Конституційна юстиція на межі тисячоліть Сторінка 189

Найвагоміші внутрішні події

З часу нашої останньої розповіді про новітню історію єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні минуло майже 5 місяців. Така перерва викликана тим, що максимально об’єктивне висвітлення будь-якого явища в його еволюції можливе виключно в системі інших явищ, порівняльної їх характеристики, а не концентрації уваги дослідника або читача на окремих епізодах, фактах чи справах. Це по-перше.

А по-друге, як кажуть, «велике бачиться на відстані», тому потребує всебічного аналізу й оцінки після спливу певного часу. Ось чому кілька наступних сторінок будуть присвячені діяльності КС у другому півріччі 2010 р., яке вже стало історією.

Зміна чільника єдиного органу конституційної юрисдикції

Найбільш важливою подією у внутрішньому житті Конституційного Суду на початку другого півріччя 2010 р., мабуть, можна вважати вибори нового Голови. Вони відбулися на спеціальному пленарному засіданні 12 липня 2010 р., тобто в повній відпо¬відності з приписами ч.5 ст.148 акта найвищої юридичної сили та ст.20 закону «Про Конституційний Суд України» відразу по закінченні строку повноважень А.Стрижака. Основними претендентами на цю високу посаду вважалися заступник Голови КС А.Головін та нещодавно призначений суддею С.Винокуров.
У результаті таємного голосування єдиний орган консти¬туційної юрисдикції очолив 58-річний уродженець Макіївки А.Головін — виходець з простої робітничої сім’ї, електрослюсар донецького заводу «Донбаскабель», випускник (1976 р.) Сверд¬ловського юридичного інституту, слідчий, старший слідчий прокуратури Донецька, співро¬бітник КДБ СРСР, Служби безпеки, заступник Генерального прокурора, із серпня 2006 р. — суддя КС, з вересня 2008 р. — заступник Голови Суду, заслужений юрист України, генерал-лейтенант юстиції запасу.

Що робити?

Опозиція зустріла цю звістку, що називається, в багнети. У провину новому керівникові ставилося навіть те, що він народився в Макіївці, не кажучи вже, що в пресі його називали «неформальним фаворитом президентської команди» в Суді, що віднині КС перейшов під «повне управління з боку Банкової» тощо.
Сам Голова ставився до випадів на свою адресу спокійно і реагував на них гідно та виважено. Вже в перших публічних виступах А.Головін не став устрявати в сповнену брудом полеміку, а викладав свої погляди на шляхи вдосконалення конституційного судочинства. Насамперед він уважав за необхідне покращити захист прав і свобод людини і громадянина та вирішити інші проблеми конституційної юстиції в Україні.
Привертають увагу й публічно оголошені початкові кроки нового Голови КС:
-  по-перше, сприяти створенню сучасної законодавчої бази, якою було б урегульовано процедуру конституційного судочинства;
-  по-друге, вдосконалити роботу апарату Суду для підвищення її ефективності;
-  по-третє, реформувати інформаційну складову діяльності КС таким чином, щоб громадяни отримували достовірну інформацію, а не користувалися спотвореними коментарями певних політичних сил.

Наслідки «неправильного голосування»

Незадовго до виборів нового Голови КС було перевернуто ще одну ганебну для України сторінку в історії цього органу. 2 липня 2010 р. за ініціативою раніше згадуваного нами юриста американського походження Р.Зварича, котрий уже оголошував у США про намір тодішнього Уряду на чолі з Ю.Тимошенко розігнати КС за «позитивістський ухил», а потім, виявивши ще й повну необізнаність із історією та теорією як американської, так і української конституційної юрисдикції, картав Суд за антипозитивістське рішення від 6.04.2010, у ВР були поставлені на голосування його проекти постанов про звільнення 5 суддів КС за порушення присяги.
Всім депутатам було добре відомо: це «порушення присяги» полягало в тому, що названі судді 6.04.2010 проголосували не так, як подобається опозиції, яку безпорадно намагалась очолити Ю.Тимошенко. Така спроба помсти суддям за «неправильне» голосування закінчилася черговим повним провалом: за пропозиції Р.Зварича (в усіх 5 випадках) проголосувала тільки невеличка частина народних депутатів. Конституційний Суд продовжував працювати в повному складі.

