Закон і Бізнес


Коаліціада-3

Початок сезону: множення суперечностей та сутностей


Влада і закон, №36 (764) 09.09—15.09.2006
3295

З огляду на продовження курсу на втілення в управлінську реальність конституційної реформи початок нинішнього політичного сезону, на відміну від попередніх, може відзначитися деякими своєрідними нововведеннями. Однією з осей, навколо якої розгортатимуться події, можуть виявитися не тільки традиційні питання прискорення та логічного завершення бюджетного процесу, поточної законотворчої діяльності, а й розбудова та легітимація відносин між урядом, Президентом і парламентом. Тобто встановлення правил гри шляхом розробки й узгодження законів, які не ухвалювалися роками, — про Кабінет Міністрів та Секретаріат Президента.


Цей процес відбуватиметься на тлі перманентного політичного перепозиціонування та появи нових домовленостей між ПР і «НУ».
Нинішній політсезон буде також позначений становленням опозиції та поширенням її впливу на діяльність усіх гілок влади в Україні. Бютівці, колеги «нашоукраїнців» по колишній «помаранчевій» команді, пророкують швидкий розкол «НУ» та будь-що намагаються грати опозиційну роль, причому й стосовно «НУ», навіть на місцевому рівні.
Процеси в самому парламенті теж традиційно можуть становити інтерес для тих, кому все це ще не набридло. Можливим, але в доволі млявому виконанні, виявляється й сценарій коаліціади-3 (після «помаранчевої» та антикризової. — Прим. ред.). Адже цей процес за своїм змістом та значенням сьогодні «артикульовано», хоч і достатньо розпливчасто. Так само, як і нинішній формат тієї ж антикризової коаліції, яка й зробила Прем’єром Віктора Януковича.
Принаймні так виходить в інтерпретації «Нашої України», яка продовжує дискусії стосовно ступеня приєднання до коаліції, що висунула нового старого Прем’єра. Адже тривають переговори про нову, умовно кажучи, широку коаліцію (Певну ясність щодо приєднання фракції «Наша Україна» до антикризової коаліції внесе зустріч Президента з усіма депутатами «НУ», яка відбудеться наступного тижня. — Прим. ред.).
Тут можна побачити складнощі позиціонування представників «Нашої України», зокрема нечіткість їхнього бачення формату майбутньої коаліції, механізмів ухвалення і блокування рішень, що й дозволяє висловлювати сумніви щодо життєздатності такого об’єднання. Частина блоку підтримує чи то підписання нової угоди, чи то приєднання до вже існуючої.
Проте, судячи з окремих заяв, у блоці тривають дискусії про засади створення нової коаліції, тобто її новий формат. «Я думаю, що насправді ніякого приєднання не буде. Буде сформульована якась спільна думка в кінці дискусії, і фракція вестиме якусь свою лінію», — зазначає в цьому зв’язку депутат Ксенія Ляпіна. За її інформацією, низка партій, що входять до блоку «Наша Україна», сформулювали власні умови вступу до такої коаліції. Найголовніша з них — переформатування антикризової коаліції, а не приєднання до неї.
Серйозною перешкодою для вступу блоку «Наша Україна» в широку коаліцію є також присутність у ній Компартії. Голова Руху та міністр закордонних справ Борис Тарасюк щодо участі цієї партії в «широкій коаліції» сказав: «Моя думка така, що переважна більшість рухівців виступає за входження до цієї коаліції, оскільки вони думають не лише про ідеали Руху, не лише про демократію, верховенство права, вони думають також і про майбутнє нашої держави, її цілісність. А цього можна досягнути через поєднання всіх політичних сил, у тому числі й колишніх опонентів».

Парадокси і ризики нової коаліції

Одначе сценарії на кшталт коаліціади-3 є ризикованими для представників Партії регіонів, адже знову окреслиться перспектива безкінечних переговорів. ПР було б невигідно втрачати «страхові голоси» комуністів і соціалістів. Тож формат співпраці цих достатньо антагоністичних сил у ВРУ шукати таки доведеться. Ризики для «регіоналів» тут очевидні.
Гіпотетичний оновлений коаліційний формат, утворений не шляхом приєднання «НУ» до «антикризовиків», а шляхом формування нової структури, може передбачати укладання нової коаліційної угоди і нові кадрові пертурбації всередині уряду. Може знову виникнути парадоксальне питання про кандидатуру Прем’єра, яку, за оновленою Конституцією, має подавати Президентові вже нова коаліція.
Якщо коаліція постане в новому форматі, то логічним також виглядатиме узгодження її програмних цілей та завдань із програмою урядової діяльності, що її сьогодні розробляє Кабмін, визначення дієвих регламентних механізмів співпраці в традиційному трикутнику української влади. А сьогодні визрівають ще й нові проблеми та окреслюються нові законодавчо-політичні позиціонування та предмети баталій.
Під час свого виступу в день обрання Прем’єром В.Янукович більш ніж ритуально відгукнувся про роль Президента в новому форматі відносин урядової та президентської команд: «Що ми з вами здатні зробити? Ми з вами здатні зробити той механізм співпраці уряду і парламенту, якого не вистачало практично всі роки незалежності. Саме цей механізм дає нова Конституція — коли уряд разом з парламентом, разом з Президентом мають єдину програму розвитку країни. Коли урядом приймаються і готуються зважені рішення. Парламент приймає відповідні закони. Президент має місце глави держави згідно з Конституцією і об’єднує цей процес».
Але свою позицію стосовно тристоронньої співпраці йому так і не вдалося викласти.

