ГЕРОЙ ТИЖНЯ

Валентин ГОСУДАРСЬКИЙ: «Під час чергових реформ переважають намагання будь-що підпорядкувати судову владу, позбавивши її незалежності»

Апеляційний суд Львівської області не настільки «популярний» у ЗМІ, як, наприклад, суди Києва чи Донецька, але недавно він примусив звернути на себе увагу своїм безпрецедентним обвинувальним вироком стосовно судді Івано-Франківського міського суду за винесення ним явно неправосудного вердикту, службовий підлог тощо. Безпрецедентний — бо при численних розмовах про суддівську корупцію та хабарі в судовій системі до кримінальної відповідальності притягуються одиниці.

Такий досить неординарний (на противагу поширеній думці про корпоратизацію судової влади) вчинок суддів апеляційного суду стосовно колеги в наш час заслуговує на повагу. «ЗіБ» скористався можливістю поспілкуватися з його головою, заслуженим юристом України Валентином Государським, адже під його більш ніж 20-річним головуванням судді демонструють відданість законам, а не професійній солідарності.

«Формування негативного іміджу суду стало, на жаль, пріоритетом внутрішньої політики»

— Валентине Францовичу, чи в змозі судова влада забезпечити повністю незалежне, неупереджене і об’єктивне судочинство?
— Останнім часом побільшало скептичних прогнозів і негативних оцінок з приводу функціонування судів. Складається враження, що формування саме такого іміджу судової системи стало одним із пріоритетів внутрішньої політики. Маю на увазі висловлювані на різних, у тому числі вищих, державних рівнях твердження про «розхитаність», «розбалансованість» судової системи, її тотальну корумпованість, неспроможність забезпечити неупереджене судочинство відповідно до сучасних вимог тощо.
Пропрацювавши в суді практично все життя, достеменно знаючи, як організовується робота, з якими труднощами доводиться повсякденно стикатись  суддям, я з повною переконаністю відповідаю ствердно на поставлене вами запитання: так, судова влада в змозі забезпечити повністю незалежне, неупереджене й об’єктивне судочинство.
— Але ж в українському судочинстві наразі існує величезна кількість негативних об’єктивних і суб’єктивних чинників. Вони якось впливають на суди?
— Усупереч колосальним організаційним ускладненням, незважаючи на хронічні фінансові проблеми, попри кричущу нестабільність і недосконалість законодавства, суди в цілому чітко виконували покладені на них функції, завжди були на висоті свого призначення. Це — об’єктивна реальність, яку не можуть поставити під сумнів ні окремі суддівські помилки і колізії, які не завжди залежать від самих суддів, ні ретельно сплановані й активно здійснювані спроби фактичної дискредитації суду.
Зверніть увагу: скільки є бажаючих упровадити різного роду новели, і практично всі такі зусилля стосуються насамперед організаційно-кадрового боку, зводяться до намагань будь-що підпорядкувати судову владу, позбавити її задекларованої в Конституції незалежності. Дійшло до пропозицій, реалізація яких, на переконання практиків, призведе не до вдосконалення, а до фактичної руйнації судової системи, створення колосальних, без перебільшення, проблем.
Якщо ж не ускладнювати, не заважати, а законодавчо та організаційно-фінансово забезпечити судову діяльність, то в спроможності судової влади працювати на рівні вимог сьогодення сумнівів бути не може.
— Як забезпечити незалежність та неупередженість суддів?
— Проблема щодо забезпечення справжньої незалежності суддів та їхньої неупередженості при вирішенні конкретних справ має як об’єктивні, так і суб’єктивні моменти. Незважаючи на солідний спротив, запроваджено особливий порядок обрання суддів Верховною Радою безстроково, а не пожиттєво, як це нерідко тлумачать противники.
У законодавстві задекларовано неприпустимість втручання в судову діяльність, але зараз активно опрацьовуються питання, пов’язані з усуненням можливостей внутрісудового адміністративного впливу, тобто є багато пропозицій щодо звуження ролі та повноважень голів судів, наприклад, у розподілі справ. Доходить навіть до нонсенсів: залунали, наприклад, думки про ліквідацію адміністративних посад у судах як непотрібних і шкідливих. Водночас, з іншого боку, чути пропозиції про розподіл справ між суддями за рішенням зборів суддів.
— Але ж рядові судді, як свідчать їхні виступи в «ЗіБ» під час обговорення відповідного законопроекту щодо зміни порядку обрання голів судів, свідчать про необхідність обмеження деяких повноважень голів суду.
— Я понад 20 років очолюю апеляційний суд і, думаю, маю вагомі підстави стверджувати, що всі страхи перед «адміністративним свавіллям» голів судів, м’яко кажучи, перебільшені. Незалежність суддів повинна гарантуватись і суттєво підкріплюватись належним фінансуванням судової діяльності, достойним рівнем оплати їхньої праці. Щодо цього останнім часом зроблено істотні кроки.
Що ж стосується неупередженості суддів, то тут на перше місце виходить суб’-єктивний чинник. Ми, в усякому разі, використовуємо кожну можливість, щоб підкреслити необхідність саме такого підходу до вирішення справ. Крім того, передбачене законом право апеляційного і касаційного оскарження судових рішень є також одним із чинників неупередженого вирішення справ.

