Конституційний Суд надів чорні окуляри

Був другим, став першим.

 

Справдилися прогнози тих, хто передбачав, що Конституційний Суд підтвердить право чинного Президента втретє претендувати на найвищий державний пост. Чому? Бо з’ясувалося, що 1994 року нинішній глава держави обирався до ухвалення чинної Конституції, а отже, перший строк не рахується. Надалі, упродовж трьох років після ухвалення нової Конституції, — очікував «чергових президентських виборів», і лише з 1999 року має розпочинатися відлік.

Був другим, став першим. Справдилися прогнози тих, хто передбачав, що Конституційний Суд підтвердить право чинного Президента втретє претендувати на найвищий державний пост. Чому? Бо з’ясувалося, що 1994 року нинішній глава держави обирався до ухвалення чинної Конституції, а отже, перший строк не рахується. Надалі, упродовж трьох років після ухвалення нової Конституції, — очікував «чергових президентських виборів», і лише з 1999 року має розпочинатися відлік.

Саме такий висновок зробив КС у рішенні від 25.12.2003 №22-рп/2003 у справі щодо строків перебування на посту Президента України (суддя-доповідач — Василь Німченко). Й одразу троє суддів КС в окремих думках, які є невід’ємною частиною рішень КС, стверджують, що така позиція «базується на неправильній інтерпретації положень Конституції».

Нова Конституція — новий відлік?

Зрозуміло, що в рік чергових президентських виборів та конституційної реформи чи не найголовнішим для всіх політичних сил було питання: скільки термінів перебуває на своєму посту чинний глава держави — Леонід Кучма? Загалом 100 народних депутатів двома поданнями вирішили отримати офіційну відповідь від Конституційного Суду щодо теоретичної можливості повторного балотування Л.Кучми на президентський пост.

53 парламентарі доводили, що за Конституцією 1996 року Президент обирався лише одного разу — 1999 року. Натомість 47 нардепів стверджували, що Леонід Кучма займає пост Президента з червня 1994 року, а отже, 2004 року не може втретє претендувати на переобрання.

Аби покласти своє рішення на наукове підгрунтя, КС поцікавився думками фахівців вищих юридичних навчальних закладів та наукових установ. Може, так збіглося, та всі відповіді, що надійшли, зводилися до того, що нова Конституція 1996 року змінила президентські повноваження, а отже, вимагає й нового відліку термінів перебування на посаді глави держави.

Політ наукової думки

Так, фахівці юридичного факультету Київського національного університету ім.Тараса Шевченка вважають, що обмеження права на зайняття поста Президента, передбачене ст.103 Конституції, може застосовуватися в часі лише щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією Конституцією. Тобто «право бути обраним на пост Президента після прийняття Конституції 1996 року виникло один раз і було реалізоване Л.Кучмою єдиний раз 1999 року».

У Національній юридичній академії України ім.Ярослава Мудрого, Інституті державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України також вважають, що «з моменту набрання чинності Конституцією України починає діяти й конституційне обмеження щодо кількості повторних строків перебування однієї і тієї ж особи на посаді Президента». Й оскільки розділ XV «Перехідні положення» Конституції 1996 року не містить будь-яких конкретних обмежень щодо строків повноважень вищих органів державної влади України, норма ч.3 ст.103, на думку правників, «починає діяти з моменту набрання чинності Конституцією і не може мати зворотної дії в часі (ст.58)».

За висновком фахівців Одеської національної юридичної академії, отримання посади Президента передбачає виконання обов’язкових умов, серед яких виокремлюється обрання особи Президентом на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування та складення обраним Президентом присяги народові України на урочистому засіданні Верховної Ради. Тому юридично особа займає посаду Президента лише з моменту прийняття присяги, з якого і починається відлік строку перебування особи на посаді Президента. «Саме виконання перелічених умов є обов’язковим для визначення кількості строків перебування особи на посаді Президента України», підсумовується у висновку.

Такої ж думки дійшли і в Інституті держави і права ім. В.Корецького НАН України, обгрунтовуючи її тим, що «втратила чинність нормативна база щодо інституту Президента, яка існувала до набрання чинності Конституцією 1996 року», і що будь-які «положення цих правових актів не були пролонговані».

Від присяги до присяги

Грунтуючись на такій одностайності у фахових висновках, більшість суддів КС також виходили з того, що з прийняттям Конституції 1996 року визнані такими, що втратили чинність у повному обсязі, Конституція 1978 року та Конституційний Договір між Верховною Радою та Президентом «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» від 8.06.95.

