Фото: Укрінформ
Європейський суд з прав людини визнав прийнятною до розгляду міждержавну справу «Україна та Нідерланди проти Росії». Тепер суд у Страсбурзі перейде до її розгляду по суті.
«Суд одностайно вирішив, що з 11 травня 2014 року події підпадають під юрисдикцію суду», оскільки «території, захоплені сепаратистами, перебували під контролем Російської Федерації», - наголосила суддя ЄСПЛ, яка 25 січня зачитала коротку версію рішення суду щодо спільної скарги, повідомляють в Українській Гельсінській спілці з прав людини.
Представники Росії в Європейський суд з прав людини не з’явилися. Незадовго до слухань у цій справі уряд РФ відсторонив від ведення процесів у ЄСПЛ команду свого міністерства юстиції, хоча зазвичай у державах-членах Ради Європи саме мін’юсти є відповідальними за захист держави у Страсбурзі.
Міждержавна справа «Україна та Нідерланди проти Росії» стосується системних порушень прав людини на Сході України (окупована Росією територія України) з 2014 року, включаючи також збиття Малайзійського літака рейсу MH17 17 липня 2014 року, а також викрадення трьох груп в дітей на сході України в період з червня по серпень 2014 року та їх тимчасове переміщення до Росії.
У 2020 році три міждержавні справи об’єднали в одну, а саме: «Україна проти Росії (щодо Східної України)» за заявою № 8019/16, яка стосується масових та систематичних порушень прав людини на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей; «Україна проти Росії» за заявою № 43800/14 щодо викрадення та спроб незаконного вивезення дітей-сиріт з Донецької та Луганської областей на територію Російської Федерації у 2014 році; «Нідерланди проти Росії» за заявою № 28525/20 щодо збиття літака рейсу Малайзійських авіаліній MH17.
Держави-заявники стверджували про наступні порушення Росією Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод:
статті 2 – право на життя
статті 3 – заборона катувань, нелюдського і такого, що принижує гідність поводження)
статті 4 – заборона примусової праці
статті 5 – право на свободу
статті 8 – право на повагу до приватного та сімейного життя
статті 9 – свобода думки, совісті та релігії
статті 10 – свобода вираження поглядів
статті 11 – свобода зібрань і асоціацій
статті 13 – право на ефективний засіб правового захисту
статті 14 – заборона дискримінації
статті 1 Протоколу № 1 – захист власності
статті 2 Протоколу № 1 – право на освіту
статті 3 Протоколу № 1 – право на вільні вибори
статті 2 Протоколу №4 – свобода пересування.
26 січня 2022 відбулися усні слухання Великою Палатою щодо прийнятності даної справи.
Позиція Уряду Російської Федерації зводилась до наступного:
- Уряд РФ не погоджується з відмовою ЄСПЛ об’єднати міждержавну справу «Росія проти України» зі справою «Україна та Нідерланди проти Росії».
- РФ не визнає жодні із заявлених у міждержавних заявах скарги. Росія також не є стороною конфлікту в Україні.
- Справа має бути відхилена як неприйнятна, оскільки заявлені у ній скарги не підпадають під юрисдикцію РФ.
- Події, яких стосується справа «Україна та Нідерланди проти Росії», мають місце на території Донецької та Луганської областей, які перебувають поза суверенітетом РФ.
- Міждержавна справа сфабрикована та не містить жодних надійних доказів. Натомість на підтримку заяв надано фальсифіковані докази.
- Збиття літака МН-17 у липні 2014 року – це трагедія для всього світу. Але заява Уряду Нідерландів базується на сфабрикованих доказах і обвинуваченнях РФ щодо її відповідальності за трагедію. Збиття літака мало місце в період активних бойових дій у повітряному просторі України. Росія не має відношення до збиття літака.
Позиція України:
- Одразу після встановлення Росією ефективного контролю над Кримським півостровом, у квітні 2014 року розпочалася окупація східних областей України.
- Російська Федерація має екстратериторіальну юрисдикцію у розумінні статті 1 Конвенції найпізніше – з кінця квітня 2014 року, що підтверджується наступним: ефективним контролем над територією (присутність російських військових та озброєння); військовим, політичним та економічним впливом на керівництво так званих «Д/ЛНР»; фізичним контролем, що здійснюється представниками РФ над постраждалими від порушень прав людини.
- На заперечення позиції РФ стосовно її непричетності до дій «сепаратистів», перехоплені розмови та заяви ватажків бойовиків доводять, що вони контролювалися Росією. Також докази свідчать, що з моменту початку Україною антитерористичної операції, Росія надавала логістичну та військову підтримку сепаратистам.
- Одночасно з військовою присутністю та підтримкою, РФ здійснювала контроль над ключовими політичними та економічними сферами діяльності так званих республік, що підтверджувалося керівниками цих об’єднань.
- Окрім того, з 2019 року всі мешканці так званих «Д/ЛНР» можуть стати громадянами РФ, що є необхідним для отримання пенсій та соціальних виплат мешканцями цих республік.
- Уряд РФ не надав переконливих і достатніх доказів та аргументів у відповідь на надані Україною докази присутності російських військових та озброєння на території східної України.
- Російська Федерація має нести відповідальність за систематичні та триваючі порушення прав людини на території східної України, у тому числі – за збиття літака рейсу Малайзійських авіаліній MH17, а Європейський суд має компетенцію розглядати цю справу.
- Існування адміністративної практики порушень РФ прав людини підтверджується двома основними типами доказів: доповідями міжнародних організацій та свідченнями свідків, які підтверджують інформацію, викладену в доповідях.
- Як і у справі щодо Криму, Уряд України стверджує, що правило вичерпання ефективних засобів національного правового захисту не застосовується у цій справі у зв’язку з існуванням адміністративної практики порушень прав людини.
- Основною метою України у цій справі є припинення порушення прав людини та запобігання їх у майбутньому на непідконтрольній їй території.