«Перші кроки судової реформи суддів не радують»

— Наскільки успішно ваш суд співпрацює з ДСАУ?
— Зі створенням ДСАУ питання організаційно-фінансового забезпечення судової діяльності стали вирішуватись набагато чіткіше, прозоріше. Звичайно, що далеко не все вдалось поставити на очікуваний рівень, проте ділова взаємодія ДСАУ із судами налаштовує на оптимістичний лад.
— Як ви оцінюєте перші кроки з утілення судової реформи в життя? Чи торкнулася вона вас?
— На превеликий жаль, здійснення такої необхідної судово-правової реформи відбувається вкрай повільно. Переважають поки що нескінченні розмови, дискусії щодо концепцій і напрямів. Натомість мало що конкретно робиться для формування сучасної досконалої законодавчої бази, для створення оптимальної системи судових органів, для розумної диференціації підвідомчих різним судам суспільних відносин, для чіткого визначення критеріїв граничного навантаження на суддів і т.д.
Пригадаймо червень 2001 року. Під загрозою справжнього колапсу довелося буквально в авральному порядку вносити зміни до законодавства — невідомо, з чиєї легкої руки це назвали «малою реформою». Минуло кілька років, а, наприклад, кримінально-процесуальне законодавство так і залишилося «старим», на бідному «латаному-перелатаному» КПК живого місця не залишилося. Тому перші кроки з упровадження судової реформи мене особисто, як і всіх суддів, не радують, оскільки ми усвідомлюємо нагальну необхідність комплексного підходу до вирішення цієї проблеми.
— У якому випадку реформа піде правильним шляхом?
— Якщо вона здійснюватиметься з урахуванням рівня правосвідомості населення, національного менталітету, напрацьованого досвіду і традицій. Не можна відкидати, з одного боку, старе, якщо в ньому закладено безумовний позитив, а з іншого — бездумно копіювати й механічно переносити на український грунт навіть найпрогресивнішу, на перший погляд, практику судових систем країн розвинутої демократії.
Якщо, наприклад, не прослідковується суспільна готовність до впровадження розгляду справ судом присяжних, то форсувати це з визначенням граничних строків, без копіткої та важкої підготовчої роботи навряд чи потрібно. Головне полягає не в тому, в яких зовнішніх формах буде здійснюватись захист конституційних прав і свобод людини і громадянина, а в ефективності такого захисту, що є призначенням і найважливішим обов’язком суду.
— Що ви запропонували б для здійснення судової реформи?
— Насамперед необхідно, щоб законодавча і виконавча гілки влади визнали самостійність і рівноправність судової, щоб було якомога менше спроб упливу і бодай опосередкованого втручання в судову діяльність (через вирішення кадрових проблем, визначення того чи іншого рівня фінансування, приділення елементарної уваги чи відсутність такої до питань щодо створення необхідних умов для нормального функціонування судів тощо).
Дуже важливо, щоб суди виконували свої державні функції на основі стабільного і якомога досконалішого законодавства, оскільки саме законодавчі колізії породжують різного роду непорозуміння в застосуванні права.
Украй необхідно визначити науково обгрунтовані межі в межах розумного, навантаження на суддів, привести штатну чисельність суддів у відповідність до обсягів виконуваної роботи. Та й узагалі варто вже врешті-решт розібратись, чи правильно свого часу було вибрано орієнтир на безмірне розширення компетенції суду, — адже дійшло фактично до того, що судді змушені виконувати те, що донедавна досить успішно виконувалось правоохоронними і навіть контролюючими органами.
Треба постійно працювати над підвищенням престижу професії судді, пам’ятаючи, з яким фізичним і психологічним навантаженням працюють судді, якого емоціонального тиску вони повсякденно зазнають. Сказане не вичерпує, звичайно, проблеми, оскільки суспільний розвиток, саме життя висуває  нові завдання.
— На ваш погляд, коли почнуть вчасно виконуватися рішення судів?
— Це запитання не до мене. Адже невиконання судових рішень стало справжньою ахіллесовою п’ятою. Не можна визнати нормальним, що рішення, особливо в цивільних справах, які ухвалюються іменем України і набрали чинності, фактично зависають у повітрі, наштовхуються на стіну несприйняття, а часто й відвертого ігнорування та протидії.
З одного боку, безсилля державної виконавчої служби, яка не має жодних організаційних зв’язків із судами, з іншого — кричуща безвідповідальність тих, хто не поважає судові рішення, хоча законодавство передбачає конкретні санкції аж до кримінально-правових саме за їх невиконання.
Я ніколи не був прибічником закручування гайок, проте нинішній стан надалі тривати не може й не повинен, а отже, «пора и власть употребить». Інакше існує ризик дійти до ситуації, коли Європейський суд з прав людини та інші міжнародно-правові структури дедалі частіше звертатимуть увагу України на кричущі неподобства з невиконанням судових рішень з відповідними негативними наслідками.

