Об’єднання в захисті

Валерій ПИСАРЕНКО: «Новий закон допоможе адвокатурі самоочиститися від осіб, які ставлять за мету заробити на людських негараздах»

Про необхідність реформувати вітчизняну адвокатуру говорять так само давно, як і про перебудову судочинства в нашій країні. Зокрема, у Верховній Раді VI скликання зареєстровано 4 варіанти нової редакції закону «Про адвокатуру».

Минулого року до цієї справи долучився глава держави. І цього разу дискусіями вона не обмежиться: отримати Кримінально-процесуальний кодекс із європейськими гарантіями захисту, не зачепивши одну зі сторін судового процесу — адвокатуру, — ні теоретично, ні практично неможливо. Так само великою є  ймовірність того, що в основу реформи будуть покладені напрацювання робочої групи при Президентові.

Аби дізнатися про можливі новели майбутнього закону, «ЗіБ» звернувся з низкою запитань до члена робочої групи з реформування кримінального судочинства, народного депутата України, кандидата юридичних наук Валерія ПИСАРЕНКА.

«Диплом про вищу освіту не робить з юриста професійного захисника»

— Валерію Володимировичу, звання адвоката як в європейських країнах, так і в Сполучених Штатах є одним з найпрестижніших для юриста. Чого не вистачає україн¬ським захисникам, аби підняти свою професію на такий самий рівень?
— Пропоную відразу розмежувати питання престижності та професійності.
Переконаний, що бути адвокатом у нашій державі не менш престижно, ніж, скажімо, в США. Про це свідчить уже той факт, що більшість студентів та випускників українських юридичних вузів бажають стати саме адвокатами, а працівники міліції, прокуратури і навіть судді по завершенні кар’єри поповнюють лави адвокатури. Так само українці вважають за до¬цільне доручати ведення своїх справ у суді, отримувати консультації, уповноважувати на ведення переговорів щодо укладення угод тощо саме адвоката, а не просто особу з вищою юридичною освітою.
Взагалі в усьому світі адвокат здебільшого є особою, яка покликана захищати права саме в суді. Це, так би мовити, орієнтована на суд професія.
Що ж стосується забезпечення високого рівня професійності адвокатського корпусу, то це питання переважно лежить у площині допуску до професії.
На жаль, в нашій країні існує ціла когорта людей з адвокатськими свідоцтвами, які отримали їх не з метою професійного зростання і захисту справедливості, а задля реалізації своєї спритності за рахунок зв’язків «вирішувати питання» в судах. А, як відомо, якщо є попит, то виникає і пропозиція. Як наслідок, для декого складення іспитів перетворюється на формальність, оскільки їм заздалегідь відомі і завдання, і відповіді на них. Більше того, непоодинокими є випадки, коли адвокатські посвідчення дарують на якесь свято друзям, коханкам.
Натомість ті, для кого адвокатська діяльність дійсно є покликанням серця, натикаються на величезні перепони. Наприклад, до мене як народного депутата звернулися кілька молодих юристів з одного обласного центру і повідомили, що, крім обов’язкових документів, які, за законом, необхідно подати для отримання свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю, їм виставили вимогу сплатити по $5000 з кожного!
— Можливо, формалізм у кваліфікаційному відборі спричинений тією роллю, яка відведена адвокату в судовому процесі? Адже деякі захисники визнають, що їхні колеги подекуди здійснюють банальне посередництво між суддею і клієнтом.
