Закон і Бізнес


Прогрес невиконання

КМРЄ оцінив, як Київ усуває недоліки законодавства та практику, відзначену в рішеннях ЄСПЛ


Засідання КМРЄ, на яких з’ясовується, чи є прогрес у виконанні державами — членами Ради Європи рішень ЄСПЛ, відбуваються 4 рази на рік.

№1-2 (1559-1560) 12.01—21.01.2022
Інна ЛІНЬОВА, виконавчий директор Асоціації правників України; Іван ЛІЩИНА, член правління Асоціації правників України, адвокат, заслужений юрист України
2174

Засідання Комітету міністрів Ради Європи, що відбулося наприкінці листопада — на початку грудня 2021 року, було присвячене виконанню рішень Європейського суду з прав людини. До порядку денного були внесені й деякі справи проти України, на які звернув увагу КМРЄ.


Право на життя v. медична недбалість

Так, відповідно до ст.46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод остаточні рішення ЄСПЛ передаються КМРЄ для здійснення нагляду за їх виконанням. Сам процес виконання регулюється Правилами КМРЄ щодо нагляду за виконанням рішень ЄСПЛ та ухвалами щодо дружнього врегулювання.

Група справ «Арская проти України» стосується нездатності національних органів влади провести в межах кримінального провадження ефективне розслідування скарг про медичну недбалість закладів охорони здоров’я, а також невиконання владою своїх зобов’язань щодо захисту життя з огляду на численні недоліки в організації лікування в державних закладах. У вказаній групі справ мова йде про матеріальний та процесуальний аспекти ст.2 конвенції («Право на життя»).

Розглянувши звіт Уряду про прогрес у виконанні рішень ЄСПЛ у зазначеній групі справ, КМРЄ прийняв рішення, в якому, зокрема, порушив питання адекватності та оперативності розслідувань справ щодо медичної недбалості й попросив Уряд надати інформацію щодо розслідування в такій групі справ.

Також зауважено, що не до кінця зрозумілим є механізм надання особі засобу правового захисту в таких справах у межах цивільного провадження. Тож комітет запросив органи влади надати таку інформацію, а також роз’яснити, чи впливає рішення про припинення кримінального провадження на перспективи розгляду цивільної справи.

Крім того, він порушив питання щодо порядку встановлення відповідальності медичного закладу, підрозділу чи медичного працівника за смерть чи тяжке тілесне ушкодження, отримані під час лікування. І відзначив недосконалість законодавчого регулювання порядку встановлення здатності пацієнтів приймати рішення про відмову від необхідного лікування в ситуаціях, що загрожують життю, якщо є сумніви щодо такої здатності.

Водночас КМРЄ попередньо схвалив (в оригіналі: «із зацікавленістю взяв до уваги») нове законодавство щодо співпраці між лікарнями з питань передачі пацієнтів. Ідеться про наказ МОЗ «Про затвердження Порядку направлення пацієнтів до закладів охорони здоров’я та фізичних осіб — підприємців, які в установленому законом порядку одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики та надають медичну допомогу відповідного виду» від 28.02.2020 №586.

Органи влади повинні надати інформацію КМРЄ щодо зазначених питань до 1.12.2022.

Шукачі притулку під вартою

У групі справ «Кебе та інші проти України» констатовано низку недоліків законодавства та практики, пов’язаних із шукачами притулку в Україні, у різні періоди 2011—2012 років.

Так, ЄСПЛ встановив недоліки порядку прикордонного контролю, що призвели до відмови заявникові, який був шукачем притулку, у в’їзді в Україну, а саме — негайне виконання рішення про відмову у в’їзді та відсутність ефективного засобу правового захисту, який би передбачав автоматичне зупинення дії рішення прикордонників, відповідно до якого заявник підлягав негайному видворенню з України без розгляду його заяви щодо ризику поганого поводження (порушення ст.13 у поєднанні зі ст.3 конвенції). Лише після того, як ЄСПЛ відповідно до прав.39 регламенту дав указівку вжити тимчасових заходів, заявнику було дозволено в’їхати в Україну та подати заяву про надання притулку.