«Судді зацікавлені в удосконаленні як підтримання обвинувачення, так і захисту»

— Яким ви бачите новий КПК? Чи читали проекти, що розробляються? Як їх прокоментуєте?
— Для нас, суддів, це болюча тема. Звичайно ж, слідкуємо за законопроектами, що розробляються, висловлюємо свої міркування з приводу тих чи інших положень. Пропозицій чимало, їх зміст далеко не однозначний, оскільки підходи авторів та їхнє бачення оптимальних варіантів вирішення процесуальних моментів суттєво різняться.
Бажано, щоб розробники, серед яких переважають поважні вчені, більше прислухалися до думки суддів, прокурорів, враховували як негатив, так і позитив у практиці застосування процесуальних норм, маючи на увазі збереження і розвиток прогресивних положень та рішучу відмову від наносного.
Наприклад, візьмемо один з останніх проектів, офіційно внесених великою групою народних депутатів. Його аналізу варто було б присвятити окрему розмову, тому я вибірково зупинюсь на окремих положеннях. Загальновизнаною, зокрема, є проблема забезпечення захисту в кримінальному процесі. Для її вирішення необхідно передусім відповісти на питання: хто може бути захисником? Положення проекту зводяться до того, що ці функції можуть виконувати адвокати та особи, які мають ліцензію на право займатися такою діяльністю, а також інші фахівці в галузі права за угодою чи іншими повноваженнями, передбаченими законом.
При цьому виникає невідповідність, а саме: інші фахівці в галузі права до участі в кримінальному процесі як захисники не допускаються, оскільки це питання не врегульовано окремим законом. Тож питається: чи не існує ризику збереження цих складнощів при досить-таки розпливчатому формулюванні наведеного положення? За великим рахунком, порушується право особи на вільний вибір захисника. Тому чи не простіше було б беззастережно надати фахівцям право здійснювати захист за наявності відповідної укладеної угоди?
Наприклад, пропонується законодавчо ввести невідомий досі інститут слідчого судді. Я вважаю, що такої необхідності немає. Питання, пов’язані з обмеженням конституційних прав і свобод людини, на цей час вирішуються суддями загальних судів, які мають досвід у їх вирішенні. Якщо, для прикладу, суддя виносив постанову про обрання відносно особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, то кожному зрозуміло, що розглядати цю справу по суті він уже не має права, і не обов’язково цей суддя повинен іменуватись слідчим суддею. До речі, в законопроекті останнє вжито в розумінні не посадового, а процесуального становища; іншими словами, суддя загального суду стає слідчим суддею стосовно певної конкретної справи, відносно ж усіх інших — він просто суддя.
Також пропонується положення, згідно з яким суд вправі ініціювати процедуру примирення (медіації), про що слід інформувати посередника (медіатора). Вважаю, що таке можна припустити стосовно учасників процесу, суд же ніякої подібної ініціативи виявляти не повинен.
Розробники КПК, очевидно, зіткнулися зі значними труднощами, оскільки нерозв’язаними залишилися питання щодо судоустрою (зокрема, хто і на якому рівні здійснюватиме перегляд судових рішень у порядку касаційного провадження?). Хоча взагалі в останньому проекті КПК переважають прогресивні положення.
— Наскільки сьогодні вагома роль адвокатів узагалі? Якими вони повинні бути, щоб успішно представляти в суді інтереси своїх клієнтів?
— Як і в будь-якій іншій галузі, тут усе залежить від людей, рівня їхньої підготовки, відповідального чи навпаки — невідповідального ставлення до покладених обов’язків. Мені довелось зустрічатися з різними адвокатами: тими, хто фахово, з використанням правових аргументів успішно відстоював свою позицію, а траплялось і протилежне.
Якщо виходити з положень законодавства, то роль адвоката в змагальному процесі може бути досить вагомою, а нерідко й визначальною, оскільки психологія надання суддями переваги стороні обвинувачення залишається в минулому. Для успішного представлення в суді інтересів своїх довірителів і підзахисних адвокат, незалежно від того, працює він за угодою чи за призначенням, мусить бути грамотним, добросовісним, чесним перед людьми і законом.
Якщо говорити про кримінальний процес, то судді в принципі зацікавлені в удосконаленні як підтримання державного обвинувачення прокурорами, так і захисту адвокатами. За таких умов успішніше з’ясовуються обставини справи, повніше досліджуються докази, дається безпомилкова правова оцінка діянню, робиться однозначний апробований висновок щодо винуватості чи невинуватості особи.

