Рік Януковича: реформи на марші

Навіть опоненти Президента змушені визнати реальні зміни і влади, і суспільства

25 лютого 2010 року четвертий Президент вступив на посаду. Коли Віктор Янукович ішов на інавгурацію, двері Верховної Ради буквально перед ним самі по собі почали зачинятися. Тоді противники й опоненти новообраного гаранта наполегливо і зло говорили про погані прикмети. Минув рік, було немало, здавалося б, й інших прикмет, але нічого страшного за цей час, на щастя, не сталося. Правда, сказати, що для глави держави і для країни рік був непростим — нічого не сказати.

«І поразки від перемоги…»

В.Янукович ішов до своєї мети довго й наполегливо. У 2004 році, як тільки Віктора Федоровича деякі зарубіжні колеги почали вітати з перемогою на президентських виборах, вона, ця перемога, раптом ви¬слизнула практично з-під носа. Після програшу В.Яну¬кович на деякий час зник з політичної арени. Багато хто, а особливо противники, навіть пророкували лідеру Партії регіонів політичне небуття.
Та ба! Він повернувся у владу, став Прем’єром при Президенті Вікторові Ющенку (у 2004 році таке не могло спасти на думку навіть найбільшим фантазерам!), упевнено заговорив українською мовою й у 2010-му на виборах хай і на кілька відсотків, але все-таки обійшов одну з найхаризматичніших і найяскравіших особистостей укра¬їнської політики — Юлію Тимошенко, зайнявши пост №1 у країні.
Йдучи в Президенти, кандидат В.Янукович перед¬усім обіцяв країні реформи. Економічні, політичні, соціальні. Можна сказати, що в цьому плані він свого слова дотримав. Хай експерти і суспільство не завжди позитивно оцінюють ініційовані Президентом і Кабміном реформи, але те, що глава держави і його команда не тупцюють на місці, «перетікаючи» з одного політичного скандалу в іншій, а діють, — факт незаперечний.

Крок у Владу

Згадаймо основні по¬літичні й економічні події першого року правління нової команди.
25 лютого 2010-го. Урочисте засідання Верховної Ради. В.Янукович складає присягу народу України. Прикметно, що на інавгурацію не з’явилися ні представники БЮТ, ні сама Юлія Володимирівна, ні перший Президент країни Леонід Кравчук, котрий демонстрував на той момент надмірну лояльність до леді Ю. Не помітили на урочистостях і попередника Віктора Федоровича — Віктора Андрійовича. Правда, того дня два Віктори все ж таки зустрілися, але неприємний осад залишився. Був присутній у сесійному залі тільки Леонід Кучма.
Першим же указом новоспечений глава держави скоротив штат свого Секретаріату і витрати на його утримання на 20%, а також повернув йому колишню назву — Адміністрація Президента.
11 березня 2010 року у Верховній Раді створена парламентська коаліція «Стабільність і реформи», до якої ввійшли Партія регіонів, Блок Володимира Литвина, КПУ і частина опозиційних депутатів, котрих потім самі ж народні обран¬ці нарекли вже звичним сьогодні словом «тушки». Цього ж дня був затвердже¬ний весь персональний склад Кабінету Міністрів, очолив який (цілком прогнозовано) найближчий соратник глави держави — Микола Азаров.

Російський вектор

21 квітня 2010-го президент Росії вперше за останні 5 років відвідав Україну. Дмитро Медведєв і В.Янукович у Харкові підписали всім відомі документи, згідно з якими наша країна отримала суттєву знижку на газ, що постачає Росія, і у свою чергу продовжила на 25 років строк перебування в Криму Чорноморського флоту.
Це був справжній прорив в українсько-російських відносинах. Хоча опозиційні політики тоді ви¬ступили з різкою критикою харківських угод, а деякі з них (зокрема колишній глава українського МЗС Борис Тарасюк) навіть назвали підписання цих документів «державною зрадою». Противники харківських домов¬леностей сподівалися на реакцію Заходу, проте вона виявилася досить спокійною. Чи то Європа і США не захотіли ускладнювати взаємини з Росією, чи то розуміли неминучість такого кроку з боку України.
До речі, саме зовнішньо¬політичну діяльність В.Януковича більшість політологів і експертів відносять до його найбільших досягнень. Але якщо в першій половині 2010 року начебто вдалося налагодити спів¬працю з Європою і США (саме у 2010-му ми виконали давні домовленості зі Сполученими Штатами, передавши високозбагачений український уран, при цьому були зроблені й реальні кроки на шляху до введення безвізового режиму з ЄС), то нині відносини із західними партнерами стали значно прохолоднішими.