— Звичайно, не можна не погодитися з тим, що сьогодні роль адвоката в процесі мінімізована, зокрема через те, що чинний закон «Про адвокатуру» не надає необхідних можливостей та гарантій діяльності представникам цієї професії. На розвиток вітчизняної адвокатури вплинули й рішення Конституційного Суду, які дехто трактує в своїх інтересах. Це також негативно позначається на престижності адвокатської професії.
Саме тому одним з головних завдань нового закону «Про адвокатуру» є підняття на належний рівень престижності адвокатури за рахунок збільшення обсягу прав, зокрема і в судовому процесі. Переконаний: адвокат має стати і стане рівноправним учасником судочинства.
З другого боку, враховуючи особливості й цілі цієї професії, він повинен мати більший досвід у складанні процесуальних документів, поданні доказів, доведенні їх переконливості перед судом тощо. А ці навички має перевірити повноважний орган, аби людина, яка звертається по правову допомогу, була впевнена, що її представник дійсно здатний захистити її інтереси. Диплом про вищу освіту ще не робить з юриста професійного захисника.
Саме тому новий закон, з одного боку, має реалізувати конституційний принцип рівності сторін, а з другого — підвищити вимоги до тих, хто представляє їхні інтереси. Особа, яка має намір отримати адвокатське свідоцтво, повинна довести свої вміння та навички як майбутнього учасника судочинства, здатність використовувати свої знан¬ня виключно на користь клієнта, забезпечуючи превалювання інтересів останнього, а також — готовність дотримуватися правил адвокатської етики. Враховуючи непоодинокі факти, які я наводив вище, закон також має нівелювати будь-які корупційні схеми доступу до адвокатської професії.
Що стосується посередництва, про яке ви згадали, то таке переконання в суспільстві має місце. Цьому сприяють несумлінні захисники, які обгрунтовують клієнтові розмір свого гонорару тим, що певну частку слід передати судді «для позитивного вирішення питання». Це межує з шахрайством, і новий закон, переконаний, допоможе адвокатурі самоочиститися від осіб, які ставлять за мету заробити на людських негараздах.
— Ви особисто брали участь у судових процесах, зокрема щодо оскарження указу Президента Віктора Ющенка про розпуск Верховної Ради. Як ви вважаєте, чи здатен адвокат вплинути на позицію суду за рахунок ораторської майстерності? Чи часи Анатолія Коні для адвокатів пішли без вороття?
— Якщо говорити про політичні процеси, то, звичайно, одних ораторських здібностей для відстоювання своєї позиції буде недостатньо. Необхідно застосовувати набагато ширший комплекс заходів, ніж у звичайному судовому спорі.
Сьогодні дуже рідко трапляюся випадки, коли промова адвоката стає переломною для перебігу процесу. Можливо, й тому, що навіть не в усіх юридичних вузах викладають курс ораторської майстерності. Так, під час розмови з ке¬рівником одного з місцевих столичних судів, де щодня слухають десятки справ, мене засмутив той факт, що він не зміг виокремити когось із захисників, на яких мали б рівнятися молоді адвокати в плані ораторської майстерності. Але, дійсно, юрист, котрий планує стати адвокатом, повинен опанувати і цей інструмент захисту. Сподіваюся, що й в Україні врешті-решт з’являться адвокати, чиї промови можна буде читати з не меншим задоволенням, ніж промови А.Коні.

«Рішення КС 10 років тому стало своєрідним надгробком на цвинтарі адвокатури»

