ГЕРОЙ ТИЖНЯ

Мирослава ГОНГАДЗЕ: «Своєю смертю Георгій змінив Україну»

Під час останнього приїзду Мирослави до Києва ми, на жаль, не змогли з нею зустрітися попри обопільне бажання — її час був розписаний по хвилинах, та й участь у закритому судовому засіданні, де вкотре розглядалася справа щодо вбивства її чоловіка, відібрала в цієї мужньої жінки багато душевних сил. Тож ми згодом зв’язалися з Мирославою по телефону, і вона люб’язно погодилася відповісти на всі наші запитання.

Під час останнього приїзду Мирослави до Києва ми, на жаль, не змогли з нею зустрітися попри обопільне бажання — її час був розписаний по хвилинах, та й участь у закритому судовому засіданні, де вкотре розглядалася справа щодо вбивства її чоловіка, відібрала в цієї мужньої жінки багато душевних сил. Тож ми згодом зв’язалися з Мирославою по телефону, і вона люб’язно погодилася відповісти на всі наші запитання.

«Це вбивство було частиною функціонування системи Кучми»

— З яких причин, на ваш погляд, затягується розслідування стосовно замовників убивства?
— Насамперед хочу зазначити, що певний прогрес у розслідуванні вбивства Георгія таки є. Виконавці злочину, хоч, певна річ, не всі, сидять сьогодні на лаві підсудних. Ми знаємо, хто і яким чином убив Георгія. Наступний крок — хто замовив це вбивство. Обвинувачені підтвердили, що це була широкомасштабна операція міліції, отож зрозуміло, що без вищого керівництва така операція не могла проводитися. Питання в тім, чому попри наявність усіх цих даних досі так і не визначено замовників злочину. Я переконана, що головна причина — у відсутності політичної свободи та в можливому існуванні якихось домовленостей між певними представниками політичної еліти щодо покривання замовників убивства.
— Як ви вважаєте, кому вигідно гальмувати розслідування?
— Не думаю, що можна назвати одне прізвище чи одну політичну силу, що гальмує розслідування. На жаль, таких людей чимало. Це вбивство було частиною функціонування системи Кучми, і його розкриття може знищити кар’єри багатьох політиків, які навіть після провальних програшів на виборах таки сподіваються не лише залишитися в політиці, а й вирішувати долю цього суспільства. Звичайно, вони робитимуть усе, щоб унеможливити встановлення істини в цій справі. Зацікавленими в розслідуванні залишаються лише потерпілі та їхні представники, а також, сподіваюся, пересічні українці, котрі усвідомлюють: якщо таке робиться зі злочином подібного рівня, то до кого тоді апелювати у скруті їм?
— Чи розчаровані ви в судовій системі України?
— Судова система України, на жаль, не стала незалежнішою навіть після «помаранчевої революції». Але це знову ж таки проблема системи. Окремо ні судова, ні правоохоронна системи не зміняться, якщо не буде здійснено докорінної реформи. Те, що для судового процесу в найрезонанснішому у світі злочині колишніх можновладців, який насправді привів до влади нинішнє керівництво держави, не можуть знайти провітрюване приміщення, створити нормальні умови роботи, свідчить, на мою думку, як про недієвість судової системи, так і про відсутність волі або навіть умисне створення перешкод у з’ясуванні істини. Що вже казати про інші злочини, де потерпілі роками чекають справедливого рішення. І чи можна взагалі розраховувати у цій системі на справедливість?

«Я вірю, демократія в Україні неодмінно буде»

— Як ви ставитеся до заяви міністра внутрішніх справ Юрія Луценка про те, що головний обвинувачений у справі про вбивство вашого чоловіка генерал О.Пукач швидше за все мертвий?
— Юрій Луценко багато зробив для того, щоб виконавці злочину сьогодні сиділи на лаві підсудних. І це я високо оцінюю. Але такого плану заяви, звичайно, не сприяютьрозслідуванню. Посадова особа такого рівня має розуміти, що подібні заяви часто є сигналами до дії. Якщо таку заяву зроблено несвідомо, — це одна справа, але якщо її зроблено умисно, то я можу лише зробити висновок, що влада збирається закрити це розслідування на рівні виконавців.
— Чи вважаєте ви, що затягування судового процесу ставить під сумнів наявність у нашій країні демократії?
— Декларувати демократичні принципи й застосовувати їх на практиці — це велика різниця. Демократія будується не за один день і навіть не за десятиріччя. Питання в іншому — щоб будувати її, треба кожен крок вимірювати з погляду користі для суспільства, а люди мають кожен цей крок піддавати сумніву, перевіряти і схвалювати більшістю. При цьому права меншості, тих, хто не погоджується, у жодному разі не можуть бути піддані сумніву. Якщо ж демократичні принципи, зокрема повага до права на справедливий суд, у цьому процесі ігноруються, то про демократію, зрозуміло, ще дуже рано говорити. Але українські громадяни вже один раз показали свою зрілість під час «помаранчевої революції», тому я вважаю, що демократія в Україні рано чи пізно буде — це лише питання часу.

