Закон і Бізнес


ГЕРОЙ ТИЖНЯ

Павло ЄВГРАФОВ: «Жоден представник влади не повинен піддавати критиці рішення КС, а має тільки виконувати його»


Інтерв`ю, №51 (727) 17.12—23.12.2005
3275

Більшість політологів сходяться на думці, що ненадання можливості новопризначеним суддям КС скласти присягу може спричинити конституційну кризу. Таку ж думку висловив свого часу в інтерв’ю «ЗіБ» Голова КС у відставці Микола Селівон, хоча він був упевнений, що КС стане дієздатним до 18 листопада. Проте парламент спромігся лише на 15 грудня призначити процедуру складання присяги, тим самим поставивши під сумнів легітимність майбутніх рішень КС. Адже за законом судді мали скласти присягу впродовж місяця після рішення про їхнє призначення. Тобто до 3 грудня це мали зробити ті 5 суддів, яких призначив з’їзд суддів, і до 14 грудня — президентська «трійка».


Чи загрожує Україні найближчим часом конституційна криза і чи не зіткнемося ми з перебиранням повноважень єдиного органу конституційної юрисдикції районними судами чи органами виконавчої влади? Аби з’ясувати ці питання, кореспондент «ЗіБ» зустрівся з в.о. Голови Конституційного Суду, заслуженим юристом України Павлом ЄВГРАФОВИМ за тиждень до визначеної дати складання присяги суддями КС.

«За Конституцією
в нас тільки суд
є незалежним»

— Павле Борисовичу, ви особисто вбачаєте якусь загрозу для держави в тому, що КС уже другий місяць залишається бездіяльним?

— Якщо говорити коротко, то такої загрози саме для держави я не вбачаю. Але це створює певну загрозу насамперед для захисту прав і свобод людини і громадянина.

Конституційний Суд уходить до системи судової гілки влади, яка має стримувати здійснення повноважень Президентом, парламентом і виконавчою владою. І в цьому роль КС дуже велика. Той факт, що досі не сформовано повного складу Суду, дає підстави стверджувати, що виникає багато проблем. Адже до КС надходить чимало подань народних депутатів, звернень громадян щодо тлумачення Конституції та законів чи конституційності положень окремих законів. Коли Суд не діє в повному складі, за відсутністю кворуму він не може проводити пленарні засідання, розглядати справи, приймати відповідні рішення, і це, звісно, впливає на функціонування всієї системи державної влади.

— Якщо КС буде не спроможний вирішувати питання повноважень, хіба це не стане загрозою для держави — не породить спроб самостійного визначення цими органами, які повноваження їм належать?

— Безумовно, ніхто не може вирішувати за суд його питання. Конституція чітко встановила, що ні Верховна Рада, ні Президент, ні Кабінет Міністрів не можуть перебирати повноваження, які належать Конституційному Суду.

— Чи є в Голови КС якісь важелі впливу на парламент, аби змусити депутатів виконати приписи закону і привести суддів до присяги?

— Слово «вплив» я б узагалі вилучив з обігу, тому що за Конституцією на суд ніхто не може впливати. А суд може впливати своїми рішеннями і на Президента, і на парламент, і на уряд, у даному випадку — вирішуючи питання конституційності указів, законів, відповідних актів уряду.

Більше того, якщо уважно почитати Основний Закон, то лише суд проголошений ним як незалежний орган. Тільки йому властива ця ознака — бути незалежним від законодавчої та виконавчої влади, від Президента. Він є залежним лише від Конституції та законів, які не суперечать їй.

— Але ж за відсутності повноцінного складу КС не може приймати рішення, а отже, впливати на інші органи влади.

— Так, зараз ми не можемо приймати рішення. Та й за інших умов: як у даному випадку впливати на парламент, який зобов’язаний створити належні умови для складення присяги призначеними суддями? 9 суддів уже другий місяць після призначення не можуть скласти присягу. Про це добре поінформовані Президент, Голова ВР, народні депутати. Але все, що ми можемо в даному випадку, — висловлювати свою позицію про порушення строків складення присяги.

