Уповноважений з прав людини Валерія Лутковська:

«Мене ніхто не переконає, що в Україні погана судова система»

Валерія ЛУТКОВСЬКА перебуває на посаді омбудсмена вже впродовж року. За цей час у Секретаріаті Уповноваженого відбулись як зовнішні, так і глибинні зміни. Наприклад, у холі будівлі з’явились іграшки. Покласти їх там, пояснює В.Лутковська, було одним із перших її рішень на посаді, яке вона прийняла, побачивши дитину, що сумувала, очікуючи, доки мама заповнить папери. У своїй же повсякденній роботі омбудсмен вирішила зробити ставку на громадські організації, які стали не лише помічниками, а й готовими вказати на помилки контролерами. Під час інтерв’ю «ЗіБ» Валерія Володимирівна розповіла про проблеми, з якими доводиться стикатися, зміни в законодавстві та причини дискримінації наших співвітчизників.

«У громадському середовищі ми побачили своїх помічників і однодумців»

— Ви обіймаєте посаду омбудсмена вже рік. Чи можете похвалитися певними досягненнями на посаді?

— Є дві позиції, за які можу поставити собі «плюс». По-перше, ми активізували співробітництво з громадськими організаціями. Вони стали не просто гостями в цьому приміщенні, а суттєво впливають на нашу діяльність. Ми погоджуємо з ними всі свої ініціативи та обговорюємо їхні пропозиції. Крім цього, проводимо спільні заходи. І наразі це надзвичайно важливі помічники для нашого секретаріату.

Територія України досить велика, і захистити права кожного силами нашого офісу просто неможливо. Тому працювати без громадських організацій було б надзвичайно складно.

Друге досягнення — те, що почав працювати Національний превентивний механізм проти катування. Він мав би з’явитися ще у 2006 році, коли Україна ратифікувала Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. Такий механізм має діяти в кожній державі, яка є учасницею цього протоколу. Однак у нас довго не могли знайти відповідного способу його реалізації.

Тепер він нарешті почав працювати. Я дуже вдячна Президентові за те, що він підтримав ідею громадських організацій та експертів Ради Європи й уніс відповідний законопроект до парламенту. Як наслідок, у реалізації превентивного механізму ми маємо систему «омбудсмен плюс». Тобто омбудсмен плюс громадські організації.

Це надзвичайно важливо, адже відбувається не лише наш моніторинг усіх місць несвободи — від дитячого будинку до установ виконання покарань, а до цього процесу залучені й представники інституцій громадянського суспільства. Ці місця стають більш відкритими для громадськості, яка може впливати на поводження з особами, яких там тримають, на вирішення насущних проблем.

Можу запевнити: вже є позитивні наслідки цієї діяльності. Навряд чи їх можна вважати дуже значними, сказати, що ми побороли катування в Україні, було б ідеалістично з мого боку. Проте в тих місцях, куди ми здійснюємо повторні візити, бачимо певні покращення.

Крім цього, з нами почали співпрацювати органи державної влади. Зокрема, значних змін зазнало законодавство щодо утримання осіб у слідчих ізоляторах, в установах Державної пенітенціарної служби. Є знач­ні покращення в місцях несвободи, які належать до системи МВС. Звичайно, є ще над чим працювати і є із чим боротись, але принаймні сьогодні ми маємо механізм, який працює. Притому працює без мого впливу на цей процес. Створена відповідна експертна рада при представникові Уповноваженого з питань реалізації Національного превентивного механізму. Ця рада не тільки визначає план відвідання місць несвободи, а й дає рекомендації щодо вибору представників громадських організацій, які супроводжуватимуть фахівців нашого секретаріату.

— Які порушення виявляються найчастіше під час перевірок?

— Насамперед щодо умов тримання. Також величезна проблема, яка існує практично в усіх місцях несвободи, — це медичне забезпечення осіб, яких там тримають, і право на обрання лікаря за власним бажанням. Також у деяких випадках є проблеми з харчуванням, умовами транспортування, наприклад з одного слідчого ізолятора до іншого.

— Ви сказали про те, що під час пов­торних візитів бачите розв’язання частини проблем. Які саме недоліки вдається усунути?

