Закон і Бізнес


Cамопроголошений голова

Д.Притика 10 років любив Л.Кучму і переслідував усіх, кого той не любив. Тепер він любить нову владу, а чи залишилася любов до Л.Кучми — ми сумніваємося, але спробуємо це з’ясувати в наступному номері


Правосуддя, №27-28 (703-704) 02.07—15.07.2005
2837

Звернення лідера ХЛПУ, народного депутата Леоніда Черновецького до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із запитом про незаконність перебування на посаді голови Вищого господарського суду України Дмитра Притики повертає нас на
13 років назад, коли на чолі ще не створеного суду став держарбітр Української РСР. Як виявилося, безстроково…


Звернення лідера ХЛПУ, народного депутата Леоніда Черновецького до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із запитом про незаконність перебування на посаді голови Вищого господарського суду України Дмитра Притики повертає нас на
13 років назад, коли на чолі ще не створеного суду став держарбітр Української РСР. Як виявилося, безстроково…

 

Сходинки біографії

Свою високу посаду Д.Притика зайняв майже 13 років тому — 28 лютого 1991 року — згідно з постановою парламенту, який обрав його головою Вищого арбітражного суду Української РСР. Фактично на той момент самого суду ще не існувало, оскільки ВАСУ (тепер — Вищий господарський суд) було створено тільки 4 червня 1991 року. Як, природно, не було й умов, необхідних для перебування на посаді голови суду.

Згідно з біографічними даними, Д.Притика закінчив у 1968 році юрфак Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка, паралельно зводячи різні столичні об’єкти як робітник будуправління «Київміськбуд-4». Новоспеченого юриста незабаром після отримання диплома запрошують на комсомольську роботу в Шевченківський райком комсомолу. Але там він пропрацював менше ніж рік, як і на наступній посаді — юрисконсульта відділу Укрголовкомплекту при Головпостачі УРСР.

У грудні 1969 року починається його не дуже стрімка кар’єра в системі Держарбітражу: старший консультант, державний арбітр, начальник відділу нагляду. Нарешті, наприкінці 1986 року Д.Притика стає спочатку заступником, через рік — першим заступником, а в грудні 1989-го — головним державним арбітром УРСР.

Його біографія рясніє різними громадськими посадами, державними нагородами, переліком наукових праць і законодавчих розробок. Єдине, чого там немає, — дати, коли голова суду одержав звання судді й, відповідно, склав присягу судді. Адже арбітри в колишньому Союзі суддями не вважалися і, відповідно, не обиралися, а призначалися.

Людина в мантії
та без

Прийнятий у тому ж таки 1991 році закон «Про арбітражний суд» чітко визначав порядок призначення суддів. Але на голову ВАСУ ця норма не вплинула належним чином: він, мабуть, не вважав за необхідне подати відповідні документи та пройти цю процедуру. Хоча для служителя Феміди, хай і з арбітражним минулим, було б престижно самому ініціювати це питання при першій же слушній нагоді.

До речі, коли подібна ситуація виникла у Верховному Суді, то нинішній його Голова Василь Маляренко і ряд його колег не вважали надмірною вимогу пройти процедуру обрання, після чого з повним правом вказали у своїх біографіях: «Обраний безстроково на посаду судді…»

Чому ж у найвищій судовій інстанції вважали за необхідне заручитися довірою парламентаріїв? Можна припустити, що в голови суду, який мав практичний вплив на вирішення господарських спорів, де йшлося про мільйони доларів, набралося немало недоброзичливців у парламенті. І він розумів, що пройти процедуру обрання означає розголосити багато судових рішень, що викликали свого часу резонанс у суспільстві. Достатньо пригадати справу «Совтрансавто» проти України», де ВАСУ постав перед євросуддями не в найкращому світлі, не кажучи вже про прозорі й не дуже процедури банкрутства великих підприємств як основного шляху переділу власності за часів «прихватизації»…

Зрозуміти мотиви можна, але пояснити…

Безстроковий або вічний?

У червні 2001 року на основі арбітражних судів було створено систему господарських судів. І в кріслі керівника ВГСУ автоматично опинився Д.Притика. В той же час у ч.2 ст.41 закону «Про судоустрій України» сказано: «Голова вищого спеціалізованого суду призначається на посаду з числа суддів даного суду». Знову звертаємося до офіційної біографії відомого голови, і знову слова «суддя» ми там не бачимо…

За старим Основним Законом держави (в редакції на момент обрання) голови судів обиралися «автоматом» на десятилітній термін. Навіть якщо припустити, що дія Конституції УРСР поширилася на голову ВГСУ до нинішнього часу, то термін його повноважень закінчився майже три роки тому — 28 лютого 2001 року.