— Враховуючи те, що, як ви зазначили, професійний рівень адвокатури суттєво знизився, чи не слід зробити ви¬сновок, що правий був КС, який зазначив: надавати правову допомогу може будь-яка особа, яка є фахівцем у галузі права?
— На моє переконання, рівень адвокатури знизився здебільшого через те, що адвокатське посвідчення втратило роль перепустки в судовий процес. Відповідно, знизилися вимоги до кваліфікації представників цієї професії, був втрачений контроль за їх професійною діяльністю та етичною поведінкою. Фактично вільне тлумачення рішення КС 10 років тому стало своєрідним надгробком на цвинтарі адвокатури.
Новий закон про адвокатуру має вдихнути нове життя в цю професію. У жодній країні світу адвокатура не перебуває в такому розібраному, занедбаному стані, як в Україні. А у нас людина з дипломом бакалавра вважає, що вже може захищати інтереси людей у суді. Природно, що за рахунок менших розцінок на послуги вони забезпечують себе роботою. Та ви ж не довірите своє здоров’я лікарю, який не має належного досвіду роботи і ква¬ліфікації?!
Професійному судді, прокуророві має протистояти не менш, а то й більш професійний адвокат, який зможе відстояти ваші законні права та інтереси. Держава зі свого боку повинна забезпечити законодавчий механізм отримання людиною кваліфікованої правової допомоги; вибудувати з міцних цеглинок будинок для захисту своїх громадян, в який вони заходитимуть без остраху. Сьогодні, на жаль, люди заходять у курінь, який хитається від найменшого вітру.
Саме тому я переконаний: виключно адвокат має отримати право на захист та представництво інтересів людини в суді. А звання адвоката має гарантувати клієнтові надання най¬якіснішої та найкваліфікованішої правової допомоги.
— Як у такому разі буде реалізоване тлумачення КС у новій редакції закону про адвокатуру?
— Можу запевнити, що рішення КС будуть виконані в повному обсязі. Інша річ, що деякі фахівці намагаються їх витлумачити на свій лад.
Дійсно, КС у рішенні від 16.11.2000 №13-рп/2000 вказав, що кожен громадянин може обирати захисником своїх прав особу, яка є фахівцем у галузі права і, за законом, має право на надання правової допомоги. В іншому рішенні КС — від 30.09.2009 №23-рп/2009 — зазначено, що держава гарантує можливість будь-якій особі вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі та формах, як вона того потребує. Далі судді КС наголосили, що відповідно до ч.2 ст.59 Конституції «особа… має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень».
Як вбачається із цих рішень, ключовим у тлумаченні Суду є застереження, що надавати правову допомогу може особа, яка, за законом, має таке право. Наразі, за відсутності відповідного закону, в судочинство безперешкодно допускаються фахівці в галузі права, тобто особи, які мають вищу юридичну освіту та уповноважені стороною на представництво і захист своїх інтересів.
Зарубіжний досвід показує, що більш якісно та професійно представляють інтереси в суді саме адвокати. В окремих країнах адвокат має право представляти інтереси тільки в певних судах певного округу або ж лише в тому суді, де він складав присягу.
— Чи буде сприйнята вашими колегами-юристами ідея унеможливити допуск неадвокатів до судового процесу?
— Не виключаю, що законопроект наразиться на активний супротив. Зрозуміло, представники юридичної професії виступатимуть за неприпустимість таких обмежень. Представники адвокатури, навпаки, вважають, що Україна має перейняти світовий досвід, залишивши право на участь у судовому процесі виключно за адвокатами і законними представниками.
Взагалі, сьогодні в нашої держави з’явився унікальний шанс перевести на європейські рейки всю правову систему, виконавши зобов’язання, які ми брали перед Радою Європи. Після проведення судової реформи Президент поставив завдання перебудувати кримінальну юстицію. Відповідні напрацювання вже невдовзі будуть унесені в парламент. Переконаний: у Верховній Раді є достатньо політичної волі для переходу на європейську модель кримінального судочинства. Нову систему ми маємо забезпечити професійною адвокатурою, а для цього участь представників юридичної професії, точніше юристів-підприємців, у судочинстві має бути унеможливлена.
Остаточну крапку в цьому питанні має, звісно, поставити законодавчий орган нашої країни. Проте склад робочої групи, до якої входять і народні депутати, і представники Адміністрації Президента та Міністерства юстиції, дозволяє говорити, що парламент реалізує саме таку концепцію нового закону про адвокатуру.