— Ті проблеми, які ми виявляємо в місцях несвободи, я розділила б на дві великі частини. Перша — ті, що можна усунути завдяки взаємодії між відповідними органи. Наприклад, забезпечення медичною допомогою. Міністерства юстиції та охорони здоров’я узгодили, яким чином має надаватися медична допомога, коли особа перебуває в слідчому ізоляторі. Однак виникає питання взаємодії при реалізації цих правил. Такі питання можна вирішувати швидко — вказати на проблему та знайти порозуміння між двома органами.

Розв’язання іншої частини проб­лем, які ми виявляємо, вимагає додаткового фінансування. Наприклад, Київському слідчому ізолятору виповнилося 150 років, а найстарішому в Україні Львівському — понад 300. Очевидно, вони будувалися не відповідно до європейських стандартів, і переробити їх до міжнародних вимог практично неможливо. Тому є велика кількість проблем, які неможливо вирішити впродовж року.

— Що стало вашим найбільшим розчаруванням за рік на посаді? Чи були певні плани, які не вдалося реалізувати?

— Не можу сказати, що це стало розчаруванням, але найбільша проб­лема, з якою довелося зіткнутися, — неможливість охопити всю територію України силами секретаріату. Наразі працюють три регіональні представництва в областях, але цього замало.

Інколи надходять скарги, в яких люди просять представити їхні інтереси в суді. Це дозволено цивільним процесуальним законодавством і Кодексом адміністративного судочинства, але ми не можемо виконати прохання, якщо справа розглядається, наприклад в Івано-Франківську чи Луганську. Тому я ставлю собі за мету найближчим часом створити представництва принаймні в 10 регіонах, щоб максимально ефективно використовувати свої повноваження.

— Наприкінці квітня були оприлюднені результати дослідження відкритості роботи секретаріату уповноваженого. Вам поставили досить високі оцінки — 8,5 бала з 10 можливих за відкритість, 7,8 — за доступність, 7,5 — за прозорість. Важко уявити, щоб громадські організації та журналісти так високо оцінили, наприклад, Кабмін чи парламент. Яким чином вам удалося досягти таких результатів?

— Не можна порівнювати Кабмін чи Верховну Раду з омбудсменом. По суті, Уповноважений — це правозахисник на державній службі. І, як я говорила, співпраця з громадськими організаціями для нас була пріоритетом. У цьому середовищі ми побачили своїх помічників і однодумців. Ми створили консультативну раду при Уповноваженому, її співголовою є один з найвідоміших правозахисників у нашій державі — Євген Захаров. Рада не лише консультує секретаріат, а й простежує нашу діяльність. Для цього навіть створено спеціальну робочу групу. Ми постійно відчуваємо таку діяльність, хоча, маю наголосити, моніторинг здійснюється з метою допомогти, а не критики заради самої критики.

Крім того, при кожному з представ­ників Уповноваженого за певними напрямами створено експертні ради, які так само складаються з представників громадянського суспільства. Зокрема, вони допомагають нам, коли з’являються законодавчі ініціативи, щодо яких слід висловити свою позицію, адже завдяки експертам удається краще зрозуміти сильні та слабкі сторони проектів.

Ми відкрили офіс для заходів, які хотіли б провести представники громадянського суспільства. Якщо в них є бажання організувати круглий стіл, конференцію чи семінар, ми надаємо зал та необхідне обладнання. Тому такі заходи постійно проводяться в офісі, і це, безперечно, добре.

«У прокуратурі вже розуміють: тримання під вартою є крайнім засобом»

— Коли ви обійняли посаду, діяв ще старий Кримінально-процесуальний кодекс. За вашими спостереженнями, чи змінився захист прав обвинувачуваних та підсудних після набуття чинності новим КПК?

— Відносно своїх повноважень можу сказати, що відповідно до нового кодексу Уповноважений не може захищати інтереси особи під час кримінального провадження. Раніше омбудсмен у кримінальному процесі мав дещо обмежені права — захищати тільки потерпілу особу. Нині в нього й такої можливості немає. Добре це чи погано — не знаю. Але я впевнена в тому, що професійний адвокат може краще захистити інтереси як потерпілого, так і підсудного. Тому не думаю, що це велика проблема.

