Запит проти ухвали

Чому органи реєстрації відмовляються надавати судам інформацію?

Для того щоб отримати довідку з держреєстру прав, необхідно подати запит спеціально затвердженої форми. Разом з тим суди не можуть писати такі заяви, а надсилають ухвали. Як наслідок, через неузгодженість вимог законодавства ускладнюється робота судової системи.

Зміни в системі реєстрації

З першого дня нового року реєстратори бюро технічної інвентаризації втратили повноваження щодо проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Такі функції, завдяки змінам до закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1.07.2004 №1952-IV, тепер здійснюються державними реєстраторами прав на нерухоме майно органу державної реєстрації, а також нотаріусами як спеціальними суб’єктами, на яких покладаються функції державного реєстратора.

Вищий господарський суд в інформаційних листах «Про зміни у законодавстві України з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 29.12.2012 №01-06/1953/2012 та «Про деякі питання, пов’язані із запровадженням нової системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 8.02.2013 №01-06/319/2013 вже давав деякі роз’яснення стосовно застосування цього закону. Проте аналіз правозастосовної практики дає підстави констатувати наявність у нормативно-правовій базі нечітко визначених, колізійних положень і прогалин, що іноді негативно впливає на права самого судового органу.

Так, сьогодні в «господарників» виникли труднощі з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Право знати

Згідно з ч.3 ст.28 закону №1952-IV суди мають право отримувати інформаційні довідки з державного реєстру на підставі письмового запиту, якщо останній зроблено у зв’язку зі здійсненням повноважень, визначених законом. Частиною 4 ст.28 закону встановлено, що орган державної реєстрації прав відмовляє в наданні витягу та інформаційної довідки, якщо заявник не має права на отримання такої інформації.

Відповідно до п.7 Порядку надання інформації з Держреєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою КМ від 22.06.2011 №703, для отримання інформації з реєстру особа, зазначена в ст.28 закону, подає органові державної реєстрації прав запит, форму та вимоги до заповнення якого встановлює Мін’юст. За п.5 порядку, документи, що подаються для отримання інформації з реєстру, повинні відповідати вимогам, установленим законом, цим порядком та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 12 порядку передбачено, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в наданні інформації з реєстру виключно за наявності таких підстав:

• із заявою (запитом) звернулася неналежна особа;

• у реєстрі відсутні відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження (у разі розгляду заяви про надання інформації у формі витягу).

Як на практиці?

Зміст відповідних приписів закону та порядку, на перший погляд, відповідає вимогам чіткості, ясності й недвозначності, і здається, що проблем у їх застосуванні бути не може. Проте так здається лише на перший погляд. На практиці ж місцеві органи реєстраційної служби відмовляють господарським судам у наданні довідок у зв’язку з тим, що вимога про надання інформації оформлена ухвалою суду, а не запитом затвердженої форми.

Наказом Мін’юсту «Про впорядкування відносин, пов’язаних із державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 17.04.2012 №595/5 затверджено форми бланків заяв та запитів, за якими здійснюється надання такої інформації. Проте дії судів під час розгляду справ регламентовані Господарським процесуальним кодексом. Зокрема, ч.1 його ст.4⁵ визначено, що «господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов’язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов».

Таким чином, суд має право виносити лише рішення, ухвали та постанови й не уповноважений надсилати заяви (запити) за формою, встановленою Мін’юстом. При цьому відповідно до п.4 ч.1 ст.65 ГПК «з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя… зобов’язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії ( звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження».

У ч.2 ст.4⁵ ГПК передбачено, що «невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами». Так, згідно з ч.2 ст.382 Кримінального кодексу «умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню», якщо такі дії вчинені службовою особою, караються штрафом від 750 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (12750—17000 грн.) або позбавленням волі на строк до 5 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.

Крім того, відповідно до ст.185⁶ Кодексу про адміністративні правопорушення «залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду чи окремої постанови судді або невжиття заходів до усунення зазначених в них порушень закону, а так само несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу суду чи окрему постанову судді — тягнуть за собою накладення штрафу від 20 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян» (340—850 грн.).

План дій

Аби знайти вихід із цієї ситуації, органи реєстраційної служби мають передусім застосовувати приписи не закону, а Конституції, згідно з якою в нашій державі визнається й діє принцип верховенства права. Адже відповідно до ч.5 ст.124 Основного Закону рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій її території.

Норми Конституції є нормами прямої дії, тому застосовуються безпосередньо незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти, про що Конституційний Суд зазначав у рішенні від 19.04.2001 №4-рп/2001.

Більше того, як уже зауважувалося, згідно з ч.3 ст.28 закону №1952-IV суди мають право отримувати інформаційну довідку з реєстру на підставі письмового запиту, якщо останній зроблено у зв’язку зі здійсненням ними повноважень, визначених законом. Чи можна ухвалу суду вважати письмовим запитом? У певному сенсі так. А це означає, що, оформлюючи свої вимоги ухвалою, суди не порушують ні Конституції, ні закону.

Дії господарського суду не узгоджуються тільки зі змістом приписів підзаконних актів — постанови КМ №703 та наказу Мін’юсту №595/5. Якщо дотримуватися цієї логіки, то незрозуміло, чому органи реєстраційної служби віддають перевагу приписам не Конституції та закону, які мають вищу юридичну силу, а постанові та наказу, документам значно нижчої правової ваги. Тому можна дійти висновку, що органи реєстраційної служби зобов’язані надавати господарським судам довідки, незважаючи на те, що вимога про надання такої інформації оформлена ухвалою, а не запитом затвердженої форми.

Автори цієї публікації є фахівцями в галузі господарського права, тому розкривають складні питання судової практики через призму близької їм юрисдикції. Проте можна припустити, що аналогічні проблеми виникають і в судів інших видів юрисдикції.

 

АНДРІЙ ПОТЬОМКІН, науковий радник Юридичної групи LCF