Закон і Бізнес


Слідство воєнного часу

Які запитання виникли у судів щодо недавніх змін до КПК


Суддя ККС Сергій Фомін

15.07.2022 10:11
ОРЕСТ ГАМСЬКИЙ
4089

Війна внесла суттєві корективи в кримінальне процесуальне законодавство. Точніше, це зробив законодавець. А тепер судді розбираються з особливостями здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану. Допомогти колегам спробував суддя Касаційного кримінального суду Сергій Фомін.


Особливий режим з умовами

Під час другої онлайн-конференції «Особливості здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану: матеріальний та процесуальний аспекти» він зауважив, що норми ст.615 КПК, яка регулює особливий режим кримінального провадження в умовах воєнного стану, можна поділити на 2 групи.

До першої належать норми, які пов’язані з воєнним станом та застосовуються без будь-яких додаткових умов, а до другої — ті, що пов’язані з воєнним станом і застосовуються за наявності додаткових умов.

Як зауважив доповідач, друга група норм стосується насамперед ч.1 ст.615 КПК, для застосування окремих пунктів якої, крім умови введення воєнного стану, має бути ще й додаткова умова, наприклад:

технічна неможливість доступу до Єдиного реєстру досудових розслідувань чи до Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи;

об’єктивна неможливість виконання слідчим суддею повноважень;

об’єктивна неможливість подальшого проведення, закінчення досудового розслідування та звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Нетотожні керівники

С.Фомін звернув увагу на п.2 ч.1 ст.615 КПК, яким передбачено, що на період воєнного стану та за умови неможливості виконання слідчим суддею повноважень (перелік міститься в цій нормі) такі повноваження виконує керівник відповідного органу прокуратури.

Він зауважив, що чинна редакція ст.615 КПК діє з 1.05.2022. Водночас законом «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та Закону України «Про електронні комунікації» щодо підвищення ефективності досудового розслідування «за гарячими слідами» та протидії кібератакам» від 15.03.2022 №2137-IX розд.XI «Перехідні положення» КПК доповнено п.207. У ньому йдеться про те, що під час дії надзвичайного або воєнного стану тимчасовий доступ до речей і документів, визначених у пп.2, 5, 7, 8 ч.1 ст.162 КПК, здійснюється на підставі постанови прокурора, погодженої з керівником прокуратури.

«Перше, на що слід звернути увагу: у п.207 «Перехідних положень» КПК зазначений «керівник прокуратури», хоча цей кодекс оперує іншим поняттям — «керівник органу прокуратури» (це — Генеральний прокурор, керівник обласної прокуратури, керівник окружної прокуратури та їх перші заступники і заступники). Чи варто ототожнювати поняття «керівник прокуратури» та «керівник органу прокуратури»? На нашу думку, це не зовсім правильно», — сказав доповідач.

З огляду на закон «Про прокуратуру», де зазначено, що відповідні прокурори мають заступників, поняття «керівник прокуратури» значно вужче, ніж поняття, що міститься в КПК, — «керівник органу прокуратури».

Друге, на що суддя звернув увагу: чи продовжують діяти положення п.207 «Перехідних положень» КПК після внесення змін до ст.615 цього кодексу, а саме — п.2 ч.1 цієї статті. «Дехто вважає, що положення п.207 продовжує діяти. Але з цим не можна погодитися з таких підстав. Перехідні положення діють тимчасово, до того часу, коли законодавець внесе в тіло закону відповідні зміни. Крім того, за наявності колізії норм права у цьому випадку потрібно керуватися правилом: застосовується той закон, який був прийнятий пізніше. До того ж, якщо йдеться про захист прав осіб, які можуть бути обмежені під час кримінального провадження, то, безумовно, більш сприятливою є редакція чинного п.2 ч.1 ст.615 КПК», — зауважив суддя.

Строки, що не дотримуються

Він також проаналізував п. 5 ч. 1 ст.615 КПК, яким передбачено, що в умовах воєнного стану та за відсутності об’єктивної можливості виконання процесуальних дій у строки, визначені статтями

220 (розгляд клопотань під час досудового розслідування),

221 (ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення),

304 (строк подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, її повернення або відмова відкриття провадження),

306 (порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування),

308 (оскарження недотримання розумних строків),

376 (проголошення судового рішення),

395 (порядок і строки апеляційного оскарження),

426 (порядок і строки касаційного оскарження) цього кодексу, такі процесуальні дії мають бути проведені невідкладно за наявності можливості, але не пізніше ніж через 15 днів після припинення чи скасування воєнного стану.

В окремих статтях (стст.304 та 395) зазначені також строки оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача, прокурора, ухвал слідчого судді, проте на строки подання скарг норма п.5 ч.1 ст.615 КПК не поширюється.