Найбільшим же досягненням нового КПК є те, що він по-іншому будує кримінальний процес, у нього закладена інша, сучасна, філософія, на відміну від старого КПК, який був побудований ще на радянському світогляді. Сьогодні є рівність сторін у процесі і є величезний перелік прав адвокатів, який не може бути звужений. Мені здається, ці положення значно кращі від попередніх.

— Як ви оцінюєте застосування домашнього арешту та застави замість тримання під вартою?

— Звичайно, оцінюю дуже високо, і мені здається, що це найкраща альтернатива триманню під вартою. Під час моніторингу місць несвободи ми розмовляли з людьми, й іноді виникало питання, чому до них обрано такий досить жорсткий запобіжний захід. При цьому особа, наприклад, має дітей, роботу і, швидше за все, не була зацікавлена в перешкоджанні слідству. До того ж скоєний нею злочин не є тяжким. Тому те, що сьогодні є можливість застосування домашнього арешту й застави, — просто чудово, це європейський шлях розвитку кримінального процесу.

— На практиці ви бачите, що кількість людей у СІЗО зменшилася?

— Так, зменшилась. Про це говорять і науковці, і громадські організації. Дійсно, стало менше людей у слідчих ізоляторах, зменшується навіть кількість подань прокуратури про застосування тримання під вартою. Це говорить про те, що і в прокуратурі вже розуміють: тримання під вартою є крайнім засобом.

— В одному з інтерв’ю ви сказали, що завдяки новому КПК катування підозрюваних зникнуть, оскільки не допомагатимуть правоохоронцям у розкритті злочинів. Чи надходять нині скарги на застосування тортур і яка тенденція щодо їх кількості?

— Для того щоб з’ясувати ефективність тих чи інших запобіжних механізмів, які встановив новий КПК, необхідно більше часу. Ми плануємо провести моніторинг ефективності кодексу, але це не завдання сьогоднішнього дня.

Теперішню ситуацію важко оцінювати, оскільки скарги, які надходять до нас, здебільшого стосуються кримінальних процесів минулих років. Люди нарікають, що були засуджені внаслідок того, що до них застосовувалося катування.

— Після прийняття нового кодексу в міліції та прокураторі залишилися працювати ті самі люди. На вашу думку, старі кадри можуть гальмувати проведення реформ? Чи підтримали б ви масштабне оновлення правоохоронних органів, як у Грузії, чи бодай повну переатестацію працівників?

— Якщо говорити про переатестацію, то я в неї не дуже вірю, а грузинський варіант із масовим звільненням не вважаю ймовірним. На мою думку, важливо, щоб ті професійні кадри, які працювали на посадах оперуповноважених, слідчих, прокурорів, залишалися на своїх місцях. Це буде тільки на користь. Якщо ж працюють не професіонали, то це проблема кожного конкретного відомства — зробити так, щоб такі люди не залишалися на своїх посадах.

Я не говорила б про старих і нових правоохоронців, слід керуватися вимогами професіоналізму, висувати їх до кожної конкретної особи.

— Разом з тим наразі правоохоронці залишаються на своїх посадах навіть у тих випадках, коли Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визнає факт застосування тортур...

— Так, на жаль, існує така проблема. Коли я була на посаді урядового уповноваженого у справах Європейського суду, то наполягала на пошуку шляхів, як притягнути до відповідальності осіб, котрі спричинили дії, що стали підставою для звернення в Страсбург.

Однак тут існують певні складнощі. ЄСПЛ розглядає справи досить довго, адже перевантажений заявами. Якщо справа розглядалася більш ніж 5 років, то завершаться строки давності для притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Сподіваюся, що завдяки новому кодексу ситуація із застосуванням тортур зміниться. Не буде сенсу застосовувати до людини фізичний вплив, адже всі докази так чи інакше необхідно буде надати слідчому судді. Відтак, явка з повинною буде непотрібна як така. Також сподіваюся, що нова практика розгляду справ є кращим виходом із ситуації, ніж притягнення до відповідальності винних осіб.

«Неправильне тлумачення законів призводить до порушення конституційних прав»

— Минулого року в 6 разів зросла кількість звернень до вас у зв’язку з проявами дискримінації. У чому причина? Громадяни просто почали активніше захищати свої права, чи почастішали випадки їх порушення?