«Завдяки пристойній зарплаті спокуса отримати хабар не спрацьовує»

— Чи пропонували вам хабарі? Якщо так, то скільки і за що?
— Невже ви думаєте, що мені доводиться працювати в якомусь особливому, «стерильному» середовищі? Але кожна людина, яка себе поважає, незалежно від сфери діяльності, мусить мати свій  внутрішній стрижень, гідність. Я в цьому переконаний, для мене питання честі значать дуже багато. Іншими словами, спілкування з людьми я завжди намагаюсь будувати так, щоб не ховати очі й уникати переходу на слизьке.
Я не пригадаю жодного випадку, коли б мені як голові суду довелось орієнтувати суддю на якесь послаблення, найменший відхід від закону. То за що ж мені будуть пропонувати хабар? Завуальовані прохання з прозорими досить-таки натяками на «віддяку» траплялись, проте я в таких випадках даю зрозуміти, що подібні розмови очікуваної ініціатором перспективи не мають.
Я отримую досить пристойну зарплату, і тому спокуса одержання якоїсь додаткової, а тим більше незаконної винагороди, не спрацьовує. Так що відповісти, скільки і за що пропонували, не зможу.
— Чи можна ефективно боротися з корупцією в суддівських лавах?
— Мова, очевидно, має йти про корупцію не лише і не передусім у суддівських лавах, а взагалі як про явище, що пронизало всі сфери суспільного життя, стало справжньою загрозою для національної безпеки. Якщо ж мати на увазі такі ганебні прояви в судовій діяльності, то більш-менш ефективно протидіяти їм можна шляхом запровадження насамперед жорсткого судового контролю за вирішенням цивільних і кримінальних справ у суворій відповідності до закону.
Протягом багатьох років досить успішно працювала система перегляду судових рішень у порядку нагляду. При цьому головне полягало в можливості реально й невідкладно усунути помилку в застосуванні законодавства навіть тоді, коли не оскаржене учасником процесу судове рішення а набирало чинності, причому здійснювалося це безпосередньо на місцях, на рівні обласних судів.
Законодавець відмовився від такої практики, змінивши підстави й порядок перегляду судових рішень і перенісши касаційне провадження у вищі ешелони судової влади. Тепер навіть за умов явного порушення закону судове рішення, якщо воно не оскаржене, жодна інстанція не вправі ні скасувати, ні змінити. Питається: задля чого і в угоду чиїм інтересам законодавцями були внесені ці зміни?!
Тому скажу однозначно: не потрібно боятись анахронізмів, рішуче повертати виправдані форми контролю в судову практику, і це принесе відчутну користь як у плані забезпечення законного вирішення справ, так і істотного обмеження спокуси вільного поводження із законом.

