Закон і Бізнес


«Батько» гривні став Героєм України

Посмертно


Підприємництво, №29 (705) 16.07—22.07.2005
5761

7 років тому вбили голову біржового комітету Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ), екс-голову Нацбанку, «батька» гривні Вадима Гетьмана. Впливового фінансиста застрелили в ліфті його будинку з пістолета ТТ. 12 липня йому б виповнилося 70 років. До ювілейної дати Президент Віктор Ющенко, підтримавши ініціативу Київського Банківського Союзу та президента цієї Асоціації Леоніда Черновецького, присвоїв В.Гетьману посмертно звання Героя України за видатні особисті заслуги перед країною у створенні національної фінансової системи, становленні та розвитку банківської справи й валютно-фінансового ринку, а також за плідну громадсько-політичну діяльність. Крім того, Президент підписав розпорядження про заснування академічної стипендії ім. Вадима Гетьмана з метою увічнити світлу пам’ять Людини з великої літери.


Тупикові версії

В.Гетьман ніколи не користувався послугами охоронців. Він був відносно легкою здобиччю кілерів. Від початку «силовики» відпрацьовували три версії вбивства знаного банкіра. Дві пов’язували з його діяльністю на посаді голови УМВБ, третю — з участю в парламентських виборах, які він тоді, до речі, програв.

Через 2 роки слідства у «справі Гетьмана» стала фігурувати дискета, яка дала підстави припускати причетність до вбивства злочинного угруповання, затриманого у фірмі «Топ-Сервіс».

Ще через рік слідства прокурори дійшли висновку: смерть банкіра замовив найголовніший ворог — Павло Лазаренко. За вбивство В.Гетьмана той начебто заплатив $850000, аби тільки ніхто не заважав вирішувати фінансові питання. Відтак на лаві підсудних опинилося восьмеро, котрі до того ж причетні й до вбивства Є.Щербаня. Замовник — той-таки Лазаренко.

Убивство В.Гетьмана було вигідним багатьом. Насамперед через це було суттєво послаблено позиції В.Ющенка, котрому покійний був за хрещеного батька та фактично готував свого вихованця для президентського крісла.

Приклад, гідний наслідування

Життя В.Гетьман прожив яскраво, багато встиг зробити і був готовий і далі наполегливо працювати в ім’я оновлення України.

Майбутній фінансист народився 1935 року в селі Снітин на Полтавщині в родині сільських учителів, які виховали працелюбного, чесного й порядного сина. До кінця свого життя він доводив це своєю поведінкою, вважаючи людську гідність запорукою величності людини, держави.

Здобувши 1956 року вищу освіту в Київському фінансово-економічному інституті, В.Гетьман одразу поринув у активну трудову діяльність. Тривалий час він плідно працював у банківських, фінансових, цінових та планових органах Запорізького облвиконкому, віддаючи всі сили роботі на благо Вітчизни.

Переїхавши до Києва, В.Гетьман успішно працював у Державному комітеті України по цінах, де протягом 13 років перебував на посаді першого заступника голови. Він стояв біля джерел таких банківських установ, як Агропромбанк (згодом — АКАБ «Україна»). З 1992 року займав високу посаду голови правління Національного банку, був у складі уряду.

За ініціативою цієї діяльної людини вперше в нашій країні створено УМВБ, головою якої він був до останнього дня свого життя.

Фінансист від Бога

До оцінок і рекомендацій впливового політика, висококласного фінансиста ставилися з довірою не тільки у владних структурах, а й у ділових, фінансових, широких громадських колах. Визнанням його високого авторитету в загальнонаціональному масштабі стало надання Вадиму Петровичу почесних титулів «Парламентарій року-96» та «Фінансист року-97».

Людина невгамовної творчої енергії, одну з останніх своїх літніх відпусток В.Гетьман цілковито присвятив літературній праці, створивши унікальний історико-документальний твір «Як приймалася Конституція України». Його книга — свідчення очевидця та активного учасника становлення державності.

Зі смертю В.Гетьмана Україна втратила популярного політика, фінансиста від Бога. Він був душею будь-якого товариства, вірний товаришам, неперевершеним співрозмовником. Його енергії, знань, терпіння вистачало на все, що допомагало повертати громіздкий український корабель на новий курс, до процвітання та стабільності. Великий життєлюб, він цінував і розумів мистецтво та спорт, постійно допомагаючи артистам, тренерам, спортсменам. Після трагічної загибелі В.Гетьмана під банком з’явилася калина, яку посадили соратники покійного.
Не всім подобалась його гостра думка, тверда позиція, незалежність і непідкупність. Злодійське, жорстоке вбивство людини в розквіті творчих сил — свідчення того, що не все гаразд у його рідній країні, якій він був відданий до кінця своїх днів і яку він не хотів покидати, як це зробили інші.

