ГЕРОЙ ТИЖНЯ

О.КОНДРАТЬЄВ: «Коли в державі немає належних інститутів обвинувачення та захисту, рішення суддів можуть бути не завжди справедливими»

Конституційна реформа не торкнулася судової влади. Добре це чи погано — наразі важко давати оцінку. Хоча чимало висловлювань з боку законодавців минулого та поточного скликань стосувалося необхідності кардинального реформування судової системи. Поки що все обмежується реформами на процедурному рівні та спробами перебудови судоустрою.

Два роки тому, коли також почали говорити про реформу судочинства, «ЗіБ» проводив подібні інтерв’ю чи не з кожним керівником апеляційних судів, аби дати їм можливість донести свою думку до суспільства в цілому і законодавців зокрема. Оскільки тема реформи дотепер залишається актуальною, редакція знову вирішила поцікавитися позицією суддів щодо загальних напрямів нової реформи. Першим свої відповіді дав голова Апеляційного суду Донецької області, член Ради суддів України, заслужений юрист України Олександр Кондратьєв.

«Якщо держава вкладає в суди 60% своїх сил і коштів, то коефіцієнт корисної дії буде адекватним»

— Олександре Васильовичу, як ви вважаєте, чи в змозі судова влада сьогодні повністю забезпечити незалежне, неупереджене й об’єктивне судочинство?
— Безперечно, так. Час показав, що тільки суди змогли вистояти і не піддатися впливу тих чи інших політичних сил, зберегти структуру своїх органів та кадрів, забезпечити стабільність судової практики. Суддя — це не той юрист, якого можна запросити на роботу зі шкільної лави, це не юрист-політик, це не юрист-господарник. Суддя — це юрист, психолог, вихователь, учитель, аналітик. Це сильна людина.
На жаль, до останнього часу держава не була зацікавлена в розвитку особистості судді. Фінансування судів здійснювалось за залишковим принципом. Академія суддів України, яка є єдиним навчальним закладом з підготовки суддів та підвищення їхньої кваліфікації, — на стадії формування. Про Судову реформу ми чуємо тільки з вуст високих політиків.
Я би сказав так: якщо держава вкладає в суди тільки 60% своїх сил і коштів, то коефіцієнт корисної дії буде адекватним. В Україні є дуже гарне прислів’я: «Дешева рибка — погана юшка». У світовій практиці відомо багато прикладів, коли економічні кризи не стосувалися судової влади, оскільки кожній людині — і заможній, і бідній — ясно лише одне: їх розсудить тільки справедливість.
Незалежним, об’єктивним та неупередженим може бути тільки той суддя, який знає законодавство, вміє на підставі поданих доказів застосовувати закон, поважає громадян та інших учасників процесу, не принижує їхньої гідності, якому немає сенсу заглядати в чужий гаманець, який може виховувати громадян у дусі поваги до закону за допомогою не тільки своєї поведінки, зовнішнього вигляду, та й за допомогою монументальності тієї будівлі, де він здійснює правосуддя.
— У чому саме, на вашу думку, запорука незалежності та неупередженості суддів?
— На мою думку, незалежність і неупередженість судді повинні грунтуватися, по-перше, на його високому професійному рівні, по-друге, на усвідомленні ним того, що суд має захищати права людини і громадянина, які гарантовані Конституцією та законами України, по-третє, на його високій моральності, по-четверте, на дієвому контролі за прийнятим судовим рішенням.
На жаль, сьогодні виникли деякі проблеми в цьому питанні. Хоча необхідність судового нагляду не визнається, цей інструмент дозволяє оперативно виправляти судові помилки. Може, слід повернутися до можливості перегляду судових справ у касаційному порядку апеляційним судом, якщо вони не були оскаржені в апеляційному порядку. Адже такі справи не можуть бути переглянуті Верховним Судом як судом касаційної інстанції.

«Реальної боротьби з корупцією в суддівських органах немає»

— Чи можна ефективно боротися з корупцією в суддівських рядах?
— Проблема корупції в суддівських та інших державних органах обговорюється не один рік. Утім, жодних реальних кроків для боротьби з нею не зроблено, все залишається лише на стадії обговорення. Про те, що проблема боротьби з корупцією в державі вже назріла та потребує вирішення, свідчить те, що про неї говорять не тільки високі посадові особи, а й навіть громадяни. Судова влада — одна з гілок державної влади. Якщо це так, можна говорити про загрозу безпеці державі й державній владі.