— Може, зібрати керівників фракцій, поговорити з ними?

— Ні, це — робота Голови Верховної Ради, і він щоразу на погоджувальній раді з керівниками фракцій, комітетів говорить про це. Але одна річ — узгодити питання з керівниками фракцій, інша — переконати в цьому всіх депутатів, які збираються в залі пленарних засідань. Впливати в інший спосіб, який ви маєте на увазі, ми не можемо. Вплив — це зобов’язання вчинити певні дії, але ці зобов’язання покладені на Верховну Раду законодавством України. І той факт, що понад 3 роки парламент не призначав суддів КС за своєю квотою, так само як і непризначення суддів КС майже рік Президентом, — це, за великим рахунком, невиконання конституційного обов’язку.

— Можливо, потрібна якась додаткова відповідальність за невиконання конституційних обов’язків?

— На жаль, такої відповідальності — прямої, безпосередньої — у нас немає. Я, зокрема, переглянув Кримінальний кодекс, там цього немає. Наприклад, у КК є розділ «Злочини проти правосуддя». КС є одним із органів правосуддя, але яка ж відповідальність за невиконання рішення суду? Вона — віртуальна. Її не можна прямо застосувати до тих органів влади, які не виконують покладені на них Конституцією обов’язки.

«Недодержання законів, невиконання судових рішень —
це хвороба»

— За 14 років ми навчилися обходити закони, але не навчилися їх належно виконувати. Як ви вважаєте, чому так?

— Мене це питання давно хвилює, бо проблема невиконання судових рішень, зокрема й рішень КС, є дуже гострою. Ось подивіться: зараз розглядається державний бюджет на 2006 рік і, наприклад, уряд враховує в ньому лише ті положення наших рішень, які йому вигідні. Не так давно, 11 жовтня, Суд прийняв рішення про неконституційність окремих положень закону про внесення змін до закону про держбюджет на 2005 рік. Але ті самі положення, які вже були визнані неконституційними, у тих самих формулюваннях знову подаються на розгляд Верховної Ради. Причому це відбувається вже протягом 4 років.

Згадаймо також постанови КМУ про надання платної медичної допомоги, про встановлення плати за користування підручниками в державних та комунальних школах. Ситуація як була на момент розгляду і прийняття рішень Конституційним Судом, так і залишилася незмінною. Тобто рішення КС просто ігноруються. І це стосується не тільки нашого суду, а й рішень судів загальної юрисдикції.

— І що в такому разі робити?

— Змінювати ситуацію: приймати зміни до Кримінального кодексу і, як мовиться, окремим рядком встановити відповідальність за невиконання рішень КС. Причому не обмежуватися якимись символічними штрафами, які жодним чином не впливатимуть на порушників. Наприклад, в Австрії невиконання рішення Конституційного суду зумовлює дуже серйозні наслідки. Ця країна, де вперше в Європі був створений КС, передбачила можливість залучати навіть збройні сили для виконання судового рішення. До цього, щоправда, жодного разу не дійшло, бо там ніхто навіть припустити не може, що рішення КС можна не виконувати.

Що стосується вашого питання, чому в нас не додержуються законів, то це — хвороба. Хоча ще за радянських часів у школах викладали основи права і правознавство, але й дотепер загальна правосвідомість дуже невисока, правова культура громадян залишає бажати кращого.

Скажімо, міністри, здавалося б, — люди високої політичної культури, але саме вони найчастіше піддають критиці рішення КС. От міністр фінансів Віктор Пинзеник у прямому ефірі критикував наше рішення щодо обмежень пенсій, більше того, назвав його неправомірним. Проте жодна посадова особа, жоден представник влади, навіть народний депутат, не повинен ігнорувати рішення КС. Вони мають тільки виконувати його, подобається воно їм чи ні. Обговорювати, критикувати можна, але не офіційно, скажімо, вдома чи в колі друзів. Ніякої публічності. Саме так у розвинених країнах, зокрема в країнах Євросоюзу, ставляться до рішень конституційних судів.

