Закон і Бізнес


Стягнення як санкція

Як звертатимуть в дохід держави ворожі активи


.

25.04.2022 11:09
ЄВГЕН ПЕЛІХОС, адвокат, керуючий АБ «Євгена Пеліхоса»
2292

Верховна Рада 21.04.2022 прийняла закон (проект №7194), яким внесла зміни до деяких законів у частині видів і порядку застосування санкцій. Розглянемо його ключові нововведення: стягнення активів в дохід держави та визначення порядку застосування такої санкції.


В порядку невизначеного судочинства

По-перше, привертає увагу те, що законодавець вирішив залучити до роботи зі стягнення в дохід держави активів державних органів, діяльність яких має перш за все антикорупційну спрямованість: Національне агентство з питань запобігання корупції та Вищий антикорупційний суд.

Так, НАЗК звертатиметься із відповідною заявою до ВАКС, який має її розглянути протягом 10 днів з дня надходження. Однак немає гарантії, що надання цим органам нових повноважень у сфері застосування санкцій негативно не вплине на виконання ними своїх основних функцій в антикорупційній сфері.

Поряд із цим новий закон не встановлює, в порядку якого судочинства має розглядатися заява ВАКС про застосування санкції у виді стягнення активів у дохід держави. Це не відповідає попередньому законодавчому досвіду, коли, наприклад, порядок розгляду заяв прокурора про визнання активів необґрунтованими (що також має своїм наслідком стягнення таких доходів у дохід держави) було визначено окремими статтями саме у ЦПК.

Хоча прийнятий закон і передбачає, що застосування нової санкції не потребує внесення змін до інших законодавчих актів, які стосуються питань здійснення правосуддя, такий стан речей не сприяє узгодженості та системності законодавства.

Незважаючи на таке рішення парламенту, вважаємо, що вказані заяви НАЗК підлягають розгляду в порядку саме цивільного судочинства. Адже відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Конфіскація як єдина підстава

По-друге, слід звернути увагу на питання відповідності санкції у вигляді стягнення активів у власність держави приписам Конституції щодо права власності.

Так, ст.41 Основного Закону передбачає єдину підставу для примусового вилучення майна без попереднього або наступного відшкодування — конфіскацію. Вона в свою чергу може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Конституційно-правові норми щодо конфіскації отримали свій розвиток у приписах Цивільного кодексу. Так, згідно з ч.1 ст.354 ЦК до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом.

Саме в цьому аспекті може постати питання щодо конституційності нового закону. Адже законодавець, не змінюючи норми ЦК щодо визначення конфіскації як санкції за вчинення правопорушення, фактично запровадив нову підставу примусового і безоплатного припинення права власності, яка не пов’язана з вчиненням правопорушення та не передбачена Основним Законом.

Іншими словами, Конституція говорить, що майно за певних обставин може бути саме конфісковано, але випадки застосування конфіскації мають встановлюватися законом. Таким законом є ЦК, який визначає конфіскацію як вид санкції за вчинення правопорушення. А конкретні діяння, за вчинення яких передбачається конфіскація, встановлюються законодавством про юридичну відповідальність, наприклад Кодексом про адміністративні правопорушення, Митним чи Кримінальним кодексами.

У пояснювальний записці до проекту №7194 зазначено, що ст.41 Конституції встановлює виключно судовий порядок прийняття рішення начебто щодо застосування цієї санкції. Насправді ж ст.41 Конституції передбачає судовий порядок для прийняття рішення стосовно конфіскації, яка визначена ЦК як санкція за вчинення правопорушення, а не щодо санкції, яка застосовується відповідно до закону «Про санкції».

Не заперечуючи проти цілей та мотивів, які переслідує та з яких виходить прийнятий закон, лише зазначимо, що примусове та безоплатне стягнення майна в дохід держави в інший ніж конфіскація спосіб, хоч і за рішенням суду, може не узгоджуватися з приписами ст.41 Основного Закону.

Вбачається, що запровадження нової санкції у вигляді стягнення активів у дохід держави мало відбуватися паралельно із внесенням змін до ЦК стосовно розширення визначення конфіскації.

Очевидно, що на даний час ухвалення цього закону є обґрунтованим та доречним. Натомість навіть в такій надважкій ситуації Україна має послідовно зберігати та покращувати свою репутацію європейської, цивілізованої та демократичної країни. Необхідність дотримання всіх справедливих і демократичних правових процедур набуває особливої актуальності з огляду на перспективу набуття членства України в Європейському Союзі.

Закон і Бізнес