Закон і Бізнес


Поведінка у фокусі

Як відбувалась еволюція застосування судами принципу добросовісності


Партнер ADER HABER Олександра Федотова.

18.06.2024 12:08
ІГОР НОВІКОВ
2033

Не на всі виклики обставин є відповіді у законодавстві, в основу якого покладені ідеальні правовідносини та однозначна поведінка. Як у цивільний процес увійшов принцип добросовісності і чому він має вирішальне значення?


Регулятор справедливості

В рамках XІІ Міжнародного судово-правового форуму партнер ADER HABER Олександра Федотова представила доповідь «Принцип добросовісності та розумності у судовій практиці на прикладі позовів за ст.1212 ЦК».

«Коли людина приходить до суду, вона приходить за відновленням справедливості. Напевне, це єдина мета, яка має бути досягнута за наслідками судового засідання, судового розгляду», — розпочала свій виступ О.Федотова.

За словами спікера, право має дві характеристики. По-перше, воно стабільне, тому що стабільність надає людині можливість розуміти, який у неї має бути формат поведінки для того, щоб досягнути бажаного результату.

По-друге, життя дуже бурхливо розвивається і ця стабільність інколи стягує і не дає можливості досягнути справедливості. В такому разі на перший план виходять прецеденти, які створює Верховний Суд. Це надає гнучкості регулюванню, тому що суди керуються цими прецедентами, які можуть створюватись швидко і реагувати на виклики часу. І саме цей інструмент є у кожного судді, який приймає те чи інше рішення. Втім, будь-яка гнучкість все одно має бути заснована на певних стовпах. І одними із цих стовпів є принципи, які закладені в ЦК.

В центрі цієї доповіді — принцип добросовісності. Це певний стандарт поведінки, який трактується таким чином, що людина, яка вступає в правовідносини, має діяти чесно, відкрито, з повагою як до контрагента, так і до договору та правовідносин. Ще одна доктрина це «venire contra factum proprium» — заборона суперечливої поведінки, яка базується на принципі добросовісності і говорить про те, що людина має діяти послідовно.

О.Федотова, зазначила, що у цій доповіді хотіла би показати еволюцію цього принципу, та яким чином цей принцип наразі став одним із ключових факторів, що береться до уваги при прийнятті того чи іншого рішення. Спікер нагадала, що з першою фінансовою кризою, коли боржники не мали можливості обслуговувати валютні кредити, відбувся бум позовів про визнання недійсними договорів іпотеки. Тобто боржники виводили все майно, яке забезпечувало пул кредиту.

Оскільки до того часу зазвичай кредитні портфелі оформлювались не дуже уважно, певні нюанси не перевірялися, виявилось дуже багато підстав для формального визнання договорів недійсними. Це призвело до навали судових рішень, за якими банки розуміли, що втрачають забезпечення. На це потрібно було якось реагувати, а вносити законодавчі зміни було довго і складно.

Тому суди згадали про принцип добросовісності і почали застосовувати його таким чином. Суди почали відмовляти у задоволенні позовів, які заявлялись про недійсність договорів, посилаючись на поведінку осіб. Тобто, якщо особа знала про ті недоліки, що були в договорі, але своєю поведінкою показувала, що приймає цей договір, виконує його, вся її поведінка складала для кредитора враження, що вона добросовісно передає це майно в забезпечення, то в подальшому особа не може оскаржувати цей договір.

Інший шлях, який став підставою для розквіту цього принципу, — рентні правовідносини в аграрній сфері. Через визнання договорів оренди недійсними намагались забрати землю у контрагента, конкурента. О.Федотова зазначила, що закон про оренду землі містив близько десятьох пунктів істотних умов, хоча насправді лише 5 із них були істотними, а всі інші лише формально мали бути зазначені в договорі.

«Прості люди, селяни зазвичай ці умови в договори не включали. І от уявіть ситуацію, коли ви обробляєте певну ділянку протягом десятьох років, сплачуєте кошти і все ніби добре, і тут раптом приходить позов, у якому йдеться про те, що договір або недійсний або неукладений», — пояснила ситуацію спікер.

На початку суди почали так само формально відноситись до цих спорів і визнавати договори недійсними або встановлювати факт їх неукладенності. Але чи справедливою була така ситуація? І тут суди знову згадали про принцип добросовісності, який почали застосовувати і відмовляти у задоволенні цих позовів. Тобто, не дивлячись на те, що договори дійсно не відповідали певним умовам, встановленим законом, не містили всіх істотних умов, тим не менш вони залишались дійсними.

