Закон і Бізнес


Унеможливлена ідентифікація


№52 (1558) 25.12—31.12.2021
6894

Зазначення в державному акті двох цільових призначень ділянки не створило для нового власника будинку юридичного наслідку у вигляді набуття права власності на всю землю. Такий висновок зробив ВС в постанові №698/121/19, текст якої друкує «Закон і Бізнес».


Верховний Суд

Іменем України

Постанова

3 листопада 2021 року              м.Київ                   №698/121/19

Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого — ЛУСПЕНИКА Д.Д.
суддів: ВОРОБЙОВОЇ І.А., КОЛОМІЄЦЬ Г.В., ЛІДОВЦЯ Р.А. (доповідач), ЧЕРНЯК Ю.В. —

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 1 та його представника — адвоката Бабенка Р.В. — на заочне рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 5.01.2021 та постанову Черкаського апеляційного суду від 14.04.2021, встановив:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2019 В року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Особи 2 про визнання права власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що 19.02.2004 між ним та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку за Адресою 1.

Відповідно до зазначеного договору відповідач Особа 2 продав, а він купив будинок за вказаною адресою.

Зазначав, що під час укладення договору між ними було досягнуто згоди щодо продажу як житлового будинку, так і спірної земельної ділянки. На підтвердження даних обставин продавцем Особи 2 був переданий йому державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку серії ЧР №8-271-13.

Проте, надалі відповідач Особа 2 ухилився від належного оформлення домовленості щодо переходу права власності на спірну земельну ділянку.

Вважав, що на підставі положень ч.1 ст.120 Земельного кодексу, ст.377 Цивільного кодексу у зв’язку набуттям права власності на будинок до нього перейшло право власності на земельну ділянку, на якій розташовано житловий будинок.

Ураховуючи наведене, Особа 1 просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,267 га із цільовим призначенням — для обслуговування житлового будинку та господарських приміщень, і ведення особистого підсобного господарства, яка розташована за Адресою 1, шляхом припинення права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем Особою 2.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Катеринопільського райсуду від 5.01.2021 у задоволенні позову Особи 1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що, укладаючи договір, спрямований на відчуження будинку, сторони не могли не розуміти, що користування будинком неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування будинку. При цьому суд врахував, що сторони договору не обумовили розмір і цільове призначення земельної ділянки, яка переходить у власність позивача, в той час як у державному акті земельні ділянки визначені єдиним масивом та мають різне цільове призначення:

1) для обслуговування житлового будинку та господарських споруд,

2) для ведення особистого підсобного господарства.

Також суд врахував, що на момент відчуження житлового будинку спірна земельна ділянка не була сформована як об’єкт цивільних справ згідно зі ст.791 ЗК; спірна земельна ділянка складається з двох різних за цільовим призначенням ділянок, розподільча межа між якими є невизначеною; позивачем не подано жодних відомостей щодо нормативної площі земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських споруд в місцевості, де розташований вказаний будинок; позивачем не подано жодних відомостей щодо розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою ЧАС від 14.04.2021 апеляційну скаргу Особи 1 залишено без задоволення.

Заочне рішення Катеринопільського райсуду від 5.01.2021 залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають положенням стст.263—265 Цивільного процесуального кодексу.

Апеляційний суд погодився з висновками районного суду та зазначив, що на момент відчуження житлового будинку спірна земельна ділянка не була сформована як об’єкт цивільних справ згідно зі ст.791 ЗК; спірна земельна ділянка складається з двох різних за цільовим призначенням ділянок, розподільча межа між якими є невизначеною; позивачем не надано жодних відомостей щодо нормативної площі земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських споруд в місцевості, де розташований вказаний будинок; позивачем не подано жодних відомостей щодо розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Особа 1 та його представник — адвокат Бабенко Р.В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить заочне рішення Катеринопільського райсуду від 5.01.2021 та постанову ЧАС від 14.04.2021 скасувати та направити справу на новий розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Особи 1 та його представника — адвоката Бабенка Р.В. — мотивована тим, що оскаржувані судові рішення суперечать правовим позиціям ВС, у яких визначено, що перехід права власності на об’єкт нерухомості (будівлю) зумовлює перехід права власності на земельну ділянку. При цьому не враховано принцип цілісності об’єкта нерухомості та земельної ділянки.

Уважає, що зазначення у договорі купівлі-продажу житлового будинку від 19.02.2004 інформації про те, що житловий будинок розташований на земельній ділянці розміром 0,267 га, свідчить про те, що спірна земельна ділянка була сформована.

Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень Особа 1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої палати ВС від 5.12.2018 у справі №713/1817/16-ц, від 3.04.2019 у справі №921/158/18, від 4.12.2019 у справі №910/18560/16, від 16.06.2020 у справі №689/26/17 та постанові ВС від 26.12.2019 у справі №364/515/19, що передбачено п.1 ч.2 ст.389 ЦПК.

Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (п.4 ч.2 ст.389 ЦПК) <…>.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю, зареєстрованого 16.09.99 в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за  8-271-13 на підставі рішення Єрківської селищної ради від 26.08.99 за №61, Особа 2 набув право приватної власності на земельну ділянку площею 0,267 га, яка розташована за Адресою 1. Вказану земельну ділянку передано для обслуговування житлового будинку та господарських споруд і для ведення особистого підсобного господарства, без розмежування площі земельної ділянки за цільовим призначенням.

Згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку від 19.02.2004, посвідченого приватним нотаріусом Катеринопільського районного нотаріального округу Вечірко Н.В., та зареєстрованого у реєстрі за №363, Особа 2 продав, а Особа 1 купив житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за Адресою 1 <…>.

2. Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.317 ЦК, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 1 ст.377 ЦК (в редакції, чинній на час набуття позивачем права власності на житловий будинок) передбачено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Згідно із ч.1 ст.120 ЗК (в редакції, чинній на час набуття позивачем права власності на житловий будинок) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування — на підставі договору оренди.

Статтею 328 ЦК передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.392 ЦК власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 381 ЦК визначено, що садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір присадибної ділянки (для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд), на отримання якої в селищах із земель державної або комунальної власності мають право громадяни України, становить не більше 0,15 гектара (п.«г» ч.1 ст.121 ЗК).

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, посилаючись на правові висновки ВП ВС, викладені у постанові від 16.06.2020 у справі №689/26/17, зазначили про принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, проте, не застосували його до спірних правовідносин, оскільки на момент набуття позивачем права власності на житловий будинок спірна земельна ділянка, яка складається з двох різних за цільовим призначенням ділянок, не була сформована як об’єкт цивільних прав згідно зі ст.791 ЗК.

Статтею 791 ЗК визначено порядок формування земельної ділянки як об’єкта цивільних прав. Зокрема, частиною першою зазначеної статті визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об’єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

ЗК доповнено ст.791 на підставі закону №3613-VI від 7.07.2011 «Про Державний земельний кадастр».

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із чч.1 та 2 ст.5 ЦК акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ч.3 ст.5 ЦК).

З огляду на зазначене посилання судів попередніх інстанцій на положення ст.791 ЗК та відсутність внесеної до ДЗК інформації про спірну земельну ділянку є неправильними, оскільки на момент набуття права власності на житловий будинок (19.02.2004), у ЗК була відсутня зазначена норма.

Пунктом 2 «Прикінцевих та перехідних» положень закону «Про державний земельний кадастр» визначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Відповідно до постанови КМ «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» від 2.04.2002 №449 кадастровий номер як обов’язковий реквізит на державних актах на право власності на землю почав присвоюватися лише після 2.04.2002.

Частиною 3 ст.3 закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов’язкової реєстрації.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС.

При застосуванні положень ст.120 ЗК у поєднанні з нормою ст.125 ЗК слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об’єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об’єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об’єкта права власності. Тобто, за загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.120 ЗК особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Зазначене узгоджується з правовими висновками ВП ВС, викладеними у постанові від 16.06.2020 у справі №689/26/17.

Встановлено, що у державному акті серії ЧР №8-271-13 від 16.09.99 на спірну земельну ділянку зазначено площу ділянки в розмірі 0,267 га та вказано два цільових призначення земельної ділянки: обслуговування житлового будинку та господарських приміщень і ведення особистого підсобного господарства.

Відповідно до ст.1 закону «Про землеустрій» цільове призначення ділянки — допустимі напрями використання відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для набуття Особою 1 права власності на спірну ділянку в цілому, відповідно до державного акту на право приватної власності на землю, зареєстрованого 16.09.99, виданого Особі 2, оскільки зазначення у державному акті двох видів цільового призначення не дає можливість ідентифікувати ні розмір, ні місцезнаходження ділянки, наданої для обслуговування житлового будинку та господарських приміщень.

Класифікація видів цільового призначення визначає поділ на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об’єктів. Відтак для набуття права власності на спірну земельну ділянку на підставі стст.120, 125 ЗК та ст.377 ЦК необхідною умовою є виділення зі спірної ділянки площею 0,267 га окремої ділянки з цільовим призначенням — для обслуговування житлового будинку та господарських приміщень, окремо — для ведення особистого підсобного господарства, або встановлення для нового власника житлового будинку земельного сервітуту.

Зазначення в договорі купівлі-продажу житлового будинку від 19.02.2004, що житловий будинок з надвірними спорудами, який знаходиться за Адресою 1, розташований на земельній ділянці площею 0,267 га, не свідчить про автоматичний перехід права власності на спірну ділянку в цілому до нового власника житлового будинку з огляду на неможливість, до виділення в окрему ділянку, з’ясування розміру ділянки, призначеної для розміщення і обслуговування будинку.

Укладення договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами у даному випадку не тягнуло за собою безумовний перехід права власності на всю ділянку, на якій вони розташовані, оскільки визначений у державному акті розмір ділянки та зазначення у ньому двох цільових призначень без поділу на дві окремі ділянки з відповідними цільовими призначеннями не створили для нового власника житлового будинку юридичний наслідок у вигляді набуття права власності на всю ділянку.

Установлено, що під час розгляду справи в суді попередніх інстанцій позивачем не заявлялося клопотання про проведення судової земельно-технічної експертизи, а суди попередніх інстанцій не звернули уваги на зазначене, не роз’яснили позивачеві, що для розмежування земельних ділянок та встановлення розміру земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування житлового будинку, потрібно проведення відповідної експертизи.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони, а суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Положеннями ст.76 ЦПК визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 2 ст.102 ЦПК визначено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Без встановлення розміру земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування житлового будинку, неможливо ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, оскільки така обставина є обов’язковою для повного та всебічного розгляду справи.

На зазначене суди попередніх інстанцій уваги не звернули та дійшли передчасних висновків щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Особи 1.

Відповідно до положень ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим кодексом.

Згідно із ч.6 ст.81 ЦПК доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди попередніх інстанцій в порушення вимог стст.263—265, 382 ЦПК не забезпечили повний та всебічний розгляд справи, не встановили усі обставини справи, які необхідні для правильного її вирішення та належно не перевірили доводи позивача.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено стст.77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів <…>.

Керуючись стст.400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 та його представника — адвоката Бабенка Р.В. — задовольнити.

Заочне рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 5.01.2021 та постанову Черкаського апеляційного суду від 14.04.2021 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.