Розширення нормативної бази

Липень—серпень 2010 р. залишилися в історії єдиного органу конституційної юрисдикції ще й тим, що в цей період і після нього Верховна Рада значно збагатила порядок діяльності Конституційного Суду новими нормативно-правовими засадами.
У цьому аспекті треба особливо виокремити закони «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1.07.2010 та «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010. Перший з них набрав чинності 20 липня, а другий — 3 серпня 2010 р.

Ще один наголос на верховенстві права

У засадах внутрішньої і зов¬нішньої політики парламент, ви¬значаючи відповідні принципи та пріоритети, наголошував на:
p безумовному додержанні Конституції;
p забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, за¬кріплених у головному документі країни;
p дотриманні загальнови¬знаних принципів міжнародного права.
Цим самим зазначалося, що вітчизняна конституційна юстиція й надалі залишатиметься вельми актуальною для  розбудови державності та формування інститутів громадянського суспільства.
Найважливішим для справи вдосконалення конституційного судочинства, на наш погляд, є особливе загострення в законі уваги на важливості забезпечення верховенства права (абз.3 ч.1 ст.2). Це певним чином виправляє очевидну помилку, яка закралась у ст.2 та ч.2 ст.17 закону «Про Конституційний Суд України» (маємо на увазі термін «верховенство Конституції»). На жаль, він уживається в окремих актах КС та використовується частиною суддів, які залишаються на позиціях чи то «вузького», чи то «широкого» нормативізму.
Значно поглиблюють нормативну базу діяльності єдиного органу конституційної юрисдикції і такі нові принципи внутрішньої політики, як соціальна справедливість і творча самореалізація (абз.9 ст.2 закону).

Новації закону про судоустрій

Не менш важливими для підвищення ефективності діяльності КС є чимало положень закону «Про судоустрій і статус суддів», якими, по суті, вносяться зміни і доповнення до закону «Про Конституційний Суд України». Йдеться про:
-  відсутність у цьому акті терміна «верховенство Конституції»;
-  особливий наголос саме на принципі верховенства права (преамбула, ч.1 ст.2, ч.1 ст.6, ч.1 ст.47, ч.1 ст.55 та ін.);
-  положення про повноваження пленуму спеціалізованого суду щодо прийняття рішення про звернення до Верховного Суду стосовно направлення конституційного подання про відповідність акту найвищої юридичної сили законів та інших правових актів парламенту, глави держави, Уряду, Верховної ради АРК і щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України (п.4 ч.2 ст.36);
-  припис стосовно повноважень Пленуму Верховного Суду на прийняття рішення про звернення до КС із питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів (п.5 ч.2 ст.36);
-  право на обрання Головою Верховного Суду члена КС, який не має 15-річного стажу роботи на посаді судді (ч.2 ст.39);
-  одне із завдань суддівського самоврядування — призначати суддів КС (п.5 ч.4 ст.113), природно, в межах відведеної квоти;
-  обов’язковість входження до складу Ради суддів представника єдиного органу конститу¬ційної юрисдикції (ч.2 ст.127);
-  обов’язковість регулювання суддівської винагороди виключно розглядуваним актом та законом «Про Конституційний Суд України» (ч.1 ст.129);
-  поширення найвищого коефіцієнта посадового окладу суддів на членів КС (п.3 ч.4 ст.129);
-  встановлення щомісячної доплати за вислугу років суддям КС, які вперше призначені на посаду судді (абз.2 ч.5 ст.129);
-  зарахування до стажу роботи, що дає суддям КС права на відставку і виплату вихідної допомоги, стажу іншої практичної, наукової, педагогічної роботи за фахом та стажу державної служби (ч.2 ст.131);
-  право судді КС, який потребує поліпшення житлових умов, на забезпечення помешканням за місцем знаходження суду (ст.132);
-  положення, що в разі зміни розміру грошового утримання діючих суддів Конституційного Суду відповідно здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного грошового утримання та що перерахунок останньо¬го здійснюється з усієї суми заробітної плати діючих суддів КС із дня виникнення права на відпо¬відний перерахунок (ч.4 ст.138);
-  припис щодо єдиної системи забезпечення функціонування судової влади — судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду (ч.1 ст.141);
-  положення про встановлення організаційного забезпечення діяльності КС законом «Про Конституційний Суд України» та іншими законами (ч.3 ст.141);
-  норму про КС як головного розпорядника коштів державного бюджету у сфері конституційного судочинства, про визначення видатків КС окремим рядком у ДБУ (п.2 ч.2, п.2 ч.3 ст.142);
-  положення стосовно передбачення коштів на представницькі витрати в кошторисі КС (ч.3 ст.144).
Решта приписів стосовно КС (п.4 ч.2 ст.38, п.3 ч.2 ст.123) вже передбачені Конституцією та законом «Про Конституційний Суд України».

