Закон і Бізнес


Спільна справа об’єднує

Леонід ФЕСЕНКО: «Ми ніколи не давали приводу для звинувачень в утисках наших колег з ВС і завжди відкриті для співпраці»


Судова влада, №8 (995) 19.02—25.02.2011
2324

Після появи на судовому Олімпі ще однієї інституції — Вищого спеціалізованого суду з розгляду ци¬вільних і кримінальних справ — до неї постійно прикута увага представників третьої гілки влади. До «дебютанта» завжди ставляться обережно: хтось підтримує появу нової уста¬нови, а хтось бачить у ній конкурента. Зокрема, у Верховному Суді досі не можуть змиритись із тим, що до ВЦКС перейшла не лише частина їхніх повноважень, а й приміщень.


Про конфлікт найвищого органу третьої гілки влади і новоствореного суду касаційної інстанції багато писали в ЗМІ, щоправда, очільник остан¬ньої Леонід ФЕСЕНКО спростовує цю інформацію. В ексклюзивному інтерв’ю «ЗіБ» він розповів, що приводів для якоїсь конфронтації з ВС немає, і висловив сподівання, що спільна справа все ж здолає амбіції.
Наразі керманич Вищого спеціалізованого суду тримає руку на пульсі не тільки касації, а й кадрових ротацій. Наприкінці минулого року його було обрано до складу Вищої ради юстиції, яка останнім часом активно заповнює вакансії у ВЦКС.

«ВЦКС стане потужним державним органом»

— Леоніде Івановичу, минуло вже 3 місяці відтоді, як розпочав діяльність Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Як ви оцінюєте ці перші дні роботи очолюваної вами установи? Що за цей час вдалося втілити в життя, а що ні?
— Відповідаючи на це запитання, хотілося б зробити невеличкий екскурс у минуле. 2010-ий, крім щоденного здійснення правосуддя в непростих для нас умовах, став роком напруженого пошуку шляхів по¬ліпшення вітчизняної системи судоустрою, вирішення організаційних та матеріально-технічних питань забезпечення діяльності судів, а також підвищення професійного рівня праців¬ників системи. І підсумком цього пошуку стало прийняття у липні 2010 року закону «Про судоустрій і статус суддів», положеннями якого розширено систему судів загальної юрисдикції та утворено ВЦКС.
Хоча про підсумки та оцінки роботи нашого суду говорити ще зарано (це ми зробимо після першого півріччя 2011 року), хотів би все ж поінформувати читачів «ЗіБ» про певні досягнення. По-перше, прийнято відповідне рішення щодо розташування суду в приміщеннях на вул. П.Орлика, 4 і 4-а. Незважаючи на те що процес формування установи ще триває, а умови нашої роботи поки що складні, суд, судді та працівники апарату трудяться!
По-друге, держава виділила кошти для фінансування діяльності суду — в законі про державний бюджет на 2011 рік передбачені видатки в сумі 129,9 млн грн.
По-третє, переведення судді до ВЦКС здійснюється парламентом з дотриманням порядку, встановленого новим законодавством. Тому існують об’¬єктивні причини недоукомплектованості штату. Звідси — значне навантаження (в судовій палаті в цивільних справах наразі працює 33 судді із 70, в палаті в кримінальних справах — 29 з 50).
По-четверте, виникла проблема, пов’язана, зо¬крема, з тим, що законодавством не вирішено питання наявності відповідних процесуальних «фільтрів», які могли б скоротити кількість справ для перегляду. Видається слушним подання відповідних пропозицій щодо внесення змін і доповнень до законодавства. На часі прийняття нового КПК та уніфікація засад здійснення судочинства в кожній юрисдикції.
По-п’яте, законом «Про судоустрій і статус суддів» відповідні функції організаційного характеру передано від суддів, які обіймають адміністративні посади, до апарату суду. При цьому голова суду, збори суддів наділені функцією контролю за діяльністю апарату та визначають його структуру і напрями діяльності. Це позитивний момент, такою є світова практика. Адже голови судів та їхні заступники мають концентрувати свої зусилля саме на вдосконаленні якості та ефективності правосуддя.
Тому в нас попереду — активна робота з формування суддівського корпусу, сприяння вирішенню питань організаційного та матеріального забезпечення роботи судів.
Щодо планів на майбутнє, то я переконаний, що очолювана мною установа стане потужним державним органом. Це буде провідний орган з каса¬ційного оскарження рішень у цивільних і кримінальних справах.
— За кількістю суддів і працівників апарату ВЦКС є найбільшим в Україні, однак наразі він недоукомплектований. Як ви справляєтеся зі значним обсягом роботи? Яке нині навантаження на одного суддю?
— На сьогодні в штаті ВЦКС 62 судді зі 120. Середньомісячне навантаження на кожного суддю неймовірно велике і становить 208 справ і матері¬алів. Незважаючи на це, справи розглядаються в межах строків, установлених процесуальним законодавством. Слід віддати належне моїм колегам — вони працюють сумлінно, ефективно і якісно, за що я їм дуже вдячний.