На жаль, в Україні вирішення цієї проблеми — лише на рівні розмов, а реальної боротьби з корупцією в суддівських органах немає. Діяльність комітетів, слідчих органів боротьби з корупцією викликає лише посмішку.
Затаврувати ганьбою недбалих суддів, показати кілька негативних фактів у роботі судів, оголосити про початок судової реформи, облити суди брудом — це методи боротьби з корупцією в рядах суддівського корпусу за останні роки. У державі немає єдиного поняття методів та прийомів боротьби з цим негативним явищем, немає єдиного підходу до цієї проблеми. При відсутності єдиної програми боротьби з корупцією в державі не може здійснюватися такої боротьби в жодній з гілок влади, зокрема судовій.
— З чого слід починати таку боротьбу, аби досягти якихось зрушень?
— Я неодноразово казав, що суддя — це єдиний чиновник у державі, який працює публічно. Тому, щоб у нього не з’являвся будь-який особистий інтерес, у процесі в обов’язковому порядку повинен бути позивач і відповідач, прокурор і адвокат. До чого це призведе? Це призведе до того, що кожне рішення буде оскаржене до вищої інстанції і не однієї.
У дійсності все складається не так, як того би хотілось. Уявіть собі, що кожного дня районний суд призначає до розгляду щонайменше 10 кримінальних справ. У них беруть участь 1—2 прокурори. Чи в змозі ці прокурори гідно представляти державне обвинувачення? Ні. Інший момент. Ніхто в державі ніколи не аналізував, скільки цивільних, адміністративних справ розглядається за участю лише однієї сторони. Але в такому разі це вже не суд і тут не може йти мова про справедливість.
Сьогодні суд позбавлений можливості забезпечити принцип змагальності. У державі відсутні належні інститути обвинувачення та захисту, тому рішення судів можуть бути не завжди справедливими.
На мене як на члена Ради суддів України покладений обов’язок розглядати скарги громадян на дії суддів. Як правило, в них оскаржуються процесуальні дії. Але їхня суть одна — суддя не правий тоді, коли принципи публічності та змагальності не діють.
— І що має зробити держава, аби принцип змагальності реалізовувався в судочинстві?
— Вважаю, що загроза безпеки, про яку я вже казав, реальна. Тому держава насамперед повиннавдосконалити сам судовий процес, по-друге, створити нормальні умови для здійснення правосуддя, по-третє, сама повірити, що судова влада може стати зразком чесності та справедливості, по-четверте, спрямувати всі можливі зусилля для того, щоб у це повірив народ.
Я також не виключаю, щоб у рамках судової гілки влади існували підрозділи внутрішньої безпеки за прикладом інших органів державної влади.
— Чи пропонували вам хабарі? Якщо так, то скільки й за що?
— На це питання вам повинні відповісти спеціальні підрозділи, які займаються боротьбою зі злочинністю. Згідно з нормами чинного законодавства, кожен суддя при запропонуванні йому хабара, має заявити у відповідні органи.
Також хочу підкреслити, що завжди саме поведінка судді визначає, будуть йому пропонувати хабар чи ні.

«У судовій реформі не зроблено реальних кроків, а було обрано лише напрям»

— Чи зачепила вас судова реформа? Як ви оцінюєте перші кроки з її впровадження?
— Якщо говорити про судову реформу, слід зазначити, що перші кроки реформи були зроблені ще в 1992 році, але наявність у державі правового нігілізму відображається і на втіленні судової реформи в життя. Було дуже багато протидії судовій владі з боку інших державних органів, бо жоден із цих органів не хотів ділитися повноваженнями і вважав, що захищає свій авторитет.
Говорити про те, коли саме були зроблені перші кроки судової реформи — у 1996 році, після прийняття Конституції, чи у 2002 році, коли був прийнятий закон «Про судоустрій України», — важко. Однак я би сказав, що це були не кроки, а ледь помітні рухи. Те саме відбувається дотепер. Вважати, що судова реформа відбулася, не можна, оскільки не зроблено реальних кроків, а обрано лише напрям.