— Думаю, що це показник зростання обізнаності населення з можливостями боротьби з дискримінацією. Крім того, з’являється нове законодавство й частішають спроби захистити свої права завдяки йому. Погодьтеся, ще деякий час тому ми абсолютно спокійно читали в газетах оголошення про те, що на роботу шукається особа виключно чоловічої статі до 35 років. Тепер ми розуміємо, що це і статева дискримінація, і дискримінація за віком. Як наслідок, такі оголошення трапляються дедалі рідше.

Хоча для більш активного моніторингу, звичайно, бажано розширити наші повноваження. І я сподіваюся, що найближчим часом Верховна Рада це зробить.

— На які саме факти дискримінації найчастіше звертають увагу скаржники?

— Є досить велика кількість звернень стосовно статевої та дискримінації за віком. Також звертаються щодо дискримінації за релігійними переконаннями. Зокрема, мова йде про звернення осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від ідентифікаційних номерів та обробки персональних даних.

Так, ми все частіше почали отримувати звернення від осіб, які навчались у ВНЗ, а перед отриманням диплома від них почали вимагати згоди на обробку персональних даних. Якщо ж особа через свої релігійні вподобання відмовляється надати згоду, то їй не видають диплом. Хоча кожна особа має право на приватність, частиною якого є захист персональних даних, та на освіту. До того ж людина вже 5 років провчилась у навчальному закладі. Мабуть, неправильне тлумачення законів призводить до того, що є всі ознаки порушення права особи на реалізацію цих двох конституційних прав.

Ми шукаємо вихід із цієї ситуації, зокрема, намагаємося з’ясувати, чи потрібна згода на обробку персональних даних, якщо особа вже 5 років навчалась.

— Нині в парламенті на одну жінку припадає 10 чоловіків, а в Кабміні донедавна не було жодної. На вашу думку, чи можна це вважати гендерною дискримінацією і чи взагалі існує вона в Україні?

— Що стосується зайняття посад державних службовців, то думаю, що тут дискримінації немає, а мова має йти про професіоналізм. Якщо особа — професіонал, то вона досягає відповідного рівня незалежно від статі.

Якщо ж говорити про парламент, то це питання довіри суспільства до жінки й тієї ролі, яку вона може відіграти в парламенті. Не думаю, що це дискримінація. Це скоріше недовіра й неготовність суспільства сприймати жінку як виразника своїх інтересів.

Що ж стосується того, чи є гендерна нерівність в Україні, то так, звичайно, вона існує. Про це досить часто говорить Мін’юст, який проводить гендерну експертизу як проектів законів, так і чинних актів. Досить часто в міністерстві доходять висновку, що ці проблеми мають місце. Тому було б дивним з мого боку спростовувати наявність такої нерівності.

— Чи можете ви навести конкретні приклади гендерної дискримінації в Україні?

— У нас була заява від жінок, які є військовослужбовцями-контрактниками, з приводу рішення не відправляти їх у складі миротворчих контингентів за кордон. Жінки переконані, що це — гендерна дискримінація, і наразі ми ведемо листування із Міноборони з цього приводу, щоб з’ясувати, чому чоловік може брати участь у миротворчих операціях, а жінка, яка так само проходить службу, — ні.

«Держава не може бути на одному рівні з убивцею та страчувати людину»

— Новий склад Верховної Ради вже відзначився кількома досить несподіваними ініціативами, зокрема щодо заборони абортів та усиновлення сиріт іноземцями. На вашу думку, такі законопроекти можуть бути ухвалені?

— Будь-який парламент будь-якої держави абсолютно вільний у прийнятті будь-яких рішень. Єдине застереження: він має приймати рішення з відкритими очима, розуміючи, що норми можуть нести загрозу правам людини.

Позиція Уповноваженого повин­на допомогти відкрити парламентарям на це очі. Тому досить часто ми передаємо Верховній Раді експертні висновки щодо законопроектів, які можуть обмежити права людей. У деяких випадках це допомагає, в інших народні депутати до нас не прислуховуються. Але свою позицію ми завжди намагаємося донести до них.

— Які з парламентських ініціатив, на вашу думку, могли загрожувати правам людини?

