Заручники «соціалки»

Через надмірне навантаження адміністративні суди працюють на межі своїх можливостей

У своїй роботі суди вже звикли до всього: до відсутності належних умов праці, хронічного недофінансування, постійного нагадування про корумпованість судової системи, а також до частих змін у законодавстві, слідкувати за якими не встигають не те що пересічні громадяни, а навіть професіонали, покликані здійснювати правозастосовування у своїй щоденній праці. А останнім часом додалося ще й надмірне навантаження.

При цьому вдосконалюється процесуальне законодавство, яке орієнтоване на європейські стандарти. Та чи наближаються до цих стандартів умови, в яких працюють українські судді? Мабуть, ні. Навіть поверхового погляду на ситуацію зі строками розгляду судових справ достатньо, щоб помітити, на краю якої прірви ми опинилися.
В особливо скрутному становищі перебувають адмінсуди, що зумовлено надмірним надходженням справ соціальної категорії  — спорів, пов’язаних із заявами громадян щодо здійснення перерахунку виплат при народженні дитини та по догляду за нею до досягнення 3-річного віку, а також заявами осіб, які мають статус «діти війни», «чорнобильці» тощо. Таких справ у провадженні судів у кожному регіоні України — сотні тисяч, а в державі — мільйони. Особливо збіль¬шилося надходження цих справ з початку 2011 р., і тенденція йде до подальшого зростання їх кількості.
За таких умов зрозуміло, що без вирішення даної проблеми законодавчою та виконавчою гілками влади суди не зможуть розв’язати цей соціальний вузол та належним чином забезпечити захист прав та інтересів громадян у сфері публічних правовідносин. Отже, не вдасться зняти соціальне напруження, яке виникло в суспільстві через означені обставини. З цього приводу виникає велика стурбованість не тільки в громадян, а й у суддів, які вже сьогодні працюють на межі фізичних можливостей.
Усі шукають шляхи подолання проблеми перенавантаження адмінсудів. Досить згадати низку вдалих і не дуже заходів, ужитих законодавцем задля вирішення цього питання. Зо¬крема, свого часу справи соціальної категорії було передано до юрисдикції загальних судів, які мали їх розглядати за нормами цивільного процесуального законодавства.
Однак норма, на підставі якої здійснили означене передання, була визнана неконституційною, і вказані справи знову було віднесено до компетенції адмінсудів. Це остаточно заплутало ситуацію і призвело до утворення величезного залишку нерозглянутих справ цієї категорії.
Зауважу, що задля запозичення досвіду вітчизняні судді часто виїжджають до інших країн. Зважаючи на моделі судоустрою європейських держав та стандарти здійснення судочинства, з якими можна було ознайомитися під час обміну досвідом, я впевнений, що в тій же Німеччині в такій категорії справ було б винесено щонайбільше півтора десятка судових рішень. А відповідні державні структури були б зобов’язані виконувати вимоги закону і в подальшому не вдаватися до його порушень. Це, у свою чергу, запобігло б породженню нової судової тяганини та перегляду мільйонів справ.
Враховуючи наведене, ми на останніх зборах суддів Дніпропетровського апеляційного адмінсуду вирішили звернутися до Прем’єр-міністра Миколи Азарова з відповідним листом, в якому висвітлити всі аспекти означеного питання. У зв’язку із цим уважаю за необхідне довести до відома повний зміст вище¬згаданого листа, з якого вбачається вся сутність проблеми.

Олександр МАРТИНЕНКО,
голова Дніпропетровського апеляційного
адміністративного суду