— Що потрібно для здійснення судової реформи?
— Це питання випливає з попереднього. На мій погляд, потрібно значно спростити судову процедуру розгляду нескладних цивільних та кримінальних справ.
У державі говорять про те, що в апеляційному суді зменшилася навантаженість на суддю і стоїть питання про перерозподіл штатних одиниць на користь місцевих судів. Такий висновок зроблено на підставі статистичних даних, відповідно до яких навантаженість обчислюється за рішеннями, прийнятими в апеляційному порядку. Утім, з прийняттям нового ЦПК при розгляді справ у апеляційному порядку виноситься до 10 процесуальних рішень, починаючи з ухвали про прийняття апеляційної скарги, призначення її до розгляду, направлення справи для проведення експертизи і т. ін. Хоча вирішення цих процесуальних питань можна спроститизалежно від категорії справ та питань, які вирішуються.
Чому суддя апеляційного суду одноособово не може вирішити питання щодо поновлення процесуального строку? Ніхто чомусь не зважає на те, що в апеляційній інстанції справи розглядаються судом колегіально, тобто у складі трьох суддів.
На теперішній час у державі через перевантаження судів першої інстанції постає питання про збільшення кількості суддів. У разі прийняття такого рішення виникне питання: де ці судді здійснюватимуть правосуддя? Держава не може виділити цим суддям відповідних приміщень, а фінансування й будівництво нових судів відбувається на незадовільному рівні.
Вирішення завдання розвантаження за рахунок збільшення суддів не розв’яже проблем належного здійснення правосуддя. Цю проблему можна вирішити лише шляхом зміни процесуального порядку розгляду нескладних кримінальних та цивільних справ. Можливість постановлення заочного рішення, судового наказу — перший крок до спрощення процедури, але він повною мірою не вирішує питання.
— Чи задоволені ви рівнем взаємодії ДСА й очолюваного вами суду?
— Відносини між ДСА і головами судів спочатку складались виходячи з того, наскільки ці суди були забезпечені в матеріально-технічному плані для здійснення правосуддя. Мені боляче усвідомлювати той факт, що в більшості місцевих та й апеляційних судів немає достатньої кількості залів судових засідань. Судовий процес відбувається в кабінетах суддів. У цих самих кабінетах обладнано клітки для підсудних, які перебувають під вартою. Водночас до суддів приходять громадяни зі своїм болем, з надією поновити свої порушені права. Як повинні сприймати ці люди клітку в кабінеті судді? Як погрозу. У деяких судах ці клітки задраповані шторами, в деяких — обладнані під убудовані шафи. Не схотів суддя слухати заперечення підсудного і… закрив дверцята шафи. З іншого боку — маємо, що маємо.
За таких умов у керівників ДСА з’являється спокуса покарати «непокірного» голову суду, бо фінансування обмежене, а черга на поліпшення умов праці може настати в різний час.
Поступово, з приходом нинішнього керівництва, з планомірним збільшенням фінансування судів, проблеми, пов’язані з матеріально-технічним забезпеченням здійснення правосуддя, мають відійти на другий план. Однак тільки дійовий контроль з боку Ради суддів України, рад суддів областей може забезпечити тісний взаємозв’язок між головами судів і ДСА та її територіальними управліннями.
— За даними судової статистики, торік кожне третє рішення залишилося без виконання. Коли ж рішення судів будуть виконуватися вчасно?
— Судове рішення буде своєчасно виконуватись тільки тоді, коли державна виконавча служба перейде в підпорядкування ДСА. Я переконаний, що судовими рішеннями повинна займатися судова влада та органи, які займаються забезпеченням роботи судової влади.

 «Ми ще живемо в сталінські часи, коли щире каяття розцінювалось як пряма дорога до тюрми»

— Наскільки вагома сьогодні роль адвокатів? Якими вони мають бути, щоб успішно представляти в суді інтереси своїх клієнтів?
— Конституційне право на правову допомогу в Україні, як правило, забезпечують адвокати. Тому роль адвоката як у кримінальному, так і в цивільному процесі дуже вагома. А далі все залежить від умов оплати праці адвокатів та процесуального становища. Якщо адвокат — представник сторони в цивільному процесі, то він має більше можливостей. У кримінальному процесі картина зовсім інша. Адвокат має значно менше можливостей для захисту інтересів та прав підсудного.