Інші зміни до законодавства

Звернемо увагу, що п.3.10 «Прикінцевих положень» закону «Про судоустрій і статус суддів» внесено поправку і безпосередньо до закону «Про Конституційний Суд України». Це стосується ч.4 ст.20 останнього. Відповідно до цієї поправки під час нових виборів Голови КС кандидатури на цю посаду можуть уноситися повторно, незважаючи на результати попередніх голосувань.
На наш погляд, безпосередньо до сфери конституційного судочинства можна віднести і зміну законом «Про судоустрій і статус суддів» ст.382 Кримінального кодексу. Таке твердження логічно випливає з того, що:
-  по-перше, новий закон охоплює своєю дією як суди загальної юрисдикції, так і Конституційний Суд, що доводиться його змістом, зокрема численними положеннями про КС, про що говорилось вище;
-  по-друге, проблема відповідальності за невиконання рішень КС у законі «Про Конституційний Суд України» від самого початку його чинності не вирішувалась і загострювалася з кожним днем, на чому акцентували увагу самі судді, політики (незалежно від переконань) та конституціоналісти;
-  по-третє, в парламенті вже лежав законопроект (про нього вже йшлося), присвячений підвищенню відповідальності за невиконання рішень як КС, так і Європейського суду з прав людини, чого й стосується нова ч.4 ст.382 КК.

Посилення відповідальності

Отже, закон «Про судоустрій і статус суддів» значно (через зміни в Кримінальному кодексі) розширював коло осіб, яких він стосується, та посилював відповідні санкції. Віднині умисне невиконання рішення, ухвали КС, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню мають каратися штрафом від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до 3 років.
Ті ж самі дії, вчинені службовою особою, караються штрафом від 750 до 1000 неоподатковуваних мінімумів або позбавленням волі на строк до 5 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
Названі дії, вчинені службовою особою, яка займає відпо¬відальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за такі злочини, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам інших осіб, караються позбавленням волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Спроба вирішення болючої проблеми

Підкреслимо, що окремі вітчизняні науковці прагнуть довести, що акти КС унаслідок своєї специфіки (наприклад певної схожості з нормативно-правовими актами) не потребують установлення такої відповідальності. Спираються при цьому ще й на неможливість притягнення до неї, скажімо, Верховної Ради або іншого колегіального органу державної влади.
Проте, по-перше, притягнення до «відповідальності згідно з законом» за невиконання рішень чи недодержання висновків КС вимагає ч.4 ст.70 акта «Про Конституційний Суд України», по-друге, до відповідальності, тепер уже передбаченої законом, притягується не державний орган, а службова особа або посадовець, який займає відпо¬відальне чи особливо відповідальне становище, а по-третє, цього гостро вимагає практика, яка іноді перетворює КС на нікчемний орган, коли його рішення умисно не виконують або на них просто не звертають уваги.

