Закон і Бізнес


Оренда заради розвитку

В умовах ослаблення економіки оновлення техніки може забезпечити лізинг


Банки і клієнти, №8 (995) 19.02—25.02.2011
4737

Після фінансової кризи новим важливим інструментом для розвитку вітчизняних підприємств може стати лізинг — здавання в оренду на тривалий строк майна. Фінансова установа купує його і здає в оренду під¬приємству. Таким чином імпульс для розвитку можуть отримати навіть ті суб’єкти господарювання, кредитувати які банки не надто полюбляють.


Західні ідеї

Лізинг для нас є порівняно новим видом зобов’язань. Як різновид оренди лізингові операції почали інтенсивно розвиватися в ряді країн (США, Японії, в Західній Європі) в період після Другої світової і сьогодні стали невід’ємною частиною економіки в більшості промислово розвинених держав і тих, що розвиваються.
У колишньому Радянському Союзі з терміном «лізинг» познайомилися під час Другої світової війни. Тоді постачання американської військової техніки відбувалося за проектом Le-d-lease, а як різновид підприємницької діяльності в Україні лізинг з’явився тільки із започаткуванням ринкових відносин.
Протягом тривалого часу в українському законодавстві практично не було правових норм, які регулювали б лізингові відносини. Договір лізингу не входив до системи договорів ЦК УРСР 1963 р. Першим законодавчим актом, який узагалі містив термін «лізинг», був закон «Про банки і банківську діяльність» від 20.03.91, в якому зазначалося, що фінансові установи можуть виконувати, зокрема, таку операцію, як придбання засобів виробництва для передання їх в оренду (лізинг).
Дещо далі пішов закон «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 (у редакції від 22.05.97). У ньому вже було дано визначення таких термінів, як «лізингова (орендна) операція», «оперативний лізинг (оренда)», «фінансовий лізинг (оренда)» та «зворотний лізинг (оренда)». 16.12.97 Верховна Рада прийняла закон «Про лізинг», який набрав чинності 10.01.98, а сьогодні діє акт «Про фінансовий лізинг» від 11.12.2003 №1381.
Спрямованість курсу Української держави на реформування економіки й побудову розвиненої ринкової господарської системи дає підстави сподіватися на те, що завдяки науково обгрунтованій технічній та економічній (зокрема фінансово-інвестиційній та податковій) політиці спів¬відношення між суб’¬єктами господарювання виробничої та невиробничої сфер у недалекому майбутньому зміниться на користь товаровиробників. Умови ж господарювання, що склалися протягом останніх років унаслідок світової економіч¬ної кризи, об’єктивно не сприяли оновленню парку машин, обладнання, устаткування та інших основних засобів.
Отже, для того, щоб досягти рівня промислово розвинених країн, українські товаровиробники мають оснащувати своє виробництво сучасними засобами. У таких умовах саме лізинг має відігравати роль прогресивної форми матеріально-технічного забезпечення товаровиробників, особливо малого та середнього бізнесу.

Законодавчі рішення

Лізингові операції являють собою певний набір організаційних, фінансових та майнових відносин, що вимагають комплексного нормативного регулювання. Воно здійснюється:
-Господарським кодексом (ст.292);
-Цивільним кодексом (стст.806—809);
-Податковим кодексом;
-Кодексом торго¬вельного мореплавства (стст.215—221);
-законом «Про фінансовий лізинг»;
-наказом Міністерства у справах науки та техніки «Про затвердження нормативних актів щодо порядку фінансування інноваційних проектів» від 3.03.98 №59, яким затверджено Примірний іннова¬ційний договір, який передбачає застосування фінансового лізингу тощо.
У широкому розумінні лізинг є унікальним фінансовим механізмом, що дозволяє забезпечувати оновлення техніки і технологічного циклу підприємств усіх галузей економіки при мінімальних витратах користувачів. В умовах світової фінансової кризи, одвічного питання ефективного використання обмежених ресурсів лізинг являє собою ефективний механізм довгострокового і короткострокового фінансування підприємств малого і середнього бізнесу, адже кредитувати їх банки зазвичай уникають.
Поняття договору лізингу закріплене в ч.1 ст.292 ГК, ч.1 ст.806 ЦК, ст.1 закону №1381. Відповідно до ч.1 ст.292 Господарського кодексу «лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фі¬нансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у ви¬ключне користування дру¬гій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лі¬зингоодержувача у відповідного постачальника (про¬давця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних платежів».
Договір лізингу є видом договору оренди і до нього застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, установлених від¬повідними статтями ЦК та вищезгаданим законом.
Основні відмінності, за якими відмежовують договір лізингу від інших ви¬дів орендних договорів, більшість науковців убачає в можливій наявності третьої сторони договору — постачальника майна, що надається в лізинг, та специфічному характері предмета договору, яким можуть бути лише основні фонди виробничого призначення.
Предметом договору лізингу може бути майно з такими ознаками: неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, що відповідно до законодавства належить до основних фондів, не заборонена законом до вільного обігу на ринку і щодо якої немає обмежень про передачу в лізинг. Так, майно, «яке є державною (комунальною) власністю, може бути об’¬єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном, відповідно до закону (ч.4 ст.292 ГК); «не можуть бути об’єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об’єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів» (ч.5 ст.292 ГК). Вказані положення ГК кореспондуються з положеннями ст.807 ЦК України.
Стаття 292 ГК містить положення про види (фінансовий та оперативний) і форми (зворотний, пайовий, міжнародний тощо) лізингу, проте без визначення цих понять. ЦК в ст.806 розрізняє два види лізингу — прямий і непрямий.

