Однією ногою ми в ЄЕП, іншою - у КС

Послідовно дві події на цьому і минулому тижнях змусили правознавців ще раз звернутися до особливостей процедури ратифікації Україною міжнародних договорів. З’ясувалося, що вона не тільки безнадійно застаріла, чим вводить в оману самих депутатів, а й дозволяє використовувати унікальні для міжнародного права формулювання: ми за все, що не суперечить Конституції.

Послідовно дві події на цьому і минулому тижнях змусили правознавців ще раз звернутися до особливостей процедури ратифікації Україною міжнародних договорів. З’ясувалося, що вона не тільки безнадійно застаріла, чим вводить в оману самих депутатів, а й дозволяє використовувати унікальні для міжнародного права формулювання: ми за все, що не суперечить Конституції.

Газова труба, ЄЕП та інші

На минулому тижні в Конституційному Суді тривали слухання відразу двох подань народних депутатів, що стосувалися питань ратифікації. Зокрема, йдеться про офіційне тлумачення низки норм Конституції та закону «Про міжнародні договори України», про співвідношення за юридичною силою Конституції та законів України з міжнародними договорами, що одержали (чи не одержали) парламентське схвалення.

А у вівторок, 20 квітня, Верховна Рада ратифікувала договір про Єдиний економічний простір. Причому український парламент узвичаїв нову формулу ратифікації: договір буде діяти на нашій території лише в тій частині, що не суперечить Конституції України.

Зрозуміло, давати висновок про конституційність договору чи окремих його положень може тільки Конституційний Суд. І деякі депутати, що голосували проти ЄЕП (а це фракції «Наша Україна», БЮТ і СПУ), вже заявили про намір звернутися в КС по відповідний висновок.

Правда, в цьому випадку вони можуть зіштовхнутися ще з одним конституційним недоліком: згідно зі ст.151 Основного Закону ні депутати, ні Верховна Рада в цілому не є суб’єктом звернення в КС із приводу відповідності Конституції чинних міжнародних договорів. Так само як і тих, що подаються на ратифікацію. Таким правом володіють тільки Президент і Кабмін.

З іншого боку, є застереження, внесене главою держави під час підписання угоди про ЄЕП ще у вересні минулого року, по-своєму унікальне (якщо не зважати на норми з «Перехідних положень» Конституції, в яких говориться про недійсність законів та їхніх положень, прийнятих до набуття чинності Конституцією). Як можуть реалізовуватися ким-небудь норми закону (а договір про ЄЕП одержав такий статус після його ратифікації), якщо конституційність якоїсь його частини, причому не відомої виконавцю, апріорі ставиться під сумнів?

Прецеденти КС

Визначений вихід з цієї ситуації в тім, щоб оскаржити конституційність самого закону про ратифікацію. Подібний прецедент КС уже має. Але він стосувався винятково процедури прийняття закону про ратифікацію. Тоді, у справі Хартії про мови, КС прийняв рішення (від 12.07.2000 №9-рп/2000) про неконституційність ратифікаційного закону і, відповідно, хартія втратила чинність на території України. Але при цьому КС не стане розглядати зміст самого договору, а лише його процедуру, включаючи конституційність зробленого застереження.

Був також і прецедент аналізу КС міжнародного договору, але — до його ратифікації. Президент направив у Конституційний Суд текст Римського статуту Міжнародного кримінального суду. КС у рішенні від 11.07.2001 зазначив: положення про те, що МКС «доповнює національні органи юстиції» не відповідає Конституції і не може бути ратифіковано. Оскільки ця норма була принциповою для всього документа, ратифікація статуту не відбулася.

Зараз у КС вже оспорюється угода про газотранспортний консорціум, підписана Кабміном, що взагалі не подавалася на ратифікацію. Об’єднане в одне провадження разом із поданням про співвідношення міжнародних договорів і Конституції, ця справа дасть нові підстави для аналізу.

Якщо ж ЄЕП стане предметом розгляду КС, у нас буде перший прецедент аналізу чинного міжнародного договору. Але, як зазначалося вище, таку ініціативу може виявити тільки глава держави чи Кабмін, зрозуміло, якщо в них виникнуть сумніви про його конституційність.

Процедура: 300 чи 226?

Під час голосування щодо ЄЕП не обійшлося без процедурних дискусій. Частина депутатів наполягала, що рішення про вступ у міжнародні союзи вимагає 2/3 голосів парламентаріїв. Ця норма міститься в законі «Про міжнародні договори України» від 22.12.93. У той же час у Конституції немає винятків чи застережень про те, що частина законів (крім законів про конституційні зміни) приймається в інший спосіб, ніж передбачено ст.91, тобто простою більшістю.

Відносно ратифікації норм закону про міжнародні договори КС уже висловлював свої зауваження. Зокрема, вони стосувалися практики підписання й обнародування текстів ратифікаційних актів не Президентом, а Головою Верховної Ради (саме це слугувало однією з причин скасування ратифікації Хартії про мови). І хоча закон указував на таку процедуру, після прийняття Конституції всі не відповідні їй норми, природно, виявилися неконституційними.

Утім, це не стало перешкодою тому, що на території України продовжує діяти цілий ряд міжнародних актів, ратифікованих з подібними порушеннями в період після прийняття Конституції та до оголошення рішення КС від 12.07.2000. Навіть закон про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини підписаний Головою ВР, а не Президентом.

Тому спроби заперечувати конституційність голосування за договір про ЄЕП навряд чи мають шанси на успіх. Швидше за все, справа закінчиться визнанням неконституційним відповідного положення закону про міжнародні договори.

Про єдність простору і права

Багато українських політиків скептично поставилися до того, що договір про ЄЕП узагалі буде працювати. Як фактично не працювали угоди про ГУУАМ, про митний союз і т.п. Можливо, в Росії незабаром зрозуміють, що при зазначеному застереженні будь-яке міждержавне рішення, не вигідне Україні, ми можемо не виконувати з посиланням на його протиріччя нашій Конституції. І поки наш КС буде розглядати відповідний запит, зміст такого рішення може бути втрачений.

Допитливий читач, звичайно ж, нагадає про ст.9 Конституції, що забороняє укладати міжнародні договори, які суперечать Основному Закону. Навіщо ж ратифікувати те, конституційність чого від самого початку викликає сумнів? Хоча б для того, що норма такого договору буде втрачати силу не з моменту оголошення відповідного рішення КС, а з моменту його підписання. Адже ми відразу говорили, що неконституційні норми Україна не ратифікує.

Власне, передання КС функцій «негативного» законодавця сама по собі не може не викликати подиву. Залишається тепер робити подібні зауваження не тільки до законів про ратифікацію, а й до будь-яких інших актів парламенту, Президента чи Кабміну. «Вибудовуваний абсурд із застереженням» зрештою перетворить Конституційний Суд не тільки в єдиний орган конституційної юрисдикції, а й у юридичну службу для законодавчого, виконавчих і судових органів одночасно. Навіщо брати на себе відповідальність, якщо є КС: нехай він за все і відповідає!

Роман Чимний