— Якщо міністри критикують ваші рішення, чому б суддям КС не висловлювати публічно невдоволення рішеннями уряду, Президента чи парламенту?

— Це неприпустимо. Жоден суддя КС протягом 9 років не висловився упереджено стосовно прийнятого закону, іншого правового акта чи окремих їх положень. Наприклад, зараз у нас є вже три подання: одне від Президента і два — від народних депутатів — щодо недоторканності депутатів місцевих рад. Але жоден із нас не висловився наперед, як має бути вирішене це питання. Ми обговорюватимемо його на пленарному засіданні Суду, коли розглядатиметься ця справа. Лише після прийняття рішення суддя може висловити в мас-медіа свою, відмінну від тієї, за яку проголосує більшість суддів КС, думку з приводу прийнятого рішення.

— Проте така мовчазна реакція на критику призводить до того, що в нас жоден посадовець не притягнений до відповідальності за ігнорування вимог закону, Конституції, невиконання судових рішень. До речі, може, тим суддям, яким заважають скласти присягу, за прикладом С.Піскуна звернутися до Печерського райсуду і подати на Верховну Раду позов, вирішення якого зобов’язало б дозволити скласти присягу?

— Конституційний Суд діє в режимі неконфліктності. Коли торік VI з’їздом суддів України був призначений суддею КС Андрій Стрижак, а до присяги судді він не був приведений, дехто також радив йому звернутися до суду. Але, як на мене, він вчинив правильно, відхиливши цю пропозицію, бо судді не звикли до конфліктних шляхів вирішення проблеми. Це — не наш спосіб. Тим більше, ми поважно ставимося до парламенту. Незалежно від того, як поведе себе парламент, сподіваюся, на цей крок ми не підемо.

— Але ж той самий Андрій Стрижак залишався без роботи.

— Так, протягом 3 місяців він залишався без роботи, тому що попередній Президент звільнив його з посади голови Апеляційного суду Закарпатської області до складення присяги судді КС. Президент Віктор Ющенко поновив його на посаді. Тепер він буде звільнений з цієї посади лише тоді, коли складе присягу судді КС.

— Мабуть, тому ніхто з новопризначених суддів КС не поспішає звільнятися з попереднього місця роботи?

— Повноваження суддів КС набуваються після складення присяги. І тільки так. А до цього вони працюють там, де й працювали, — до запрошення Верховною Радою на складення присяги. Крім того, більшість із них обрані суддями безстроково, і, коли вони складуть присягу судді КС, Верховна Рада має прийняти постанову про їхнє звільнення з посад суддів загальних судів у зв’язку з призначенням суддями КС.

— Чи не трапиться так, що окремі судді будуть суміщати тривалий час посади і в КС, і на попередньому місці роботи? Бо ми ж маємо приклади міністрів, екс-секретаря РНБО…

— Ні, обидві процедури — складення присяги і звільнення з попередніх посад — повинні відбуватися одночасно. Проте ви привернули увагу до такої важливої теми, як сумісництво. Це — ще одна хвороба нашого суспільства. На жаль, деякі наші посадовці, зокрема й народні депутати, бажають обіймати дві, а то й більше посад, не виконуючи при цьому свого головного обов’язку. Наприклад, народні депутати доводять, що вони — насамперед політики, забуваючи, що народний депутат передусім законодавець, а не політик, функціонер певної політичної партії. Ухвалюючи закони, вони мають керуватися системою законодавства, яка склалася, загальновизнаними нормами міжнародного права, інтересами людини, а лише потім — діяти як політики, не виходячи за межі Конституції та законів.

Конституція є втіленням і принципу верховенства права, і самого права як такого, хоча тут також чимало проблем із визначенням поняття.

— Ваш прогноз: чим усе це завершиться? КС запрацює до 26 березня наступного року?

— Я сподіваюся, що Суд запрацює ще до 2006 року… Але, на відміну від інших посадових осіб, ми не можемо звертатися до Печерського райсуду. Ми покладаємо надію на те, що парламент виконає свій конституційний обов’язок.