— Напевно, ви пам’ятаєте, влітку минулого року була ідея стосовно криміналізації наклепу. До речі, коли у 2001 р. приймався новий Кримінальний кодекс, то одним із надбань України була саме відсутність такої відповідальності. І це вітали всі європейські експерти. Однак у 2012 році з’явилася пропозиція повернути це положення.

Мене здивувало, що першою на неї відреагувала наша експертна рада, потім було моє звернення до Голови ВР, і лише після цього відреагували журналісти, хоча зміни стосувались їхньої професійної діяльності. Як ви знаєте, парламент не підтримав тих нововведень, і я щаслива, що сприяла цьому.

— Значний резонанс викликала поява законопроекту про запровадження смертної кари. При цьому понад половина українців — за її застосування, хоча не так давно більшість підтримувала відмову від такої міри покарання. Чому, на вашу думку, так радикально змінилися суспільні настрої?

— Відповідь на запитання щодо зміни настроїв суспільства, мабуть, треба шукати в його морально-етичних настроях. Стосовно ж моєї позиції, то я категорично проти смертної кари з двох підстав. По-перше, я вважаю, що держава не може бути на одному рівні з убивцею та страчувати людину. Крім цього, Україна є стороною багатьох міжнародних угод, якими прямо заборонена смертна кара. Також є рішення Конституційного Суду щодо заборони смертної кари. Відповідно, говорити про її повернення явно неправильно. Це було б кроком назад.

— Ви підтримали законодавчі ініціативи щодо надання омбудсмену повноважень із захисту персональних даних. Погодився з цим і парламент. Чому вважаєте, що впораєтесь із цією роботою краще, і що зміниться в регулюванні даної сфери?

— Європейський досвід свідчить, що орган, який забезпечує права особи на захист персональних даних, має бути незалежним. В Україні ж, за Конституцією, є тільки кілька незалежних від усіх гілок влади інститутів. Один з них — Уповноважений ВР. Є ще кілька органів, але вони не мають жодного стосунку до захисту персональних даних. Крім цього, оскільки захист таких даних — це складова прав людини й прав особи на приватність, їх захист — прямий обов’язок омбудсмена.

Завдяки змінам, які ухвалила Верховна Рада, скасовано принцип реєстрації баз персональних даних. Замість цього власники останніх мають повідомити Уповноваженого, що ведуть облік таких даних. Наголошую: саме повідомити, а не реєструвати. Списки тих, хто веде бази персональних даних, будуть відкриті й доступні на нашому сайті.

Крім того, перевіряти, на мій погляд, слід не те, яким чином той чи інший володілець зберігає свою базу. Замість цього потрібно звертати увагу на те, щоб персональні дані надавалися виключно за згодою людини та не передавалися третім особам.

Так само мають змінитись і перевірки, які будуть подібні до тих, що застосовуються Національним превентивним механізмом. Вони будуть планові, позапланові й на підставі скарг.

— До ваших повноважень, серед іншого, належить можливість внесення подань до Конституційного Суду щодо визнання-правового акта невідповідним Основному Закону. Чи немає у вас наміру активніше використовувати це право, зокрема переадресовуючи від свого імені звернення громадян?

— Чого я точно не буду робити, то це підміняти собою Укрпошту. Громадянам ми завжди пояснюємо, що вони теж мають право звернутися до КС, але не з конституційним поданням, а зі зверненням про роз’яснення того чи іншого закону.

Подання Уповноваженого до КС — це крайній випадок. Коли омбудсмен не зміг захистити свою позицію в парламенті, не зміг переконати Президента накласти вето на прийнятий закон, то лише після цього, після використання всіх інших можливостей, він може звернутися до КС щодо особливо важливих питань.

Не думаю, що КС можна використовувати як звичайний суд загальної юрисдикції. Ця інстанція все ж вирішує долю правового акта. І мені здається, що подання Уповноваженого мають бути серйознішими, ніж звернення громадян.

Зараз ми розмірковуємо над тим, чи не слід звернутися до КС з приводу кількох питань. Зокрема, наразі засуджені до довічного позбавлення волі чоловіки перебувають у значно гірших умовах, ніж жінки. Питання полягає в тому, чи не є це дискримінацією за ознаками статі. Але, крім подання до КС існують й інші можливості для усунення тієї чи іншої системної проблеми. З приводу цього питання ми плануємо організувати круглі столи, на яких зможемо почути позицію представників громадських організацій та органів державної влади. І після цього, якщо побачимо в тому потребу, звернемось до Кабміну з проханням розробити відповідний проект закону про зрівняння в правах засуджених до довічного ув’язнення чоловіків і жінок.