Одним з аргументів проти цього конституційного твердження став той факт, що в тексті постанови ВР від 28.02.91 просто не вказали терміну, на який обирається голова ВАСУ. Упущення? Навряд чи. Мабуть, ніхто з депутатів тоді не міг передбачити, що надалі їхня згода переросте фактично в довічне призначення.

Коли приймалися Конституція, нові закони про судустрій, про статус суддів і т.п., в них незмінно вносилися застереження: раніше призначені або обрані судді здійснюють свої повноваження до закінчення відповідного терміну. Про довічне суддівство до 1996 року не йшлося. І законодавцю пояснювали, що, аби уникнути хаосу в правосудді, необхідно зберегти суддівський корпус. Прийде час для безстрокового обрання — тоді й розбиратимемося з кожним окремо. Про те, що в постанови 1991 року термін не було вказано взагалі, якось забули.

Тепер ситуація змінилася ще кардинальніше. Голів судів (окрім Верховного Суду), як і їхніх заступників, призначає не парламент, а глава держави. Він же згідно із законом про судоустрій і звільняє їх. І, природно, в захисників голови ВГСУ з’явився новий аргумент: парламент призначав, то й звільняти повинен він, а не Президент! Але за новою Конституцією парламент не може звільнити суддю з адмінпосади, отже, мовляв, почекайте ще кілька років, коли Д.Притика відзначить своє 65-річчя й автоматично повинен піти у відставку…

Запити без реагування

Свого часу народний депутат, голова підкомітету з питань законотворчості і систематизації законодавства парламентського Комітету з питань правової політики Юрій Кармазін також стверджував, що «голова Вищого господарського суду призначався на посаду неіснуючої тоді організації за неіснуючою процедурою, задовго до ухвалення відповідного закону і не мав повноважень судді весь свій термін, тому що обирався не на посаду судді, а на адміністративну посаду, тобто він не складав присягу».

Крім того, підкреслював народний депутат, за чинною раніше Конституцією, судді обиралися на десять років. Цей десятилітній термін закінчився 28 лютого 2001 року. Виходить, що всі рішення, прийняті ВГСУ, є нелегітимними, а всі люди, яких Д.Притика рекомендував на посади, незаконно їх займають.

Слова депутата не залишилися непоміченими для Вищої ради юстиції. 12 червня 2003 року вона розглянула запит Ю.Кармазіна про незаконне перебування Д.Притики на посаді голови ВГСУ.

ВРЮ всі аргументи нардепа категорично відкинула і послалася на ч.3 ст.20 закону «Про арбітражний суд», відповідно до якої голова ВАСУ мав статус арбітра. «Отже, — обгрунтовувала ВРЮ, — за смислом вказаної правової норми обрання особи головою ВАСУ автоматично надало їй статусу арбітра. Згідно з внесеними через деякий час до цього закону змінами (20.02.97 №96/97-ВР) арбітри були визнані суддями арбітражних судів.

Частиною 2 п.12 Перехідних положень Конституції визнані повноваження суддів, обраних або призначених до набуття чинності новою Конституцією, до закінчення терміну, на який вони були обрані або призначені.

Таке ж правило встановлено пп.8 п.3 прикінцевих і перехідних положень закону про судоустрій. Таким чином, безстроково обраний суддя здійснюватиме свої повноваження безстроково».

Питання про складання Д.Притикою суддівської присяги на засіданні ВРЮ так і не було порушено. Хоча присяга — одна з основних умов вступу судді на посаду. Мабуть, якщо постане питання про порушення присяги, то у відповідь ми почуємо: не можна порушити те, чого не складав!

Так і не став надбанням гласності юридичний пасаж: як же обрання Д.Притики головою ВАСУ могло надати йому статусу арбітра, якщо це обрання відбулося в лютому 1991 року, коли ніяких арбітрів, як і закону про арбітражний суд, не існувало?

Член парламентського Комітету з питань правової політики, народний депутат Борис Безпалий свого часу також висловив сумнів: «Якщо терміни повноваження судді повністю закінчилися, то вони не можуть продовжуватися автоматично. Суддя повинен обиратися за новим законом, безстроково. Якщо цього не відбулося, то він у принципі не може бути суддею».

Але це в принципі. А як відомо, з будь-яких принципів і правил завжди є винятки. Особливо, якщо йдеться про дуже впливові посади…

За часів усіх властей — і злочинних, і народних — Притика і його суд майже завжди були на боці влади, що, на нашу думку, і є феноменом його непотопельності.

Підготував
Сергій КОВАЛЬОВ

За матеріалами
«Правого Дела»,
«СN-Столичных новостей»