Я вважаю, що чинний Кримінальний кодекс є не справедливим, а жорстоким. Сам факт, що в Україні щодо 30% засуджених застосовується таке покарання, як позбавлення волі, є цьому підтвердженням. Законодавство Європи та США спрямоване насамперед на те, щоб винний усвідомив свою провину, розкаявся в тому, що зробив. Залежно від цього і прокурор, і адвокат можуть реально переконати винну особу в неправомірності дій.
Наше кримінальне законодавство цього не дозволяє ні прокуророві, ні адвокатові. Це призводить до того, що у процесі дуже часто судді вислуховують неправдиві свідчення. Найчастіше в суді можна почути таку фразу: «Вину не визнаю, а свідчення, які давав на слідстві, були добуті із застосуванням недозволених методів ведення слідства».
Тобто всі ми ще живемо в сталінські часи, коли щире каяття розцінювалось як пряма дорога до тюрми. Одним словом, чинні Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси не спрямовані на виправлення та виховання людини та не спонукають її казати правду. Тому роль адвоката в кримінальному процесі зводиться до формальності.
Та й узагалі, кажучи про адвокатуру, мені боляче дивитися, як ці юристи здійснюють захист людей, котрі не можуть оплатити їхні послуги. Як може адвокат належно здійснювати захист за призначенням, якщо держава сплачує йому за це копійки, та й який при цьому може бути захист?!
— Якої ви думки про ті проекти КПК, що розробляються? Вони щось змінить у напрямі захисту прав людини?
— Якщо чесно, на мій погляд, КПК буде так само обтяжливим для суддівської роботи, як і новий ЦПК. Для обговорення проблемцього кодексу потрібно дуже багато часу, але можу коротко зазначити, що від норм цього документа віє не ХХІ, а ХХ сторіччям. Ті новели, які обговорюють деякі юристи, лише пристосовані до Конституції, але в жодному разі не спрямовані на забезпечення прав людини. Складається враження, що провідна роль у новому КПК відводиться тільки обвинуваченню.
«Людина, яка може відрізняти правду від неправди, обдарована Богом»
— Якою є ваша оцінка суддівської кадрової політики? Як ви трактуєте поняття «суддівський професіоналізм»?
— Як я вже говорив, 80% людей, які приходять працювати в суди, гідні бути носіями судової влади. Але достатньо підготовлений молодий суддя потребує «точної настройки», тобто відшліфування знання з точки зору застосування закону, вивчення судової практики і того нормативного матеріалу, який забезпечує підвищення рівня професіоналізму.
Свого часу, в 1983—1989 рр., мені пощастило побувати в Москві, в Інституті підвищення кваліфікації суддів СРСР. У моїй пам’яті залишились імена знаменитих юристів, таких як Олександров, Халдєєв та Радутна. Це дійсно був час суттєвого збільшення запасу знань кожного судді.
Про рівень підготовки суддів в Україні говорити ще зарано, оскільки Академія суддів, яка діє при Державній судовій адміністрації та є базовим навчальним закладом з підготовки суддів та підвищення їхньої кваліфікації, перебуває на стадії становлення. Вона розпочала свою роботу порівняно недавно — у 2003 році — та тільки набирає обертів з підвищення кваліфікації суддів, уперше призначених та обраних безстроково, працівників апарату судів і Державної судової адміністрації.
Хотілося б, аби держава була зацікавлена в розбудові в Україні національної системи суддівської освіти не тільки на словах та при обговоренні питання про корумпованість суддів, а й змогла сформувати та запропонувати суддям єдину загальнонаціональну систему суддівської освіти з метою підготовки суддів для роботи в ХХІ ст.
— Ідеальний суддя: хто він?
— У давнину людей розсуджували старійшини або жерці та вважалось, що людина, яка може відрізняти правду від неправди, обдарована Богом, саме її слово було законом.
Кожній людині від природи притаманне відчуття справедливості, болю і співчуття, усвідомлення правомірності своєї поведінки або її протиправності та почуття відповідальності перед суспільством, в якому вона живе. На мій погляд, суддями можуть бути тільки ті юристи, в яких ці відчуття — у стані оголеного електричного проводу та жага до правди є значно більшою, ніж прагнення будь-яких матеріальних благ.