«Коли вигідно — рішення КС виконують, коли невигідно — ігнорують»

— На 15 грудня намічено голосування щодо 4 кандидатів у судді КС. Як вам вдалося пройти крізь парламент, який на той час також жив очікуваннями нових виборів?

— Пройти це сито дуже важко. Мене призначили 19 червня 1997 року, в першу річницю Конституції, хоча я був у списку давно. Його, зрозуміло, за дорученням Голови ВР, формував керівник головного науково-експертного управління парламентського апарату, доктор юридичних наук Анатолій Мацюк. Він зробив мені пропозицію, від якої я не відмовився. Щоправда, перед тим я як заступник представника Президента потрапив у таку «гарячу точку», як Крим, де на той час в мене виникли певні проблеми у стосунках із лідером кримських комуністів Леонідом Грачем щодо бачення підходів до вирішення деяких політико-правових питань. Саме в той час жваво дискутувалося, чи бути Конституції АРК і як вона має прийматися. Я запропонував окремий розділ у Конституції України, що складався з трьох статей, де визначалося, що проект Конституції АРК ухвалює Верховна Рада автономії та подає її на затвердження Верховній Раді України у вигляді закону, який би врегулював відносини, що стосуються специфіки автономії. Адже Україна має республіканську форму правління і ні про які окремі правові регулювання в її межах не може бути й мови. Тоді в парламенті була пропрезидентська більшість, і вона проголосувала саме за такий варіант, хоча його жорстко критикував Л.Грач.

— Але ж сьогодні пропрезидентської більшості в парламенті немає і навряд чи вона буде й після березневих виборів. Тому складення присяги суддями КС під загрозою зриву. Крім того, наразі ми маємо проблему тлумачення Конституції навіть районними судами, які призначають мерів, звільняють і поновлюють на роботі генпрокурорів… До речі, ті ж суди разом з міністром юстиції по-різному тлумачать одне й те саме рішення КС щодо підвідомчості спорів про поновлення на посаді Генпрокурора.

— Зрозуміло, що можна по-різному тлумачити наші рішення. Але остаточне рішення приймає КС, і будь-який суд має також керуватися нашими рішеннями. Зокрема, тим, яке ви назвали, — від 7 травня
2002 року у справі про призначення або звільнення посадових осіб. Стверджують, нібито існує якась колізія між ст.122 Конституції та ст.2 закону про прокуратуру в редакції від 12 липня 2001 р., тобто вже після прийняття Конституції. В резолютивній частині рішення КС від
7 травня 2002 р. записано: «Вирішення Конституційним Судом України питань щодо відповідності Конституції України (конституційності) актів Президента України та правових актів Верховної Ради України не виключає можливості оскарження в судах загальної юрисдикції актів Президента України або постанов Верховної Ради України індивідуального характеру з питань призначення на посаду чи звільнення з посад стосовно їх законності…» Далі, друга частина цього речення: «…за винятком положень тих актів, які є наслідком конституційно-політичної відповідальності». Це — ст.115 Конституції, де йдеться про відповідальність уряду, ст.122 — щодо Генпрокурора та інші.

— Але ж є думка, що це стосується лише випадків висловлення парламентом недовіри Генпрокуророві. І взагалі не уточнено: що ж таке «конституційно-політична відповідальність»?

— Насамперед це конституційна відповідальність, яку також можна назвати політичною. Коли Верховна Рада приймає рішення про недовіру Генеральному прокурору — це конституційна відповідальність.

«Політична» — це вже перевантаження. Було би правильним вказати, що йдеться про політичну і конституційну відповідальність. У Конституції записано, що Президент призначає Генерального прокурора за згодою Верховної Ради і звільняє його з посади без такої згоди. Чи правильно це? Можливо, не зовсім, але це — питання балансу щодо призначення. У змінах до Конституції цей баланс повернуто.

Зверніть увагу і на такий момент, відображений у рішенні КС, як позиція Генпрокуратури під час обговорення цієї справи в КС: «Генеральний прокурор вважає неможливим оспорювання актів Президента, Верховної Ради про призначення та звільнення з посад Генпрокурора в судах загальної юрисдикції, оскільки це належить до повноважень Конституційного Суду».

