Закон і Бізнес


Постраждалий від усвідомлення


Аби не пропустити новини судової практики, підписуйтеся на Телеграм-канал "ЗіБ". Для цього натисність на зображення

№3 (1561) 22.01—28.01.2022
3809

Оскарження процесуальних дій та ухвалених у справі рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового процесу проти суду (судді). Такий висновок зробив ВС в постанові №686/31901/19, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

24 листопада 2021 року                                м.Київ                              №686/31901/19

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — СТУПАК О.В.,
суддів: ГУЛЕЙКОВА І.Ю., ОЛІЙНИК А.С. (доповідач), ПОГРІБНОГО С.О., ЯРЕМКА В.В. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28.01.2020 та постанову Хмельницького апеляційного суду від 2.04.2020,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року Особа 1 звернувся до суду з позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої йому постановленням ухвали слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19.12.2017.

Позов обґрунтований тим, що слідчий суддя Хмельницького міськрайсуду Порозова І.Ю. 19.12.2017 постановила ухвалу про відмову у відкритті провадження за його скаргою, яку надалі скасовано ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області, у зв’язку з чим йому завдано майнову та моральну шкоду. Моральна шкода оцінена в 1 млрд грн. та полягає у стражданнях, які він зазнав від усвідомлення протиправного змісту вказаної ухвали та знущання над ним, що призвело до порушення його честі та гідності. Майнова шкода, яку позивач оцінює в 40020 грн., завдана йому витрачанням 4 год. його вільного часу та 20 грн. оплати послуг маршрутного таксі.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ярмолинецького райсуду від 28.01.2020, залишеним без змін постановою ХАС від 2.04.2020, у позові відмовлено.

Відмовивши в позові, суди дійшли висновку, що позивач у встановленому порядку не довів факт завдання йому майнової шкоди та її розмір, а також причинний зв’язок між прийняттям ухвали про відмову у відкритті провадження та настанням відповідної шкоди. Витрати власного часу та зусиль позивача у зв’язку з підготовкою скарги на судове рішення, її поданням та участю у її розгляді є реалізацією особою права на оскарження рішення суду, передбаченого п.8 ч.2 ст.129 Конституції, і не може бути підставою для відшкодування шкоди.

Факт завдання позивачу моральної шкоди за встановлених у справі обставин не доведено належними доказами, а стверджуване право було поновлено судом у встановлений законом процесуальний спосіб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13.04.2020 Особа 1 поштовим зв’язком направив до ВС касаційну скаргу на рішення Ярмолинецького райсуду від 28.01.2020 та постанову ХАС від 2.04.2020, просив скасувати судові рішення та задовольнити позов.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої палати ВС від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, від 13.03.2019 у справі №199/6713/14-ц, від 12.11.2019 у справі №904/4494/18, від 18.12.2019 у справі №688/2479/16-ц та в постановах ВС від 11.07.2018 у справі №638/12259/16, від 25.07.2018 у справі №638/6944/16-ц, від 26.09.2018 у справі №638/12068/16-ц, від 9.10.2019 у справі №646/1591/18, від 10.10.2018 у справі №638/1892/16-ц, від 25.04.2019 у справі №638/17403/15-ц, від 22.05.2019 у справі №686/20012/18, від 27.11.2019 у справі №750/6330/17-а, від 17.12.2018 у справі №509/4156/15-а, від 19.12.2018 у справі №640/14909/16-ц, від 22.01.2020 у справі №554/4970/18, від 27.01.2020 у справі №577/3791/18.

Суд не надав оцінки доказам щодо понесення витрат на придбання квитків для проїзду до місця розгляду справи. Справу необхідно передати на розгляд ВП ВС у зв’язку з відсутністю єдності судової практики щодо відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої судом. Суди не вирішували питання про розподіл судових витрат <…>.

Фактичні обставини справи

Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайсуду від 19.12.2017 відмовлено у відкритті провадження за скаргою Особи 1 на дії слідчого СВ СУ ГУНП в Хмельницькій області капітана поліції Лічняровського В.А.

Ухвалою АСХО від 17.01.2018 скасовано ухвалу слідчого судді Хмельницького міськрайсуду від 19.12.2017 про відмову у відкритті провадження за скаргою Особи 1 на дії слідчого СВ СУ ГУНП в Хмельницькій області капітана поліції Лічняровського В.А., призначено новий розгляд справи в суді першої інстанції.