Конституційна реформа не торкнулася судової влади. Добре це чи погано — наразі важко давати оцінку. Хоча чимало висловлювань з боку законодавців минулого та поточного скликань стосувалося необхідності кардинального реформування судової системи. Поки що все обмежується реформами на процедурному рівні та спробами перебудови судоустрою.
Два роки тому, коли також почали говорити про реформу судочинства, «ЗіБ» проводив подібні інтерв’ю чи не з кожним керівником апеляційних судів, аби дати їм можливість донести свою думку до суспільства в цілому і законодавців зокрема. Оскільки тема реформи дотепер залишається актуальною, редакція знову вирішила поцікавитися позицією суддів щодо загальних напрямів нової реформи. Першим свої відповіді дав голова Апеляційного суду Донецької області, член Ради суддів України, заслужений юрист України Олександр Кондратьєв.

«Якщо держава вкладає в суди 60% своїх сил і коштів,
то коефіцієнт корисної дії буде адекватним»
— Олександре Васильовичу, як ви вважаєте, чи в змозі судова влада сьогодні повністю забезпечити незалежне, неупереджене й об’єктивне судочинство?
— Безперечно, так. Час показав, що тільки суди змогли вистояти і не піддатися впливу тих чи інших політичних сил, зберегти структуру своїх органів та кадрів, забезпечити стабільність судової практики. Суддя — це не той юрист, якого можна запросити на роботу зі шкільної лави, це не юрист-політик, це не юрист-господарник. Суддя — це юрист, психолог, вихователь, учитель, аналітик. Це сильна людина.
На жаль, до останнього часу держава не була зацікавлена в розвитку особистості судді. Фінансування судів здійснювалось за залишковим принципом. Академія суддів України, яка є єдиним навчальним закладом з підготовки суддів та підвищення їхньої кваліфікації, — на стадії формування. Про Судову реформу ми чуємо тільки з вуст високих політиків.
Я би сказав так: якщо держава вкладає в суди тільки 60% своїх сил і коштів, то коефіцієнт корисної дії буде адекватним. В Україні є дуже гарне прислів’я: «Дешева рибка — погана юшка». У світовій практиці відомо багато прикладів, коли економічні кризи не стосувалися судової влади, оскільки кожній людині — і заможній, і бідній — ясно лише одне: їх розсудить тільки справедливість.
Незалежним, об’єктивним та неупередженим може бути тільки той суддя, який знає законодавство, вміє на підставі поданих доказів застосовувати закон, поважає громадян та інших учасників процесу, не принижує їхньої гідності, якому немає сенсу заглядати в чужий гаманець, який може виховувати громадян у дусі поваги до закону за допомогою не тільки своєї поведінки, зовнішнього вигляду, та й за допомогою монументальності тієї будівлі, де він здійснює правосуддя.
— У чому саме, на вашу думку, запорука незалежності та неупередженості суддів?
— На мою думку, незалежність і неупередженість судді повинні грунтуватися, по-перше, на його високому професійному рівні, по-друге, на усвідомленні ним того, що суд має захищати права людини і громадянина, які гарантовані Конституцією та законами України, по-третє, на його високій моральності, по-четверте, на дієвому контролі за прийнятим судовим рішенням.
На жаль, сьогодні виникли деякі проблеми в цьому питанні. Хоча необхідність судового нагляду не визнається, цей інструмент дозволяє оперативно виправляти судові помилки. Може, слід повернутися до можливості перегляду судових справ у касаційному порядку апеляційним судом, якщо вони не були оскаржені в апеляційному порядку. Адже такі справи не можуть бути переглянуті Верховним Судом як судом касаційної інстанції.
«Реальної боротьби
з корупцією
в суддівських органах немає»
— Чи можна ефективно боротися з корупцією в суддівських рядах?
— Проблема корупції в суддівських та інших державних органах обговорюється не один рік. Утім, жодних реальних кроківдля боротьби з нею не зроблено, все залишається лише на стадії обговорення. Про те, що проблема боротьби з корупцією в державі вже назріла та потребує вирішення, свідчить те, що про неї говорять не тільки високі посадові особи, а й навіть громадяни. Судова влада — одна з гілок державної влади. Якщо це так, можна говорити про загрозу безпеці державі й державній владі.