Спікер відзначила, що ця практика з тих часів почала розвиватись дуже бурхливо. Суди однозначно оцінюють поведінку сторін. «Коли до нас, як до адвокатів, приходить клієнт, ми оцінюємо поведінку цього клієнта від самого початку — які були перемовини, які домовленості, подальші дії сторони. Ми розуміємо, що це матиме наслідок і вплив на результат у судовому засіданні», — додала О.Федотова.

Безпідставне збагачення

Юрист також навела кілька прикладів за ст.1212 ЦК — про безпідставне збагачення, тому що ця практика найбільше характеризує, яким чином поведінка може впливати на результат.

Стаття 1212 говорить про те, що особа, яка безпідставно збагатилась за рахунок іншої особи, має віддати це майно. Тобто особа, за рахунок якої збагатились, має право витребувати це майно. «Здавалось, що все розумно, добросовісно і так має бути, але диявол ховається в деталях», — наголосила О.Федотова.

Наприклад, стандартною для товарного обігу є ситуація, коли продається нерухоме майно, і за домовленістю майно коштує $100 тис. Однак у договорі зазначається ціна у $50 тис., а в розписці — $100 тис. Продавець отримує всю суму, про яку домовлялись, але покупець хоче повернути собі $50 тис., бо у договорі вказана половина від реальної вартості. Тоді покупець подає позов і намагається довести, що він безпідставно передав зайві $50 тис.

«Раніше я б однозначно сказала, що ця справа була б вирішена на користь позивача, однак ВС змінив цю практику і вона вже є усталеною», — прокоментувала спікер. Так, ВС сформував таке правило: якщо особа перераховує кошти чи віддає майно, розуміючи, що не має на це правової підстави, то в подальшому вона позбавляється права стягувати ці кошти або вимагати повернення майна. Тобто ВС відрегулював цю ситуацію принципом добросовісності.

«Думаю, що таким чином суди намагаються захистити ті відносини, які не бачить право, але які по факту існують», — додала О.Федотова.

За словами адвоката, тут є й інша проблематика, до якої ми можливо поступово прийдемо: чи можливо захищати особу, яка зберегла ці кошти, хоча це було порушенням законодавства: навіщо була вказана інша сума, чи було це ухиленням від сплати податків?

Інша історія, яка також існує в цій практиці, це коли є дівчина/коханка, якій сплачують гроші, купують майно, а потім пара свариться і чоловік виявляє намір повернути майно. За аналогією, позивачі кажуть, що правової підстави не було, а гроші сплачувались протягом 5—10 років. Знову ж таки, в цьому випадку суди відмовлять, бо людина розуміла, що сплачувала, хоч і не було підстави. Тому колишні коханці мають розбиратись між собою самостійно.

Наступна ситуація — приклад із практики адвоката. Дві різні особи мають право власності на два об’єкти нерухомого майна, які були розташовані на одній земельній ділянці. Але так склалось історично, що оренда землі була оформлена лише на одну. Водночас існувала домовленість, що коли договір оренди завершиться, ділянка буде поділена і буде укладено два договори.

Утім, коли прийшов строк завершення договору оренди, орендар передував ділити цю ділянку і попросив суд поновити строк дії договору оренди, приховавши факт того, що на ній знаходиться нерухоме майно третьої особи. Коли ж суд визнав цей договір поновленим, особа вирішила, що не буде сплачувати орендну плату за іншого, а тому звернулась із позовом про стягнення сплачених коштів як безпідставного збагачення (бо чому він платить за землю, а інший орендар — ні?).

Нібито цей кейс з точки зору справедливості говорив про те, що користування землею в нашій країні платне і «якщо я плачу за тебе, ти маєш повернути ці гроші».

«Тим не менш, ми побудували стратегію захисту, виходячи із принципу добросовісності, і виграли справу, бо довели, що поведінка позивача була непослідовна і недобросовісна», — пояснила О.Федотова.

Наприкінці свого виступу спікер висловила сподівання, що суди й надалі будуть рухатись в напрямку відстоювання у правовідносинах принципу добросовісності.

До речі, як повідомляв «ЗіБ», недавно Верховний Суд опублікував огляд щодо застосування принципу доброї совісті та доктрини venire contra factum proprium у цивільних спорах

Закон і Бізнес