Умовляла, погрожувала, наїхала…

Невиконання вимоги працівника поліції, яка належить до його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особа вважає таку вимогу безпідставною. Такий висновок зробив ВС в постанові №711/93/17, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

24 листопада 2021 року                               м.Київ                               №711/93/17

Верховний Суд колегією суддів третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого — БУЛЕЙКО О.Л.,
суддів: АНІСІМОВА Г.М., МАЗУРА М.В. —

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, Особи 2 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 8.04.2021 у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до ЄРДР за №12016251010002901, щодо Особи 1, громадянки України, Інформація 1, уродженки м.Черкас, яка зареєстрована за Адресою 1 та проживає за Адресою 2, раніше не судимої, виправданої у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.342, ч.1 ст.343, ч.2 ст.345 Кримінального кодексу.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами обставини

За вироком Придніпровського районного суду м.Черкаси від 21.03.2018 Особу 1 визнано не винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.342, ч.1 ст.343, ч.2 ст.345 КК та виправдано за недоведеністю, що у її діянні є склад кримінальних правопорушень.

Цивільні позови у кримінальному провадженні заявлений прокурором Черкаської місцевої прокуратури Корновенко В.С. на користь ДУ «ТМО МВС України по Черкаській області» на суму 2451 грн. та заявлений потерпілим Особою 3 на суму 21300 грн. залишені без розгляду.

Вирішено питання про долю речових доказів.

Витрати на залучення експерта у кримінальному провадженні за проведення експертизи технічного стану транспортного засобу, що становлять 703,68 грн. віднесені за рахунок держави.

Ухвалою ЧАС від 8.04.2021 вирок Придніпровського райсуду від 21.03.2018 залишено без змін.

Особі 1 висунуто обвинувачення органами досудового розслідування у тому, що вона 31.03.2016, близько 13:50, припаркувавши автомобіль Honda Civik №* з порушенням правил дорожнього руху, навпроти будинку №269 по вул. Благовісній в м.Черкасах, що було виявлено працівниками поліції, які заявили про намір скласти щодо неї постанову про адміністративне правопорушення. У грубій формі Особа 1 погрожувала співробітникам поліції звільненням, учинила опір працівникам правоохоронного органу під час виконання ними службових обов’язків, почала рух автомобілем, здійснила наїзд на працівника поліції Особу 3, та продовжила рух, не зупиняючись по вул. Небесної сотні в м.Черкасах, в напрямку вул.Гоголя, не виконавши вимогу про зупинку автомобіля.

Крім того, 31.03. року близько 13:57, Особа 1, знаходячись поблизу перехрестя вул.Благовісна — Небесної сотні в м.Черкаси, навпроти будинку №269 по вул. Благовісній в м.Черкасах, учинила втручання в діяльність працівників правоохоронного органу, а саме рядового поліції Особи 3, рядового поліції Особи 4 та старшого сержанта поліції Особи 5, під час виконання ними службових обов’язків, та здійснила вплив на вказаних осіб, який виразився в тому, що остання спочатку умовляла не складати постанову про адміністративне правопорушення, а потім погрожувала використати свої впливові зв’язки для звільнення вказаних працівників поліції з роботи. Не виконавши вимогу старшого сержанта поліції Особи 5 залишатися на місці до складання постанови про адміністративне правопорушення, покинула місце події, перебуваючи за кермом автомобіля Honda Civik, здійснивши наїзд на працівника поліції Особу 3, який знаходився на її шляху, чим перешкодила виконанню вказаними працівниками поліції службових обов’язків, а саме — складання адміністративного матеріалу щодо порушення останньою ПДР.

Крім того, 31.03.2016 близько 13:57, Особа 1, знаходячись поблизу перехрестя вул.Благовісна — Небесної Сотні, навпроти будинку №269 по вул.Благовісній в м.Черкаси, здійснивши опір працівникам правоохоронного органу, під час виконання ними службових обов’язків, а саме — рядовому поліції Особі 3, рядовому поліції Особі 4 та старшому сержанту поліції Особі 5, під час виконання ними службових обов’язків, умисно заподіяла працівникові правоохоронного органу, а саме — Особі 3, легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я, у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор Корновенко В.С. просить скасувати ухвалу ЧАС від 8.04.2021 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, у зв’язку з неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність та істотне порушення кримінального процесуального закону.

Прокурор зазначає, що в порушення стст.404, 405, 419 Кримінального процесуального апеляційний суд фактично не переглянув рішення суду першої інстанції по суті, формально перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, не мотивував ухваленого рішення, необґрунтовано погодившись з висновками суду першої інстанції про невинуватість Особи 1 у вчиненні інкримінованих їй злочинів.

Суд апеляційної інстанції, на думку прокурора, необґрунтовано не взяв до уваги показання свідка Особи 4, визнавши їх недопустимим доказом.

Прокурор стверджує, що апеляційний суд безпідставно погодився з висновком суду першої інстанції щодо визнання допустимим доказом висновку спеціаліста з питань судово-медичної експертизи від 28.11.2016 №18, не взявши до уваги висновків судово-медичних експертиз від 29.04.2016 №02-01/774 та від 23.08.2016 №02-01/1885.

Апеляційний суд, на думку прокурора, відмовив у задоволенні клопотання про дослідження доказів без належного мотивування.

У порушення принципу змагальності апеляційний суд, як зазначає в касаційній скарзі прокурор, надав перевагу одним доказам, безпідставно не взявши до уваги інші докази, зокрема, покази, надані потерпілим Особою 3, свідками Особою 5 та Особою 4.

Апеляційним судом не враховано позицію ВС, викладену в постанові від 17.12.2020 в справі №711/3367/17 <…>.

Мотиви Суду

За матеріалами кримінального провадження встановлено, що прокурор не погоджуючись з рішенням місцевого суду, подав апеляційну скаргу, в якій зазначав про безпідставне виправдання Особи 1, з наведенням відповідних мотивів про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та просив дослідити докази повторно.

Апеляційний суд не навів мотивів ухваленого рішення про безпідставність доводів апеляційної скарги прокурора, належним чином свого рішення не обґрунтував, докладної відповіді на викладені доводи не дав, рішення про відмову у повторному дослідженні доказів не мотивував. Суд апеляційної інстанції не розглянув жодного доказу, на які посилалася сторона обвинувачення, необґрунтовано, без будь-якого дослідження погодився з правильністю ухваленого судом першої інстанції рішення, надавши перевагу доказам сторони захисту, не дотримуючись принципу змагальності сторін та свободи у поданні ними суду своїх доказів і в доведенні суду їх переконливості, а також принципу диспозитивності.

При цьому, поза увагою апеляційного суду залишилося те, що суд першої інстанції не дав оцінки у вироку доказам, якими орган досудового розслідування обґрунтував доведеність обвинувачення Особи 1 у вчиненні інкримінованих злочинів й не навів мотивів із яких він відкидає їх, пославшись на те, що він їх сприймає критично.

В основу виправдувального вироку судом покладено покази свідків Особи 6, Особи 7, які є знайомими Особи 1, та необґрунтовано визнано недопустимими як докази показання потерпілого Особи 3 та свідків Особи 5 і Особи 4 у зв’язку з упередженістю останніх, на думку суду, оскільки вони є працівниками поліції.

При цьому апеляційний суд дійшов висновку, що показання останніх суперечать іншим доказам, зібраним у ході судового розгляду, залишив поза увагою, що суд першої інстанції не усунув вказані суперечності.

Колегія суддів ВС зазначає, що у даному кримінальному провадженні зазначені особи набули статусу потерпілого і свідків відповідно та їх показання органами досудового розслідування надавались у якості доказу на підтвердження винуватості Особи 1, вони були безпосередньо допитані судом першої інстанції і їх показання мали істотне значення для висновків суду про винуватість Особи 1.

Так, не ґрунтуються на вимогах закону також висновки судів попередніх інстанцій щодо недопустимості як доказу, зокрема, показань свідка Особи 4, які були надані в ході судових засідань, посилаючись на ч.7 ст.97 КПК, та у зв’язку з тим, що Особа 4 проводив досудове слідство під час огляду місця події, відбираючи пояснення у свідка Особи 8.

Відповідно до вимог ч.7 ст.97 КПК у будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, даних слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, допитаний як свідок працівник поліції Особа 4 дав показання тільки щодо обставин події, а також подальшого переслідування автомобіля Особи 1, а не щодо показань іншої особи. Тому, на думку колегії суддів ВC, такий висновок суду є передчасним.

Як встановлено за матеріалами кримінального провадження, проведення досудового розслідування було доручено старшому слідчому Бончук Ю.В., а, відбираючи пояснення у свідка Особи 8, патрульний Особа 4 діяв у рамках процедури оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення. Відібрання пояснень не є слідчою (розшуковою) дією, а є способом офіційного з’ясування всіх обставин у справі.

Колегія суддів ВС зазначає, що докази подані сторонами, мають бути оцінені з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність — з точки зору достатності та взаємозв’язку, тому однобічний аналіз доказів через призму їх критичного сприйняття не ґрунтується на вимогах закону.

Апеляційний суд, констатуючи наявність протиріччя щодо механізму отримання потерпілим Особою 3 тілесних ушкоджень, зафіксованих у висновку експерта від 29.04.2016 №02-01/774; додатковій судово-медичні експертизі від 23.09.2016 №02-01/1885 та висновку спеціаліста з питань судово-медичної експертизи від 28.11.2016 №18, не здійснив передбачених законом заходів для усунення протиріч. На думку колегії суддів ВС, апеляційний суд передчасно погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність даних про причинний зв’язок між виникненням травми голови зі струсом головного мозку і травматичним набряком м’яких тканин голови від удару автомобілем, чи ударом об автомобіль, залишивши поза увагою, що висновок спеціаліста у розумінні абз.2 ч.1 ст.298¹ КПК не є доказом у кримінальному провадженні щодо злочинів, а відтак не може підтверджувати чи спростовувати обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачені ч.1 ст.91 КПК.

Відсутність мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив, відмовивши прокурору у повторному дослідженні доказів, та надання при цьому переваги одному доказу перед іншим призвело до ухвалення необґрунтованого рішення.

Колегія суддів ВC також вважає передчасним висновок суду про відсутність у діях Особи 1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК, що судом безпідставно мотивовано упередженістю показань потерпілого Особи 3 та свідків Особи 5 і Особи 4.

Апеляційний суд, не досліджуючи відеозапис подій 31.03.2016 з нагрудного відеореєстратора поліцейського, дійшов передчасного висновку про відсутність об’єктивних даних щодо спричинення тілесних ушкоджень потерпілому Особі 3.

З огляду на необґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій щодо достовірності та допустимості вищезазначених доказів висновок про відсутність у діях Особи 1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.345 КК, є передчасним.

За вимогами ст.345 КК відповідальність настає за погрозу застосування насильства щодо працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням ним службової діяльності, оскільки це має не тільки негативний вплив на психічне та фізичне здоров’я працівника, а й перешкоджає нормальній діяльності правоохоронних органів та підриває їх авторитет. Зазначене узгоджується з правовою позицією ВС, викладеною в постанові від 21.09.2021 в справі №495/8147/17.

Також колегія суддів ВС вважає невмотивованим висновок апеляційного суду щодо обґрунтованості рішення суду першої інстанції про відсутність у діях Особи 1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.342 КК.

Відповідно до усталеної судової практики опором у значенні ст.342 КК є активна фізична протидія виконанню поліцейським його законних повноважень. Виходячи з цієї позиції, для визначення наявності в діях обвинуваченої особи складу «опору» в значенні цього положення обвинувачення має довести як наявність об’єктивної сторони діяння, тобто певної активної фізичної протидії з боку обвинуваченої особи, так і спрямованість її умислу саме на протидію виконанню службових повноважень.

При цьому невиконання вимоги працівника поліції, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалася на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав. Таким чином, наявність чи відсутність у поліцейського підстав для пред’явлення вимоги, що входить у межі його повноважень, не може братися до уваги при вирішенні питання щодо наявності чи відсутності складу злочину, передбаченого стст.342 та 345 КК. Зазначене кореспондується з правовою позицією ВС, викладеною в постанові від 20.10.2020 в справі №444/2115/17.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, не дивлячись на те, що Особу 1 було попереджено залишатися на місці до завершення складання постанови про адміністративне правопорушення, натомість вона, повідомивши працівників поліції Особу 3 та Особу 4 про намір перепаркувати свій автомобіль на вільне місце на парковці, сіла за кермо свого автомобіля, проїхала далі та зупинила автомобіль на вул. Гоголя після повороту, незважаючи на застереження патрульних поліції, які виконували свої службові обов’язки, та вимогу про залишення на місці вчинення правопорушення. У судовому засіданні місцевого суду було також встановлено, що під час здійснення Особою 1 маневрування потерпілий Особа 3 знаходився по лівий бік автомобіля, збоку переднього лівого колеса, а свідок Особа 4 знаходився біля водійських дверцят.

Водночас, установивши вищевикладені обставини, лише з показів Особи 1, свідків Особи 6, Особи 7 та Особи 8, а також переглянутим в судовому засіданні відеозаписом подій 31.03.2016 з нагрудного відеореєстратора поліцейського, судом першої інстанції безпідставно не було встановлено факту умисної неправомірної поведінки обвинуваченої Особи 1, яка виражалася як опір працівникові правоохоронного органу, під час виконання ним службових обов’язків, тобто її активної фізичної протидії здійсненню працівниками поліції Особою 3, Особою 4, Особою 5 покладених на них службових обов’язків. Апеляційний суд під час перевірки доводів апеляційної скарги прокурора не усунув вищевикладені суперечності, формально підійшовши до її розгляду.

На думку колегії суддів ВС, дії Особи 1 виявлялися не в ігноруванні законних вимог потерпілого, їх невиконанні, а в активній фізичній протидії здійсненню останнім своїх службових обов’язків. Суд апеляційної інстанції не дав оцінки факту, що Особа 1 завела двигун свого автомобіля та вивернула ліворуч кермо для виїзду на проїжджу частину. У цей час, при здійсненні нею маневрування, працівник патрульної поліції Особа 3 знаходився по лівий бік її автомобіля, збоку переднього лівого колеса, незважаючи на це Особа 1 не зупинила автомобіля, а продовжувала рух та здійснила наїзд на потерпілого. Апеляційний суд виходив з того, що насильство як ознака примушення при кваліфікованому опорі, може виражатися у зв’язуванні, утриманні потерпілого, позбавленні його можливості вільно пересуватись у просторі у зв’язку з ізоляцією його в приміщенні, салоні чи кузові автомобіля, в умисному нанесенні удару, побоїв, тілесних ушкоджень тощо, не взявши до уваги, що Особа 1 застосувала насильство до потерпілого Особи 3 за допомогою автомобіля.

Указані доводи залишились поза увагою апеляційного суду, який передчасно встановив законність та обґрунтованість вироку місцевого суду.

Ураховуючи викладене, процедуру апеляційного перегляду було здійснено формально без додержання приписів ст.2 КПК. Таким чином, апеляційний суд порушив вимоги ст.419 цього кодексу під час розгляду провадження в апеляційному порядку, що перешкодило постановленню законного та обґрунтованого рішення і відповідно до ч.1 ст.412, п.1 ч.1 ст.438 КПК є підставою для його скасування.

Керуючись стст.433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, ВС

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу прокурора Корновенка В.С. задовольнити.

Ухвалу Черкаського апеляційного суду від 8.04.2021 щодо Особи 1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.