А як же бути з проявами неповаги до суду?

До відповідальності у зв’язку з відсутністю відповідного закону не було притягнуто жодну службову особу, не кажучи вже про чиновника, який займає відповідальне чи особливо відповідальне становище. Тим часом кількість актів КС, що не виконуються, зростає. За підрахунками народних депутатів, лише у 2009 р. як мінімум не виконано 9 рішень КС.
Звичайно, законом «Про судоустрій і статус суддів» зазначена проблема вирішена тільки частково. Зокрема, прогалиною залишається питання про відповідальність за недодержання висновків КС.
Що ж стосується ухилення від надання пояснень, відмови надавати документи суддям КС, ухилення від відповіді на їхні запити, порушень особами, що є учасниками процесу або присутніми в судовому засіданні, то такі факти, мабуть, можна квалі¬фікувати як неповагу до суду чи до суддів, відповідальність за яку має бути підвищена перед¬усім для осіб, які займають відповідальне або особливо відповідальне становище.

Кадрові втрати

Відразу після повернення суддів КС із відпусток на них очікували значні чергові зміни. 2 вересня 2010 р. Суд припинив повноваження судді В.Джуня у зв’язку з поданням тим заяви про відставку. Колишній суддя Вищого господарського суду, який щойно отримав диплом доктора юридичних наук, міг працювати ще кілька років, але, мабуть, вирішив цілком присвятити себе науковій діяльності.
За деякими повідомленнями, поштовхом для відставки В.Джуня начебто стала виявлена помилка в процедурі призначення його на посаду судді КС, а саме: при голосуванні за його обрання на з’їзді суддів неправильно були підраховані голоси (див. «Вечерние вести» від 21 вересня 2010 р.).
Та вже через тиждень після цієї події — 9 вересня 2010 р. — Суд задовольнив заяви про відставку колишнього Голови КС І.Домбровського та суддів А.Дідківського і Я.Мачужак, обраних у свій час на ці високі посади від суддівського корпусу.

Приводи для любителів судити-гудити

Отже, протягом кількох днів відразу 4 члени КС, троє з яких мали великий досвід роботи у Верховному Суді, залишили  єдиний орган конституційної юрисдикції. Майже всі вони, за винятком Я.Мачужак, своє рішення не коментували, що давало привід для пліток, зокрема про те, що звільнені вони були чи то через непідтримку рішення КС від 6.04.2010 про коаліцію, чи то під тиском нової влади з приводу сумнівів у їх лояльності до існуючого режиму перед розглядом важливої для нього справи про долю конституційної реформи 2004 р., чи то за безпосередню участь у прийнятті вочевидь неконституційного рішення про «третій тур» президентських виборів (ідеться про І.Домбровського й А.Дід¬ківського), результатом якого виявився перехід влади до «помаранчевої» команди, тощо.

Одкровення жінки

Тільки Я.Мачужак насмілилася відкрито виступити в газеті «Коммерсант-Украина» зі звинуваченням коаліції в примушуванні колишніх суддів ВС в обмін на залишення їх у складі єдиного органу конституційної юрисдикції прилюдно покаятися за голосування за назване рішення найвищого органу в системі судів загальної юрисдикції. Інші звинувачення з вуст пані Ярослави були конкретними і навіть певною мірою спростовували наведене твердження: «Я не можу сказати, що на мене в цій ситуації хтось тисне. Застосували най¬більш витончені методи, які змусили мене написати заяву. Дуже гірко, коли в коридорах КС судді перешіптуються про те, хто ж прийде на наше місце; коли на засіданнях голосують, опустивши голову, бо їм соромно дивитись один одному в очі. Не знаю, що робитиму в майбутньому, але я докладу максимум зусиль, щоб розворушити суспільство. Якщо Суд сам не навчиться себе захищати, всіх добросовісних суддів знищать. Інших змусять стояти на колінах. Я хочу, щоб молоді судді зробили висновок на майбутнє: колеги, ви повинні відстоювати корпоративну етику і честь суддівського корпусу!» (див. також №38/2010 часопису «Закон і Бізнес»).