«Непоганий результат»

— За якою процедурою розглядаються справи у вашому суді, адже палати ще повністю не укомплектовані?
— Ці процеси відбуваються виключно в межах чинного правового поля та є чітко регламентованими. Так, ч.4 ст.31 закону «Про судоустрій і статус суддів» передбачено утворення у ВЦКС палат з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря палати приймаються зборами суддів за пропозицією голови.
На виконання зазначених вимог цього закону зборами суддів 26 жовтня минулого року створено та затверджено чисельний склад палат загальною кількістю 120 суддів (70 — цивільної юрисдикції і 50 — кримінальної). На сьогодні до персонального складу  судових палат в цивільних і кримінальних справах рішеннями зборів суддів від 15 листопада та 27 грудня 2010 року введено 44 особи, які здійснюють правосуддя в межах відповідних процедур.
Станом на 21 січня 2011 року до судової палати в кримінальних справах наді¬йшло з апеляційних судів 148 кримінальних справ, 32 з них уже розглянуто. З 1 листопада 2010 року до судової палати у кримінальних справах надійшла 2961 касаційна скарга, щодо 843 з них прийнято рішення про витребування кримінальної справи, а щодо 1423 — відмовлено в цьому. Уже надійшло 335 кримінальних справ, які були витребувані для перевірки в касаційному порядку, і 52 з них розглянуто колегіями суддів у строки, передбачені нормами КПК.
На цю ж дату поточного року на розгляд судовою палатою в цивільних справах надійшло близько 11500 касаційних скарг. Із них відкрито касаційне провадження і витребувано справи в 1634, відмовлено у відкритті касаційного провадження — у 2654, повернуто з різних підстав 920 касаційних скарг. На розгляд надійшло 815 цивільних справ, з яких 187 розглянуто. На мою думку, за нинішніх обставин це досить непоганий результат.
— У ваших колег з вищих спеціалізованих судів виникає багато запитань щодо застосування окремих положень реформеного закону. Відповідні роз’яснення вже ухвалили на засіданнях пленумів вищих господарського і адміністративного судів. Як вирішуєте цю проблему ви, позаяк кворуму для роботи пленуму ще немає?
— На початковому етапі ми зосередили увагу головним чином на вирішенні першочергових організа¬ційних, матеріально-технічних і кадрових питань та на безпосередній роботі з розгляду цивільних і кримінальних справ. І за такий короткий проміжок часу ми зробили немало. Запроваджено проведення щоквартальних спільних засідань керівництва Вищого спеціалізованого суду та голів апеляційних судів. На цих засіданнях якраз обговорюються питання застосування положень нового закону. Деякі питання, які потребують тривалого вивчення, включені до плану роботи суду на перше півріччя 2011 ро¬ку. Вони вирішуватимуться, відповідні правові позиції будуть доведені до відома суддів апеляційної та першої інстанцій.
Щодо роботи пленуму ВЦКС зазначу: згідно із законом він діє в складі всіх суддів і уповноважений вирішувати питання, якщо на засіданні присутні не менш ніж дві третини від складу суддів. На сьогодні наш суд тільки починає працювати. У його складі — лише трохи більше половини суддів, тому роз’яснення пленумом будуть даватися найближчим часом.