«Судді — насамперед люди, а ідеальних людей просто не існує»

— Як ви можете оцінити суддівську кадрову політику?
— Існуючий нині порядок формування кадрового резерву, безпосереднього вирішення питань заповнення суддівських вакансій на конкурсній основі, перепідготовки і підвищення кваліфікації суддів у цілому задовольняє потреби судової системи. У цій роботі безпосередньо задіяні кваліфікаційні комісії, Вища рада юстиції, Академія суддів України та її регіональні відділення.
Потреби щось кардинально змінювати я не вбачаю. Наприклад, пропонується питання першого призначення на суддівські посади віднести до компетенції Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, позбавивши відповідних повноважень комісії на місцях. Це породить організаційні труднощі, зумовить додаткові фінансові витрати, а виграшу аж ніякого — адже ніхто не вправі закинути, що за нинішнього порядку допускаються кадрові помилки. Крім того, варто врахувати, що кандидати на суддівські посади проходять горнило ВРЮ, без рішення якої неможливе жодне таке призначення.
— Проте усе ж таки певний негатив є, чи не так?
— Як негативне, хочу зауважити нічим не виправдане організаційне зволікання з вирішенням кадрових питань: вакансії, що виникають, як правило, залишаються відкритими в кращому випадку по кілька місяців. А життя не зупиниш, обсяг роботи постійно збільшується. Зважаючи на порівняно незначну штатну чисельність суддів, подібні зволікання видаються недозволенною розкішшю. На моє переконання, безпосередню участь у доборі кадрів на суддівські посади повинні брати голови апеляційних судів, які, за великим рахунком, фактично є відповідальними за організацію та стан роботи судів у регіоні, тому саме вони мали б уносити відповідні подання щодо кадрових призначень.
Я також не вбачаю необхідності у зміні вікового цензу. Практика показала, що встановлений тепер 25-річний вік є цілком достатнім з точки зору набуття необхідного життєвого і професійного досвіду, спеціальних знань, формування кандидата в судді як особистості, здатної успішно виконувати складну й відповідальну судову роботу.
— Як ви трактуєте поняття «суддівський професіоналізм»?
— Це дуже складне поняття; це гармонійне поєднання суспільних і особистих рис і якостей, без яких ніхто не вправі претендувати на почесне звання судді. На перший план я б висунув знання законодавства, а точніше, спроможність чітко зорієнтуватись у складному правовому полі. Далі, що надзвичайно важливо, — це здатність розібратись у людській психології, вміння небайдуже вислухати, почути і зрозуміти, визначити головне, пропустити, якщо хочете, через серце людську проблему, біду, трагедію, відшукати єдино правильний варіант законного і справедливого виходу із ситуації.
Професіоналізм — це терпимість, толерантність, повага до людської гідності; це володіння собою, своїми емоціями; це неприпустимість проявів грубощів і амбіційності. Сказане, звичайно ж, не охоплює всього комплексу необхідних якостей, суддям повсякденно доводиться мати справу з найскладнішим — зі стосунками між людьми, а звідси випливають і особливі вимоги до суддівського професіоналізму.
— Ідеальний суддя: хто він?
— Судді — насамперед люди, а ідеальних людей просто не існує. Суддя може бути більш досвідченим, краще підготовленим, з розвинутим почуттям відповідальності за виконувані функції. Якщо це помножується на його позитивні людські якості та риси, то можна з упевненістю сказати, що такий суддя наближається до ідеалу.
Із задоволенням можу констатувати, що переважну більшість суддівського корпусу області становлять люди, які опинилися на цій відповідальній посаді не випадково, а за покликанням. Тому й працювати з такими людьми — одне задоволення.

Підготував
Всеволод НЕКРАСОВ