Закон і Бізнес


Конституційна юстиція на межі тисячоліть Сторінка 190

«Конституційний переворот»: відновлення справедливості чи перевищення повноважень?


Архів, №12 (999) 19.03—26.03.2011
2952

Минулого разу ми завершили розповідь на тому, що майже водночас зі складу єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні вийшли аж 4 судді. Всі вони отримали посади на з’їзді суддів України. Як же розвивалися події після досить несподіваних кадрових втрат?


Оновлення КС

У неповному складі Конституційний Суд залишався тільки кілька днів. Уже 16 вересня 2010 р. з’їзд суддів прийняв рішення про призначення нових осіб до складу єдиного органу конституційної юрисдикції. Ними стали:
- Гультай Михайло Миро¬славович — суддя Апеляційного суду Харківської області (народився 1958 р. на Іванофранківщині, у 1985-му закінчив Харківський юридичний інститут, у 1984—1992 рр. працював у органах прокуратури, а в 1992—2010 рр. — суддею Харківського обласного (з 2001-го — апеляційного) суду, кандидат юридичних наук, автор низки на¬укових праць у сфері кримінальної юстиції та судочинства);
- Запорожець Михайло Петрович — суддя Апеляційного суду Луганської області (народився 1968 р. на Київщині, у 1995-му закінчив Національну юридичну академію, у 1995—1997 рр. працював в органах прокуратури, а в 1997—2010 рр. — суд¬дею Ровеньківського міського, Кам’янобрідського районного, Луганського апеляційного судів, кандидат юридичних наук, автор ряду наукових праць у галузі судочинства);
- Сергійчук Олег Анатолі¬йович — суддя Вищого адміністративного суду України (народився 1966 р. у Севастополі, у 1991-му закінчив юридичний факультет Одеського державного університету, у 1992—2002 рр. працював суддею, заступником голови Нахімовського районного суду м.Севастополя, а у 2002—2005 рр. — начальником Севастопольського міського управління юстиції, потім — суддею Київського міжобласного апеляційного господарського (2005 р.) та Вищого адміністративного суду України (2006—2010); заслужений юрист України, автор низки наукових публікацій з питань адміністративного права та процесу, фінансового, інформаційного права);
- Шаптала Наталія Костянтинівна — суддя Донецького апеляційного адміністративного суду (народилася 1959 р. у Донецьку, в 1987-му закінчила юридичний факультет Алтайського державного університету, у 1985—1987 рр. працювала юрисконсультом, у 1987—1996 рр. — в органах прокуратури, потім — суддею Ленінського районного (1996—2010), Донецького апеляційного (2002—2006), Донецького апеляційного адміністративного судів та першим заступником останнього (2006—2010), фахівець у галузі адміністративного та кримінального права).

Зміна представників

20 вересня всі вони були звільнені за власним бажанням Вищою радою юстиції, 21 вересня — Верховною Радою, і того ж дня склали присягу та офіційно вступили на посади суддів КС.
Відзначимо й те, що тижнем раніше Кабінет Міністрів зві¬льнив з посади постійного представника Уряду в КС В.Нім¬ченка у зв’язку з поданою заявою та виходом на пенсію.  Він був суддею Конституційного Суду в 1996—2005 рр., заступником Голови цього органу — в 1996—1999 рр., працював представником КМ у КС із березня 2007 р. Уряд призначив на цю посаду В.Вознюка (суддя КС у 1996—2005 рр., заступник Голови єдиного органу конституційної юрисдикції у 2002—2005 рр.).
Звичайно, опозиція зустріла нове поповнення КС, м’яко кажучи, без ентузіазму. Головним звинуваченням, яке висувалось на адресу тих, хто щойно вступив на посаду, виявилось… їх «східне походження». Така недолуга критика розпалювалася штучно ще й у зв’язку з очікуванням вирішення Судом долі змін до Конституції, внесених у грудні 2004 р.

Зневага до процедури

Нагадаємо, що це гостре питання, як свідчить уже викладений раніше аналіз діяльності Конституційного Суду, не знімалося з порядку денного в політичних битвах починаючи з дня пакетного голосування у Верховній Раді щодо змін і доповнень до Основного Закону, тобто з 8 грудня 2004 р. Це були часи, коли небачена в незалежній Україні політична криза досягла апогею.
Раніше нами вже докладно характеризувалась і ситуація, що склалась у державі внаслідок шаленого політичного тиску «геть розбурханого майдану». Тоді народні депутати перебували в ще більшому стресі, ніж у ніч перед прийняттям Конституції 1996 р.
Бралися до уваги значні відмінності між проаналізованим КС законопроектом і текстом, поставленим на голосування у ВР, грубі порушення ст.159 Основного Закону, процедури ухвалення змін до Конституції, коли неможливо було встановити, чи є серед 402 голосів «за», поданих за пакет із трьох актів, необхідна кількість конституцієдавців (300 і більше голосів), тобто представників установчої влади, чи переважна їх частина голосувала лише як законодавці.

