Спонтанний конфлікт на побутовому грунті

При відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

31 січня 2013 року м.Київ №5-32кс12

Судова палата в кримінальних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — заступника Голови Верховного Суду — секретаря Судової палати в кримінальних справах ВС Редьки А.І.,

суддів: Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Заголдного В.В., Канигіної Г.В.,Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф.,

за участю начальника управління участі прокурорів у перегляді судових рішень у касаційному порядку та Верховним Судом Курапова М.В,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву засудженого Особи 15 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати в кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.10.2012 щодо нього,

УСТАНОВИЛА:

вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 21.10.2011 Особу 15, Інформація 1, громадянина України, такого, що згідно зі ст.89 КК не має судимості, засуджено за ч.2 ст.15 і ч.1 ст.115 КК до позбавлення волі на строк 7 років.

Особу 15 визнано винуватим у тому, що він 17.04.2010 приблизно о 21-й годині, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, у будинку за Адресою 1 кухонним ножем, яким різав продукти, під час сварки зі своєю співмешканкою Особою 16 завдав їй одного удару в грудну клітку, спричинивши проникаючу колото-різану рану лівої половини грудної клітки, яка за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння належить до тяжких тілесних ушкоджень.

Суд кваліфікував дії Особи 15 як замах на вбивство, вказавши, що злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки потерпілу було госпіталізовано до лікарні, де їй своєчасно надано кваліфіковану медичну допомогу.

Апеляційний суд Луганської області ухвалою від 27.01.2012 вирок щодо Особи 15 залишив без зміни.

Колегія суддів судової палати в кримінальних справах ВСС з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 11.10.2012 судові рішення щодо Особи 15 залишила без зміни.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом засуджений Особа 15 просить переглянути ухвалу колегії суддів судової палати в кримінальних справах ВСС від 11.10.2012, перекваліфікувати його дії з ч.2 ст.15 і ч.1 ст.115 на ч.1 ст.121 КК та призначити йому за цим законом покарання із застосуванням положень ст.69 КК (у зв’язку зі зменшенням обсягу обвинувачення та наявністю кількох обставин, що пом’якшують покарання). Він стверджує, що суд неправильно розцінив фактичні обставини інкримінованого йому суспільно небезпечного діяння і помилково витлумачив матеріальний закон щодо можливості скоєння замаху на вбивство з непрямим умислом. На його думку, таке рішення касаційного суду відрізняється від рішень того ж суду в інших справах, в яких подібні фактичні обставини суспільно небезпечних діянь суд кваліфікував інакше — як умисне тяжке тілесне ушкодження.

На підтвердження того, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, посилається на правові висновки ухвали колегії суддів Судової палати в кримінальних справах ВС від 8.02.2005 щодо Б., якою вирок Хмельницького міського суду від 2.03.2004 та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 20.04.2004 змінено, перекваліфіковано дії засудженого з ч.2 ст.15 і ч.1 ст.115 на ч.1 ст.121 КК, а також ухвали колегії суддів Судової палати в кримінальних справах ВС від 19.08.2009 щодо П., якою вирок Апеляційного суду Полтавської області від 11.05.2010 змінено і перекваліфіковано його дії з ч.2 ст.15 і п.13 ч.2 ст.115 КК на ч.1 ст.121 КК.

Судова палата у кримінальних справах ВС заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора, який уважає, що заяву слід задовольнити частково, скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС щодо Особи 15 та направити справу на новий касаційний розгляд, перевірила матеріали справи і викладені в заяві доводи, обговорила висновки членів Науково-консультативної ради при ВС і дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.400-12 КПК 1960 року підставами для перегляду судових рішень ВС, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Вирішуючи питання про наявність підстави для перегляду судового рішення, Верховний Суд виходить із установлених фактичних обставин, викладених у судовому рішенні, що набрало законної сили.

Судова палата вважає, що інкриміновані Особі 15 суспільно небезпечні діяння подібні до тих, про які йдеться в наданих для порівняння судових рішеннях як за об’єктивною стороною — посягання на здоров’я особи, завдання їй одиничного удару предметом, що придатний заподіяти значної шкоди здоров’ю, локалізація ушкодження в життєво важливій ділянці тіла, так і за психологічним ставленням винних до вчинюваної дії та її наслідків.

Відповідно до ч.1 ст.15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення відповідного злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Згідно з ч.2 ст.24 КК умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

При відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Судова практика для з’ясування змісту й спрямованості умислу особи орієнтує суди на те, що при дослідженні доказів їм необхідно виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки (п.22 постанови Пленуму ВС «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 7.02.2003 №2).

У кримінальній справі, в якій заперечується правильність правозастосування, встановлено, що Особа 15 перебував із потерпілою у фактичних шлюбних стосунках, між ними не було неприязні, конфлікт виник спонтанно, на побутовому грунті, кухонний ніж опинився в його руках випадково, удар був одиничний і завданий неприцільно, ніж не зачепив внутрішніх органів. Одразу ж після завдання цього удару Особа 15 вжив усіх заходів, щоб відвернути настання для потерпілої шкідливих наслідків: викликав швидку медичну допомогу, допоміг медикам доставити потерпілу до лікарні, забезпечив оплату необхідних медикаментів. Після цього Особа 15 з’явився із зізнанням та покаявся у вчиненому.

Касаційний суд, оцінюючи сукупність зазначених фактичних обставин, погодився не лише з кримінально-правовою оцінкою їх як замаху на умисне вбивство, але й з висновками судів нижчих ланок про те, що Особа 15, можливо, і не бажав, але свідомо допускав, що такі дії можуть призвести до смерті потерпілої, тобто про те, що замах на умисне вбивство можна вчинити з непрямим умислом. Водночас така позиція суду касаційної інстанції суперечить точному змісту стст.15 та 115 КК.

За схожих обставин подібні суспільно небезпечні діяння отримали іншу кримінально-правову оцінку касаційного суду.

У судових рішеннях, що надані для порівняння, у першій справі засуджений Б. завдав потерпілому одного удару ножем у ліву половину грудної клітки, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження, а в другій справі засуджений П. завдав потерпілому удару битою по голові, також заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження. В обох випадках суд касаційної інстанції перекваліфікував діяння кожного із засуджених із замаху на вбивство на ч.1 ст.121 КК — умисне тяжке тілесне ушкодження, оскільки у першій справі суд, виклавши ознаки непрямого умислу, помилково визнав підсудного винуватим у вчиненні замаху на вбивство, а у другій справі не навів доказів того, що підсудний бажав настання для потерпілого наслідків саме у виді смерті.

Зіставлення правових висновків оскарженого та порівнюваних рішень свідчить про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

У зв’язку з цим рішення касаційного суду стосовно Особи 15 підлягає скасуванню, а справа направленню на новий касаційний розгляд, оскільки Верховний Суд процесуально позбавлений можливості постановити нове судове рішення, встановивши помилковість висновків суду касаційної інстанції.

Керуючись п.15 розд.ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу та стст.400-20, 400-21, 400-22 КПК 1960 року, Судова палата в кримінальних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

заяву засудженого Особи 15 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати в кримінальних справах ВСС від 11.10.2012 щодо Особи 15 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій п.2 ч.1 ст.400-12 КПК 1960 року.