На жаль, в Україні вирішення цієї проблеми — лише на рівні розмов, а реальної боротьби з корупцією в суддівських органах немає. Діяльність комітетів, слідчих органів боротьби з корупцією викликає лише посмішку.
Затаврувати ганьбою недбалих суддів, показати кілька негативних фактів у роботі судів, оголосити про початок судової реформи, облити суди брудом — це методи боротьби з корупцією в рядах суддівського корпусу за останні роки. У державі немає єдиного поняття методів та прийомів боротьби з цим негативним явищем, немає єдиного підходу до цієї проблеми. При відсутності єдиної програми боротьби з корупцією в державі не може здійснюватися такої боротьби в жодній з гілок влади, зокрема судовій.
— З чого слід починати таку боротьбу, аби досягти якихось зрушень?
— Я неодноразово казав, що суддя — це єдиний чиновник у державі, який працює публічно. Тому, щоб у нього не з’являвся будь-який особистий інтерес, у процесі в обов’язковому порядку повинен бути позивач і відповідач, прокурор і адвокат. До чого це призведе? Це призведе до того, що кожне рішення буде оскаржене до вищої інстанції і не однієї.
У дійсності все складається не так, як того би хотілось. Уявіть собі, що кожного дня районний суд призначає до розгляду щонайменше 10 кримінальних справ. У них беруть участь 1—2 прокурори. Чи в змозі ці прокурори гідно представляти державне обвинувачення? Ні. Інший момент. Ніхто в державі ніколи не аналізував, скільки цивільних, адміністративних справ розглядається за участю лише однієї сторони. Але в такому разі це вже не суд і тут не може йти мова про справедливість.
Сьогодні суд позбавлений можливості забезпечити принцип змагальності. У державі відсутні належні інститути обвинувачення та захисту, тому рішення судів можуть бути не завжди справедливими.
На мене як на члена Ради суддів України покладений обов’язок розглядати скарги громадян на дії суддів. Як правило, в них оскаржуються процесуальні дії. Але їхня суть одна — суддя не правий тоді, коли принципи публічності та змагальності не діють.
— І що має зробити держава, аби принцип змагальності реалізовувався в судочинстві?
— Вважаю, що загроза безпеки, про яку я вже казав, реальна. Тому держава насамперед повиннавдосконалити сам судовий процес, по-друге, створити нормальні умови для здійснення правосуддя, по-третє, сама повірити, що судова влада може стати зразком чесності та справедливості, по-четверте, спрямувати всі можливі зусилля для того, щоб у це повірив народ.
Я також не виключаю, щоб у рамках судової гілки влади існували підрозділи внутрішньої безпеки за прикладом інших органів державної влади.
— Чи пропонували вам хабарі? Якщо так, то скільки й за що?
— На це питання вам повинні відповісти спеціальні підрозділи, які займаються боротьбою зі злочинністю. Згідно з нормами чинного законодавства, кожен суддя при запропонуванні йому хабара, має заявити у відповідні органи.
Також хочу підкреслити, що завжди саме поведінка судді визначає, будуть йому пропонувати хабар чи ні.
«У судовій реформі не зроблено реальних кроків,
а було обрано лише напрям»
— Чи зачепила вас судова реформа? Як ви оцінюєте перші кроки з її впровадження?
— Якщо говорити про судову реформу, слід зазначити, що перші кроки реформи були зроблені ще в 1992 році, але наявність у державі правового нігілізму відображається і на втіленні судової реформи в життя. Було дуже багато протидії судовій владі з боку інших державних органів, бо жоден із цих органів не хотів ділитися повноваженнями і вважав, що захищає свій авторитет.
Говорити про те, коли саме були зроблені перші кроки судової реформи — у 1996 році, після прийняття Конституції, чи у 2002 році, коли був прийнятий закон «Про судоустрій України», — важко. Однак я би сказав, що це були не кроки, а ледь помітні рухи. Те саме відбувається дотепер. Вважати, що судова реформа відбулася, не можна, оскільки не зроблено реальних кроків, а обрано лише напрям.
— Що потрібно для здійснення судової реформи?
— Це питання випливає з попереднього. На мій погляд, потрібно значно спростити судову процедуру розгляду нескладних цивільних та кримінальних справ.
