Амністія, яка не відбулася

КС відмовив у скорому звільненні кількох сотень убивць

Через правову невизначеність та неодно¬значні рішення судів майже сто засуджених до довічного ув’язнення могли вийти на волю вже цього року, а ще кілька сотень — у наступні. Адже  після скасування смертної кари нова міра покарання — довічне ув’язнення — деякий час законодавчо не була закріплена. Від 29.12.99 за скоєні вбивства злочинці могли розраховувати на 15 років як максимальний строк. Однак у Конституційному Суді вирішили інакше, оскільки  рішення КС — не є законом.

Поза строком давності

Наприкінці 1990-х років усі очікували, що незабаром парламент заборонить смертну кару. Такою була одна з основних вимог Ради Європи до нашої країни. І хоча багато хто критикував лібералізацію законодавства, всі розуміли: зміни пройдуть, іншого бути не може.
Водночас, не чекаючи, доки свою справу зробить Верховна Рада, 29 грудня 1999 р. Конституційний Суд прийняв рішення, відповідно до якого застосування смертної кари визнавалося таким, що суперечить Основному Закону.
Парламент 22 лютого 2000 р. прийняв закон «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Ви¬правно-трудового кодек¬сів України» №1483-ІІІ, яким смертна кара замінювалася на довічне ув’язнення. А 29 березня того ж року новації були опубліковані й набрали чинності.
Зважаючи на часовий проміжок між рішенням КС і змінами в законодавстві, виникли 3 місяці «правового вакууму», коли старі норми вже не діяли, а нові ще не діяли. Ще більше усклад¬нювало ситуацію те, що рішення КС зумовило пом’якшення  відповідальності за особливо тяжкі злочини, й тому положення Кримінального кодексу 1960 р. мали зворотну дію в часі, тобто поширювалися на осіб, котрі скоїли вбивства до прийняття новацій парламентом. Як наслідок, у ВС склалася не¬однакова судова практика. В одних випадках за особливо тяжкі злочини призначалося покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більш ніж 15 років (саме такою була альтернативна санкція), адже довічне ув’язнення, за законодавством від 1960 р., не передбачалося. Не можна, на думку суддів, застосовувати й довічне ув’язнення, оскільки положення, котрі посилюють відповідальність, не мають зворотної сили.
В інших випадках  судові рішення базувалися на протилежній позиції. Відповідно до рішення КС від 19.04.2000 №6-рп/2000 у справі про зворотну дію кримінального закону в часі скасовувати чи пом’якшувати кримінальну відповідальність може тільки Верховна Рада, вносячи зміни до законодавства. Судді вважали, що пом’якшення відповідальності встановлювалося  лише після прийняття закону, саме він має зворотну дію. На підставі цього і призначалося довіч¬не позбавлення волі.

Я тебе породив...

Імовірно, що законодавчу плутанину, яку породило рі¬шення КС, останньому й довелося розплутувати. З від¬¬повідним поданням звернулись ВС та гр.Микола Савчук, які вказували на неоднакову судову практику.
У КС зазначили, що проміжок часу з 29 грудня до 29 березня «не означає, що існуючі на той час санкції статей Кодексу 1960 р. втратили альтернативний характер та передбачали лише покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк до 15 років».
Судді наголосили, що кодексом установлено без¬альтернативну санкцію — позбавлення волі до 15 років — за умисне вбивство без обтяжуючих обставин (ст.94). Проте законодавець не визнавав таке саме покарання співмірним з передбаченим покаранням за умисне вбивство з обтяжуючими обставинами (ст.93).
КС визначив, що альтернативний характер санкцій статей кодексу 1960 р. не давав підстав для призначення судами іншого покарання замість смертної кари до моменту її заміни ВР на довічне ув’язнення. Адже  таким чином порушувався принцип спів¬мірності тяжкості злочину і покарання за нього.
Крім того, КС уважає, що після рішення від 29.12.99 кодекс 1960 р. не став новим законом, котрий пом’якшував кримінальну відповідальність осіб за скоєння особливо тяжких злочинів.
Відповідно до ч.4 ст.5 кодексу 2001 р., «якщо після вчинення особою діяння, передбаченого цим Кодексом, закон про кримі¬нальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом’якшує кримінальну відповідальність або іншим чином по¬ліпшує становище особи». В КС підкреслюють, що в даній нормі йдеться про можливість унесення змін лише новим законом, а не рішенням якогось іншого органу.
Судді КС також наголосили, що довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання, ніж смерт¬на кара, тому внесені у 2000 р. зміни пом’якшують відповідальність та по¬ліпшують правове становище осіб, які скоїли особливо тяжкі злочини до набрання чинності цим законом. Як наслідок, прийняті парламентом положення мають зворотну силу.
Крім цього, в КС звернули увагу на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визнав: заміна смертної кари на довічне, а не 15-річне позбавлення волі  як альтернативне найвищій мірі покарання  не є порушенням ст.7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Семеро щасливчиків

Якби ж рішення було іншим, то вже найближчим часом на волю вийшли б кілька сотень засуджених до смертної кари. Як розповів на прес-конференції суддя КС Юрій Баулін, станом на 29 грудня 1999 р. 405 осіб були засуджені до смертної кари й очікували вироку. 358 з них на сьогодні відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі, ще 40 осіб померли в тюрмі. Однак до прийняття КС рішення 7 засудженим удалося зменшити строки відбування покарання. Вони зуміли довести, що закон від 22.01.99 не повинен мати для них зворотної сили, а тому суд змінив строки їх перебування у тюрмі до 15 років.
Варто звернути увагу, що 97 осіб, які нині відбувають довічне ув’язнення, взяті під варту до 1 січня 1996 р. і вже відсиділи більш ніж 15 років. Таким чином, якби рішення КС було іншим, усі вони, швидше за все, ви¬йшли б на волю вже цьогоріч. А у 2014 р. — і серійний убивця Анатолій Онопрієнко, якого свого часу засудили до смертної кари.
Відповідно до рішення КС, якщо буде розкрито вбивство, скоєне до 29 березня 2000 р., то злочинець та¬кож зможе отримати за нього пожиттєве ув’язнення.
У тому, що КС не дозволить кільком сотням убивць найближчим часом вийти на волю, не сумнівався практично ніхто. Питання лише в тому, якою буде аргументація. Чимало експертів були переконані, що за злочини, скоєні в час тримісячного «правового вакууму», не можна давати пожиттєве ув’язнення, мовляв, такий крок є посиленням покарання.Наголошовулося: коли людина скоює злочин, вона повинна мати можливість дізнатись, яка за нього передбачена відповідальність. У цей же час ані пожиттєвого ув’язнення, ні смертної кари не було.
Та хоч би там як, рішення КС остаточне й оскарженню не підлягає.

Олексій ПИСАРЕВ