«Спільна справа має здолати амбіції»

— Крім нестачі робочих рук, у вас є й інші проблеми. Як ви розмістилися в одному з колишніх приміщень Верховного Суду і коли почнеться зведення нової будівлі?
— Розпочавши свою діяльність, ми зіткнулися з великою кількістю організаційних питань, які потребували і потребують якнай¬швидшого вирішення. Одним із ключових є питання розміщення суду. Роз¬порядженням КМ від 10.11.2010 №2088-р в оперативне управління ВЦКС передані будівлі на вул. П.Орлика, 4 і 4-а, разом із господарськими спорудами. Для оформлення передання цього майна необхідно, щоб запрацювала спільна з ВC комісія.
Проте задекларована найвищим судовим органом готовність до участі в цьому процесі фактично залишилася тільки словами. Результатом неодноразових наших звернень на адресу ВС із пропозиціями нарешті розпочати процедуру передання майна, ви¬значити порядок його спільного використання стало подання останнім у листопаді 2010 року адмі¬ністративного позову про визнання розпорядження КМ №2088-р недійсним.
У першій інстанції вимоги наших колег були відхилені. А 8 лютого нинішнього року і Київський апеля¬ційний адміністративний суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги ВС. Маю надію, що в цій ситуації розуміння того, що ми робимо спільну справу, здолає амбіції та намагання надати звичайному організаційному процесу іншого забарвлення.
Що стосується нового будівництва, то дійсно, це питання потребує якнай¬швидшого вирішення, адже наявних приміщень недостатньо для нормального функціонування як Верховного, так і Вищого спеціалізованого суду. Судді не мають окремих кабінетів, працівники апарату туляться в приміщеннях, що в кілька разів менші за нормативні потреби, окремі будівлі давно потребують щонайменше капітального ремонту.
До речі, як у нашому бюджеті, так і в бюджеті ВС на цей рік передбачені незначні кошти на продовження будівництва. Сподіваюся, що найвищий судовий орган підтримає нашу пропозицію стосовно спільної участі в цьому процесі. З моменту нашого створення своїми діями ми ніколи не давали приводу для звинувачень в якихось утисках наших колег, завжди готові йти назустріч та відкриті для конструктивної співпраці.
— Які у вас стосунки з Василем Онопенком, чи не зіпсувало їх «квартирне питання»?
— З Василем Васильовичем у мене робочі стосунки. Адже він є Головою найвищого судового органу в державі, я очолюю один з касаційних судів. У нас є спільні завдання — покращення якості здійснення судочинства, захист прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Усі суди в Україні становлять єдину систему, і ми, судді, повинні спільно діяти для досягнення мети — верховенства права в державі. Повноваження і Голови ВС, і Голови ВЦКС передбачені законом, тому жодних надуманих приводів для якоїсь конфронтації бути не може.
Що стосується труднощів з розміщенням, то цю проблему з часом буде вирішено, а співпрацювати ми повинні й будемо це робити.

«Бажаєш працювати — працюй!»

— Парламент, ухвалюючи реформений закон у сфері судочинства, робив ставку на те, що представники ВС перейдуть працювати до ВЦКС. Чому, на вашу думку, цього не сталося?
— Значна частина представників ВС мають понад 20 років суддівського стажу, що дає змогу використати право на подання у відставку. Крім того, можливо, в деяких суддів причиною вагань або небажання переходити до Вищого спеціалізованого суду стала загальна суспільно-по¬літична ситуація. І, нарешті, не на останньому місці — матеріальний чинник.
Та які б причини не стояли на першому місці, основну роль завжди відіграє людський фактор, адже свій вибір, як і де працювати після проведених реформ судової системи, має зробити особисто кожен суддя ВС.
— Нещодавно Дмитро Притика вніс законопроект, в якому пропонується провести конкурсний відбір у найвищому судовому органі, аби залишити двадцятьох найкращих. На ваш погляд, наскільки це узгоджується з нормами Конституції?

— По-перше, цей законопроект розглянуто в першому читанні. Наскільки мені відомо, до пропозицій стосовно умов і порядку так званого конкурсного відбору для залишення на посаді судді ВС є ряд зауважень від головного науково-експертного управління ВР та Верховного Суду. Крім того, Конституційний Суд відкрив провадження за поданням народних депутатів щодо відповідності Основному Закону окремих положень закону «Про судоустрій і статус суддів».