Також відзначалася нездатність органів влади до видворення заявника дати належну оцінку його твердженням про існування реальної загрози поганого поводження з ним в Афганістані (процедурне порушення ст.3 конвенції, справа «М.С. проти Словаччини та України»).

Згадані й різні проблеми утримання під вартою осіб, які перебувають в Україні. Зокрема, незадокументований арешт та несвоєчасне доставлення заявників до суду; їх тримання під вартою до видворення в «центрі тимчасового розміщення іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні нелегально», але за відсутності попереднього рішення про видворення, а також незвільнення заявників у зв’язку з наданням їм статусу осіб, які потребують додаткового захисту (справа «Нур Ахмед та інші проти України»). Також відзначена відсутність можливості швидкої перевірки законності затримання; неінформування заявника зрозумілою мовою про юридичні причини затримання та хід провадження щодо його затримання; відсутність перекладача та захисника в провадженні про видворення.

Розглянувши звіт Уряду, КМРЄ прийняв рішення, в якому взяв до уваги чинне законодавство щодо подання заяв про міжнародний захист, зокрема особами, які нелегально перебувають у пунктах перетину кордону, та положення законодавства щодо оцінки ризиків у межах різних проваджень. Водночас висловлена стурбованість у зв’язку з повідомленнями про практичні труднощі, що виникають у шукачів притулку. Тож комітет закликав органи влади гарантувати ефективне застосування зазначеного законодавства, щоб дозволити доступ до процедури надання притулку та забезпечити ретельну оцінку ризиків у разі повернення особи до країни походження.

КМРЄ закликав органи влади забезпечити, щоб будь-яке затримання шукача притулку повністю відповідало ст.5 конвенції («Право на свободу та особисту недоторканність»), у тому числі її положенням про розумну тривалість перегляду рішень про затримання. Водночас із цікавістю відзначив законодавчу заборону на утримання під вартою малолітніх мігрантів, які подорожують без супроводу, та інформацію про те, що останнім часом не було випадків утримання таких малолітніх у центрах тимчасового розміщення.

Комітет узяв до уваги інформацію про положення законодавства, які гарантують право на переклад та безоплатну правову допомогу особам, які звертаються за захистом у пунктах пропуску. Але водночас підкреслив, що на практиці шукачі притулку не завжди отримують відповідні послуги, і закликав органи влади забезпечити повне впровадження цих гарантій на практиці.

Він також закликав органи влади зміцнити співпрацю з верховним комісаром ООН у справах біженців і його партнерськими неурядовими організаціями та забезпечити доступ останніх до осіб, які перебувають у пунктах перетину кордону та в місцях позбавлення волі.

КМРЄ запропонував органам влади надати докази існування усталеної судової практики щодо зупинення виконання рішення про відмову у в’їзді на територію України. Також підкреслив важливість існування ефективного засобу правового захисту, який би автоматично призупиняв дію рішень про відмову шукачам притулку у в’їзді в Україну, щоб клопотання таких шукачів притулку про міжнародний захист були розглянуті.

Уряд повинен надати інформацію щодо всіх зазначених питань до 1 січня 2023 року.

Повага до житла й особи

Група справ «Левчук проти України» стосується нездатності органів влади захистити право заявників на повагу до житла, приватного та особистого життя з огляду на переслідування й домашнє насильство.

Так, у «справі Левчук» заявниця та її діти повинні були продовжувати жити разом з колишнім чоловіком заявниці, винуватцем домашнього насильства, протягом щонайменше 5 років після розірвання шлюбу з огляду на нездатність національного суду встановити справедливий баланс між конкуруючими інтересами в провадженні про виселення.

У справах «Ірина Смірнова проти України» та «Журавльова проти України» заявниці були змушені проживати з незнайомими співмешканцями (у першій справі — син заявниці подарував свою частку у квартирі сторонній особі, а в другій — частку сина заявниці було конфісковано та продано на публічних торгах у межах кримінального провадження).

