Закон і Бізнес


З повагою до «інаковості»

Анатолій Ковлер: «Такі слова, як «СІЗО», «нагляд», колеги вже вживають без перекладу»


Право сусіда, №10 (997) 05.03—11.03.2011
2234

Відносини Москви зі Страсбургом завжди були неідеальними. Так, наприкінці 1990-х років через позицію щодо війни в Чечні Росію мало не виключили з Ради Європи, але обмежилися позбавленням слова делегації в ПАРЄ у 2000 році. Кремль також неодноразово під¬давався критиці за проблеми з правами людини, війну в Чечні, визнання у 2008-му незалежності Абхазії та Південної Осетії.


Зате в страсбурзькому суді без перекладу розуміють слова «СІЗО» і «нагляд», розповів у інтерв’ю РІА «Новости» напередодні ювілею вступу РФ до Ради Європи суддя від Росії в Європейському суді з прав людини Анатолій КОВЛЕР.

Правила — для всіх

Відповідаючи на запитання про те, що саме дало Москві приєднання до Ради Європи, А.Ковлер сказав: «Образно кажучи, Росія включилася в той вектор європейської цивілізації післявоєнного часу, від якого була відключена півстоліття... Це дозволило наблизити нашу правову систему і суспільне життя до європейських стандартів, вироблених практикою Європейського суду з прав людини і спеціалізованими структурами Ради Європи».
Він звернув увагу на те, що «всі без винятку держави — члени Ради Європи повинні враховувати елементарні правила демократичного клубу, до якого вони добровільно вступили, подобається це комусь чи ні».
Говорячи про позитивні результати взаємодії, А.Ковлер сказав, що це — «ухвалення закону про компенсацію за судову тяганину і невиконання судових рішень, і реформа наглядової інстанції, і курс на індивідуалізацію обрання запобіжного (не тільки арешт, а, скажімо, застава, підписка про невиїзд і т.д.) заходу, і спроби гуманізувати систему виконання покарань, ряд інших законодавчих і організаційних заходів».

Підозрілість — не до добра

Про проблеми суддя відзначив: «Це перш за все збережена в частини нашої еліти підозра в тому, що єдина мета Ради Європи і Євросуду — підірвати глибинні основи нашої цивілізації. Звідси апеляція до культурних і духовних цінностей національної самобутності, яку ніхто в Страсбурзі й не намагається заперечувати, визнаючи за державами широке поле розсуду стосовно застосування європейських стандартів за умови, що цей розсуд не суперечить критеріям демократичного су¬спільства».
Іншою проблемою, на його думку, є «повільність реакції держав-відповідачів, включаючи Росію, на рішення Європейського суду перш за все з погляду вживання заходів загального характеру». «Наприклад, знадобилося прийняти з 2002 року понад 200 рішень стосовно Росії, де констатувалося порушення права на справедливе правосуддя в результаті тривалого невиконання судових рі¬шень, прийняти досить жорстке пілотне рішення у справі «Бурдов-2» у 2009-му, щоб нарешті законодавці прийняли закон про компенсацію за судову тяганину і невиконання судових рішень», — указав А.Ковлер. Він також відзначив, що «аналогічна ситуація збе¬рігається, скажімо, з вельми гострою проблемою умов тримання в СІЗО».

Від писаного — до прецедентного

Згадуючи про свій багаторічний досвід, А.Ковлер розповів, що робота проходить у «конструктивній обстановці: всі судді, котрі представляють великі й малі країни, завантажені рівномірно». За його словами, «середовище, в якому працюють представники 47 держав, дає велике інтелектуальне і культурне задоволення, виховує загострене почуття поваги до «інаковості».
Суддя впевнений, що «участь в обговоренні справ з інших країн дозволяє зануритися в специфіку різних правових систем, спонукає зрозуміти їх внутрішню логіку». Він визнав, що в цьому аспекті в роботі «можуть виникнути труднощі: як, скажімо, неросіянину зрозуміти логіку нагляду, коли судове рішення в цивільній справі, яке вступило в законну силу і не виконувалося кілька років, скасовується тільки тому, що з ним не згодна одна зі сторін, наприклад Пенсійний фонд?..».
А.Ковлер підкреслив, що «основна складність для кожного нового судді — це зрозуміти логіку поєднання писаного права (конвенції) з морем прецедент¬ного права, але з часом розумієш, що це додає системі певну гнучкість». «До речі, прецеденти щодо Росії вже ввійшли до скарб¬нички прецедентів Суду і застосовуються відносно інших країн, і навпаки, будь-яке рішення стосовно Росії обов’язково враховує позиції Суду відносно аналогічних ситуацій в інших країнах», — підсумував А.Ковлер.

Кристина-Луна РОДРІГЕС