Водночас є загальна норма, яка врегульовує питання поновлення процесуальних строків. Якщо учасник кримінального провадження з поважних причин не зміг звернутися зі скаргою у строк, передбачений КПК (на ухвалу слідчого судді — протягом 5 днів з дня її оголошення; на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора — протягом 10 днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності), то в кожному конкретному випадку, проаналізувавши ситуацію, суд робить висновок щодо можливості поновлення строків чи відмови в цьому.

С.Фомін також зауважив, що в ч.1 ст.615 КПК передбачено: строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду чи постанови керівника органу прокуратури під час дії воєнного стану не може перевищувати 216 год. з моменту затримання, який визначається згідно з вимогами ст.209 цього кодексу. Незважаючи на те, що загальний строк затримання збільшився, особі має бути вручено письмове повідомлення про підозру не пізніше 72 год. Якщо таке повідомлення не вручено особі упродовж 72 год. з моменту її затримання, то вона підлягає негайному звільненню (ч.7 ст.615 КПК).

10 днів для прокурора

Крім того, у ч.3 ст.615 КПК зазначається, що про рішення, прийняті прокурором у випадках та порядку, передбачених цією статтею, невідкладно за першої можливості повідомляється прокурор вищого рівня, а також суд, визначений у порядку, передбаченому законодавством, з наданням копій відповідних документів не пізніше 10 днів з дня повідомлення.

Щодо цієї норми судді ставлять два запитання. Перше: якщо направляється копія рішення керівника органу прокуратури до відповідного суду, то що має робити слідчий суддя та чи повинен він проявляти певну активність при отриманні цих копій рішень?

З огляду на ст. 615 КПК законодавець не зобов’язує слідчого суддю вчиняти процесуальні дії. Таким чином, законодавець вимагає формування так званого контрольного провадження у слідчого судді, який у разі подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора міг би, по-перше, бачити загальну картину щодо того, які рішення приймав прокурор, а по-друге, ухвалювати рішення за результатами розгляду скарги, яка до нього надійшла.

Друге запитання: як бути в ситуації, коли 10-денний строк, передбачений ч.3 ст.615 КПК, порушено?

Суддя зауважив, що Верховний Суд уже висловлював позицію про дотримання процесуальних строків. Так, процесуальні строки слід поділити на дві групи: строки, які дають можливість учасникам кримінального провадження реалізувати право (саме ці строки можуть бути поновлені), та строки щодо виконання обов’язку уповноваженою особою.

У своїх рішеннях ВС неодноразово зазначав, що навіть при недотриманні строку виконання обов’язку з особи не знімається обов’язок надалі все ж таки виконати певну дію. Отже, враховуючи конкретну ситуацію, у випадку надсилання прокурором копій відповідних документів до суду з порушенням строку, визначеного ч.3 ст.615 КПК, істотного порушення вимог КПК не вбачається.

У прокурора оскаржується все!

Велику кількість запитань також викликає ч.4 ст.615 КПК: «Скарги на рішення, дії чи бездіяльність керівника органу прокуратури, прийняті або вчинені на виконання повноважень, визначених ч.1 цієї статті, розглядаються слідчим суддею того суду, в межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування, а в разі неможливості з об’єктивних причин здійснювати відповідним судом правосуддя – найбільш територіально наближеного до нього суду, що може здійснювати правосуддя, або іншого cуду, визначеного в порядку, передбаченому законодавством».

Перше запитання: можуть бути оскаржені всі рішення прокурора чи тільки ті, що міг би приймати слідчий суддя, які б надалі оскаржувалися в апеляційному порядку?

Оскільки законодавець не вказав жодних застережень з цього питання, то будь-яке рішення, дія чи бездіяльність, вчинена прокурором при виконанні повноважень слідчого судді, може оскаржуватися до слідчого судді.

Таким чином, фактично законодавець запроваджує 3 ланки захисту прав особи, якщо вона вважає, що її права були порушені:

прокурор ухвалює відповідні рішення, вчиняє дії, бездіяльність;

його рішення, дії чи бездіяльність можуть бути оскаржені до слідчого судді;

ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Водночас ст.309 КПК (ухвали слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування) не зазнала змін. Це означає, що тільки ті ухвали слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, й залишаються предметом апеляційного перегляду.

Територіальна підсудність скарг

Друге запитання стосується визначення суду, до якого слід подавати скарги на рішення, дії чи бездіяльність керівника органу прокуратури. На перший погляд може скластися враження, що передбачено 3 альтернативні суди. Проте, як зазначив суддя, формулювання «найбільш територіально наближеного до нього суду, що може здійснювати правосуддя, або іншого cуду, визначеного в порядку, передбаченому законодавством» взяте із ч.7 ст.147 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII. Цією нормою передбачено повноваження Голови Верховного Суду своїм розпорядженням змінювати територіальну підсудність судових справ, що розглядаються у суді, який не може здійснювати правосуддя з об’єктивних причин, зокрема під час воєнного або надзвичайного стану, військовими діями (за умови, що це повноваження не може здійснювати Вища рада правосуддя).