З новими повноваженнями

1 жовтня 2010 року Конституційний Суд ухвалив рішення про відміну полі¬тичної реформи 2004-го. У результаті Україна знову повернулася до президент¬сько-парламентської форми правління. До речі, з Основного Закону зникла і норма про обов’язкове формування парламентської коаліції.
Як і очікувалося, опозиція розкритикувала відміну політреформи 2004 року. Ю.Тимошенко, забувши про те, що спочатку виступала проти неї, зверталася до Європи і всього світу із за¬кликом дати об’єктивну оцінку діям нової української влади. В.Ющенко, швидше за все (не стверджуватимемо, тому що прямо він цього, звісно, не сказав), жалкував, що його наступникові вдалося зробити те, про що Віктор Андрійович усі 5 років свого президентства тільки мріяв.
Експерти і політологи розійшлися в думках, а народу на чергові політичні зміни в країні було, за великим рахунком, начхати. Значно більше середньостатистичного українця зачепило за живе проведення іншої реформи — податкової. Але про це трохи нижче.
Сьогодні можна сказати, що результатом відміни реформи-2004 стала по¬літична стабільність у країні. Якщо не звертати уваги на обурені вигуки опозиції про встановлення диктатури, то, швидше за все, зосередження практично всіх важелів впливу на політичні й економічні процеси, по суті, в одних руках — це хоч і неоднозначний, але правильний крок влади. Для нашої країни злагоджена робота парламенту, Президента і Кабміну після 5 років «шарварку і рейваху» — це вже більше, ніж значний результат.

Податковий майдан

3 грудня 2010 року В.Янукович підписав Податковий кодекс. Цей документ ще під час його розробки критикували багато експертів і українські політики. Влада ж наполягала на необхідності непопулярних, але вкрай важливих для країни реформ, особливо в період відновлення після тяжкої кризи.
У результаті представники малого і середнього бізнесу, яких у нашій країні чимало і котрі найбільше постраждали від ухвалення злощасного документа, навіть організували податковий майдан з наметами, сценами, піснями, але без політиків і політичних гасел. Вони вимагали від влади відмінити ПК. Проте й тут керівництво країни обі¬йшлося, як кажуть, малою кров’ю — до документа внес¬ли зміни, тобто деякі інтереси протестувальників були враховані. Влада і народ домовилися полюбовно, на документі стоїть підпис Президента, що й потрібно було зробити, що й подавалося як перемога.
Проте сьогодні, оцінюючи підсумки діяльності В.Януковича, більшість політологів сходяться на думці: попри спробу якось пом’якшити податковий удар, провівши податкову реформу, влада швидше програла, ніж виграла. А причина в тому, що вона не зуміла (чи не захотіла?) пояснити народу всі плюси і мінуси «фінансової конституції». Як результат — рівень довіри населення до влади наприкінці минулого року дещо впав.

Затягуючи власні паски

9 грудня 2010 року — в Міжнародний день боротьби з корупцією — Президент підписав указ «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади». Якщо говорити прос¬тою, зрозумілою нам з вами мовою, гарант провів адміністративну реформу, в результаті якої ліквідовано дві третини міністерств і відомств, суттєво скорочено апарат Кабміну і кількість чиновників різного рангу.
Ось яку реформу суспіль¬ство сприйняло, як кажуть, на ура, то це адміністративну, за рахунок чого владі вдалося дещо реабілітуватися після невдач з інформзабезпеченням податкової реформи. Більш того, таким чином влада продемонструвала народу, що готова затягнути власні паски. Опозиція намагалася щось говорити про втрати бюджету і про те, що зрештою кількість чиновників тільки зростатиме, але ці слова потонули в загальному потоці позитивних оцінок і думок.

Інформаційні прогалини

Не тільки європейців, а й українців, як і раніше, непокоїть питання свободи слова.
Одним із серйозних мінусів роботи команди В.Януковича поки залишається інформаційна по¬літика. Невміння донести до народу суть реформ може зіграти з владною командою злий жарт. Адже попереду, як обіцяє керівництво країни, складні і, як модно нині говорити, «непопулярні реформи»: ухвалення Трудового і Житлового кодексів, реформування виборчої системи. Якщо населенню не пояснять, не розтовкмачать їх смислу, не розкажуть про всі плюси майбутніх змін, то іспит у вигляді наступних парламентських і президентських виборів може бути провалений.
У будь-якому випадку остаточний підсумок підіб’є час. Один рік — дуже маленький термін, щоб дати однозначну оцінку діям влади. Та й поки ця влада ще має можливість щось змінити в країні. На що всі ми і сподіваємося.