По-друге, закон «Про судоустрій і статус суддів» набрав чинності, і його слід виконувати. Суддям ВС, які бажають надалі здійснювати судочинство, пропонується за їх бажанням переведення до будь-якого суду. Тобто діє принцип: бажаєш працювати — працюй! При цьому судді з найвищого судового органу, переведені до інших судових установ, прирівнюються за статусом, у тому числі за рівнем грошового, соціально-побутового забезпечення, до суддів ВС.
Якщо ж суддя не бажає ані переводитись, ані працювати, при цьому одержуючи високу заробітну плату, — це не державницький підхід, і навряд чи громадяни таке схвалюватимуть.
Я вважаю, що запропоновані в законопроекті зміни є необхідними. Із цього приводу народна мудрість каже: не місце прикрашає людину, а люди¬на — місце.

«Жоден закон не є ідеальним»

— У згаданому проекті пропонується також повернути ВС частину пов¬новажень, зокрема право розглядати справи в судових палатах. Чому депутати дали, так би мовити, задній хід? Законодавча теорія не ви¬правдала себе на практиці?
— Жоден закон, який регулює суспільні відносини, не є ідеальним. Життя та суспільство з часом змінюються і вносять певні корективи в нормотворчу дія¬льність. Тому жодних кроків назад цей законопроект не пропонує. Навпаки, він має на меті вдосконалити процес розгляду справ у ВС, поновити діяльність судових палат та визначити категорії справ, які підлягають роз¬гляду судовими палатами, а також справи, що розглядатимуться всім складом Суду.
Статтею 125 Конституції встановлено, що система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації. Таким чином, відновлення діяльності судових палат ВС повністю відповідає принципу спеці¬алізації. ВС має відображати свій конституційний статус найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції.
Більше того, на мою думку, парламентарям слід узяти до уваги, що судді, як і всі люди, можуть захворіти або піти у відпустку. Тому вартим уваги є питання збільшення штатної чисельності ВС до 24 суддів (по 6 у кожній палаті) для забезпечення кворуму під час розгляду справ.
— До речі, ви були одним із творців судової реформи, працюючи у складі профільного парламентського комітету. Чи відчули на собі, тепер уже як суддя, якісь законодавчі прорахунки? Як ви можете оцінити якість проведення судової реформи в Україні? І що, на ваш погляд, потрібно ще змінити?
— Я оцінюю судову реформу позитивно, провести її було необхідно, як в інтересах громадян, так і в інтересах правосуддя. Звісно, необхідно постійно вдосконалювати судову систему, підвищувати професіоналізм наших кадрів. Ми працюємо саме в інтересах громадян, тому чим професійнішими будуть кадри, тим ефективніше здійснюватиметься захист прав і свобод громадян.
На часі в нас — уніфікація та вдосконалення положень законодавства, особливо процесуального, приведення його у відповідність із європейськими демократичними стандартами.
Ну а хотілося б, щоб у суспільстві та державі змінилося ставлення до суддів, адже не всі є продажними, кумами один одному. Є люди, які виконують свою роботу добросовісно, відповідально та чесно. Тому тут величезне поле роботи і для четвертої гілки влади. Саме ви, журналісти, можете почати змінювати таку ситуацію, а ми зі свого боку намагатимемось ознайомлювати вас із позитивними моментами нашої роботи, а негативу ставатиме дедалі менше.

«Особливий порядок фінансування судів — гарантія незалежності»