Законодавчий щит

Діяльність В.Гетьмана у Верховній Раді теж була помітною, хоча, може й не такою яскравою, як у банківській справі. Він обирався народним депутатом I і II скликань. Був заступником голови Комітету з питань фінансів і банківської діяльності, очолював депутатську групу «Незалежні».

В.Гетьман натхненно обстоював закони для фінансового та фондового ринків, приватизації. Сприяв переобранню В.Ющенка на посаду голови НБУ, висував кандидатуру В.Ланового на посаду голови Фонду державного майна... Провів через Верховну Раду кілька важливих економічних законів та вирішив багато фінансових питань. У Нацбанку завжди знали: у Верховній Раді є людина, яка не просто підтримає, а захистить, допоможе. Партія «Громада», наприклад, визнавала, що саме В.Гетьман заважав розіграшу «облігаційної карти»: депутатському розслідуванню діяльності уряду та Національного банку на ринку державних позик. Депутати від «Громади» прямо стверджували, що боротьба проти прийняття закону «Про Національний банк» рівнозначна боротьбі проти В.Гетьмана.

Він програв останні вибори. Міністерство інформації, першим заступником голови якого був його опонент на виборах, пан Онуфрійчук, зробило все можливе і неможливе, аби цей політик не пройшов до Верховної Ради. Отже, влада не дуже полюбляла Вадима Петровича за незалежність і боялася його як людину, яка могла підтримати на майбутніх президентських виборах іншого кандидата. Але всі розуміють, що В.Гетьман незримо залишався б у стінах парламенту. Бо депутатами стали близько десятка банкірів, які б постійно зверталися до нього за порадою.

Незагоєна рана

Вдова відомого банкіра ганить тогочасну владу. Каже, тоді зібралася критична маса ненависників її чоловіка. Валентина Гетьман вірить, що тепер уже точно дізнається правду, оскільки прийшла нова влада. Трагічна загибель визначного фінансиста стала одним із найбільш резонансних злочинів у історії України, це вбивство похитнуло віру в існування безпечного фінансового середовища та призвело до різкого зменшення інвестиційної привабливості України в очах іноземних інвесторів.

Минуло 7 років, а смерть визначної людини — й досі темна вода. Говорили, що це зробили конкуренти біржі, яку він очолював, зрештою все спихнули на П.Лазаренка. Значно тихіше говорили, що В.Гетьмана вбила знайома йому людина із не менш знайомих йому спецслужб. Відомо, що він без застережень зайшов із вбивцею до ліфта. На місці не знайшли вогнепальної зброї. Так роблять тоді, коли зброя пронумерована — табельна.

Ні родина, ні близькі не вірили в офіційні версії. А який сенс у них вірити, якщо ім’я вбивці й досі не відоме. Можна навіть стверджувати, що смерть В.Гетьмана започаткувала традицію політичних убивств в Україні. Шкода, але традиції їх розкриття досі немає.

Данина пам’яті

На будинку, де проживав В.Гетьман, за ініціативою Президента встановлено меморіальну дошку. В.Ющенко завжди шанував цю людину — до смерті, і після. Він переконаний, що постать Вадима Петровича Гетьмана ще має бути гідно оцінена в сучасній історії України. Ця особистість відіграла визначну роль у формуванні української банківської системи, становленні центрального банку, народженні гривні.

«Вадим Гетьман був великим патріотом України. Безумовно, в моєму житті — і професійному, й особистому  — це була дуже важлива людина», — говорить Президент. Як колишній колега небіжчика, В.Ющенко розповів, що наприкінці 80-х Вадим Петрович зібрав прекрасну команду, та й узагалі, він мав унікальну інтуїцію і завжди гуртував навколо себе професіоналів.

«Він був великим оптимістом, мав унікальне почуття гумору, цінував хороше товариство. Ті, хто знали В.Гетьмана, часто згадують, що він дуже любив традиційний чоловічий третій тост і завжди щиро його виголошував. Він тонко відчував природу, любив український традиційний пейзаж — поле, степ, село. В.Гетьман був надзвичайно сильною людиною — з власною позицією, з високими моральними ідеалами. В моєму кабінеті поряд із фотографіями найдорожчих людей — батьків, дітей, дружини — є фото Вадима Петровича, й досі стоїть офісне крісло, яке подарував колись В.Гетьман», — розповів В.Ющенко.

Безумовно, пам’ять про Вадима Гетьмана житиме в спогадах, в його справах та починаннях. А також Вадим Петрович матиме в Києві свою вулицю — на сесії Київської міської ради прийняли рішення перейменувати вул. Індустріальну на вул. Вадима Гетьмана.

Катерина ПЛЕШКО