— Хто підписував цей документ?

— Це було ще 1998 року, підписував його Генеральний прокурор Михайло Потебенько, а рішення КС було прийняте лише через 4 роки.

— Тобто вже за часів першого приходу С.Піскуна до ГПУ?

— Так, тоді вже він був Генпрокурором.

— Тобто маємо приклад того, як рішення КС використовуються частково — тільки те, що є вигідним для когось?

— Так, коли вигідно — рішення КС застосовують та виконують, коли невигідно — ігнорують. До речі, всі фрагменти, які наведені в мотивувальній частині рішення КС разом із його резолютивною частиною є обов’язковими для виконання. Тим більше, ця позиція ГПУ також покладена в основу і резолютивної, і мотивувальної частин рішення Суду. Якщо в районного суду, який розглядав цю справу, виникли сумніви щодо розуміння рішення КС, тим більше, якщо суд виявив нібито розбіжності між законом і нормами Конституції, то згідно зі ст. 83 закону «Про Конституційний Суд України» суд мав зупинити провадження і звернутися до Верховного Суду з клопотанням звернутися до нас, аби вирішити сумнів щодо конституційності положень закону, який має бути застосований.

— Але ж суд — орган держави. І так чи інакше змушений враховувати державні інтереси.

— Суди мають бути не стільки державними органами, вони є органами державної влади, але лише в тому розумінні, що держава фінансує, здійснює кадрову політику щодо судової влади, створює належні умови для існування судів і забезпечення суддів та членів їхніх сімей. Судова влада, на мою думку, є органом громадянського суспільства, тому що судова влада може притягнути до відповідальності за порушення прав людини і саму державу, якщо в її особі, скажімо, парламент чи уряд своїми рішеннями порушили права і свободи чи законні інтереси людини і громадянина.

«Суддівський розсуд не може виходити
за межі права, закону»

— Але ж суди, ухвалюючи рішення, можуть послуговуватися не лише нормою закону, а й власним розсудом, принципами верховенства права.

— Слід відрізняти, де завершується верховенство права і починається розсуд судді, який виходить за межі права і закону. Можна говорити й у більш широкому сенсі про посадовий розсуд, коли керівник адміністративного органу, міністр чи керівник районної, обласної держадміністрації, органів місцевого самоврядування на свій розсуд говорить чи пише (як зазвичай це буває): ми, мовляв, не перебрали повноваження, а приймаємо таке рішення відповідно до Конституції чи закону. Але чи дійсно Конституція та закон наділяють їх повноваженнями вирішувати це питання? Вони діють на свій розсуд.

Узагалі питання суддівського розсуду повинне зайняти одне з поважних місць. Розсуд — це елемент переконання судді, його совість, його спроможність додержуватися закону, його праворозуміння. І все ж суддівський розсуд не може виходити за межі права, закону.

Недавно в Києво-Могилянській академії пройшла конференція, на якій я, на жаль, не зміг бути присутнім. Але там був мій друг з Росії — відомий учений, проректор з науки Нижньоновгородської академії внутрішніх справ, доктор юридичних наук Володимир Баранов. Він сказав, що був на цьому заході «білою вороною» зі своєю позицією. Бо він — позитивіст у доброму розумінні. Це — стара школа.

На цій конференції йшлося саме про те, що ж таке верховенство права, над чим воно має бути верховним. Над людиною? Ні, тому що все — від людини. Ще давні греки казали, що людина є мірою всього («мірою всіх речей»). Коли йдеться про верховенство права, то мають бути поєднані два підходи — природне і позитивне право.

Що таке природне право? Ми від народження маємо певні права, і держава повинна тільки їх визнати — право на свободу, рівність перед законом, на належні умови життя і т.ін. Є позитивні права, які надаються державою, закріплюються Конституцією та законами. Поєднання природних та позитивних прав отримало назву «лібертально-позитивістський підхід». Це підхід сучасний, і саме така методологія дає можливість визнати, які закони є правовими, а які — неправовими.