— Головною проблемою третьої гілки влади було і залишається хронічне недофінансування. Чи задоволені фінансові потреби ВЦКС у нинішньому році?
— Розпочати свою діяльність суд може тільки за наявності відповідного фінансування з держбю¬джету. На 2010 рік фінансування суду передбачалося урядовою постановою «Деякі питання функціонування у 2010 році Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ» від 20.10.2010 №967 та актом «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 3.12.2010 №2773. Загальна сума бюджетних призначень дорівнювала 8,5 млн грн., що становить лише 47% від розрахункової потреби витрат (18,1 млн грн.). Крім того, фактично виділили нам тільки 7,4 млн грн.
Законом про держбю¬джет на 2011 рік для здійснення правосуддя ВЦКС передбачено 129,9 млн грн. Звертаю увагу, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів.
Важливим механізмом є встановлений ч.1 ст.130 Конституції обов’язок держави забезпечувати належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, аби гарантувати відповідні умови для пов¬ного та незалежного здійснення правосуддя, фінансування потреб судів (витрати на розгляд справ, комунальні послуги, ремонт і охорону судових приміщень, придбання оргтехніки, поштові витрати тощо). Вищий спеціалізований суд, як новостворена установа, передусім потребує базового забезпечення матеріалами, обладнанням та предметами довгострокового користування. Крім того, на сьогодні актуальними питаннями є надання робочих кабінетів суддям, їхнім помічникам і працівникам управлінь забезпечення діяльності судових палат, облаштування залів судових засідань, а також забезпечення й оснащення приміщень для канцелярії суду та архіву.
Отже, сума витрат, передбачена в головному фінансовому законі на здійснення правосуддя ВЦКС, забезпечує лише першочергові видатки, які певною мірою дають можливість обмежити будь-який вплив на суд і спрямовані на гарантування судової діяльності на основі приписів Конституції.
— Лунають думки, що змінити фінансову ситуацію на краще можна за рахунок запровадження інституту судового збору. Як ви ставитеся до цієї ініціативи?
— Для вирішення всіх порушених вище питань потрібні значні кошти. На нашу думку, джерелом таких надходжень може стати судовий збір, за умови прийняття відповідного закону. У цьому законі визначатимуться поняття судового збору, його розміру, порядку сплати тощо. Крім того, його реалізація сприятиме виконанню обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, забезпеченню справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стандартів.
Логіка закону повинна базуватися на суттєвому підвищенні ставок судового збору (у відсотках до мінімальної заробітної плати) для юридичних осіб, зокрема в господарському судочинстві, та диференційованому підході до сплати збору іншими учасниками судового процесу. Обов’язковою умовою має бути встановлення мі¬німальних ставок судового збору для найбільш соціально незахищених категорій громадян — як гарантія їх доступу до правосуддя.
Також слід передбачити зарахування збору в повному обсязі до державного цільового фонду судочинства з подальшим спрямуванням надходжень на забезпечення потреб судової системи. Такий цільовий фонд може адмініструвати Державна судова адміністрація, що не передбачатиме додаткових витрат на створення нових органів управління.

«Конвенція є «живим інструментом»

