Закон і Бізнес


«Регіони» не просять вогню.

Партія влади вирішила розділити відповідальність з місцевими депутатами. Народ мовчав


Влада і закон, №13 (1000) 26.03—01.04.2011
2576

Президент не прийшов на збори депутатів усіх рівнів, які проводила Партія регіонів. Через хворобу. А фактично ж це виглядало більш ніж логічно: легко можна було припустити, що «регіонали» зведуть розмову до тем економіки, а глава держави нині не в дуже великому захваті від методів і результатів урядової «шокової терапії». І вирішив тримати дистанцію.


Гостьовий реверанс

Вітання Президента зачитав Сергій Льовочкін. Напуття «регіоналам» не містило відмінностей від традиційних у таких випадках загальних фраз. Присутність глави Адміністрації Президента серед тих, хто вів збори, означала: лідер стежить за партією, але здалека.
Легка інтрига виникла після виступу спікера Володимира Литвина, який намагався дорікати «регіоналам» за відсутність любові та дружби з «народниками» на місцевому рівні. Воно й зрозуміло: на місцях члени партії В.Литвина кинулися в «регіони», де й комфортніше, й фронт робіт куди масштабніший. Та й перспектива на прийдешніх виборах куди визначеніша. Прем’єр Микола Азаров так і сказав: «По-справжньому народною партією повинна бути Партія регіонів!» І подивився суворим поглядом у зал. Зал зааплодував. А посмутнілий спікер тут же відпросився на парламентські читання.
У президії був також лідер комуністів Петро Симоненко. Очевидно, для підкріплення тези про непорушність коаліційних стовпів. Правда, при подальших тезах у промові Прем’єра про кроки Уряду назустріч реформам, лідер КПУ дещо посовався на стільці. Напевно, згадував, як регіональні осередки КПУ, не добираючи слів, критикують ці самі кроки Уряду. І про вибори Петро Миколайович теж, напевно, думав, і про розкол у пар¬тійних лавах, і про бунтівних кримських «більшовиків».

А у відповідь — тиша

Як і належить, довше і більше за всіх говорив Микола Янович. Наполягав на тому, щоб місцеві депутати усвідомили всю повноту своєї відповідальності за перетворення в країні. Ті, можливо, й усвідомлювали, але на обличчях читалося німе запитання: а чи не час переглянути відносини цент¬ру й областей? Але про це поки що мови не йшло.
Іноді здавалося, що йде розширене засідання Кабміну, тільки в зал, де його проводять, ще привели 7000 депутатів різних рівнів. Прем’єр заглиблювався у «вузькі місця» вітчизняної економіки, таврував попередників за її розвал, ви¬значав позитивні тенденції.
Цікавий момент стався під час обговорення особливостей пенсійної реформи. «Хіба є альтернатива пенсійній реформі?» — кинув у зал Прем’єр. Проте, як мовиться, питання повисло в повітрі. «Є? Чого мовчимо?» — допитувався глава Кабміну, вдивляючись у другий десяток рядів. Однак і там ніхто нічого не відповів. «Якщо ми навіть у цьому залі мовчимо, значить, ми навіть тут не маємо впевненості, що без пенсійної реформи зможемо поліпшити ситуацію», — констатував очевидне Микола Янович.
Потім він, звичайно, присвятив кілька хвилин промови доведенню блага ініційованої владою пенсійної реформи, але питання про те, як місцеві депутати, які більш ніж насторожено ставляться до реформи, рекламуватимуть її положення на своїх територіях, залишилося без відповіді.

Торованим шляхом

Звичайно, проведення такого з’їзду депутатів мало, за ідеєю, підкріпити вимушені й іноді непопулярні кроки Уряду. Проте в рідній партії, як виявилося, немало течій і напрямів, для котрих деякі із цих кроків, м’яко кажучи, вельми спірні.
А головне — за час незалежності України кожна партія влади йде тим же самим шляхом, що й попередниця. Спочатку — ейфорія від перемоги, потім легке протверезіння, нарешті, тернистий шлях «синців і гуль» у реформуванні нашого пострадянського су¬спільства, і вже потім… А ось що чекає партію влади потім — питання поки що риторичне.
Зміна системи управлін¬ня країною так чи інакше вплинула і на зміну ролі партій у суспільстві. А майбутні зміни у виборчому законі й повернення «мажоритарки» і зовсім можуть подібну конфігурацію трансформувати. В ни¬нішній ситуації куди важливіше, наприклад, якою бачить роль ПР Президент і його команда. Показово, що сама ПР, її молодіжне крило та й парламентська фракція на якийсь час ніби завмерли в очікуванні. Мовляв, куди вкаже перст Президента?
Той факт, що В.Янукович не вказав поки «регіоналам» потрібного напрямку, говорить про те, що в команді Президента ще йде дискусія на цю тему. Це як під час глобальної битви: на якому фланзі запускати важку, неповоротку, але посилену бронею машину ПР? Використовувати її в пропаганді необхідності реформ шляхом «засилання» депутатів на різні загальнонаціональні ток-шоу? Поки малоефективно, та й набридло добряче. Проводити масові громадські акції? Ризиковано, оскільки то там, то тут уже виникають стихійні й спонтанні акції, яких Уряд, схоже, побоюється. Включити всю потужність медійно-пропагандистського потенціалу ПР? Але до виборів ще пристойний строк...
Партія регіонів на роздоріжжі. Ні, це ще не глобальна зміна долі, яка, напевно, чекатиме ПР у міру наближення виборів. Це ще період самовизначення в новій системі координат. Однак період, судячи з усьо¬го, недовгий.
Якщо «регіонам» най¬ближчим часом не вдасться довести, що вони вкрай необхідні президентській команді на конкретній ділянці фронту, то не ви¬ключено, що для багатьох це може закінчитися «списанням у резерв» і «потішними боями при дворі». На таке партійці, мабуть, не розраховують!
Чи зуміє ПР піти шляхом, відмінним від тих, якими прямували попередники з інших партій влади, — питання питань. Простіше кажучи, доленосне для партії питання…

Володимир КАЦМАН