«Навіть як потерпіла я не маю доступу до матеріалів закритих судових засідань»

— Як ви гадаєте, чому судові засідання проходять у закритому режимі?
— Я розумію юридичні підстави закритості засідання. Але як потерпілій мені важко їх прийняти.
Гадаю, для суспільства важливо знати, як працювала злочинна система, аби подібне не повторювалося. І я однозначно вимагатиму відкритості всіх матеріалів справи, коли цей судовий процес стане історією.
— Яку «державну таємницю» намагаються приховати від громадськості організатори процесу, не пускаючи журналістів на судові засідання?
— Стеження за Георгієм та його знищення були частиною, як я вже сказала, широкомасштабної операції. У процесі були задіяні секретні підрозділи міліції. Під час судового процесу вони мають розповідати про методи своєї роботи, і це справді є тими нюансами, які можуть бути таємницею. Навіть як потерпіла я не маю доступу до матеріалів закритих судових засіданнь. Але я, звичайно, думаю, що в закритості процесу є й інші причини, однак існує закон, і, поки закон дозволятиме таку закритість, кожен із нас натикатиметься на глуху стіну об’єктивних обставин.
— Що, на вашу думку, необхідно зробити, щоб судова система стала відкритою?
— Змінити законодавство й чинити не за буквою, а за духом закону.

«Нині в Україні є хоч і недолуга, але свобода»

— Як ви вважаєте, чи хтось чинить у цьому питанні тиск на Віктора Ющенка? Хто?
— У мене враження, що у Віктора Ющенка занадто багато проблем, які він не завжди хоче та береться вирішувати, і питання справи Гонгадзе після багатьох гучних заяв у нього аж ніяк не на першому, навіть не на другому чи десятому плані. Це як надокучлива бджола, яка може бути корисною, але жити заважає. Проблема Віктора Ющенка у самому Вікторові Ющенку. Він не може вирішити, чи довести цю справу до кінця і покарати замовників, чи, може, вважає, що і так якось обійдеться. Але він іще має шанс у цій справі ввійти в історію як людина, яка очистила суспільство від корупції та рудиментів злочинної влади, і сподіваюся, що він згадає про свої моральні принципи та виконає обіцянки.
— Чи бачите ви певний прогрес в українських мас-медіа після загибелі вашого чоловіка? Як вплинула ця трагедія на зрушення в суспільній свідомості?
— Я переконана, що своєю смертю Георгій змінив Україну. Змінив суспільну свідомість. Те, що ми від самого початку вирішили не мовчати, дало людям приклад того, що не треба боятися, мовчанням себе не захистиш. Нині в Україні є свобода, часто недолуга, безвідповідальна, далека від досконалості, але свобода. А з цього починається життя вільної людини й вільної країни.
— Що заважає, на ваш погляд, українським журналістам за якістю подання матеріалу вийти на міжнародний рівень?
— Має існувати кодекс журналістської етики, про який так багато говориться. Повинні існувати професійні правила, порушуючи які журналіст може позбутися права на професію. Ніхто, звичайно, не забере в нього цього права, однак саме суспільство не довірятиме йому і не дослухатиметься до нього. Але це довготривалий і болісний процес становлення. У будь-якому аспекті суспільного життя має минути час і змінитися, можливо, не одне покоління, поки стануться позитивні зміни в суспільстві.

«Я намагаюся робити те, що не судилося зробити Георгієві»

— Якби був шанс щось змінити в минулому, що ви зробили б передусім заради збереження життя Гії?
— Я ретельніше стежила б за тим, із ким він спілкується і що робить. Я часто питаю себе, що я могла б зробити, аби врятувати йому життя. Але його важко було навчити обережності. Георгій був тією людиною, яка йде на барикади заради справедливості та блага інших. Можливо, це було його місією в житті. Мені й досі бракує його оптимізму. Він любив повторювати: «Усе буде добре. Ми прорвемося». Нині я принаймні намагаюся робити те, що не судилося зробити йому.
— Якби подібний злочин стався в Америці, як, на вашу думку, відреагував би уряд? Громадськість?
— Подібні злочини відбувалися в Америці. Щоправда, про частину з них суспільство дізнавалося лише через десятиріччя. Але, однозначно, політичні результати цих злочинів були миттєвими, навіть якщо вони не мали таких тяжких наслідків. Оприлюднення матеріалів про вбивство Джона Леннона досі є предметом розгляду в суді. Такого плану злочини дуже складні для розкриття, але, зрештою, розкрити їх можна, потрібна лише, знову ж таки, налаштованість на конкретний результат. І я переконана, що правда у справі вбивства Георгія теж рано чи пізно стане відомою, хоч би як її намагалися приховати зацікавлені особи.