Позиція ВC щодо суті спору

Мотиви, з яких виходить ВC, та застосовані норми права

Предметом спору у цій справі є відшкодування шкоди, завданої позивачу ухваленим процесуальним рішенням слідчого судді.

Згідно зі ст.19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами стст.1166, 1167 Цивільного кодексу, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст.1176 ЦК. Ці підстави характеризуються особливостями суб’єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч.1 ст.1176 ЦК, в інших випадках завдання шкоди цими органами діють правила ч.6 цієї статті — така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (стст.1173, 1174 цього кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст.1174 ЦК.

Відповідно до цієї норми обов’язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

У постанові ВП ВС від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц викладено висновок, що позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених ст.1176 ЦК.

Особа 1 обставини завдання йому шкоди обґрунтовує тим, що слідчий суддя Хмельницького міськрайсуду Порозова І.Ю. 19.12.2017 постановила ухвалу про відмову у відкритті провадження за його скаргою, яка скасована ухвалою АСХО від 17.01.2018.

Відмовляючи у позові, суди виходили з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів неправомірних дій чи бездіяльності слідчого судді Порозової І.Ю., наслідком яких є заподіяння йому моральної та (або) майнової шкоди.

Відповідно до чч.1—3 ст.263 Цивільного процесуального кодексу судові рішення не відповідають вимогам законності і обґрунтованості, з огляду на таке.

Згідно з чч.1, 11 ст.49 закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VI суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Законом встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12.03.2009 у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України»).

Схожий висновок висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові ВСУ від 1.03.2017 у справі №6-3139цс16, в якій зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Утручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (чч.1 та 3 ст.6 закону «Про судоустрій і статус суддів»).

Закони не передбачають розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов’язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов’язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов’язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Учинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (п.1 ч.1 ст.186 ЦПК у редакції, чинній на момент звернення до суду), стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними пов’язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов’язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених ст.1176 ЦК.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов’язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов’язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду(судді) шкоди з підстав, не передбачених ст.1176 ЦК, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (п.1 ч.1 ст.186 ЦПК).

Відповідний правовий висновок викладений у постанові ВП ВС від 20.11.2019 у справі №454/3208/16-ц.

За змістом §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine» від 21.12.2010).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

Правові висновки щодо відповідальності судді чи суду викладені у постановах ВП ВС від 13.06.2018 у справі №454/143/17-ц, від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц, від 29.05.2019 у справі №489/5045/18, від 20.11.2019 у справі №454/3208/16-ц.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених стст.19—22 цього кодексу, є обов’язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (ч.2 ст.414 ЦПК).

З огляду на підстави та зміст позову, викладені вище мотиви та висновки, позов Особи 1 до держави України в особі Хмельницького міськрайсуду, Державної казначейської служби про відшкодування шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов’язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Допущені судами порушення процесуального закону згідно з ч.3 ст.400 та ч.2 ст.414 ЦПК становлять підставу скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження у справі за п.1 ч.1 ст.255 ЦПК.

Посилання Особи 1 як на підставу касаційного оскарження, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених постановах ВП та ВС, є необґрунтованими з огляду на те, що в кожній із зазначених справ позов не пред’явлено до суду із підстав ухвалення процесуального рішення у справі. Викладені у вказаних постановах висновки стосуються з’ясуванню питання належних відповідачів та розгляду спору по суті.

Водночас з урахуванням підстав та змісту позову справа, що переглядається у касаційному порядку, не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, а тому правові висновки у вказаних постановах ВС не можуть бути самостійною підставою скасування оскаржуваних судових рішень.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суд не над оцінки доказам щодо понесення витрат на придбання квитків для проїзду до місця розгляду справи, не впливають на вирішення справи касаційним судом, оскільки стосуються суті спору, який не підлягає розгляду за правилами будь-якого судочинства <…>.

Керуючись стст.400, 406, 414, 415, 416 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотанні Особи 1 про передачу справу на розгляд ВП ВС відмовити.

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.

Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28.01.2020 та постанову Хмельницького апеляційного суду від 2.04.2020 скасувати.

Провадження у справі за позовом Особи 1 до держави Україна в особі Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, Державної казначейської служби про відшкодування шкоди закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.