Чи бачив перший склад КС ці грубі порушення?

Так. І не тільки їх, а й очевидну неконституційність рішення Верховного Суду щодо «третьо¬го туру» голосування на виборах Президента.
Проте з погляду позитивістського праворозуміння, яким усе ще керувалася більша частина суддів, КС був безсилий відновити справедливість. Не було й офіційних звернень ані з того, ані з іншого приводу.
Не пройшла навіть пропозиція автора цих рядків виступити з офіційною заявою єдиного органу конституційної юрисдикції. У результаті держава вступила в болото антиюридизму, який поглиблювався в атмосфері штучного розпалювання політичної ворожнечі.

Зміна політичних декорацій

Звернемо увагу й на те, що найбільшими прихильниками змін і доповнень до Конституції виявились ініціатори їх оспорювання у липні 2010 р., а відвертими противниками — фракція БЮТ та ще частина народних депутатів, котрі шалено захищали недоторканність цих змін і доповнень у другій половині того ж року.
Саме побоювання, що політ¬реформу скасують через КС, призвело до повного блокування діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції з жовтня 2005 до серпня 2006 р., тобто до прийняття змін до закону «Про Конституційний Суд України», які не відповідали положенням акта найвищої юридичної сили.
Поразка «помаранчевих» на президентських виборах 2010 р. і втрата ними більшості в парламенті докорінно змінили ситуацію і політичну стратегію влади. 14 липня 2010 р. 252 народні депутати звернулися з поданням до КС щодо конституційності політреформи, прийнятої у 2004 р., яка, на погляд Партії регіонів та її союзників, розбалансувала владу. Нагадаємо, що подібні спроби команд В.Ющенка і Ю.Тимошенко в попередні роки мети не досягли.

З точки зору нормативізму

Так, ще у березні 2007 р. 102 народні депутати на чолі з Ю.Тимошенко звернулися до КС із вимогою визнати неконститу¬ційними закони «Про внесення змін до Конституції України» від 8.12.2004 та «Про внесення змін до розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Конституційний Суд України» від 4.08.2006. Подання виявилося далеким від юридичної досконалості, вміщувало низку фактичних і юридичних помилок та й, відверто скажемо, надійшло до Суду, коли він щойно розпочав свою діяльність, а більшість суддів перебувала ще в полоні позитивістського праворозуміння.
З погляду останнього, положення акта про внесення змін до Конституції після набрання ними чинності дійсно ставали невід’ємною складовою Основного Закону, а сам акт вичерпував свою функцію. Ця нормативістська позиція була зафіксована в мотивувальній частині ухвали, але, підкреслимо, Суд уже тоді виявив схильність до сприйняття принципу верховенства права, а не верховенства закону. Якби цього не було, то відмова у відкритті конституційного провадження базувалась би на непідвідомчості КС питань, поставлених у конститу¬ційному поданні. Та Суд застосував як підставу для відмови не непідвідомчість, а виключно невідповідність недосконалого за змістом клопотання переважно формальним вимогам, передбаченим Конституцією та законом «Про Конституційний Суд України».

Друга спроба

Наступним кроком до втілення принципу верховенства права в практичну діяльність єдиного органу конституційної юрисдикції стало його рішення від 26.06.2008 у справі за поданням уже 47 депутатів від фракцій БЮТ і «НУНС» створити юридичну платформу для скасування змін і доповнень до Конституції, ухвалених у грудні 2004 р. Йшлося про визнання неконституційним положення пп.1 п.3 розд.IV закону «Про Конституційний Суд України», за яким з юрисдикції КС вилучалася можливість вирішення питань щодо конституційності законів про внесення змін до акта найвищої юридичної сили, які набрали чинності. Відповідно до рішення КС згадане положення втратило свою чинність із 26.06.2008.
Звичайно, Партія регіонів та інша частина опозиції виступали в той час проти скасування змін і доповнень до Конституції, оскільки в державі панував правовий хаос. Хвилі антиюридизму, що котилися по Україні, були викликані чи не месіанськими прагненнями і В.Ющенка, і Ю.Тимошенко отримати не¬обмежені повноваження. Це реально загрожувало державності України.
І тільки те, що їм через ворогування між собою не вдалося здійснити свої наміри, серед яких скасування конституційної реформи 2004 р. було тільки частиною повного спаплюження Основного Закону, врятувало Україну від катастрофи.