«Адвокати накопичили стільки антагонізму один до одного, що ладні через це завалити реформу»

— Після першого рішення КС щодо права вільного вибору свого захисника пройшло понад 10 років, але, як ви зазначили, законодавець дотепер не визначився, кому надати пов¬новаження представляти інтереси сторін у судовому процесі. З чим, на вашу думку, це пов’язано?
— За останні роки в самій адвокатурі утворилися своєрідні клани, і в кожного — своє бачення розвитку вітчизняної адвокатури. Іноді доходить до того, що будь-які пропозиції відкидаються лише тому, що їх уніс «чужий», чиє прізвище діє на них як червона ганчірка на бика. Якщо адвокати сьогодні об’єднаються в прагненні стати рівноправними учасниками судового процесу, це зробить більш імовірним прийняття нового закону вже найближчим часом.
Натомість дивно спостерігати, як поважні адвокати накопичили в собі стільки антагонізму один до одного, що ладні завалити реформу, тільки б не опинитися поруч на зібраннях органів самоврядування. Та які б суб’єктивні чинники не впливали на сприйняття положень нового закону, на мою думку, якість судочинства буде тільки підвищена, якщо інтереси сторони представлятиме саме адвокат. Але не суто формальний, як особа з відповідним посвідченням, а як юрист, який пройшов відповідну підготовку та гідний захищати права й інтереси клієнта, який нестиме відповідальність та виконуватиме покладені на нього обов’язки.
— Ви сказали, що логічніше закріпити ви¬ключно за адвокатами право представляти інтереси фізичної особи в судовому процесі. Чи не створить парламент своєрідну монополію, яка фактично позбавить неплатоспроможних громадян судового захисту?
— Ні. Для цього існують правила щодо обов’язкової участі захисника в кримінальному процесі. Однією з підстав є призначення захисника на вимогу особи, яка провадить дізнання, слідчого, суду в разі, коли підозрюваний (обвинувачений, підсудний) ба¬жає запросити захисника, але за відсутності коштів чи з інших об’єктивних причин не може цього зробити. Відповідна постанова надсилається керівникові адвокатського об’єднання і є обов’язковою для виконання. Щоправда, з реалізацією такого рішення подекуди виникають проблеми.
У проекті нової редакції Кримінально-процесуального кодексу, який опрацьо¬вується робочою групою, це правило зазнає змін лише в частині того, хто виносить відповідну постанову та до якого органу її спрямовує. Сам механізм надання громадянам без¬оплатної правової допомоги ще обговорюється, але робоча група має напрацювання, які грунтуються на рекомендаціях і Венеціанської комісії, і Ради Європи. Очікується, що малозабезпечені верстви населення отримуватимуть від адвокатів відповідну допомогу безкоштовно.
Я не вважаю, що слід боятися монополії адвокатів на захист. Більше того, переконаний, що доступ до адвокатської професії має стати не менш тернистим, ніж до посад судді чи прокурора. Адже від адвоката, як і від лікаря, часто залежить усе подальше життя людини.
— Сьогодні стало модним залучати до процесу захисників з інших країн. Зокрема, до послуг іноземця вдався екс-президент Леонід Кучма. Натомість проект закону обмежує таку практику виключно наданням послуг з питань законодавства тієї країни, громадянином якої є адвокат. Чому вирішили вдатися до таких обмежень?
— На мою думку, таке правило має сенс. Як ви вважаєте: чи може адвокат іншої держави брати участь у судочинстві, яке здійс¬нюється за законами іншої держави? Чи володіє іноземний адвокат достатніми знаннями в кримінальному праві та кримінальному судочинстві України? Чи володіє він у достатній мірі знаннями судової практики в тій чи іншій категорії справ? По суті, в нього немає інших переваг перед українськими адвокатами, крім іміджу професійного захисника. Причому цей авторитет був здобутий у країні, де він отримав адвокатське свідоцтво.
Сьогодні в Україні є як прихильники, так і опоненти таких обмежень. На мою думку, поки що юридичне середовище не налаштоване на те, аби іноземні громадяни виступали як захисники в українських судах. Але остаточно із цим питанням має визначитися парламент.

