Закон і Бізнес


Кадровий контур демократії

Особистості у складі асамблеї визначать не тільки найближче майбутнє, а й віддалену перспективу


Влада і закон, №10 (997) 05.03—11.03.2011
1401

Відомо, що деколи втримати досягнуте буває складніше, ніж його завоювати. Але, схоже, команда глави держави твердо стала на шлях реформ. А оскільки в спадок вона отримала розбалансовану систему влади, то не дивно, що виникають (а точніше — відроджуються) такі ідеї, як створення Конституційної асамблеї. Але тут, як кажуть, важливі і форма, і зміст.


Вимушені зміни

Рішення про створення Конституційної асамблеї стало, так би мовити, вимушеною відповіддю на звинувачення в авторитаризмі й згортанні демо¬кратії, які останнім часом усе частіше лунають як усередині країни, так і за її межами. Очевидно, особливо владу непокоїть реакція Заходу. Адже так можна позбутися всіх видів кредиту — і довіри, і політичного, і фінансового. І тоді виникає загроза політико-економічної ізоляції, по¬дібний сумний досвід ми вже мали при Леонідові Даниловичі.
Після відміни політреформи 2004 року Віктор Янукович отримав президентські повноваження часів Л. Кучми. У такій ситуації, навіть якщо маєш усю повноту влади, щось треба робити. І з Конституцією, і з кредитом довіри західних партнерів. І ідея асамблеї, напевно, буде ключовою в перетворенні суспільства, а значить, стане предметом гострих по¬літичних дискусій.
«Це реакція на критику, яка йде і всередині країни, і ззовні — критику наших внутрішньополітичних проб¬лем з демократією», —прокоментував ідею створення асамблеї політолог Володимир Фесенко. На його думку, склад науково-експертної групи свідчить про те, що Президента і його Адміністрацію турбує критика авторитарних тенденцій в Україні.
«Таким рішенням В.Янукович хоче показати, що він не відмовляється від демократії, навпаки, готовий довірити розробку Конституції експертам, а не по¬літикам, — вважає він. — Очолив групу Леонід Кравчук, напевно, для того, аби показати, що тут немає ні¬якої політичної заангажованості».

Стурбованість і ризики

Рішення створити Конституційну асамблею ви¬кликало такий же ефект, як кинутий в озеро камінь. По плесу відразу ж пішли круги оцінок, заперечень, припущень і домислів. Так, на думку колишнього депутата, а нині професора права Віктора Мусіяки, не ви¬ключено, що після ухвалення нової редакції Конституції виникне питання про можливість переобрання В.Януковича на третій строк. В.Мусіяка нагадав, що свого часу було рішення Конституційного Суду, яким тодішньому главі держави Л.Кучмі дозволи¬ли обиратися на третій строк, оскільки за часів його правління змінювався Основний Закон. Правда, той не використав цього шансу.
А ось у народного депутата Тараса Чорновола теж є побоювання. Він ствер¬джує, що розробники змін спробують продовжити повноваження парламенту нинішнього скликання до 2015 року. За його словами, змінювати Конституцію з метою посилення президентської вертикалі влади не потрібно, оскільки, за нормами Основного Закону, достатньо внести потрібні зміни до законодавства, й у Верховній Раді є 300 голосів для їх ухвалення.
Український політик і дисидент Левко Лук’яненко стурбований іншим. «При тій владі, яка хоче все централізувати і перетворити В.Януковича на конституційного монарха, я проти таких маніпуляцій, тому що кермо влади зосереджують у руках Президента, — заявив він. — У таких політичних умовах змінювати Конституцію дуже небезпечно».
Висловився із цього приводу і політолог Олександр Палій: «Я б підтримав ідею про те, щоб до асамблеї входили авторитетні люди, а не призначенці Президента. Він теж може обрати авторитетних людей, але мені здається, що він навряд чи це зробить, тому що в нього абсолютно інший підхід. А «муляжні» структури ні до чого не приводять».
Так, швидше за все, саме від цього залежатимуть можливі досягнення і ризики, плюси і мінуси нової ідеї. А значить, і шлях, по якому рухатиметься Україна.

«Рада чотирьох»

Але хто ж конкретно може увійти до складу асамблеї? Відповідь начебто лежить на поверхні: авторитетні юристи, перед¬усім — фахівці в галузі права.
Безумовно, такі люди в Україні є. Хоча справедливо і те, що багатьом представникам юриспруденції останніми роками доводилося нелегко саме через «політичну складову». Юристів змушували ставати по той чи інший бік барикад. Напевно, тим, хто вистояв, залишився вірним тільки принципу верховенства права, а головне — не втратив авторитету в суспільстві, і варто було б довірити роботу над новою редакцією Конституції.
З другого боку, необхідно, щоб у складі асамблеї були люди, які є моральними авторитетами. Із цим, відверто кажучи, ще важче. Останнім часом творча і технічна інтелігенція вважала за краще відмовчуватись і лише іноді виникала на авансцені, та й то, як правило, у зв’язку з якимись скандалами чи розборками.
За наявною інформацією, наданою авторитетними джерелами, саме склад Конституційної асамблеї і був предметом частини розмови, яка відбулася минулого тижня між чотирма Президентами. Ініціатором зустрічі з Л.Кравчуком, Л.Кучмою і Віктором Ющенком виступив теперішній глава держави.
Їхня бесіда складалася з двох частин: публічної, формальної та тієї, що пройшла, так би мовити, в закритому режимі. Навряд чи гарантам удалося сформувати склад майбутньої асамблеї. Тим більше що мінімум у двох учасників зустрічі — В.Ющенка і Л.Кучми — на цей предмет протилежні погляди. Але точно відомо, що деякі прізвища вже були названі і під час попереднього обговорення. І тут, схоже, «рада чотирьох» прийшла до консенсусу.
Що буде далі? Чи стануть зустрічі чотирьох глав держави традицією в процесі формування асамблеї? Чи буде розширений формат зустрічей?
Відповісти на ці запитання поки що непросто. Скажімо, складно уявити серед тих, хто разом з президентами обговорюватиме прогресивні конституційні ідеї, нинішніх представників опозиції або радикальні націоналістичні сили. Але «конструктивісти», очевидно, заявлять про своє право викласти точку зору на конституційні проблеми. Хоча комуністи нині, схоже, на виході з коаліції, процес формування асамблеї для них — зайвий привід «засві¬титися», а таких ось «зайвих приводів» у них останнім часом не так уже й багато.
Загалом команду Президента чекає нелегке завдання: зберегти баланс при формуванні Конституційної асамблеї так, щоб суспільство не дорікало ініціаторам її скликання за заангажованість. Тільки тоді асамблея, виконуючи найважливішу державну, так би мовити, статусно¬твірну функцію, може завоювати абсолютну довіру. А цим, на жаль, небагато суспільних інституцій можуть похвалитися.

Вадим ВЛАДИМИРОВ