Липневе конституційне подання

Кардинальна зміна політичної стратегії на початку 2010 р., кроки нової влади, спрямовані на дійсне торжество верховенства права, дозволили створити нову більшість, яка, до речі, ніколи не була в захваті від конституційних перетворень 2004 р. і погоджувалася на них, аби лише не допустити найгіршого в державі, і спонукали 252 народних депутатів до активних дій. Передбачалося відновити збалансованість державної влади, забезпечити справедливість і подальшу ліквідацію наслідків антиюридизму, що панував в Україні протягом попередніх 5 років.
Саме із цією метою відразу після закриття VI сесії 14 липня 2010 р. ця більшість парламентарів звернулася до Конституційного Суду. На думку суб’єкта конституційного подання, при розгляді та ухваленні закону «Про внесення змін до Конституції України» від 8.12.2004 (да¬лі — закон №2222) були допущені порушення встановленої актом найвищої юридичної сили процедури, а саме: ст.1, чч.2, 3 і 4 ст.5, ст.6, ч.1 ст.8, ч.2 ст.19, п.1 ч.1 ст.85, ст.159 Основного Закону.
Народні депутати наголошували, що Верховна Рада мала право розглядати тільки закон №4180, на який було отримано висновок КС 12 жовтня 2004 р. про відповідність його положень вимогам стст.157 і 158 Конституції. Але після названої дати закон №4180 був суттєво переглянутий, що виявилось у внесенні до нього близько 40 змін і доповнень. Усі вони наводяться в конституційному поданні.
Замість того щоб на підставі ст.159 Конституції та відповідного рішення КС від 9.06.98 направити новий законопроект для отримання окремого висновку Суду, Верховна Рада прийняла закон №2222 та ще шляхом пакетного голосування, що неприпустимо для змін і доповнень до Конституції.

Звинувачення опонентів

Здавалось би, нинішня опозиція, яка протягом 5 років (коли перебувала при владі) заявляла про своє категоричне несприйняття конституційної реформи 2004 р. і сама «розчистила шлях» до її скасування за допомогою рішення Конституційного Суду від 26.06.2008, мала б підтримати вимоги 252 народних депутатів. Одначе вийшло зовсім навпаки: фракція БЮТ та її прихильники вже в липні — серпні 2010 р., використовуючи всі засоби масової інформації, парламентську трибуну, мітинги, демонстрації тощо, розгорнула шалену критику своїх опонентів, звинувачуючи нову владу в прагненнях відмінити політреформу 2004 р., вчинити «антиконституційний переворот», «антидержавний заколот», установити «тоталітарний режим», в намаганнях «пристосувати право до по¬літичної доцільності», примусити КС «прийняти абсолютно неадекватне і необгрунтоване рішення, яке йому написали», дати народним депутатам «хабар у вигляді додаткових трьох років у парламенті», перетворити КС «в інструмент виконання «високих» повелінь», «орган задоволення примх керівництва», орган, який назавжди «вляпається в історію світового конституціоналізму», тощо. Аналітичні, нелайливі статті в липні — серпні 2010 р. з’являлися досить рідко.

Активізація прихильників скасування політреформи

У наступному місяці, особливо після змін у складі Суду, відкриття 17 вересня 2010 р. конституційного провадження за поданням 252 народних депутатів і усного слухання 23 вересня справи, яке вперше в історії КС транслювалось у прямому ефірі на телеканалах, лавина критики на адресу єдиного органу конституційної юрисдикції та прихильників скасування політреформи 2004 р. не зменшувалась. Але стала зростати кількість конструктивних виступів, спрямованих на більш виважений підхід до проблеми і пошук шляхів практичної реалізації очікуваного рішення Конституційного Суду.
Помітно активнішими стали члени Уряду, народні депутати, котрі підписали згадуване конституційне подання, правознавці, політологи тощо.