Основою природного права, його наріжними каменями є свобода, справедливість і рівність. Якщо їх немає, якщо в регулюванні суспільних відносин, де суб’єктом виступає фізична, юридична особа, держава, якийсь із цих елементів відсутній чи, більше того, обмежуються права фізичної, юридичної особи, рано чи пізно такі закони повинні бути змінені на користь цих суб’єктів правовідносин. Це — новий підхід, який на Заході вже давно має поширення.

— Якщо говорити про рівність громадян перед законом, то складається враження, що наші законодавці більше дбають про себе та місцевих чиновників.

— Питання рівності кожного перед Конституцією і законом є також проблемою нашого законодавства. Я погоджуюсь, що є певна дискримінація, є багато незахищених, насамперед пересічних громадян нашої країни. Дійсно, захищаються переважно можновладці, вони мають більше гарантій. Хоча в розділі ІІ Конституції застережено, що кожен має право на недоторканність і гарантію забезпечення цієї недоторканності, в реальному житті, на жаль, ми ще від цього дуже й дуже далекі. Навіть далекі від реалізації тих норм Конституції, що гарантують соціальні права людини і громадянина.

— Років три тому, в одному з інтерв’ю «ЗіБ» ви доводили необхідність запровадження інституту конституційної скарги. Але з того часу так нічого й не зроблено в цьому напрямі. Чи не вбачаєте ви загрозу в тому, що запровадження такого інституту перетворить Конституційний Суд на четверту судову інстанцію?

— Зовсім ні. Конституційна скарга — це такий інститут, який не перетворить суд на нову судову інстанцію. Саме конституційна скарга здійснить реформування Суду, який більше займатиметься розглядом справ щодо захисту прав і свобод людини і громадянина, а не «розбірками» між органами державної влади. Бо в нас левову частку подань складають саме проблеми конституційності повноважень.

Нині людині дуже важко пробитися через ці процедури, які визначені ст. 94 закону про Конституційний Суд. Аби суд прийняв звернення до провадження, слід довести неоднозначність у застосуванні положень Конституції чи законів, що, своєю чергою, слід підтвердити копіями рішень судів чи інших органів державної влади. Але ж не всі громадяни можуть грамотно виконати всі вимоги закону, можливо, їм доведеться звернутися до фахівців, щоб ті склали це звернення до КС.

Конституційна скарга передбачає право громадянина чи юридичної особи звертатися до КС у разі якщо порушуються чи можуть бути порушені їхні конституційні права і свободи. Цей інститут тільки за останній рік упроваджено в Латвії, Литві, Естонії. Вірменія на референдумі внесла відповідні зміни до своєї Конституції. Республіка Молдова обговорює законопроект про внесення змін до Конституції щодо запровадження конституційної скарги. Адже за її допомогою людина стає не тільки суб’єктом реалізації свого права, а й суб’єктом правотворення держави, суб’єктом створення нормальної системи законодавства, суб’єктом безпосередньої участі у вирішенні справ держави і суспільства.

— Чому, на вашу думку, ви не знайшли прихильників своєї ідеї поміж народних депутатів?

— Певно, поки що немає цієї зрілості й розуміння надзвичайної важливості конституційної скарги. Конституційна скарга — дуже важливий інститут, і, наприклад, Конституційний суд РФ саме на розгляді цих питань має високий авторитет у суспільстві. Він не залишається осторонь проблем захисту прав громадян, і більшість останніх рішень — майже 90% — це рішення саме у справах за конституційними скаргами.

«Після ухвалення рішення КС щодо особливостей голосування
у третьому турі
на деяких суддів було здійснено напад»

— Останнім часом лунало чимало резонансних заяв стосовно корумпованості суддів. Оскільки КС є одним з органів правосуддя, чи сприймаєте ви такі звинувачення і на свою адресу?

— Я відкидаю будь-які висловлювання щодо корумпованості чи мафіозності судової влади. Я взагалі не можу навіть прийняти на адресу Суду цих висловлювань.

