурга». Як вам ці аргументи?
— Так, а ще говорили про те, що переведення до Петербурга знизить рівень корупції в Конституційному суді. Принципово не хочу це коментувати. Залишаю всі ці «аргументи» на совісті тих, хто їх висловлював.
— Деякі експерти не відкидають можливості, що закон про переїзд КС може стати предметом розгляду самого Конституційного суду.
— Будь-який закон у нашій державі — міркуючи, підкреслюю, теоретично — може стати предметом конституційного контролю.

Розмову вів
Андрій КАМАКІН,
«Итоги»