У державі говорять про те, що в апеляційному суді зменшилася навантаженість на суддю і стоїть питання про перерозподіл штатних одиниць на користь місцевих судів. Такий висновок зроблено на підставі статистичних даних, відповідно до яких навантаженість обчислюється за рішеннями, прийнятими в апеляційному порядку. Утім, з прийняттям нового ЦПК при розгляді справ у апеляційному порядку виноситься до 10 процесуальних рішень, починаючи з ухвали про прийняття апеляційної скарги, призначення її до розгляду, направлення справи для проведення експертизи і т. ін. Хоча вирішення цих процесуальних питань можна спроститизалежно від категорії справ та питань, які вирішуються.
Чому суддя апеляційного суду одноособово не може вирішити питання щодо поновлення процесуального строку? Ніхто чомусь не зважає на те, що в апеляційній інстанції справи розглядаються судом колегіально, тобто у складі трьох суддів.
На теперішній час у державі через перевантаження судів першої інстанції постає питання про збільшення кількості суддів. У разі прийняття такого рішення виникне питання: де ці судді здійснюватимуть правосуддя? Держава не може виділити цим суддям відповідних приміщень, а фінансування й будівництво нових судів відбувається на незадовільному рівні.
Вирішення завдання розвантаження за рахунок збільшення суддів не розв’яже проблем належного здійснення правосуддя. Цю проблему можна вирішити лише шляхом зміни процесуального порядку розгляду нескладних кримінальних та цивільних справ. Можливість постановлення заочного рішення, судового наказу — перший крок до спрощення процедури, але він повною мірою не вирішує питання.
— Чи задоволені ви рівнем взаємодії ДСА й очолюваного вами суду?
— Відносини між ДСА і головами судів спочатку складались виходячи з того, наскільки ці суди були забезпечені в матеріально-технічному плані для здійснення правосуддя. Мені боляче усвідомлювати той факт, що в більшості місцевих та й апеляційних судів немає достатньої кількості залів судових засідань. Судовий процес відбувається в кабінетах суддів. У цих самих кабінетах обладнано клітки для підсудних, які перебувають під вартою. Водночас до суддів приходять громадяни зі своїм болем, з надією поновити свої порушені права. Як повинні сприймати ці люди клітку в кабінеті судді? Як погрозу. У деяких судах ці клітки задраповані шторами, в деяких — обладнані під убудовані шафи. Не схотів суддя слухати заперечення підсудного і… закрив дверцята шафи. З іншого боку — маємо, що маємо.
За таких умов у керівників ДСА з’являється спокуса покарати «непокірного» голову суду, бо фінансування обмежене, а черга на поліпшення умов праці може настати в різний час.
Поступово, з приходом нинішнього керівництва, з планомірним збільшенням фінансування судів, проблеми, пов’язані з матеріально-технічним забезпеченням здійснення правосуддя, мають відійти на другий план. Однак тільки дійовий контроль з боку Ради суддів України, рад суддів областей може забезпечити тісний взаємозв’язок між головами судів і ДСА та її територіальними управліннями.
— За даними судової статистики, торік кожне третє рішення залишилося без виконання. Коли ж рішення судів будуть виконуватися вчасно?
— Судове рішення буде своєчасно виконуватись тільки тоді, коли державна виконавча служба перейде в підпорядкування ДСА. Я переконаний, що судовими рішеннями повинна займатися судова влада та органи, які займаються забезпеченням роботи судової влади.
«Ми ще живемо
в сталінські
часи, коли
щире каяття розцінювалось
як пряма дорога
до тюрми»
— Наскільки вагома сьогодні роль адвокатів? Якими вони мають бути, щоб успішно представляти в суді інтереси своїх клієнтів?
— Конституційне право на правову допомогу в Україні, як правило, забезпечують адвокати. Тому роль адвоката як у кримінальному, так і в цивільному процесі дуже вагома. А далі все залежить від умов оплати праці адвокатів та процесуального становища. Якщо адвокат — представник сторони в цивільному процесі, то він має більше можливостей. У кримінальному процесі картина зовсім інша. Адвокат має значно менше можливостей для захисту інтересів та прав підсудного.