«Обов’язкові внески підвищать гарантії незалежності адвокатів»

— З огляду на кількість органів самоврядування, які, за законом, мають утворюватись і діяти для захисту інтересів самих адвокатів, кожному адвокату доведеться сплачувати чималі внески. Відповідно, ці суми за¬кладатимуться у вартість послуг. Чи зможе держава регулювати ставки гонорарів адвокатів?
— У проекті закону передбачається, що розмір внесків визначатимуть самі адвокати через органи самоврядування, які вони самі ж і формуватимуть. Держава не повинна втручатися в цей процес. Її завдання зводитиметься виключно до встановлення правил витрачання цих коштів.
На чому грунтуються ваші переконання, що розмір внесків буде значним порівняно з гонорарами адвокатів? Як на мене, це — перебільшення. Подивімося на реалії. Адвокат з радістю вписує у своїх рахунках нулі після одиниці, але панічно боїться, що частину коштів доведеться сплатити задля забезпечення діяльності органів адвокатського самоврядування.
Не думаю, що для адвокатів будь-якої області буде надто обтяжливо утримувати один офіс, в якому обстоюватимуть їхні професійні інтереси. Звісно, ніхто не веде мову про помпезні будинки, дорогі автомобілі, великий штат пра¬цівників з надвисокими зарплатами тощо. Проте обов’язкові внески тільки підвищать гарантії незалежності адвокатів від ке¬рівництва органів суддівського самоврядування.
Можливо, на етапі створення нових органів адвокатури держава має допомогти їй організаційно. Якщо ж перекласти на неї обов’язок постійно утримувати органи адвокатського самоврядування, то вони дуже швидко перетворяться на управлінські установи, які почнуть «керувати» адвокатами свого регіону.
— Наразі в нас діє Спілка адвокатів України. Згідно з проектом з’явиться ще й Національна палата адвокатів. Яка принципова різниця буде між ними?
— САУ є численним і поважним об’єднанням, але вона охоплює лише частину адвокатського корпусу. Національна палата згідно з проектом стане організацією, яка об’єднає всіх адвокатів України, буде органом, котрий представлятиме їхні інтереси.
Якщо частина адвокатів вирішить створити ще й інше громадське об’єднання — будь ласка, це — справа добровільна. Але членство в НПАУ буде обов’язковим. Це припинить практику, коли є чимало охочих користуватися правами адвоката, але не виконувати обов’язок перед державою.
Як не дивно, навіть серед адвокатської еліти є скептики в погляді на подальшу долю адвокатури. Ці люди надто переймаються через перспективи створення єдиного, міцного об’єднання. Одначе після завершення перехідного періоду для формування НПАУ вони переконаються в марності своїх пересторог і в тому, що зроблено великий крок уперед у захисті кожної людини, чиї права та інтереси порушені.

«Чим вищими будуть вимоги, тим більш фахові особи ставатимуть адвокатами»