«Крім факту вбивства, все залишається під знаком питання»

— Ваше ставлення до плівок Мельниченка в тійчастині, де мова йде про нібито причетність Кучми до вбивства Гії?
— Яке може в мене бути ставлення? Кучма говорив те, що говорив, на плівках зафіксовано реальні факти розмов. На них чітко чути, як він віддає наказ розібратися з грузином Гонгадзе. У цьому немає жодних сумнівів. Запитання перше: хто носив Кучмі пасквілі на Гонгадзе, хто його налаштував проти Георгія? Запитання друге: який зв’язок існує між тим, що говорив Кучма, і тим, що потім сталося у лісі поблизу Києва та згодом у Таращі? Запитання третє: хто і з якою метою перезахоронював тіло? Нині ми знаємо, як було вчинено вбивство, — решта лишається під знаком питання.
— Газета «Маю ПРАВО» протягом тривалого часу проводила конкурс на найкращий проект пам’ятника Гії, однак жоден із надісланих проектів вам не сподобався. Яким би ви хотіли бачити цей пам’ятник?
— Ви знаєте, найкращим пам’ятником Георгієві міг би бути центр захисту журналістів. Місце, де вирувало б життя і робилися корисні справи. Я розумію, що проектування та будівництво такої споруди — дуже дорога й довгострокова справа, але саме таким би я хотіла бачити пам’ятник Георгію Гонгадзе.

«Україна залишається для мене потужним магнітом»

— Розкажіть про ваших із Гією дітей — як вони акліматизувалися в Америці? Чим займаються? Що вони знають про свого батька? Як зберігають пам’ять про нього?
— У мене двоє дітей, майже однолітків дітей Віктора Ющенка. Його діти знають свого батька, нехай і зі спотвореним зловмисниками обличчям. Моєму чоловікові колишня влада відрубала голову, і мої діти чують лише, що їхнього батька вбили, і пам’ятають його тільки з фотографій. Вони ростуть, як звичайні діти, ходять до публічної школи, займаються балетом, малюванням, плаванням. Нещодавно Соломійка виборола третє місце у категорії «міс фотогенічність Віргінії», оскільки ми живемо в цьому штаті неподалік Вашингтона. Вони ростуть відкритими дітьми, але дуже відповідально, по-дорослому оцінюють життя і вже добре знають, що воно не завжди буває справедливим. Вони весь час жаліються, що мама мусить тяжко працювати, аби утримувати родину, але мене тішить, що таким чином вони починають розуміти ціну життя. Вони вже у свої неповні дев’ять років дуже відповідально підходять до вибору майбутьної професії та чекають, поки їм виповниться 13років, щоб мати змогу доглядати дітей, аби почати заробляти гроші на навчання в університеті.
— Чи плануєте ви повернутися в Україну разом із ними?
— Я хотіла повернутися минулого року. Розглядала таку можливість надзвичайно серйозно. Але тоді я сподівалася, що справа завершиться і ми зможемо повернутися до нормального життя на своїй Батьківщині. Поки що цього не сталося, і цьому процесу не видно кінця-краю всьому. Я вирішила відкласти прийняття цього важливого для мене рішення, і великою мірою воно залежатиме від результату завершення судової тяганини у справі вбивства Георгія. Але врешті-решт я думаю, що нікуди не подінуся від України. Вона залишається для мене потужним магнітом.

«Учіться радіти кожному дню»

— Що, на ваш погляд, необхідно зробити в нашій країні, аби звільнити її від рудиментів кучмізму?
— У межах цього інтерв’ю на таке запитання відповісти нереально. Але, однозначно, перш за все — розслідувати справу Ґонґадзе. І привселюдно назвати його вбивць та замовників цього злочину поіменно. Проте кучмізм сам по собі як суспільне явище — це своєрідна ментальність, якої позбутися буде дуже нелегко. Утім, у нас попереду ціле життя.
— Що ви хотіли б побажати українцям? Вашим колегам — журналістам?
— Хочу побажати кожному українцеві вбити в собі раба, повірити в себе та свою унікальність, усвідомити, що їхнє благо та благо їхньої родини — в їхніх руках. Не мовчати, коли бачать несправедливість, виявляти ініціативу, не критикувати іншого, а починати з себе. Пам’ятати, що ті, хто при владі, мають служити нам, а не ми їм. Ми вирішуємо, чи гідні вони приймати за нас рішення, якщо ні, — йти та обирати інших, тих, кому можна довіряти. Проживати з користю кожен день, і, як кажуть американці, щоб кожен день do your best — робив вас кращими, вчив радіти кожному прожитому дню.
Журналістам — чесно виконувати свою роботу, не брехати собі й суспільству, вивчати кращий досвід, робити висновки, якщо треба, з фактів, а не з того, що ми думаємо про ці факти, вивчати мови, відкривати для себе інші світи та бути експертами суспільства, як завжди казав Георгій, — «ланцюговими псами демократїї».

Розмову вели
Володимир ШАРОВ
 та Ганна ВАРАВВА,
«Маю ПРАВО»