Вадим ВЛАДИМИРОВ

Опитування «З&Б»

Чим вам запам’ятався перший рік правління Януковича?

Для китайців побажання «Дай Боже вам жити у часи великих змін» — найстрашніше прокляття. Для українців воно, схоже, стало правилом. За останні 6 років ми вже звикли до постійних ротацій на владній верхівці. Рік тому, після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах, змінилися не лише володарі урядових крісел, а й внутрішні та зовнішні політичні вектори країни. Минулий рік був щедрим на події, оскільки новообраний гарант поставив собі за мету провести кардинальні реформи в багатьох сферах. Аби дізнатися, що із задекларованого в перед¬виборній програмі глави держави вдалося зробити, а що ні, кореспондентка «ЗіБ» запитала у володарів мандатів: чим їм запам’ятався перший рік президентства В.Януковича?

Олександр КУЗЬМУК, фракція ПР:
— По-перше, цей рік запам’ятався початком роботи з наведення в країні організаційного порядку. По-друге, початком етапу ста¬білізації в державі. І, звісно, початком реформ, таких важких, але водночас таких необхідних для України.

Олег ЗАРУБІНСЬКИЙ, фракція НП:
— Цей рік був складним насамперед для економічної сфери, оскільки давалася взнаки серйозна криза 2008—2009 років. Однак нині її наслідки поступово долаються. Позитивом є те, що зріс ВВП, покращилося сальдо торговельного балансу зовнішньоекономічної діяльності. Якщо говорити про політичні аспекти, то в нас нарешті було сформовано управлінську вертикаль. Ще, звісно, хотілося б, аби проголошені реформи були реалізовані.

Леонід ГРАЧ, позафракційний:
— Обіцянками, арештами й очі¬куваннями нездійсненного. Про позитиви я сказати не можу. А про що говорити, якщо ціни на всі види товарів збільшилися, тарифи підвищилися. Мені здається, що Віктору Федоровичу після року президентства потрібно осмислити й проаналізувати обраний для країни шлях, який, як з’ясувалося, не веде до відродження економіки й соціальних гарантій. Доки в суспільства ще є довіра і терпіння, в Президента є можливість серйозно змінити державний курс.

Святослав ОЛІЙНИК, позафракційний:
— Зруйнованими правоохоронною і судовою системами, які становлять фундамент держави. Для мене як юриста це є показовим. Якщо говорити про економічні проблеми, то їх можна вирішити, а якщо вже зруйновано фундамент, то тоді, як відомо, будівля впаде.

Сергій КІВАЛОВ, фракція ПР:
— Як і багатьом юристам, мені цей рік запам’ятався початком проведення судової реформи і прийняттям закону «Про судоустрій і статус суддів». Останній ми нині активно вдосконалюємо, вносимо зміни, шліфуємо, але головне те, що для його прийняття була політична воля: Президент уніс проект, і ми за нього проголосували. А до цього моменту законопроект упродовж 11 років лежав у парламенті, і не було більшості для його ухвалення.

Павло ЖЕБРІВСЬКИЙ, фракція блоку «НУНС»:
— Спробою Президента вибудувати владну вертикаль під себе, зацементувати її так, щоб ні в кого і намірів не було усунути його від неї. Ключовими в цьому році були продовження боротьби за владу і спроба узурпувати її в одних руках.

Юрій КАРМАЗІН, фракція блоку «НУНС»:
— Цей рік мені запам’ятався і тим, що все, що є в державі, було передано в одні руки. Думаю, глава держави має зробити певні висновки і дати своєму оточенню по руках. Водночас останнім часом намітилася співпраця опозиції та влади. І попри те що Прем’єр-міністр не приймає жодного депутата від опозиції, Президент хоч якось намагається до них дослухатися. Зокрема, за моїми зверненнями він наклав вето на кілька законів. Це радує, отже, не все так безнадійно. Віктору Януковичу просто потрібно зробити висновки.

Владислав ЛУК’ЯНОВ, фракція ПР:
— По-перше, це, власне, перемога на виборах, і те, що вдалося захистити економіку від дефолту і руйнації, оскільки тоді країна фактично перебувала в ситуації банкрутства. У минулому році до України фактично повернули Євро-2012, оскільки на момент передання влади ми майже втратили можливість проведення цього футбольного чемпіонату. Також позитивним результатом стали зростання обсягів промисловості, відновлення робочих місць.

Записала Ольга КИРИЄНКО