Закон і Бізнес


Закон вищий за порядок


№20 (1110) 18.05—24.05.2013
4229

Платниками збору до Пенсійного фонду є юридичні та фізичні особи, які відчужують легкові автомобілі, а не ті, хто їх придбаває.


ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

26 лютого 2013 року м.Київ №21-29а13

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В.,

Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Особи 6 до управління Пенсійного фонду у м.Тернополі, третя особа — управління Державного казначейства в м.Тернополі, про стягнення незаконно отриманого 3% збору на обов’язкове державне пенсійне страхування при купівлі автомобіля,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2008 року Особа 6 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати протиправними дії управління ПФУ щодо стягнення 3% збору на обов’язкове державне пенсійне страхування при купівлі автомобіля, повернути з державного бюджету цей безпідставно отриманий збір у сумі 3275 грн. та стягнути з управління ПФ пеню.

На обгрунтування позовних вимог Особа 6 послався на ст.1 закону  «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 №400/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), відповідно до якої такий збір сплачується при відчуженні автомобіля, а не при його купівлі.

Суди встановили, що в серпні 2008 року Особа 6 придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотор-Центр «Галичина» автомобіль Daihatsu Terios DX, при реєстрації якого у ВРЕР УДАІ УМВС в Тернопільській області 12.08.2008 він сплатив до ПФУ збір на обов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі 3% вартості автомобіля, що склало 3275 грн.

Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 8.12.2008, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2010, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд ухвалою від 21.11.2012 рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд судового рішення ВС з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства, Особа 6 зазначає, що в доданій до заяви постанові суду касаційної інстанції від 7.11.2012 по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення ст.1 закону №400/97-ВР. Просить ухвалу ВАС від 21.11.2012 скасувати та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Колегія суддів уважає, що заява Особи 6 підлягає задоволенню з таких підстав.

ВАС, допускаючи справу до провадження, виходив із того, що в постанові суду касаційної інстанції, копію якої додано до заяви, по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення ст.1 закону №400/97-ВР.

У справі, рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви, цей суд виходив із того, що п.7 ст.1 закону №400/97-ВР визначено виключний перелік осіб — платників збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, і передбачено, що платниками такого збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів. Водночас п.12 Порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 3.11.1998 №1740, встановлено вимоги щодо сплати такого збору особами, які набувають право власності на автомобілі шляхом їх купівлі.

За таких обставин суд вирішив, що відповідно до ч.4 статті 9 КАС у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції, закону, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, у цьому випадку — закон №400/97-ВР.

Натомість у справі, що розглядається, ВАС дійшов іншого висновку та зазначив у своєму рішенні, що оскільки позивач, не будучи зобов’язаним сплачувати збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, сплатив цей збір добровільно, то його право порушено не було.

Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував зазначені норми права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

Пунктом 7 ст.1 закону №400/97-ВР, якою визначено вичерпний перелік осіб — платників збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Натомість відповідно до п.12 порядку платниками збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на такі автомобілі, зокрема шляхом їх купівлі, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).

Отже, на час виникнення спору положення порядку суперечили вимогам закону №400/97-ВР у частині регулювання правовідносин зі сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів.

Відповідно до ч.4 ст.9 КАС у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції, закону, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У роз’ясненні Пленуму ВС, яке міститься в постанові від 1.11.96 №9 (п.5), зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента, постанови Верховної Ради, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить закону, суд зобов’язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Враховуючи наведене та виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішенні цього спору пріоритетними є норми закону №400/97-ВР.

Колегія суддів не може погодитися з висновком суду касаційної інстанції про добровільність сплати Особою 6 збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, оскільки відповідно до п.14 Порядку органи державтоінспекції здійснюють реєстрацію легкових автомобілів лише за умови сплати такого збору, що підтверджується документом про його сплату.

За таких обставин у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо спірних правовідносин, внаслідок чого ухвала ВАС від 21.11.2012 підлягає скасуванню.

Установивши помилковість висновків суду касаційної інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, колегія суддів позбавлена можливості прийняти нове судове рішення, оскільки відповідно до ч.2 ст.243 КАС ВС не наділений повноваженнями щодо скасування чи зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 цього кодексу.

Оскільки за наслідками розгляду касаційної скарги такі повноваження відповідно до вимог ст.223 КАС має суд касаційної інстанції, справу після скасування оскаржуваної ухвали слід направити на новий розгляд до цього суду.

Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 6 задовольнити.

Ухвалу ВАС від 21.11.2012 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.