Деякі позиції провідників коаліції

Особливо активним «коментатором» цієї події в той час був головний організатор сумнівного голосування 8 грудня — Голова ВР В.Литвин, який, з одного боку, виправдовував «браковане» внесення змін до Конституції лютуванням розбурханого майдану, коли «необхідним був акт консолідації, примирення», коли «треба було шукати вихід із глухого кута нашвидкуруч» і сподіватися на відповідне звернення до Конституційного Суду, чого не сталось, а з другого — визнавав допущені порушення, але підкреслював: якщо КС «фактично скасує Основний Закон, то візьме на себе всю повноту відповідальності за те, що відбувається в країні». Відкрито підтримували необхідність скасування політичної реформи 2004 р. глава Уряду М.Азаров, міністр юстиції О.Лавринович, представник Президента в Конституційному Суді О.Лукаш та інші представники нової влади.
Що ж стосується глави держави В.Януковича, то він, як і належить гарантові, висловлювався досить стримано: «реа¬німація» «старої» Конституції необхідна для збалансування влади і проведення реформ. Водночас керманич підкреслював свою готовність виконати будь-яке рішення КС.

А якщо до влади прийде «людина неадекватна»?

З найвідоміших політиків проти скасування реформи 2004 р. виступив колишній Президент Л.Кучма. «Приходить будь-яка політична сила, — казав він 28 вересня 2010 р. у Сімферополі, — вона намагається переробити під себе все і всіх, починаючи від законодавчих актів, та із замахом, у тому числі й на Конституцію. Я залишаюся прихильником парламентсько-президентської моделі влади. А те, що комусь не вистачає повноважень… вибачте, я боюся: а раптом коли-небудь Президентом при необмежених повноваженнях стане людина просто неадекватна?»
Не приховували своїх негативних настроїв щодо очікуваного скасування закону №2222 народні депутати Ю.Ключковський, С.Власенко, Р.Зварич, С.Міщенко, А.Кожем’якін, колишній міністр юстиції М.Оніщук, колишній спікер А.Яценюк та інші.
Деякі фахівці виступали мало не з провокаційними пропозиціями, рекомендуючи КС «здати» реформу 2004 р. в обмін на визнання неконституційним нового закону «Про судоустрій і статус суддів», і тоді суддям КС «нічого не буде».

Аргументи Мусіяки

З авторитетних експертів з конституційного права най¬більш активним противником можливості скасування КС закону №2222 виявив себе В.Мусіяка. Треба віддати належне: позиція його була заявлена від самого початку спорів і відрізнялась обгрунтованістю та послідовністю.
Вчений вважав конституційне провадження «судом над Конституцією», був упевнений, що у відкритті провадження належало відмовити, оскільки закон №2222, імплементований у Конституцію, втратив чин¬ність, «умер у ніч під 2006 рік» і став невід’ємною частиною, «тілом» Основного Закону, а Суд «не має права скасовувати частину Конституції». Більше того, правознавець доводив, що саме внесення конституційного подання є «великою помилкою», що скасування реформи «може взагалі привести до виходу держави за рамки так званого конституційного поля», а Конституційний Суд «ще в лютому 2008 року визнав законність політреформи» і «не має права переглядати власні рішення з одного й того ж питання».

Думки інших фахівців

З-поміж політологів можливість скасування політичної реформи 2004 р. і віднайдення шляхів до правового врегулювання наслідків такого скасування відкидали В.Фесенко, В.Небоженко, Т.Березовець та деякі інші.
Щодо суддів КС у відставці, то вони у переважній більшості до тиску на колег у вигляді оприлюднення власних позицій не вдавалися. Тільки М.Козюбра не заперечував проти можливості оскарження закону №2222 і розгляду справи, але водночас застерігав: «Конституційний Суд не має права поновлювати Конституцію в редакції 1996 року. Це не його компетенція. Конституційний Суд не може брати на себе повноваження законодавчого органу».
Стосовно ж діючих суддів слід сказати, що проблема виходу інформації з нарадчої кімнати залишалася. Вже через тиждень після початку слухання справи преса повідомляла, що умовно «опозиційними» до більшості складу Суду є тільки двоє з членів КС.

Вибухонебезпечний акт

30 вересня 2010 р., мабуть, найгучніше в історії Конституційного Суду рішення у справі за поданням 252 народних депутатів щодо відповідності закону №2222 актові найвищої юридичної сили було прийнято. У резолютивній частині документа:
p по-перше, закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8.12.2004 було визнано неконституційним у цілому у зв’язку з порушенням процедури його розгляду та прийняття;
p по-друге, зазначалося, що названий закон втрачає чинність із 30 вересня 2010 р.;
p по-третє, на органи державної влади покладався обов’язок невідкладного приведення нормативно-правових актів у відповідність до Конституції 1996 р.
Положення про відновлення дії Основного Закону в попередній редакції чомусь до резолютивної частини не уві¬йшло, але воно недвозначно формулювалось у мотивувальній частині рішення.

Олександр Мироненко,
суддя Конституційного Суду України у відставці, доктор філософських наук, заслужений діяч науки і техніки України,лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки