Закон і Бізнес


Нюанси війни

Господарський процес в умовах воєнного стану: проблеми та шляхи вирішення


.

21.04.2022 11:36
2431

Судді Верховного Суду прочитали лекції для колег із місцевих та апеляційних господарських судів в рамках вебінару «Здійснення правосуддя господарськими судами в умовах воєнного стану: проблеми, виклики, шляхи вирішення».


Захід організований відділеннями Національної школи суддів і проходив 14 – 15 квітня, передає «Закон і Бізнес».

Відступи у господарських справах

Секретар Великої Палати ВС Лариса Рогач прочитала лекцію на тему «Відступи Великої Палати Верховного Суду у господарських справах». Вона зосередилась не так на детальному аналізі ухвалених за майже чотири роки правових позицій, як на поясненні, яке значення законодавець вклав у процесуальні норми, що регулюють питання відступу від правової позиції, які існують підстави для таких відступів тощо.

Стаття 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що Верховний Суд, у тому числі, здійснює узагальнення судової практики, забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій, забезпечує апеляційні та місцеві суди методичною інформацією з питань правозастосування.

Доповідачка пояснила, що таке принцип єдності судової практики. Зокрема, вона послалася на Висновок Консультативної ради європейських суддів № 11 (2008) щодо якості судових рішень і на Висновок № 20 (2017)  про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону. У них зазначено, що метою судового рішення є не тільки вирішення певного спору, а й надання сторонам юридичної визначеності, а також установлення стабільної судової практики, яка може запобігти виникненню інших спорів і забезпечити суспільну гармонію. Питання правової визначеності та передбачуваності буде невід’ємною складовою верховенства права.

«Тому ми постійно звертаємо увагу, що рішення, які ми з вами постановляємо, мають значення не тільки для вирішення конкретного спору, хоч це, звісно, найважливіше, але й для того, щоб зменшити кількість судових спорів. Це також складова нашої з вами роботи», – сказала Лариса Рогач.

Крім того, вона акцентувала на ролі постанови ВС для суддів, зазначивши, що така постанова для них не є обов’язковою, однак судді враховують викладені в ній висновки. Доповідачка зазначила, що у Висновку КРЄС № 20 (2017)  ідеться про те, що суддя не повинен позбавлятися мотивації розвивати судову практику, однак головне – це обґрунтування ним своєї позиції. Подібні висновки містяться і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема про те, що різні суди можуть дійти до неоднакових, але раціональних і обґрунтованих висновків стосовно подібного юридичного питання з подібними фактичними обставинами. Однак за певних обставин суперечливі рішення можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду.

Лариса Рогач також поділилася проблемними питаннями, з якими стикається ВП ВС у своїй роботі, навела відповідні приклади у конкретних справах тощо.

Перша інстанція

Тетяна Дроботова прочитала лекцію на тему «Актуальні питання здійснення судового провадження під час розгляду справ у суді першої інстанції за практикою Верховного Суду». Вона звернула увагу на помилки, які допускають судді під час розгляду справ.

Зокрема, суддя порушила питання касаційних фільтрів і малозначних справ. Відповідно до ГПК України справи з ціною позову до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян є малозначними в силу закону. Крім того, справу з ціною позову до 500 н. м. д. г. може визнати малозначною суд. Водночас, якщо в позові заявлено дві вимоги, наприклад про стягнення 5 тис. грн і визнання договору недійсним, то визнати таку справу малозначною в силу закону не можна. Але таку справу може визнати малозначною суд першої інстанції, про що має бути зазначено в ухвалі про відкриття позовного провадження.

Також Тетяна Дроботова розповіла про справу, яка була спочатку призначена до розгляду судом першої інстанції в загальному позовному провадженні, але на підготовчому засіданні суддя визнав її малозначною без будь-якого обґрунтування та призначив письмове провадження. «Такого не може бути. Якщо справа дійсно є малозначною, то про це повинно бути написано в ухвалі про відкриття позовного провадження», – зазначила доповідачка. Натомість, додала вона, якщо справа з ціною позову до 100 н. м. д. г., визнавати її малозначною не потрібно, бо вона такою є в силу закону.

Тетяна Дроботова зазначила і про зміну предмета й підстав позову. Вона звернула увагу, що коли вимога про визнання договору недійсним замінена на вимогу про розірвання договору, то таке допускається. Однак не можна замінити вимогу про стягнення коштів на інший предмет спору, бо це вже буде об’єднання позовних вимог, яке можливе тільки на стадії звернення з позовом до суду. На стадії розгляду це може бути тільки об’єднання судових справ, а не позовних вимог. «Коли йдеться про зміну предмета спору, то повинен з’явитися новий предмет, а не додатися ще один», – зазначила суддя ВС.

Крім того, вона звернула увагу на справи, що передаються до господарських судів із загальних судів за підсудністю, і зауважила, що в таких випадках провадження у справі вже відкрито, тому господарський суд продовжує розгляд, а не починає все спочатку.

Порушувалося питання й щодо представництва і самопредставництва. Доповідачка акцентувала, що коли юридичну особу в суді представляє адвокат, який працює на підприємстві юрисконсультом, то він все одно повинен надати договір про надання адвокатських послуг. Тому що з підприємством у нього трудові відносини як юрисконсульта, а не адвоката.

Банкрутство

Суддя КГС ВС Олександр Банасько прочитав лекцію «Актуальна судова практика Верховного Суду щодо застосування законодавства про банкрутство». На початку доповіді він навів дані рейтингу Світового банку Doing Business 2020, хоча й цей рейтинг складався ще до набуття чинності Кодексом України з процедур банкрутства. За показником «врегулювання неплатоспроможності» порівняно з попереднім рейтингом Україна опустилась на одну сходинку — на 146 місце.

Цей показник формується на підставі тривалості процедури врегулювання, її вартості та ефективності. Так, тривалість процедури банкрутства в Україні в середньому становить приблизно три роки, тоді як у США та Великій Британії – один рік, Німеччині — 1,2 роки, а в Ірландії — лише три місяці. Водночас Олександр Банасько зауважив, що в Україні є справи про банкрутство, які розглядаються набагато довше, наприклад, одна з процедур триває з 1997 року.

Вартість процедури банкрутства в Україні в середньому – 40,5 % від вартості майна боржника. У Великій Британії вона становить 6 %, у Німеччині – 8 %, у США — 10 %. Найдешевша вартість процедури банкрутства в Норвегії: лише 1 %. Ефективність процедури в Україні також досить низька — індекс стягнення становить 9,3 центів на один долар США у 2016, 8,4 – у 2017, 8,9 – у 2018 році. У Польщі – 63,1, у Німеччині – 79,8; у США — 81, у Великій Британії – 85,4. Найвищий коефіцієнт в Норвегії – 92,9 цента на долар.

Доповідач навів також судову практику, що формувалася після набрання чинності КУзПБ. Так, у постановах ВП ВС від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц та від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б зроблено висновок, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

А в постанові від 17 червня 2020 року у справі № 921/490/18 КГС ВС зробив висновок, що не можна скасувати судове рішення лише з тих формальних підстав, що після його постановлення порушено справу про банкрутство, і що справу, в якій постановлено це рішення, має розглядати суд, який розглядає справу про банкрутство. Адже факт порушення справи про банкрутство не вплинув на законність та обґрунтованість судового рішення.

Крім того, Олександр Банасько розповів про порядок розгляду спорів у межах справи про банкрутство; порядок розгляду позовних вимог з майновими вимогами до боржника, заявлених у позовному провадженні після відкриття провадження у справі про банкрутство; порядок розгляду спору, в якому боржник не є стороною чи є третьою особою, та ін.

Також він звернув увагу на постанову ВП ВС від 17 червня 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20), де зроблено правовий висновок, що справи за позовом боржника про оскарження податкового повідомлення-рішення розглядаються господарськими, а не адміністративними судами.

Функціонування фермерських господарств

Суддя КГС ВС д. ю. н., професор Віталій Уркевич розповів про практику Верховного Суду у спорах щодо функціонування фермерських господарств та в земельних спорах за їх участю.

Зокрема, він порушив питання існування корпоративних відносин у фермерських господарствах. Так, у постанові від 18 березня 2020 року у справі №  904/686/19 КГС ВС зробив висновок, що справа за позовом фізичних осіб до фермерського господарства про визнання недійсним рішення загальних зборів і статуту належить до юрисдикції господарських судів незалежно від суб’єктного складу, оскільки спір пов’язаний із порушенням корпоративних прав засновників та власників фермерського господарства.

А в постанові від 8 серпня 2018 року у справі №  911/3215/17 КГС ВС зазначив, що фермерське господарство не є ані господарським товариством, ані установою, ані виробничим кооперативом, а створене як юридична особа відповідно до Закону України «Про фермерське господарство». Тому воно не зобов’язане письмово повідомляти своїх членів про проведення загальних зборів, якщо такий обов’язок не передбачено в статуті.

Натомість у постанові КГС ВС від 8 серпня 2018 року у справі №  911/3215/17 застосовано аналогію закону. Суд зазначив, що оскільки Закон України «Про фермерське господарство» та статут відповідача не регулюють питання визначення правомочності загальних зборів членів фермерського господарства, то з огляду на положення ч. 5 ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» і ст. 8 ЦК України (аналогія закону) для вирішення питання про вступ (прийняття) спадкоємців (правонаступників) померлого члена фермерського господарства правомочність загальних зборів членів визначається без урахування частки в статутному капіталі, яка належала померлому члену цього господарства.

Юрисдикційність земельних спорів

Віталій Уркевич розповів і про проблеми визначення юрисдикційності земельних спорів за участю фермерських господарств. Так, ВП ВС у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18) зробила висновок, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом. Правовідносини, пов’язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, не породжують особистих майнових прав та зобов’язань осіб. Доповідач навів також інші постанови ВП ВС, в яких зроблено висновки, що спори щодо речових прав на земельну ділянку розглядаються в порядку цивільного або господарського судочинства.

Крім того, він навів судову практику щодо застосування норм матеріального права у земельних спорах за участю фермерських господарств, зокрема стосовно визнання права власності на врожай; цільового використання земельної ділянки, наданої для ведення фермерського господарства; належного способу захисту земельних прав фермерського господарства; поновлення договору оренди землі тощо.

Тимчасовий захист за кордоном

Суддя КГС ВС д. ю. н. Олена Кібенко розповіла про правові режими надання тимчасового захисту українцям у різних країнах. Вона звернула увагу на  Директиву Ради 2001/55/ЄС від 20 липня 2001 року про мінімальні стандарти для надання тимчасового захисту у разі масового напливу переміщених осіб та про заходи, що сприяють збалансованості зусиль між державами-членами щодо прийому таких осіб та відповідальності за наслідки такого прийому. Її вперше застосовано для України Імплементаційним рішенням Ради (ЄС) 2022/382 від 4 березня 2022 року.

Доповідачка зауважила, що для громадян, які полишають Україну через війну, є три варіанти вибору статусу перебування в ЄС: статус туриста, статус біженця, статус особи, яка потребує тимчасового захисту відповідно до Директиви. Вона пояснила різницю між цими статусами та навела переваги тимчасового захисту:

швидкість отримання статусу;

свобода пересування;

можливість обрати країну для реєстрації тимчасового проживання;

економічна активність.

Водночас Олена Кібенко зазначила, що Директива встановлює мінімальні стандарти (визначає мету регулювання, способи досягнення цієї мети можуть бути різними). Тому треба обов'язково ознайомитися з національним регулюванням статусу в різних країнах (може бути істотна специфіка).

Закон і Бізнес