Умова дорожча від золота

Як конструюються та оскаржуються домовленості сторін цивільно-правового обігу?

Доктринальні аспекти договірного права урізноманітнюють не лише самі види договорів, а й ті аспекти, у розрізі яких правочини стають предметом судового спору. Від цього не рятують ні закладені принципи, ні обіцяна сторонам свобода.

Ієрархія актів

У рамках правового практикуму суддя Касаційного цивільного суду Василь Крат провів лекцію «Договірне право в юридичній доктрині та практиці Верховного Суду».

Доповідач наголосив, що основним регулятором договірних відносин є Цивільний кодекс, а не окремі закони. Суддя звернув увагу на постанову КЦС від 10.10.2018 у справі №362/2159/15-ц, в якій вирішувалося питання, якими нормами регулюються відносини за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця — фізичної особи. ВС сказав, що тлумачення ч.3 ст.698 ЦК дозволяє зробити висновок, що: законодавець установив пріоритет ЦК в регулюванні договору роздрібної купівлі-продажу; у разі відсутності регулювання на рівні ЦК застосовується законодавство про захист прав споживачів.

В.Крат звернув увагу на проблеми ієрархії актів законодавства в певній сфері відносин. Хоча в ієрархії законодавчих актів пріоритет належить ЦК, значна кількість законодавчих актів, що регулюють певну сферу цивільних відносин, містить власну систему, причому з різною модифікацією в їх ієрархії. «Це неправильний підхід, він дезорієнтує учасників цивільного обороту щодо вибору норм, які регулюють ті чи інші відносини», — додав В.Крат.

За словами спікера, на договір можна поглянути по-різному, виходячи з різних аспектів його значення. По-перше, договір розглядається як юридичний факт, який породжує виникнення, зміну чи набуття цивільних прав та обов’язків. По-друге, договір розглядається як зобов’язальне правовідношення, яке виникає внаслідок його укладення. Хоча доповідач зауважив, що існують також переддоговірні відносини, які можуть істотно позначитися на дійсності договору. По-третє, у формальному сенсі договір розглядається як документ, в якому фіксуються його умови. По-четверте, договір розглядається як засіб регулювання, у тому числі конкретизації прав та обов’язків. При цьому В.Крат порекомендував ознайомитися з положеннями Кодексу європейського договірного права щодо розуміння договору як регулятора.

Як окрема функція

З огляду на зазначені аспекти розуміння договору суддя навів судову практику щодо кожного з них.

Так, у контексті переддоговірних відносин доповідач звернув увагу на постанову КЦС від 10.03.2021 у справі №753/731/16, в якій зроблено висновок, що при укладенні договору страхування страхувальник повинен надати страховикові достовірні відомості про об’єкти страхування. Цивільне законодавство не містить указівки, який стандарт розкриття інформації має бути застосований майбутнім страхувальником. Але з урахуванням принципів цивільного права для розкриття інформації майбутнім страхувальником потрібно застосувати конструкцію «розумного повідомлення про ризик».

Щодо регуляторної функції договору суддя навів постанову об’єднаної палати КЦС від 23.01.2019 у справі №355/385/17, в якій зроблено висновок, що учасники цивільних відносин не можуть на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), визначати правові наслідки нікчемності правочину. За домовленістю сторін можуть змінюватися тільки правові наслідки оспорюваного правочину.

Крім того, договір може конкретизувати певні обов’язки сторін. Наприклад, у постанові ОП КЦС від 1.03.2021 у справі №180/1735/16-ц зроблено висновок, що особа, яка завдала моральної шкоди, має право укласти з потерпілим договір, в якому домовитися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; якщо сторони не домовилися, відповідне рішення приймає суд.

Принципова добросовісність

Наступний блок доповіді спікер присвятив принципам договору. Суддя навів постанову Великої палати ВС від 2.11.2021 у справі №917/1338/18, в якій ідеться, що до загальних засад цивільного законодавства, передбачених у ст.3 ЦК, належать справедливість, добросовісність, розумність, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

У постанові ВП ВС від 25.05.2021 у справі №149/1499/18 вказано, що, за змістом ч.3 ст.6 ЦК, сторони договору на власний розсуд можуть урегулювати в договорі відносини, диспозитивно врегульовані в актах цивільного законодавства, та не можуть відступати від його імперативних положень.

Говорячи про принцип добросовісності, лектор навів один із принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права, відповідно до якого добросовісність і чесність: належить до стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю та врахуванням інтересів іншої сторони угоди або відносин, про які йдеться; якщо сторона діє всупереч своїм попереднім заявам або поведінці на шкоду іншій стороні, яка обґрунтовано покладалася на них, це суперечить добросовісності та чесності.

Також В.Крат звернув увагу на постанову ОП КЦС від 10.04.2019 у справі №390/34/17, в якій визначено, що таке добросовісність як стандарт поведінки, чим він повинен характеризуватися та що таке доктрина venire contra factum proprium («заборона суперечливої поведінки») тощо. Суддя акцентував, що ця доктрина не повинна застосовуватися для визнання договору недійсним, натомість вона спрямована на «зцілення» договору.

Реалізація свободи

Доповідач порушив і питання свободи договору. Так, у постанові КЦС від 30.09.2020 у справі №559/1605/18 ідеться про те, що свобода договору має декілька складових, зокрема: свободу укладання договору, вибору контрагента та виду договору, визначення умов договору, його форми.

При реалізації принципу свободи договору слід ураховувати вимоги ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, установив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання.

При цьому в постанові КЦС від 21.03.2018 у справі №761/11589/16-ц зазначено, що сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають загальним засадам останнього. Такі договори є ненайменованими. «Тобто учасники цивільного обороту мають досить широку можливість сконструювати ту чи іншу договірну конструкцію», — сказав В.Крат.

Крім того, доповідач навів практику ВС щодо обов’язковості договору (фундаментальний принцип), тлумачення його умов (підхід КЦС у справі №607/11746/17), а також практику, присвячену питанням перекваліфікації договору, його зміни, відмови від нього чи поновлення договору, розподілу ризиків у договорі тощо.