ЄСПЛ установив, що національне законодавство не передбачає достатніх процесуальних гарантій для захисту права особи на повагу до житла та приватного життя, і що фактично заявники не мали доступу до жодного майданчика, на якому можна було б оскаржити їх обов’язок ділити домівку зі сторонніми особами. Суд також звернув увагу на надмірну тривалість кримінальних проваджень за скаргами про систематичне насильство та словесні образи.

Своєю чергою КМРЄ серед іншого привітав прийняття закону «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за вчинення домашнього насильства та насильства за ознакою статі» від 1.07.2021 №1604-IX, який передбачає термінове реагування та проміжні заходи в таких справах. Водночас КМРЄ запропонував органам влади надати додаткову статистику та аналітику, які б підтверджували ефективність запроваджених законодавчих змін, а також інформацію щодо судової практики про застосування термінових заборонних приписів та обмежувальних заходів у ситуаціях, коли особи не пов’язані жодним чином, окрім спільного права власності на майно.

Також КМРЄ запросив інформацію щодо порядку реагування у випадках продовження існування загрози насильства після закінчення терміну дії відповідних заборонних приписів. Водночас із цікавістю взяв до уваги (тобто схвалив) судову практику за ст.116 Житлового кодексу та запропонував органам влади надати більше прикладів судових рішень, що свідчать про послідовність судової практики у справах про виселення, зокрема у випадках спільної власності на майно.

Він звернув увагу на положення Кримінального процесуального кодексу, які унеможливлюють відмову правоохоронних органів у порушенні кримінальної справи, і наполегливо закликав органи влади проводити подальші заходи щодо підвищення обізнаності та розвитку інституційного потенціалу органів системи юстиції, пов’язаних із захистом від домашнього та інших форм насильства щодо жінок. КМРЄ також запропонував органам влади надати статистичну інформацію про середню тривалість цивільного та кримінального проваджень у справах про домашнє насильство.

Щодо цієї групи справ Уряд має прозвітувати 1.09.2022.

Приниження гідності та нелюдське поводження

Група справ «Невмержицький проти України» в основному стосуються нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження через переповненість камер, погані умови тримання та неналежне харчування в ізоляторах тимчасового тримання, слідчих ізоляторах і в’язницях, а також під час транспортування ув’язнених, та відсутність ефективних превентивних та компенсаційних заходів захисту в усіх зазначених аспектах (порушення стст.3 і 13 конвенції).

Вказана категорія справ більш відома з огляду на ухвалення ЄСПЛ пілотного рішення проти України у справі «Сукачов проти України». Це рішення винесене з огляду на масштаби проблеми з неналежними умовами тримання та відсутністю значного прогресу з моменту винесення першого рішення ЄСПЛ щодо цього питання проти України у 2005 році.

ЄСПЛ установив, що повторювана проблема переповненості камер та загалом поганих умов тримання в слідчих ізоляторах, а також відсутність ефективних національних засобів правового захисту від поганих умов тримання залишаються невирішеними на національному рівні. Суд послався на ст.46 конвенції та зазначив, що Україна повинна: (i) вжити заходів, спрямованих на зменшення переповненості та покращення умов утримання; (ii) запровадити превентивні та компенсаційні засоби правового захисту до 30.11.2021.

КМРЄ констатував відсутність прогресу та затвердив проміжну резолюцію, яка фактично є негативним сигналом РЄ та в якій серед іншого він «наполегливо закликав органи влади на найвищому політичному рівні,подолати наявну відсутність дій і дотриматися взятого на себе зобов’язання розв’язати проблеми переповненості, неналежних матеріальних умов тримання під вартою та відсутності ефективних внутрішніх засобів правового захисту у зв’язку із цим та невідкладно вжити заходів загального характеру, що вимагаються для повного виконання пілотного рішення».

Водночас КМРЄ вирішив закрити 8 справ із групи «Невмержицький проти України», в яких виплачені суми справедливої сатисфакції, а заявники більше не перебувають під вартою. Відповідно, у цих справах усі індивідуальні заходи вважаються виконаними. Таке закриття формально знімає справи з контролю, але загальна проблематика й заходи загального характеру, яких слід ужити, продовжують розглядатися КМРЄ в межах тих справ, що продовжують перебувати на контролі.