— Перш ніж одягти мантію, претендент проходитиме обов’язкову спеціальну піврічну підготовку в Національній школі суддів. Для отримання свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю додаткове навчання не потрібне?
— У проекті передбачається, що до підготовки майбутніх адвокатів не висуватиметься додаткових вимог, як, наприклад, до суддів. Питання професійності адвокатів полягає в особливостях добору осіб, яким надаватиметься право на адвокатську діяль¬ність. Іншими словами, чим вищими будуть вимоги до кандидатів на кваліфіка-ційному іспиті, чим суворішою — програма, тим більш фахові особи ставатимуть адвокатами.
— Не є таємницею, що чимало суддів, прокурорів та й народних депутатів про всяк випадок мають у кишені адвокатське свідоцтво. Як проводитиметься перереєстрація всіх володарів таких «корочок»?
— У світі застосовувалися різні підходи до реформування адвокатських об’¬єднань. Є такий варіант, коли всі адвокати зобов’язані скласти іспит з метою підтвердження своїх знань і вмінь. Використовувалася й процедура автоматичної перереєстрації та замі¬ни адвокатських свідоцтв.
У проекті не малося за мету встановити якісь бар’¬єри в допуску до адвокатської професії. Більше того, механізми, які закладені в проект, дозволяють кожному, хто сьогодні має адвокатське свідоцтво, вирішити, чи згоден він виконувати нові вимоги та обов’язки. Це уможливить безконфліктне очищення адвокатури від випадкових людей: вони просто не з’являться на перереєстрацію. Адже, якщо людина з адвокатським свідоцтвом не відкриє свій офіс, що працюватиме принаймні 3 год. тричі на тиждень, не надаватиме безоплатної правової допомоги, не сплачуватиме внески, вона залишить лави адвокатів. І це припинить практику хизування адвокатською «корочкою».
Ми пропонуватимемо використати саме механізм автоматичної перереєстрації, встановивши для неї перехідний період — до трьох років. Яка з ідей стане нормою закону — вирішить парламент.
— Які гарантії для клієнта передбачає проект закону? Чи буде адвокат відповідати за шкоду, завдану особі його непрофесійними діями?
— Звісно, буде. Одним з таких важелів стане дисциплінарна відповідальність адвоката. Крім того, буде запроваджено обов’язкове страхування професійної відповідальності, що стане гарантією для клієнта компенсації шкоди, завданої непрофесійними діями представника.
Загалом переконаний: коли адвокатура стане міцним професійним об’¬єднанням, а цінність адвокатської професії суттєво зросте, то і якість послуг, і ставлення адвоката до своєї роботи кардинально зміняться. А цього не досягти, якщо не перекрити той прохідний двір, яким сьогодні є адвокатура.
— Яким буде механізм позбавлення адвокатської ліцензії?
— Передбачаються, зо¬крема, такі підстави дисциплінарної відповідальності:
- порушення присяги чи Правил адвокатської етики;
- безпідставна відмова надати безоплатну правову допомогу; 
- відмова від захисту за призначенням або ухилення від його здійснення;
- розголошення адвокатської таємниці; 
- порушення вимог щодо несумісності; 
- порушення встановлених вимог щодо організаційних форм адвокатської діяльності; 
- невиконання рішень органів адвокатського самоврядування.
Водночас винесення судом, іншим уповноваженим органом або посадовою особою рішення не на користь клієнта, якому адвокат надавав правову допомогу, не тягтиме за собою відповідальності, якщо при цьому адвокатом не вчинено дисциплінарного проступку.
— Чи братимуться до уваги скарги громадян?
— Приводами для порушення дисциплінарного провадження може слугувати повідомлення в ЗМІ чи скарга клієнта або іншої особи, чиї права чи законні інтереси були порушені. З такою ініціативою може вийти й член кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. За наявності цих підстав дисциплінарна палата КДКА регіону порушуватиме відповідне провадження і вирішуватиме, які санкції мають бути за¬стосовані до адвоката.
Серед заходів дисцип¬лінарної відповідальності передбачено попередження, зупинення на строк від 3 місяців до 1 року або й позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю.
Серед інших законодавчих ініціатив, що зареєстровані в парламенті, є ідея карати адвокатів гривнею, тобто накладати штраф, що сплачуватиметься до КДКА. На мою думку, такий вид відповідальності не повинен міститись у законі. Адже не виключено, що накладення штрафів перетворяться на такий собі спосіб самофінансування діяльності органів адвокатського самоврядування, а отже, з’явиться підгрунтя для зловживань.
— У США ставлення громадян до адвокатів, м’яко кажучи, іронічне, і представники саме цієї професії стають об’єктами для жартів. Чи не дійдемо ми до того, що адвокати пропонуватимуть громадянам при першій-ліпшій нагоді скаржитися до суду, тим самим забезпечуючи себе і роботою, і гонорарами?
— В Україні також чимало анекдотів та жартів про адвокатів. Як правило, усі вони про те, як адвокати «тягнуть» справи і гонорари з клієнтів. Але хочу сподіватися, що майбутнє адвокатури за тими, хто добре знає закон, а не суддю.

Розмову вів Роман ЧИМНИЙ