— Раніше також можна було почути, що Конституційний Суд — це інструмент «режиму Кучми». Це не було для вас образою? Чому Суд не реагував на такі закиди?

— Так, ми могли б виступити із заявою, і були такі пропозиції. Наприклад, після того, як КС прийняв висновок щодо законопроекту № 4180, де я був доповідачем, у Верховній Раді з’явився проект постанови про порушення мною присяги, який вніс народний депутат Михайло Косів. Я був дуже здивований тим, про що йшлося в цьому проекті: начебто я обманув суддів Конституційного Суду, ввів у оману український народ. Хіба депутат Косів знає, який проект висновку був унесений на розгляд Суду? Або яка бурхлива дискусія відбувалася навколо нього? Якщо йому хтось доповідав, це інша справа, яка вже потребує службового розслідування. Але ж він нічого цього не знає і не міг знати. Ми розцінили це як тиск на суддів.

— Але фактично ніяк не відреагували?

— Ми — ні, ні теоретично, ні фактично. Я, наприклад, сказав, що не треба цього робити, і моя пропозиція була сприйнята Головою КС. Я вважаю, що ми вчинили правильно. Більш того, навряд чи хто знає, що перед третім туром голосування на виборах Президента, коли КС прийняв рішення від 24 грудня 2004 р. про неконституційність положень ст. 6 закону про особливості застосування закону «Про вибори Президента України» при повторному голосуванні 26 грудня 2004 р. були навіть напади на суддів КС. Але ми, знову ж таки, вирішили, оскільки ситуація була дуже напруженою, не надавати цьому розголосу.

— І це залишилося без реагування?

— Так, аби не збуджувати суспільство, не додавати до тієї ситуації «мастила у вогнище». Голова Суду був про це проінформований. Тобто Конституційний Суд діє дуже зважено, навіть у таких гострих ситуаціях.

— Може, все ж слід було відреагувати адекватно?

— Як адекватно? Ми ж не маємо повноважень «закликати Збройні сили».

— Можливо, проблема в тому, що висновок щодо законопроекту вийшов дуже «сухим», без обгрунтувань? У такому разі була б зрозумілою позиція Суду. Це ж ненормально, коли Суд лише констатує: ця пропозиція конституційна, а ця — ні.

— Ненормально. Ви праві. Я взагалі прибічник готування проектів з надання висновків з грунтовною аргументацією як для положень, які відповідають вимогам Конституції, так і для тих, які не відповідають. Проект висновку, який я готував, займав 65 сторінок. У проголосованому варіанті залишилося менше ніж половина. Коли прийдуть нові судді і будуть у нас справи щодо надання таких висновків, я наполягатиму, щоб у текст висновку включалося обгрунтування і конституційності, і неконституційності. Це дуже важливо, аби кожна людина, яка знайомиться з нашими висновками, сприйняла нашу аргументацію.

Що стосується останнього висновку КС стосовно законопроекту № 3207-1 з питань місцевого самоврядування я, наприклад, вважаю, що його положення суперечать ст. 157 Конституції, тобто порушують права і свободи людини і громадянина. Проект, зокрема, визначає громаду як адміністративно-територіальну одиницю, а потім надається повноваження Верховній Раді щодо ліквідації цих адміністративно-територіальних одиниць. Виходить, що формально Верховна Рада може… ліквідувати громаду, тобто жителів?! Цю норму слід виписати дещо по-іншому, точніше.

* * *

— У такому разі залишається побажати, щоб скоріше й у нас запрацював інститут конституційної скарги. І наостанок: ваші побажання з нагоди професійного свята — Дня працівників суду.

— Я хотів би привітати всіх суддів із цим професійним святом і побажати їм здоров’я, щастя, благополуччя в родині, витримки, виваженості та мужності. Побажаю також не підкорятися волюнтаристським діям з боку будь-якого іншого органу державної влади, бути залежними тільки від Конституції та законів і впроваджувати те, що ми визначили Конституцією, — принцип верховенства права, а це насамперед захист прав і свобод людини і громадянина. Це — стрижень верховенства права. Тільки так.

Розмову вів
Роман Чимний