Можливо, цей шлях складніший, але він дає можливість почути різних фахівців, узяти участь в розробці відповідного правового акта та донести свою позицію до парламенту. Як наслідок, можна досягнути більш позитивного результату.

«Більшість суддів — це Професіонали, які гідно несуть своє почесне звання»

— За вашою ініціативою Президент помилував Юрія Луценка. Чому ви вирішили звернутися до глави держави із цього приводу? Чи може кожен ув’язнений, якому за станом здоров’я важко відбувати покарання, розраховувати на вашу допомогу?

—Будь-яка особа, що перебуває за гратами, може звернутись із цього приводу. Ми досить довго шукали можливості співпраці з Комісією з питань помилування при Президентові.

Вперше я звернулася до неї на підтримку особи, яка надсилала відповідне прохання до комісії самостійно. Вдруге (щодо Ю.Луценка), коли особа самостійно не зверталась. Обидва звернення грунтувалися на положенні Конституції, яке наділяє Президента правом помилувати будь-яку особу й не містить будь-яких обмежень стосовно того, хто може звернутися до нього із цією ініціативою. Крім того, мої звернення спиралися на закон «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» й розуміння ролі омбудсмена в суспільстві.

Зазвичай стосовно державних службовців діє ст.19 Конституції, яка говорить, що вони мають робити тільки те, що дозволено законом. Натомість для Уповноваженого, котрий, як я вже говорила, є правозахисником на державній службі, діє інший принцип — дозволено все, що прямо не заборонено. Крім того, присяга Уповноваженого говорить, що він має діяти в інтересах людини.

Разом з тим омбудсмена немає в переліку тих осіб, які встановлені як суб’єкти звернення до Президента в його указі. Але цей указ є підзаконним актом, і я в даному випадку вирішила, що оскільки закон і Конституція мають вищу юридичну силу, то в мене є право звернутися до глави держави з відповідним поданням.

Обидва подання спрацювали, і це означає, що ми створили прецедент, який плануємо використовувати й надалі. Зараз ми напрацьовуємо критерії, за яких Уповноважений звертатиметься до Президента, а за яких ні. Звісно, ці критерії будуть оприлюднені.

— Щодо когось із засуджених нині готується аналогічне подання?

— Так. За зверненнями громадян ми зробили запити особових справ з кількох установ виконання покарань. З’ясуємо, що це за особи, якою була їхня поведінка, які обставини призвели їх до ув’язнення, і після цього приймемо рішення.

— Чи часто до вас звертаються громадяни з приводу порушення їхніх прав у судах? Як ви загалом оцінюєте роботу судової системи?

— На жаль, скаржаться часто. Я кажу «на жаль» оскільки, Уповноважений не має можливості змінити судове рішення, будь-яке втручання в діяльність судової влади заборонено Конституцією та законом «Про судоустрій і статус суддів». У багатьох випадках ми пояснюємо громадянину, що всі свої аргументи він має викласти в суді першої інстанції, а якщо треба — під час апеляційного та касаційного розглядів. Допомогу ж йому може надати не омбудсмен, а адвокат.

Тому ми роз’яснюємо, які права є в особи, але не вступаємо в процес. Вступати в нього нам дозволяють лише два кодекси — ЦПК і КАС. Але тільки у випадку, коли Уповноважений може надати докази, що особа не здатна самостійно себе захистити.

— І наостанок. Якби ваші права як простої людини були порушені, до кого б ви звернулися по допомогу: до омбудс­мена, суду чи прокуратури?

— До суду. Я досить часто спілкуюсь із суддями і, на відміну від багатьох громадян, які звертаються до мене із заявами про їхню упередженість, точно знаю, що більшість суддів — це Професіонали з великої літери, які гідно несуть своє почесне звання. Мене ніхто не переконає, що в Україні погана судова система і я категорично проти будь-яких узагальнень стосовно продажності суддів чи непрофесіоналізму міліціонерів.