Після 28.06.96 глава держави набув нових повноважень і здійснював їх до 30.11.99 (до моменту складення присяги новообраним Президентом). Тому, провадиться далі у мотивації рішення КС, «положення ч.3 ст.103 Конституції має тлумачитись у системному поєднанні та нерозривному зв’язку зі змістом ст.103 та Конституції в цілому, а не з правовими актами, які визначали інший статус Президента і втратили чинність після прийняття Конституції 1996 року».

Але відправною для наступного висновку про можливість діючого Президента претендувати на цей самий пост і 2004 року слугував такий пасаж. «Оскільки ч.3 ст.103 Конституції не містить будь-яких винятків щодо дії передбаченого нею обмеження у часі, а в інших нормах Конституції також немає застережень про надання зворотної дії положенню зазначеної статті, це положення поширюється лише на правовідносини, які виникли після набрання чинності Конституцією».

Власне строки перебування на посту Президента КС пропонує відліковувати з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради (ч.1 ст.104) і закінчувати днем вступу на пост новообраного Президента (ч.1 ст.108). Зрозуміло, що 1994 року Президент складав присягу не «відповідно до ч.1 ст.104», хоча і за Конституцією 1978 року в редакції, що діяла в ті часи, встановлювалося обмеження щодо перебування на вищому державному посту двома строками підряд. Та, оскільки «стара» Конституція втратила чинність, а за новою Л.Кучма ще не обирався, КС підсумував: «Обмеження щодо зайняття однією і тією особою поста Президента стосується лише особи, яка, по-перше, займала пост Президента два строки підряд, а по-друге, набувала повноважень Президента відповідно до ч.1 ст.104 Конституції».

Ставка більше, ніж зиск

Вплив рішення КС на подальші події має два напрями: політичний і правовий. З політичного погляду, реальна можливість для Л.Кучми висунути свою кандидатуру втретє змусить нинішню парламентсько-владну більшість або розпочати активний пошук іншого «прохідного» кандидата, або зачекати до 2006 року.

Крім того, в контексті конституційної реформи, опозиція має обрати для себе «з двох зол менше»: або внести зміни до Конституції та обмежити повноваження глави держави, якого буде обрано 2004 року, маючи на увазі, звичайно, кандидатуру Л.Кучми, або ризикнути і намагатися залишити все як є… також для діючого Президента. Власноруч залишити більшість із сильним главою держави?! Чи також власноруч допомогти обрізати повноваження власного претендента на цю посаду? Альтернатива не з приємних.

З правового погляду, ситуація не менш цікава, хоча й більш прогнозована. Насамперед слід не забувати про позицію КС щодо незворотності дії Основного Закону в часі, якою доведеться послуговуватися і в майбутньому. По-перше, повертаючись до проекту змін до Конституції, жодна із змін, що зачіпатиме права Президента чи народного депутата поточного скликання, практично не діятиме. Якщо так само формально тлумачити це рішення КС, нововведення стануть такими лише стосовно новообраних глави держави, парламенту, уряду та інших посадових осіб, чиї права або повноваження зачіпатиме реформа.

Далі. Якщо запропоновані зміни стануть частиною Конституції, жоден, крім самого Леоніда Даниловича, кандидат в Президенти не зможе розраховувати найближчим часом загалом більш ніж на 6,5 років правління поспіль. Навіть якщо навесні 2006 року новий парламент обере того ж Президента, якому довірить свою долю народ України 2004 року, ще через 5 років він вже не матиме права обиратися на третій термін. Якщо, звичайно, не запропонує прийняти нову Конституцію і… розпочати відлік свого президентства наново.

З цього можна зробити один прогноз: якщо у лютому — березні зміни до Конституції будуть урешті-решт проголосовані, навряд чи знайдуться інші, крім діючого Президента, політики, які витрачатимуть сили і кошти заради 1,5 року перебування на найвищому державному посту. Краще — перечекати до 2006 року і зробити вирішальну ставку на парламентські вибори.

Тому менш вірогідним виглядають прогнози деяких політологів, начебто на старті президентської кампанії-2004 Леонід Кучма прилюдно відмовиться від свого права продовжити повноваження. Навпаки, його всіма силами і аргументами вмовлятимуть зачекати з пенсією до 2006 року. І кошти зекономляться, і поділ на «позицію та опозицію» після парламентських виборів стане чіткішим.

Краще синиця в руках, ніж журавель у небі — позиція, що якнайкраще простежується на українському політикумі.