Відсутність реєстрації права ІВ не перешкоджає отриманню винагороди за їх використання — ВС

Права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, які не були чинними на момент укладення ліцензійного договору, не можуть бути його предметом. Втім, розпорядитися такими правами можна в інший спосіб.

У справі № 366/599/19 суд першої інстанції задовольнив позов про стягнення заборгованості за ліцензійною угодою, за якою позивачі передали відповідачеві права інтелектуальної власності щодо гемостатичного засобу. Апеляційний суд залишив таке рішення без змін.

Визнано, що між позивачами та відповідачем була укладена ліцензійна угода, нікчемною вона не визнавалася, отже передбачені нею умови мають виконуватися обома сторонами. Апеляційний суд також зробив висновок про відсутність будь-яких підстав стверджувати про неукладеність угоди, тобто вона є чинною.

Натомість у касаційній скарзі стверджувалося, що на момент укладення такої угоди позивачі не були суб’єктами інтелектуальної власності. Адже сам факт подання заявок до уповноваженої установи не підтверджує виникнення прав інтелектуальної власності та, як наслідок, не надає можливості розпоряджатися такими правами шляхом укладення ліцензійного договору. А тому договір є неукладеним.

Постановою від 13.04.2022 Касаційний цивільний суд залишив попередні рішення без змін. Однак, змінив їх мотивувальні частини.

Зокрема, він зауважив, що з урахуванням принципів цивільного права, сумніви щодо дійсності, чинності й виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Перекваліфікація договору може мати місце, зокрема, при недійсності договору (зокрема, його удаваності) та тлумаченні змісту договору.

Відповідно до ч.1 ст.1107 Цивільного кодексу до договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності віднесено:

ліцензійний договір;

договір про створення за замовленням і використання об’єкта права інтелектуальної власності;

договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Цей перелік не є вичерпним, оскільки законодавчо не можна передбачити всю різноманітність договірних відносин у сфері інтелектуальної власності. Зокрема, до інших договорів можна віднести:

договір між співавторами;

договір про порядок розподілу прав на службові об’єкти інтелектуальної власності;

договір про передачу ноу-хау тощо.

У постанові Суд нагадав, що сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають його загальним засадам. Такі договори є непонайменованими, оскільки не визначені в актах законодавства. Свої відносини в непонайменованих договорах сторони врегульовують на власний розсуд.

Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, які на момент його укладення не були чинними (ч.5 ст.1109 ЦК). А умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього кодексу, є нікчемними (ч.9 ст.1109 ЦК).

Як зазначив КЦС, у ст.629 ЦК закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право — обов’язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов’язання його сторони набувають обов’язки (а не лише суб’єктивні права), які вони мають виконувати.

У справі, що переглядається, факти, зміст договору та тлумачення його змісту дозволили КЦС дійти висновку про те, що між сторонами вчинено непонайменований договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Натомість, вимоги чч.5 та 9 ст. 1109 ЦК розраховані на ситуації, коли між сторонами вчинено саме ліцензійний договір. Отже, враховуючи, що між сторонами вчинено непонайменований договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, то підстав для його нікчемності немає.

Разом з тим суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову, оскільки відповідач не виконав зобов’язання, що виникло на підставі спірного договору.