— Нещодавно ви повернулися зі Страсбурга, де взяли участь у заходах з нагоди святкування офіційного від¬криття судового року в Європейському суді з прав людини. Розкажіть, будь ласка, про мету і результати вашої поїздки.
— Голова Європейського суду з прав людини Жан-Поль Коста запросив мене взяти участь в урочистих заходах з нагоди відкриття судового року, а також у семінарі на тему «Якими є межі еволюційного тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод?» Загалом у семінарі взяло участь понад 150 представників найвищих судів та органів юстиції держав — членів Ради Європи.
З промовами виступили голова та суддя Євросуду, голова секції Франсуаза Тулкенс, суддя Верховного суду Великої Британії Гейл Річмонд, перший віце-президент Венеціанської комісії Ян-Ерік Генгельсен та генеральний секретар Інституту фундаментальних досліджень юстиції Франції Антуан Гарапон.
Учасники заходу зазначили, що еволюційний підхід полягає саме в розумінні того, що конвенція є «живим інструментом», який відображає зміни та відповідає умовам сьогодення. Це надзвичайно важливо, оскільки тлумачення і застосування її норм відбувається на практиці, а не теоретично чи уявно.
Необхідність визначення спільного знаменника для всіх держав — учасниць конвенції та досягнення ними консенсусу, роль «м’якого права» у встановленні такого консенсусу, визначення меж еволюційного тлумачення та багато інших важливих питань були предметом обговорення під час семінару і, безумовно, вкотре підтвердили ефективність проведення таких заходів.
Крім того, в рамках візиту відбулася зустріч із членом Європейського суду від України Ганною Юдківською. Ми обговорили актуальні питання функціонування ВЦКС та Євросуду. Висловлено спільне бажання співпрацювати з метою посилення захисту прав людини, зміцнення принципу верховенства права, підвищення рівня обізнаності суддів щодо діяльності Євросуду та практики застосування конвенції в Україні.
— Нині наша країна є одним з лідерів за кількістю звернень громадян до європейської Феміди. Чому, на вашу думку, українці шукають правди, так би мовити, на стороні?
— Дійсно, згідно зі звітом Євросуду у 2010 році Україна ввійшла до п’ятірки країн (після Росії, Румунії, Туреччини та Польщі), громадяни яких найчастіше звертаються до Страсбурга по захист своїх прав. Причина такої ситуації, очевидно, полягає в недовірі наших громадян до вітчизняних судів.
Вона пов’язана з тим, що в українській судовій системі впродовж тривалого часу не відбувалося системних реформ. Про це йдеться і в резолюції Ради Європи від 30.12.2010 щодо стану виконання рішень Європейського суду в Україні. Зокрема, в цьому документі зазначено, що нашій державі так і не вдалося привести свою судову систему у відповідність до європейських стандартів.
Лише в липні 2010 року прийнято новий закон «Про судоустрій і статус суддів», який фактично започаткував системну реформу судової влади, і говорити про якісь результати поки що зарано. На черзі — реформування органів кримінальної юстиції та адвокатури. Сподіватимемося, що кроки, які робить нинішня влада на шляху реформування судової системи, зможуть повернути довіру громадян до вітчизняних судів.
До речі, є одна цікава деталь: у 2010 році українці направили до Європейського суду 3962 заяви, тоді як у 2009-му таких заяв було 4693.
— Нині в нас існує проблема виконання страсбурзьких вердиктів. Наша держава не втілила в життя рекомендації пілотного рішення у справі «Ю.Іванов проти України». Термін, який надавався для внесення відповідних змін, уже минув, однак у Страсбурзі нам пішли назустріч, давши додатково півроку. Чи впораються парламентарі із цим завданням вчасно, чи зможуть запровадити механізм запобігання невиконанню або невчасному виконанню рішень національних судів?
— Систематичне невиконання судових рішень є в нас серйозною проблемою. У справі «Ю.Іванов проти України» Євросуд наголосив на «недопустимості для держави виправдовуватися нестачею коштів для виконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи під¬приємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою». На мій погляд, причина затримок у виконанні рішень національних судів полягає в існуванні певних дисфункцій у правовій системі. Законопроект №7562, унесений 14 січня нинішнього року Урядом на розгляд парламенту, стане заходом для покращення ситуації. Аналіз цього документа свідчить, що він може спростити з 1 січня 2012 року виконання судових рішень про стягнення коштів з державних органів і підприємств та скасувати мораторії, запроваджені законами №2864 (на за¬стосування примусової реалізації майна державних підприємств і господарських об’єднань з державною часткою в статутних фондах не менш ніж 25%) та №2711 (на примусове виконання судових рішень проти підприємств ПЕК, унесених до спільного реєстру).

«Політичний досвід стане в пригоді»

— Ви працювали і законодавцем і суддею. Мантія чи мандат вам ближче до тіла?
— У законодавчій владі я попрацював 4,5 року, при цьому весь цей час — у Комітеті ВР з питань правосуддя. А із судами в мене пов’язано 30 років життя. Тому це питання радше риторичне.
— Чи допомагає в роботі ваш політичний досвід?
— Політика — це мистецтво домовлятись, а правосуддя — аналізу та оцінки. Тепер виконую адміністративні функції як голова суду, звичайно, доводиться займатися й організаційними, координаційними питаннями, контролювати ефективність діяльності апарату суду. Тут може стати в пригоді й політичний досвід. Але я більше орієнтуюся на власний життєвий досвід.
— І на завершення нашої розмови: що б ви побажали читачам «ЗіБ», переважна більшість з яких — судді?
— Всім читачам побажав би кращого майбутнього, впевненості в завтрашньому дні. Якщо виникають проблеми, конфліктні ситуації, не бійтеся звертатися по захист своїх прав до суду, який повинен справедливо, із суворим дотриманням букви і духу закону вирішувати конфлікти та спори.
Безумовно, праця судді — дуже важка і специфічна, її постійними супутниками є психологічне навантаження, стресові ситуації, негативні емоції. Тому висловлюю вам, колеги, велику вдячність за ваш труд. Нехай ваші рідні та близькі завжди будуть здорові та радують вас, хай створюють необхідні вам тепло, добробут і затишок у ваших оселях. Нехай усі ваші сподівання і задуми втілюються в життя.

Розмову вела Ольга КИРИЄНКО