Хто кого і від кого повинен захищати

Як кажуть, краще пізно, ніж ніколи. Факт, що протягом 4 років з КС достроково пішла майже половина його складу (8 суддів), безумовно, не прикрашає конституційну юрисдикцію будь-якої держави, зокрема й України.
Одначе початок фактичного розгрому Суду гарантом додержання Конституції був покладений не у 2010 р., а у 2007-му, коли авторка вищенаведених слів, як і більшість її колег, котрі «перешіптувалися між собою», «опустивши голову від сорому», не стала на захист трьох своїх товаришів.
Справа, мабуть, у тому, що достроковий вихід у відставку наступних трьох суддів КС сягає своїм корінням ще у вересень 2006 р., коли Верховна Рада прийняла постанову «Про звільнення суддів» №175-V, якою І.Домбровського, А.Дідківського та Я.Мачужак разом з В.Бринцевим, Д.Лилаком та В.Джунем звільнили з посад суддів у зв’язку з призначенням у КС.

Судова тяганина

Через два місяці всі вони звернулися до Печерського районного суду м.Києва з приводу визнання формулювання підстав звільнення такими, що не відповідають законодавству, зміни формулювання підстав звільнення та зобов’язання до вчинення дій.
Лише через рік (6 грудня 2007 р.) Печерський райсуд позовні вимоги задовольнив, а ще через півроку (11 червня 2008 р.) Київський апеляційний адміністративний суд цю постанову залишив без змін. Такого ж висновку 20 листопада 2008 р. дійшов і Вищий адміністративний суд.
Ще через рік (17 листопада 2009 р.) Верховний Суд, акцентуючи увагу на тому, що визначення правового статусу І.Домбровського, А.Дідківського та Я.Мачужак як суддів у відставці до повноважень адміністративного суду не належить, зобов’язав Верховну Раду розглянути питання, порушені в заявах позивачів про звільнення з посад суддів, відповідно до вимог ч.5 ст.126 Конституції.
Ці приписи були виконані Верховною Радою 20 травня 2001 р. Згідно з її рішенням усі троє названих суддів були звільнені з посад суддів Верховного Суду у зв’язку з поданням заяв про відставку. Та виявилося, що «переможці» в тривалій судовій тяганині зробили самі собі ведмежу послугу. Справа в тому, що в мотивувальній частині постанови ВС від 17.11.2009 чітко і недво¬значно вказувалося: «Суддя, який реалізував своє право на відставку, не може відправляти судочинство в судах України, зокрема в Конституційному Суді».

ВККС допомогти не змогла

Відповідно до акта найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції І.Домбровський, А.Дідківський та Я.Мачужак були усунені від участі в засіданнях Конституційного Суду. Спираючись на формулювання того ж Верховного Суду про те, що суддя у відставці за певних обставин може повернутися до виконання своїх обов’язків, але в цьому разі відставка припиняється рішенням кваліфікаційної комісії суддів за місцем проживання судді чи його попередньої роботи, «відставники» звернулися з відповідними заявами до ВККС. Та було вже пізно: до набрання чинності законом «Про судоустрій і статус суддів» (3 серп¬ня 2010 р.) комісія більше не збиралася. Після повернення з відпусток І.Домбровський, А.Дідків¬ський та Я.Мачужак змушені були вийти на цілком заслужений ними відпочинок.
Що ж стосується інших міркувань відносно відставки суддів КС, то вони мають чи не виключно політичні спрямування та до юридичних підстав відношення майже не мають.

Олександр Мироненко,
суддя Конституційного Суду України у відставці, доктор філософських наук, заслужений діяч науки і техніки України,лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки