Новий КПК: кому стало жити легше?

«Ми дали можливість суду виносити виправдувальні вироки, яких мусить бути 30—40%»

Після обговорення результатів майже піврічної роботи за новим КПК, учасники круглого столу зійшлися на вагомості ролі слідчого судді в процесі та розширенні можливостей захисту. Про це писали в попередньому числі «ЗіБ». На що треба звертати увагу, застосовуючи КПК, та чому з нього «виключили» громадських захисників — у продовженні теми.

Закінчення. Початок читайте тут

— Виходить, ситуація змінилася на краще?

Святослав ОЛІЙНИК, адвокат, член робочої групи з питань реформування кримінального судочинства:

— Звичайно! До того ж законодавець абсолютно чітко передбачив можливість навіть судової помилки в бік не завжди до кінця обгрунтованого виправдання. Наявність судових помилок — факт, що існує в усі часи в усіх правових системах, в усіх культурах. Але існує базовий принцип — принцип гуманізму: краще 10 винуватих осіб виправдати, ніж одну невинувату засудити. Тому, якщо не вистачить якихось доказів або ж стануться ще якісь причини й у суду не буде достатньо підстав винести обвинувальний вирок, ми дали можливість суду виносити виправдувальні вироки, яких мусить бути (не нами придумана норма) 30—40%. Цифра вказана заздалегідь, щоб прокурор не боявся йти в суд, розуміючи, що третина вироків може бути виправдувальними, і це нормально. До того ж, коли людина скоїла злочин і їй удалось уникнути покарання, є гарантія, що вона ніколи вже не повернеться до злочинності, тобто судовий процес матиме виховний характер. А коли повернеться, то попередній процес може сформувати думку судді та вплинути навіть на призначення покарання. Тобто ймовірність помилки — менше «зло», ніж коли думаю, половина людей під час дії старого КПК перебували в слідчих ізоляторах, узагалі не маючи жодної впевненості, що вони дійсно щось учинили. Усі, хто цю практику проходив, знали, що коли відкриваєш справу, в якій 30 епізодів, то близько половини жодного відношення до засудженого не мають. Просто взяли те, що було не розкрито, і «додали» до цієї справи, мовляв, обвинувачений і так в усьому зізнався. 

Сьогодні, якщо є 3—4 вагомі докази, сторона обвинувачення може йти в суд, не чекаючи півроку розслідування, проведення експертизи тощо. Фактично між злочином і розглядом по суті може бути 3—4 тижні в простих справах. А коли справа буде «варитися» місяцями, можуть і докази зникнути, і щось забутися.

— Законодавець намагався в КПК дотриматися збалансованості інтересів сторін процесу. То наскільки йому це вдалося?

Сергій ДЕМЧЕНКО, президент Українського правозахисного альянсу:

— Виходжу з того, що з обох сторін процесу — люди: підозрюваний у скоєнні злочину й потерпілий. Вважаю, що кожен з них має право на повноцінний захист. Саме з новим КПК у нас є можливість активно захищатися. Раніше КПК був спрямований більше на права прокурора, які, на мій погляд, були мало не обмежені, а будь-яка необмеженість прав рано чи пізно призводить до зловживання ними.

Сьогодні прокурор — уже не така самостійна фігура. Це стосується будь-яких питань, у нього немає необмежених прав. Повторюся, що найбільш значуща новація кримінального процесу — слідчий суддя, якому передали максимальну кількість повноважень, які раніше мав прокурор. Це — запорука незалежного вирішення питання. Бо суддя — незалежна особа. Відповідно, і рішення мають бути об’єктивні й захищати саме права людини — підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого.

Згоден, що про статистику виправдувальних або обвинувальних вироків за новим КПК говорити ще зарано, але, думаю, вже можна казати про статистику рішень саме слідчих суддів. Вони є майже з усіх питань КПК, тож, думаю, 30% на користь захисту — вже показово. Гадаю, близьким до цього буде відсоток виправдувальних вироків. Як раніше говорили колеги, якщо прокурор вирішив застосувати якийсь запобіжний захід, то відсоток відмов буде досить малий. Сьогодні приємно дивує інша тенденція: суди дедалі частіше не погоджуються з пропозиціями прокурора. Приємно, бо захищаються права людини, але дивує, бо ми звикли порівнювати за старим кодексом.

Засуджувати чи виправдовувати?

— У нашій державі діє механізм: якщо не довів справу до касаційної інстанції, то не вичерпав усіх можливостей для відстоювання власних інтересів. І якщо прокурор не довів, що підозрюваний винен, то мінус у цій справі прокурору. Що робити в цій ситуації? 

Наталія ДРОЗДОВА, суддя Голосіївського районного суду м.Києва:

— У рамках нового КПК відсутня можливість приховати огріхи досудового слідства, оскільки немає можливості повертати справи на додаткове досудове розслідування. Це змусить сторони кримінального провадження готуватися до якісної участі при проведенні судових засідань.

Тепер, шановні, треба працювати. Якісно працювати. Уже бачу за новими справами, наскільки підготовленими приходять до суду прокурори.

Звичайно, іноді сумніваєшся сам у собі: чи дійсно є підстави для виправдувального вироку? Але будемо напрацьовувати практику.

С.ОЛІЙНИК:

— На те дві причини: одна (голов­на) — «стара» ментальність, навіть суддів. Але впевнений, за цей рік будуть суттєві зрушення. Ситуація зміниться, коли вичерпаються справи, які розглядаються за старим кодексом. 

А ще виправдувальні вироки — це передусім питання судді. Треба враховувати певну інерцію ментальності, тому що на суддів, і це не таємниця, дуже часто намагаються тиснути. Розуміємо, що це — поза законом, але відносини між прокурором і судом значно більш тісніші, ніж між адвокатами й суддями. Наприклад, у США прокурор зі слідчим суддею й уночі розмови ведуть. І це нормально.

Друга причина — ментальність прокуратури. Згадуючи про слідчого суддю, забули згадати про процесуального керівника. Кодексом ми підвищили всіх працівників прокуратури до рангу прокурора. У прокурора рідко була власна позиція, він «брав» її в керівника прокуратури. Прокурор виходив зі статистики, якихось даних, власних міркувань і давав ці матеріали тільки прокурору-обвинувачу, який ішов у суд. Але ж на призначення покарання впливає навіть суто особисте — розкаюється чи ні особа в скоєному. Це може бути досить тяжкий злочин, але якщо його скоєно вперше і є каяття, то й суддя думає: чи варто цю людину відправляти на тривалий строк у в’язницю? А «кабінетний» прокурор ніколи цього не враховував. Він бачив лише статистику. Тому ми ввели посаду процесуального керівника.

Передбачалося, що залежно від досвіду роботи ця особа отримує більш або менш складні справи. Якщо вона від початку розслідування веде справу, то стає й обвинувачем у ній. До того ж проблема в тому, що прокурорам дали можливості, а вони ними не користуються — продовжують узгоджувати кожен крок, як і раніше. Іноді навіть доходило до абсурду, коли прокурор просив призначити певне покарання, суд призначав дуже близьке до нього, а потім усе одно надсилалася апеляційна скарга.

Н.ДРОЗДОВА:

— Точно так і відбувається.

— То який вихід? Треба міняти закон «Про прокуратуру»?

С.ОЛІЙНИК:

— Думаю, ще залишаються працівники прокуратури, які не читали кодексу. З позиції розуміння своїх прав, можливостей. Схоже, формально, але як інструмент його не використовують. Усе одно чекають команди, узгодження. Це важко виправити законами, швидше за все, це буде виправляти час. Напрацьовуватиметься судова практика, діятимуть адвокати — вони більш динамічно реагують на зміни в законодавстві.

Наприклад, серйозний ефект нового кодексу — зменшення майже в 4 рази кількості арештів. Ще важливе питання — обшуки та вилучення майна. Тепер виключно через слідчого суддю не тільки отримується дозвіл на обшук, а й вирішується питання арешту майна. Є інформація, що за 3 місяці в одній з областей слідчий суддя видав приблизно 90 дозволів на обшук, а прокурори жодного разу не звернулися до суду з питанням накладення арешту на майно, яке вони вилучили. Це не означає, що вони не провели цих обшуків, це означає, що вони не знали, що треба так робити. І не вдавалися в ці подробиці доти, доки ефективний захист не прийшов до слідчого судді й не визнав таке вилучення майна незаконним.

Після цього вже кожен тиждень приходить прокурор і реалізовує процедуру накладення арешту на майно. Тобто 3 місяці просто не читали закону, а потім прочитали й побачили, як норма працює.

Коли таємне стає явним

— Стосовно глав 20 та 21 КПК, в яких ідеться про гласні та негласні слідчі дії. Як часто до них вдаються і чи задовольняють слідчі судді такі клопотання?

Тетяна ШЕВЧЕНКО, суддя Голосіївського райсуду м.Києва, слідчий суддя:

— Негласні слідчі дії проводяться в окремих випадках. Коли людина безпосередньо підозрюється, перевіряються, як правило, підстави для надання такого дозволу, але ми обмежуємо в такому праві слідчих у витребуванні певної інформації. Як правило, у клопотанні йдеться про витребування інформації щодо мобільного зв’язку, СМС, GPS... Ми подібні клопотання задовольняємо частково і слідчі про це знають. Супе­речок не виникає. 

Ігор СТЕПАНОВ, адвокат:

— Звертаю увагу, що особа, стосовно якої проводились оперативно-розшукові дії, раніше ніколи про те не повідомлялася. І це знімало деякий тягар із судді, який виносив таке рішення. Зараз слідчі та прокурори будуть застосовувати негласні слідчі дії більш обережно. Бо ж про це стане відомо, і, якщо дії були проведені незаконно або необгрунтовано, доведеться відповідати. Тож суддя буде обережно ставитися до того, дати дозвіл чи ні.

С.ДЕМЧЕНКО:

— Зараз зробити тимчасовий доступ до речей дуже важко. Прокурор повинен обгрунтувати ряд обставин, а слідчий суддя — їх виявити. Більш того, останній може вирішити це питання за кілька засідань. Наведу приклад. До слідчого судді звернувся прокурор з клопотанням, в якому йдеться, що необхідно зробити тимчасовий доступ до речей та документів певної особи. Слідчий суддя заслухав сторону, стосовно якої вирішувалося питання про тимчасовий доступ, і вона навела докази того, що слідчий у відповідному кримінальному провадженні вже звертався щодо отримання відповідних речей та документів. До того ж ця сторона дала слідчим пояснення щодо документів, самі документи. Слідчий суддя запитав: «Якої інформації ще бракує, адже все зазначене вже було отримане?» У клопотанні було відмовлено.

Вважаю, сама наявність слідчого судді, перенесення важеля повноважень із прокуратури в суд, контрольованість цих питань судом — це вже причини для того, аби був цей КПК!

— Є нарікання, що вилучення фігури громадського захисника з процесу обмежило обвинуваченого в захисті. Які ваші думки із цього приводу?

І.СТЕПАНОВ:

— Є певний процес. З одного боку, є професійний обвинувач, якому держава платить гроші. З другого — повинен бути професійний захисник, щоб процес був змагальним, щоб суддя міг зважити аргументи й правильно їх оцінити. Безперечно, захист без професійного адвоката позбавляє суддю перш за все аргументів сторони захисту, і суддя чує тільки аргументи сторони обвинувачення. Тобто справа вирішується неправильно. І не тому, що погані обвинувачення чи суддя, а тому, що немає захисту.

Пригадую ситуацію з побаченнями в СІЗО, коли, щоб потрапити до обвинуваченого, треба було вистояти в черзі до відповідних кабінетів, яких завжди бракувало, бо ж на побачення прийшли громадські захисники — родичі. За таких обставин страждали ще й ті особи, які мали адвокатів, але не могли з ними зустрітися. 

Розмови про обмеження права на захист будуть з боку політичних діячів, народних депутатів, які додають собі балів. Це ж питання вирішується досить просто. Вносяться зміни щодо кількості побачень, які надаються особам, яких тримають під вартою, або засудженим. Кількість цих побачень повинна бути визначена іншим нормативним актом. Відповідно, і соціальне напруження зникне.

До речі, є реєстр адвокатів, який формує Мін’юст. Ці адвокати безоплатно захищають осіб, які того потребують. Як бачимо, держава, позбавивши обвинувачених захисників — близьких родичів або інших, зробила якісну заміну. Тому вважаю, що пропонований нині захист — професійний. А що стосується кримінального провадження, то він тим більше повинен бути професійним, бо ж вирішується доля людей. На жаль, держава не може надавати правову допомогу всім особам. Тому цією допомогою забезпечуються незахищені верстви населення.

«Практика — критерій істини»

— На завершення — кілька побажань. Недарма ж говоримо з практиками, вони як ніхто знають плюси та мінуси й мають, що порадити.

С.ОЛІЙНИК:

— Кодекс — інструмент надзвичайно високої якості. Просто треба всім навчитися ним користуватись — і адвокатам, і слідчим, і прокурорам, і суддям. На це, звичайно, піде якийсь час. Можливо, місяць, навіть роки становлення нової моделі відбуватиметься. Нам треба навчитись ефективно користуватися цим інструментом: адвокатам — бути більш динамічними в освоєнні наданих можливостей; прокурорам — залишатися незалежними, що закон постійно прописує, а вони від цього відштовхуються; слідчим — зрозуміти, що кримінальний процес і збір доказів — це передусім інтелектуальний, а не силовий процес; суддям — набратися внутрішньої сили, яка потрібна для постановлення виправдувального вироку.

Ми можемо ідеалізувати роботу суддів, але вони беруть на себе відповідальність щодо винесення обвинувального або виправдувального вироку. Так влаштовано, що судді легше виносити обвинувальні вироки. Адже виправдувальним він виставляє себе напоказ. І такий вирок має бути бездоганним! Тому, для його винесення слід мати високу внутрішню силу, чого я суддям і бажаю.

С.ДЕМЧЕНКО:

— Побажання — лише позитивні. КПК для нашої країни — дійсно європейський вибір. Це той документ, який, не боюся цього сказати, освячений фахівцями кримінального права європейських країн.

Та головна проблема КПК — його застосування. Якщо виникають питання із цього приводу, то адвокати, судді, прокурори повинні разом знаходити вихід із ситуації. А труднощі є й будуть, бо документ новий. І якщо ми не будемо разом їх долати, то вони взагалі ніколи не вирішаться.

І.СТЕПАНОВ:

— Безперечно, нинішній кодекс кращий, ніж старий. І це факт. Досконалий він чи ні — можна безкінечно дискутувати. Але слід мати на увазі, що це лише звід правил належного застосування кримінальних норм. І все. Не слід його демонізувати, принижувати. Кодекс треба просто використовувати з повагою до себе. Якщо всі будуть поважати себе, норми КПК, то ніхто не робитиме безглуздих заяв у пресі, не обгрунтовуватиме своє незнання цих норм.

Т.ШЕВЧЕНКО:

— Як слідчий суддя, як суддя місцевого суду, де найбільше навантаження, бажаю учасникам процесу, щоб усі вони вміли організовувати свою роботу. На мій погляд, саме від цього залежить та кількість справ, яка надходитиме, зокрема й обвинувальних актів. І чим менше буде повертатися обвинувальних актів на стадії підготовчого провадження, тим краще працюватиметься адвокатам, прокурорам, суддям.

Н.ДРОЗДОВА:

— Поділяю раніше озвучену думку колеги, що фактично зараз іде створення нового КПК. Це ломка в нашій системі. Звичайно, все переосмислити непросто. І непогано, що КПК спочатку назвали адвокатським. Навпаки, розширені можливості сторони захисту — дуже добре.

— Дякуємо вам за розмову. А публікацією внесемо і свою частку в реалізацію ваших побажань.