Пробна куля уряду

До речі, якщо говорити про контексти розподілу важелів впливу і про універсал, то тут також виникають питання щодо втілення його положень у реальні документи, починаючи від новітньої програми діяльності уряду й завершуючи низкою законів на розвиток Конституції. Доволі показові приклади дає жива політична практика, зокрема діяльність політичних гравців.
Наприклад, у тексті універсалу було побіжно сказано про необхідність пошуку механізмів співпраці уряду та Президента. Зокрема, йшлося про «реформування структур виконавчої влади та унеможливлення політизації державної служби через першочергове прийняття законів «Про Кабінет Міністрів України» та «Про державну службу». З логіки документа все ж таки випливало, що така нормотворча робота мала б лягти на Секретаріат та Президента як суб’єкта законодавчої ініціативи.
Нинішній уряд, як уже демонструє поточна політична практика, діє принципово інакше. Наприклад, перший віце-прем’єр Микола Азаров, піддавши критиці роботу Секретаріату щодо розробки законопроекту про Кабінет Міністрів, висловив намір покласти це завдання на уряд. У Миколи Яновича викликали «певний подив» «заяви Олега Рибачука відносно того, що в Секретаріаті готується якийсь свій законопроект про уряд», оскільки «з урахуванням змін до Конституції, які набули чинності, логічніше було б доручити функції розробки цього законопроекту самому уряду». Перший віце-прем’єр планує доопрацювати відповідний законопроект практично за тиждень.
Більше того, пробною кулею, яка точно потрапила в лузу, стали затверджені зміни до тимчасового регламенту уряду. Відтепер рішення уряду вважатиметься прийнятим, якщо за нього проголосує більше ніж половина від загального складу членів Кабміну. Раніше засідання уряду вважалося правомочним, якщо в ньому брали участь не менше двох третин міністрів, а рішення вважалося ухваленим, якщо за нього проголосувала більшість членів Кабінету Міністрів, присутніх на засіданні.
Водночас із тимчасового регламенту вилучено пункт, згідно з яким Президент мав право на скасування нормативних актів уряду. Замість нього в регламенті з’явився новий пункт, який передбачає право Президента призупиняти дію нормативних актів уряду, якщо вони є неконституційними, з одночасним зверненням до Конституційного Суду (такими є вимоги нової редакції п.15 ст.106 Конституції. — Прим. ред.).
Крім того, з регламенту вилучено положення про виконання урядом доручень Президента. Отже, доручення глави держави тепер мають канути в політичну Лету.
За умов, що складаються, Президент буде змушений шукати й облаштовувати нові майданчики, які б дозволяли йому справляти легітимний політичний вплив. Зокрема, поступово можуть посилюватися позиції РНБОУ як конституційного органу, адже її рішення згідно з Основним Законом вводяться в дію указами Президента.

«Універсальні» засади

Ті ж самі «універсальні» програмні засади охоплюють і мовну політику. Хоча після отримання В.Януковичем посади Прем’єра «парад мовно-регіональних суверенітетів» ніби припинився, однак заяви нового уряду й самого Віктора Федоровича свідчать про продовження спроб реалізації політики, націленої на надання російській мові статусу державної. Зокрема, днями було поширено прес-реліз Кабміну про проект програми діяльності уряду, де є й пункт про закріплення державного статусу російської мови. Натомість у тексті Універсалу національної єдності говориться зовсім про інше.
Отже, в політикумі та суспільстві будуть тривати дискусії стосовно мовної й економічної політики.
У сфері зовнішньої політики актуальними сюжетами залишатимуться питання українсько-російських відносин, енергетичної сфери, євроатлантичної інтеграції, курсу в ЄС чи в ЄЕП та, можливо, нові формати переосмислення специфічної «багатовекторності» часів президентства Леоніда Кучми.
Але одне з основних питань сезону: з яким результатом удасться вищому керівництву розв’язати проблему співпраці уряду, глави держави і парламенту, «спираючись на встановлену Конституцією організацію державної влади... створення збалансованої системи стримувань і противаг між Президентом, Верховною Радою та Кабінетом Міністрів»?

Юлія КИСЕЛЬОВА, аналітик Українського незалежного центру політичних досліджень