Тобто існує альтернатива щодо подання скарг на рішення, дії чи бездіяльність керівника органу прокуратури: перша — до суду в межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування; друга — до того суду, який визначив своїм розпорядженням Голова ВС.

У ч.9 ст.615 КПК визначено: під час дії воєнного стану обвинувальні акти, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності скеровуються та розглядаються судами, в межах територіальної юрисдикції яких закінчено досудове розслідування, а в разі неможливості з об’єктивних причин здійснювати відповідним судом правосуддя – найбільш територіально наближеним до нього судом, що може здійснювати правосуддя, або іншим судом, визначеним у порядку, передбаченому законодавством (тобто судом, визначеним розпорядженням Голови ВС).

Щодо цієї норми в суддів виникає запитання, чи перестає діяти на час воєнного стану ст.32 КПК (територіальна підсудність), яка передбачає, зокрема, що кримінальне провадження здійснює суд, у межах територіальної юрисдикції якого вчинено кримінальне правопорушення. А якщо місце вчинення кримінального правопорушення встановити неможливо, кримінальне провадження здійснюється судом, у межах територіальної юрисдикції якого закінчено досудове розслідування.

З аналізу ч.9 ст.615 КПК вбачається, що, крім умови воєнного стану, інших умов для застосування цієї частини немає. Тому всі кримінальні провадження зараз направляються до судів, у межах територіальної юрисдикції яких закінчено досудове розслідування. А норма ст.32 КПК, за словами судді, поки що не діє.

Де закінчується досудове розслідування?

Також виникає запитання, що вкладати у зміст поняття «місце закінчення досудового розслідування». Адже в умовах воєнного стану, наприклад, цілі підрозділи центральних апаратів органів досудового розслідування, прокурори, які здійснюють процесуальне керівництво, відряджаються в інші регіони України

З цього запитання ВС сформував відповідну позицію. Так, під час дії воєнного стану при вирішенні питання належного суду, який має розглядати кримінальне провадження, потрібно виходити з приписів ч.9 ст. 615 КПК у їх взаємозв’язку з положеннями ч. 2 ст. 283 КПК щодо визначення форм закінчення досудового розслідування (детальніше — ухвала ККС у провадженні №51-1688впс22).

Саме з обвинувального акта можна чітко визначити місце закінчення досудового розслідування, коли слідчий зазначає, де саме складено обвинувальний акт, а прокурор — коли та де його затверджено. Це є визначальним для подальшого правильного визначення територіальної підсудності.

Крім того, потрібно розрізняти підсудність щодо розгляду клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження (розгляд відбувається за місцем знаходження органу досудового розслідування) і щодо розгляду кримінальних проваджень по суті (зараз без винятків провадження розглядає суд за місцем закінчення досудового розслідування).

Адвокат у камуфляжі

Крім того, сьогодні суддів цікавлять й інші процесуальні питання. Так, за словами С.Фоміна, одним із найпоширеніших є питання про те, як бути, якщо захисник призваний до лав ЗСУ або проходить службу в ТрО.

Згідно із ст. 7 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність несумісною з діяльністю адвоката є військова служба. У разі виникнення обставин несумісності адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин має подати до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.

Однак не всі адвокати подають таку заяву. При цьому з’ясовувати, чому адвокат не подав заяву про зупинення адвокатської діяльності, — не справа суду.

Тільки проаналізувавши кожен конкретний випадок, суд має вирішувати питання про те, відкладати розгляд кримінального провадження чи залучати іншого захисника, навіть якщо цього не бажає обвинувачений. Звісно, якщо є необхідність проведення невідкладних процесуальних дій, наприклад продовження строку тримання під вартою, то, безумовно, потрібно обов’язково залучати іншого захисника.

Якщо в суддів є побоювання, що у зв’язку з відкладенням розгляду кримінального провадження через відсутність захисника, який перебуває в ЗСУ чи ТрО, це провадження буде розглянуто понад розумні строки, то в цій ситуації варто пам’ятати про критерії розумності строків, передбачені ст. 28 КПК, які повністю відповідають критеріям Європейського суду з прав людини. Так, одним із критеріїв є поведінка учасників кримінального провадження, зокрема і обвинуваченого.

Присяжні не передбачені

Також доповідач зауважив, що фактично ч.10 ст.615 КПК призупинила можливість створення суду присяжних під час воєнного стану та з набранням чинності цією частиною (тобто з 1.05.2022). Тому кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі 3 суддів.

Виняток становлять кримінальні провадження, в якому до моменту введення воєнного стану та набрання чинності цією частиною було визначено склад суду за участю присяжних.

Повідомлення in absentia

Дискусійним лишається питання про спеціальне судове провадження (in absentia) і повідомлення обвинуваченого, щодо якого воно здійснюється.

КПК передбачено, що повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику.

Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов’язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду. З моменту опублікування повістки про виклик у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

Однак, з огляду на нинішню ситуацію, очевидно, що таких вимог законодавця щодо повідомлення особи недостатньо.

Закон і Бізнес