Закон і Бізнес


Примари референдуму

Що лякає політиків у народній думці?


№14 (1104) 06.04—12.04.2013
ЛЕВ СЕМИШОЦЬКИЙ
2973

Представники опозиції наполягають на скасуванні або хоча б видозміні закону про всеукраїнський референдум. Якщо колеги з більшості не пристануть на такі вимоги, обіцяють звернутися по допомогу до Страсбурга. Водночас експерти відзначають, що примара референдуму нині стала ефективною протидією блокуванню роботи Верховної Ради.


Перше занепокоєння новоприйнятим актом в опозиційних лавах виникло ще наприкінці роботи ВР попереднього скликання. Причому стурбованість політиків викликають не стільки норми закону, скільки можливість його застосування для досягнення певних цілей, які нібито ставить перед собою провладна більшість. Як правило, називалося бажання в такий спосіб унести зміни до Конституції, щоб перенести вибори глави держави до парламенту чи приєднати Україну до Митного союзу. На цьому ще торік наголошував, зокрема, тодішній віце-спікер Микола Томенко.

Склад опозиції змінився, але побоювання референдуму перейшли в спадок. На цьому тижні під час чергового брифінгу керівники опозиційних фракцій оголосили про вимогу скасувати закон про референдум. Мета, як на перший погляд, дещо дивна — не допустити розпуску парламенту. Хоча жодного прямого зв’язку між наявністю спірного акта та майбутнім цієї Верховної Ради не простежується. Однак, якщо ви не бачити бабака, це ще не означає, що його немає…

Річ у тім, що днем раніше лідер парламентських «регіоналів» Олександр Єфремов дав зрозуміти, що в разі продовження опозицією блокування роботи законодавчого органу в стані «біло-голубих» усерйоз візьмуться за те, аби змінити порядок формування Верховної Ради й повернутися до суто мажоритарної системи виборів. «Можливо, нам треба обирати не хуліганів за партійними списками, які бігають тут, по залу, а, можливо, треба обирати в мажоритарних округах, які безпосередньо були б підзвітні своїм виборцям», — заявив він. Й оскільки цей склад ВР навряд чи погодиться на такий крок, то О.Єфремов не виключає безпосереднього звернення до думки українців. І тут у пригоді стане саме закон про референдум. Адже він допускає ухвалення актів без участі ВР.

У відповідь і пролунали вимоги опозиції скасувати закон, оскільки він несе загрозу парламентаризму в цілому. Згодом Арсеній Яценюк додав: «Наші юристи розглядають варіант скасування цього закону через Європейський суд, як це було щодо судді Волкова».

Проте, на думку експертів, перестороги опозиції марні: механізм референдуму настільки тривалий і витратний, що за будь-яких обставин не в змозі замінити законодавчий орган. Як відзначають фахівці, він може бути використаний і використовувався в різних країнах, але тільки як останній шанс стабілізувати політичну ситуацію. Але референдум зовсім не придатний для застосування в ролі «зброї багаторазового використання». Це свого часу добре відчув на собі президент Франції Шарль де Голль. Та й власний досвід 2000 року доводить, що «референдумний постріл» може виявитися холостим.

Наприклад, як відзначають конституціоналісти, загроза зміни за допомогою референдуму порядку обрання глави держави є удаваною. Адже Конституція не передбачає такого способу коригування розділів, що визначають повноваження органів державної влади, склад та загальні засади їх обрання чи формування. Це — прерогатива Верховної Ради.

Та й заяви про те, що в Страсбурзі наважаться підмінити наш Конституційний Суд, — не більше ніж блеф. Жоден експерт із тих, до яких звернувся «ЗіБ», не пригадав прецеденту скасування через ЄСПЛ законодавчого акта держави—учасниці конвенції. Адже Євросуд розглядає виключно акти правозастосування щодо конкретної людини (у випадку з Олександром Волковим ЄСПЛ аналізував постанову ВР про його звільнення) й аж ніяк не гіпотетичні порушення щодо невизначеного кола осіб.

Інша річ, що в суспільстві останнім часом лише зростає невдоволення бездіяльністю законодавчого органу. Якщо (хай і на консультативному референдумі) запитати в українців, чи згодні вони зі скороченням кількісного складу ВР, то, як засвідчують дані соціологічних опитувань, підтримка таких намірів буде навіть більшою за результати опитування-2000. Ця обставина, як відзначають політологи, дійсно не може не турбувати нинішню опозицію.

Перша ластівка вже з’явилась: у Харкові громадська організація «Єдина соціальна мережа» створила ініціативну групу з проведення референдуму щодо реформування парламенту. Для всеукраїнського обговорення пропонуються питання про розпуск ВР, створення двопалатного парламенту, виборів за мажоритарною системою й позбавлення нардепів недоторканності. Нескладно спрогнозувати, якими будуть відповіді українців, якщо всенародне опитування врешті-решт відбудеться.

Не менш тривожними для опозиції стали «дані» свого роду місцевого референдуму, який вона ж і провела 2 квітня під стінами ВР. На заздалегідь розрекламовану акцію вдалося зібрати тільки «партійні» сили. Кияни, попри непогану погоду, залишилися байдужими до питання, коли саме обирати нового мера та Київраду.

На думку експертів, нинішня опозиція так само далека від народу як і декабристи 200 років тому. Адже в партійних штабах укорінилася думка про виключно власне право визначати, хто очолить столицю чи якою мовою розмовляти державним службовцям. Хоча ті самі вибори в Києві двічі довели, що принаймні один з кандидатів (на якого й нині роблять ставку як на беззаперечного переможця) не здатен переконати виборців у власних здібностях керувати багатомільйонним містом. А програти перегони в столиці, як відзначають політологи, означатиме втратити не лише електоральний, а й фінансовий плацдарм для майбутньої президентської кампанії. Тому, припускають експерти, і створюється такий собі ажіотаж навколо дати виборів, аби виправдати власну невдачу «підступами влади».

У парламентських кулуарах також подейкують, що закон про референдум насторожує опозицію й тим, що факультативне опитування з наріжних питань, як-от: про мови, Митний союз чи НАТО, похитне гасла, з якими опозиція збирається йти на наступні вибори. Натомість для провладної більшості референдум — це шанс продемонструвати всій країні реальне ставлення громадян до цих питань.

Що дійсно повинне насторожувати політиків будь-яких «кольорів», то це небажання виборців іти за тими, хто претендує на роль нової «керівної та спрямовуючої» сили. Адже той, хто не чує інших, сам ризикує залишитися не почутим.