Коли сплячий прокинеться?
Німецькі суди тільки хропіння вважають надійною ознакою «відсутності в процесі»
Для російського судді з Благовіщенська, якого зняли сплячим у ході процесу, перебування в обіймах Морфея закінчилося плачевно: і посади позбавили, і винесений ним вирок скасували. А ось служителів Феміди з Німеччини, які закривали очі на слухання справи (у прямому розумінні слова), їхні колеги, як правило, виправдовують.
«Сни праведників»
У німецьких судах випадки, подібні до благовіщенського конфузу, зовсім не рідкість. І час від часу у вищі інстанції надходять скарги на те, що в ході розгляду справи суддя або народний засідатель, а то й прокурор на якийсь час «самоусунулися» від процесу. Тим самим порушуючи одне з основних прав громадян, закріплених у конституції Німеччини, — право бути вислуханим в суді. Адже як можна почути чийсь аргумент, якщо його банально проспати?!
«Кількість ніким не помічених випадків занурення суддів у сон не піддається реальному підрахунку», — твердить у своїй статті доктор юриспруденції, німецький адвокат Вольф Р.Херкнер з м.Лінлар. Наприклад, 5-а судова колегія Федерального адміністративного суду Німеччини згадала у своєму вироку понад 10 рішень, в яких верховні федеральні суди розбиралися з «снами праведників».
Здавалося б, якщо подібне відбулося, утомленому від правосуддя служителеві Феміди як мінімум повинна бути оголошена догана. Та й згідно з процесуальними кодексами це безперечна підстава для оскарження «невідповідності складу суду».
Але з властивою німцям педантичністю касаційні інстанції заглиблюються в деталі, висловлюючи сумнів у тому, що закриті на тривалий час очі свідчать — суддя спить. Як правило, від потерпілого вимагають вагоміших доказів, що, на думку німецьких юристів, практично зводить нанівець імовірність скасування вердикту, прийнятого «в сплячці». При цьому суди користуються позицією, викладеною в рішенні Верховного федерального суду з кримінальних справ ФРН ще в 1957 році: «Суддя, що закриває очі в ході частини судового засідання, цілком може створити враження, що він спить і у зв’язку з цим не сприймає частину процесуальних дій. Проте просте враження не є порушенням процесуальних норм».
Загалом, не вір очам. Ні своїм — відкритим, ні чужим — закритим.
Не хропе? Значить, думає
«У народного засідателя голова опускалася на груди, його тіло розслаблялося, після пробудження він різко випрямлявся, дивився соромливо прямо перед собою, причому на його заспаному обличчі був відсутній будь-який вираз», — скаржиться позивач до Федерального фінансового суду (справа №X B 202/08). Але для касаційної інстанції цього недостатньо.
«Як правило, виходити з того, що суддя спить або «відсутній» в іншій формі, можна лише в тому випадку, якщо є також інші надійні ознаки... зокрема глибоке, гучне й рівне дихання або ж хропіння, ознаки втрати орієнтації», — пояснює свою відмову в задоволенні скарги ФФС Німеччини з посиланням на прецедент 10-річної давності. Мовляв, засідатель проспав не весь процес, а іноді все ж таки прокидався, хвилин на п’ять. Більш того, позивач ще виявився винним у тому, що не звернув увагу головуючого на «обмежену участь» засідателя в процесі. Представники фінансового відомства, яких ухвалене рішення цілком влаштовувало, нічого подібного не помітили.
У Федеральному адміністративному суді, що розглядав схожу скаргу за кілька років до того, пришли до висновку, що «таку позу можна прийняти для розумового розслаблення або для досягнення особливо високої концентрації уваги».
У іншій справі не допомогли й свідчення очевидців. Так, за словами свідка, «судовий засідатель кілька разів підскакувала на місці, наприклад, коли голова судової палати непомітно підштовхувала її рукою, украй неуважно озиралася по сторонах і незабаром знов осідала в кріслі». Один з глядачів заявив, що бачив, як засідатель «підперла голову руками, але не могла її утримувати й що її голова кілька разів хилилася вперед, що вона озиралася з прочиненими очима, неначе хотіла довідатися, де вона зараз знаходиться». Виходячи з цього судова колегія ФАС прийшла до несподіваного висновку: «Мова може йти в крайньому випадку про боротьбу з сном, що не заважає сприйняттю істотних обставин і тим самим не рівнозначною уявній відсутності».
Примітно, що основу такої позиції заклав свого часу Імперський суд Німеччини. «Навіть одиничний або виникаючий час від часу «звук хропіння». може бути інтерпретований по-іншому. Не виключено, що присяжний, можливо, саме унаслідок створеного ним же шуму, відразу ж прокинувся від сну», — вважають судді вищої інстанції.
Що ж, мабуть німецький суддя ніколи не спить, він — «подумки розслабляється»…