Правила розрахунку

Фінансовим є договір лізингу, внаслідок укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший того, за який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Сума відшкодування вартості об’єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу повинна містити не менш ніж 60% вартості об’єкта лізингу, ви¬значеної в день укладення договору.
Основні фонди, передані у фінансовий лізинг, включаються до складу основних фондів лізингоодержувача. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об’єкт лізингу, переданий згідно з договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.
Фінансовий лізинг є різновидом фінансового кредиту, тому іноді він ще має назву інвестиційного лізингу.
Оперативним є договір лізингу, внаслідок укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший того, за який амортизується 90% вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Основні фонди, передані в оперативний лізинг, залишаються у складі основних фондів лізингодавця. Після закінчення строку договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути переданий у користування комусь іншому за договором лізингу.
Зворотний лізинг — це господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансової (лізингової) компанії з одночасним зворотним отриманням цих основних фондів такою фізичною чи юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг.
Пайовий лізинг — це здійснення лізингу за участю суб’єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи кошти. При цьому сума таких коштів не може становити більш ніж 80% вартості набутого для лізингу майна.

Закордонні справи

Міжнародний лізинг — це відповідний договір, укладений суб’єктами, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або якщо майно чи платежі перети¬нають державні кордони.
Після ухвалення закону «Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг» від 11.01.2006 №3301-IV наша держава стала учасницею Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг, прийнятої на дипломатичній конференції в Оттаві в травні 1988 р. Конвенція з моменту ратифікації стала чистиною національного законодавства України і має пріоритет перед іншими актами україн¬ського законодавства в разі здійснення операцій міжнародного фінансового лізингу.
Залежно від розподілу ризиків та обов’язків стосовно предмета лізингу розрізняють:
- повний міжнародний лізинг, за умовами якого обов’язок щодо підтримки предмета лізингу (технологічного обслуговування і ремонту), а також ризики лежать на лізингодавцеві;
- чистий міжнародний лізинг, коли всі обов’язки й ризики стосовно предмета лізингу несе лізинго¬одержувач.
Груповий (акціонерний) лізинг відрізняється від інших видів лізингу тим, що лізингодавцем виступає група учасників (акціонерів), які засновують спеціальну корпорацію (трастову компанію тощо) і призначають довірену особу, яка здійснює в подальшому всі необхідні операції за лізинговими взаємовідносинами.
У науковій літературі наводяться такі різновиди лізингу:
- банківський (угода, за якою банк, що є лізинговою компанією, купує обладнання та надає його в оренду);
- класичний (лізинго¬одержувач бере на себе всі витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією обладнання).
Ще одним різновидом лізингу є компенсаційний. При ньому лізингоодержувач постачає лізингодавцю частину продукції, що виробляється на орендованому обладнанні (устаткуванні). Заміна орендних платежів розрахунками виробленою продукцією за умови міжнародного лізингу особливо приваблива для товаровиробників, що не мають валютних коштів для розрахунків з іноземним лізингодавцем або придбання імпортного обладнання в закордонного виробника.
У разі прямого лізингу власник майна (виробник) здає об’єкт у лізинг самостійно, це двосторонній лізинг. Майно, що належить лізингодавцеві на праві власності чи праві господарського відання, було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем.

(Закінчення  — в наступному числі )

Андрій ПОТЬОМКІН, головний спеціаліст відділу вивчення та узагальнення судової практики Вищого господарського суду