Я вважаю, що чинний Кримінальний кодекс є не справедливим, а жорстоким. Сам факт, що в Україні щодо 30% засуджених застосовується таке покарання, як позбавлення волі, є цьому підтвердженням. Законодавство Європи та США спрямоване насамперед на те, щоб винний усвідомив свою провину, розкаявся в тому, що зробив. Залежно від цього і прокурор, і адвокат можуть реально переконати винну особу в неправомірності дій.
Наше кримінальне законодавство цього не дозволяє ні прокуророві, ні адвокатові. Це призводить до того, що у процесі дуже часто судді вислуховують неправдиві свідчення. Найчастіше в суді можна почути таку фразу: «Вину не визнаю, а свідчення, які давав на слідстві, були добуті із застосуванням недозволених методів ведення слідства».
Тобто всі ми ще живемо в сталінські часи, коли щире каяття розцінювалось як пряма дорога до тюрми. Одним словом, чинні Кримінальний і Кримінально-процесуальний кодекси не спрямовані на виправлення та виховання людини та не спонукають її казати правду. Тому роль адвоката в кримінальному процесі зводиться до формальності.
Та й узагалі, кажучи про адвокатуру, мені боляче дивитися, як ці юристи здійснюють захист людей, котрі не можуть оплатити їхні послуги. Як може адвокат належно здійснювати захист за призначенням, якщо держава сплачує йому за це копійки, та й який при цьому може бути захист?!
— Якої ви думки про ті проекти КПК, що розробляються? Вони щось змінить у напрямі захисту прав людини?
— Якщо чесно, на мій погляд, КПК буде так само обтяжливим для суддівської роботи, як і новий ЦПК. Для обговорення проблемцього кодексу потрібно дуже багато часу, але можу коротко зазначити, що від норм цього документа віє не ХХІ, а ХХ сторіччям. Ті новели, які обговорюють деякі юристи, лише пристосовані до Конституції, але в жодному разі не спрямовані на забезпечення прав людини. Складається враження, що провідна роль у новому КПК відводиться тільки обвинуваченню.
«Людина, яка може відрізняти правду від неправди, обдарована Богом»
— Якою є ваша оцінка суддівської кадрової політики? Як ви трактуєте поняття «суддівський професіоналізм»?
— Як я вже говорив, 80% людей, які приходять працювати в суди, гідні бути носіями судової влади. Але достатньо підготовлений молодий суддя потребує «точної настройки», тобто відшліфування знання з точки зору застосування закону, вивчення судової практики і того нормативного матеріалу, який забезпечує підвищення рівня професіоналізму.
Свого часу, в 1983—1989 рр., мені пощастило побувати в Москві, в Інституті підвищення кваліфікації суддів СРСР. У моїй пам’яті залишились імена знаменитих юристів, таких як Олександров, Халдєєв та Радутна. Це дійсно був час суттєвого збільшення запасу знань кожного судді.
Про рівень підготовки суддів в Україні говорити ще зарано, оскільки Академія суддів, яка діє при Державній судовій адміністрації та є базовим навчальним закладом з підготовки суддів та підвищення їхньої кваліфікації, перебуває на стадії становлення. Вона розпочала свою роботу порівняно недавно — у 2003 році — та тільки набирає обертів з підвищення кваліфікації суддів, уперше призначених та обраних безстроково, працівників апарату судів і Державної судової адміністрації.
Хотілося б, аби держава була зацікавлена в розбудові в Україні національної системи суддівської освіти не тільки на словах та при обговоренні питання про корумпованість суддів, а й змогла сформувати та запропонувати суддям єдину загальнонаціональну систему суддівської освіти з метою підготовки суддів для роботи в ХХІ ст.
— Ідеальний суддя: хто він?
— У давнину людей розсуджували старійшини або жерці та вважалось, що людина, яка може відрізняти правду від неправди, обдарована Богом, саме її слово було законом.
Кожній людині від природи притаманне відчуття справедливості, болю і співчуття, усвідомлення правомірності своєї поведінки або її протиправності та почуття відповідальності перед суспільством, в якому вона живе. На мій погляд, суддями можуть бути тільки ті юристи, в яких ці відчуття — у стані оголеного електричного проводу та жага до правди є значно більшою, ніж прагнення будь-яких матеріальних благ.

Розмову вів
Роман ЧИМНИЙ