Закон і Бізнес


Право на маніпуляції,

або Чому позов не повертають, навіть коли є зловживання


Ганна Бондаренко додала до доповіді й гумору — історію, як захист відповідача перестарався та заклав свого довірителя.

№50 (1556) 11.12—17.12.2021
ЮЛІЯ БОЙКО
6238

Навіть коли зловживання процесуальними правами очевидні, судді першої ланки багато чим ризикують, залишаючи позов без розгляду на підставі ст.43 Господарського процесуального кодексу. Так, один завод уже вдруге намагається вирішити спір з банком нечесно, і законники це розуміють.


У пошуках потрібного судді

Під час круглого столу Асоціації адвокатів України співголова комітету ААУ з господарського права та процесу Сергій Противень зазначив, що тема зловживань процесуальними правами не втрачає актуальності. Хоч у 2017 році до ГПК внесли зміни щодо заборони зловживань і встановили відповідальність за такі дії, учасники процесу продовжують допускати порушення. Тож правники зібралися, аби поговорити про інструменти боротьби з такими явищами. І розібратися, чи завжди можна чітко встановити: зловживання навмисні чи учасники процесу просто помиляються.

С.Противень доповідав про зловживання правом на позов. Він зазначив, що Верховний Суд відрізняє зловживання матеріальним і процесуальним правом (№318/89/18 від 3.06.2020). «Наслідком зловживання процесуальними правами є повернення позовної заяви або залишення її без розгляду, тоді як у разі зловживання матеріальним правом особі відмовляють у позові», — повідомив правник.

У той же час Касаційний господарський суд вказує, що на стадії підготовчого провадження встановити зловживання процесуальними правами не можливо. Це має робитися лише під час розгляду справи по суті, фактично в нарадчій кімнаті.

Ганна Бондаренко з Господарського суду м.Києва розповіла про справу №910/4650/21. У ній відповідачем виступав банк, а позивачем — потужний запорізький завод, який уклав з фінустановою кредитні договори. Через зміну власника банку підприємство просило визнати зобов’язання припиненим. Суд 10 місяців перебував на стадії підготовчого провадження.

Зараз сторони практикують подавати окремі позови щодо кожного договору, які потрапляють до різних суддів: «А потім сторона обирає того суддю, який їй більше подобається, і просить об’єднати ці справи в одне провадження. Так було й у цій справі, яка стосувалась десятків кредитних договорів, по кожному з яких просили визнати припиненим зобов’язання. Проте коли провадження об’єднав один суддя, банк заявив йому відвід, посилаючись на те, що позивач маніпулює системою авторозподілу», — розповіла суддя.

Ухвалу про відвід задовольнили. Адже в розумного спостерігача дійсно могли виникнути питання, чому суддю обирали саме таким чином. Проте після того, як об’єднану справу передали іншому законнику, позивач вже просив залишити її без розгляду, а відповідач наполягав, що це є зловживання правом, і просив залишити позов без розгляду саме на підставі п.3 ч.2 ст.43 ГПК.

«Суд першої ланки залишив позов без розгляду на підставі ст.226, за заявою позивача на стадії підготовчого провадження. І от відповідач дійшов до КГС, домагаючись, аби позов залишили без розгляду саме на підставі зловживання правом. Кілька днів тому КГС відповів, що такі дії не можуть вважатись зловживанням правом, тому що право на позов встановлено ст.4 ГПК», — зазначила суддя. Мовляв, «верховники» наголосили, що особа може як подавати позов, так і відкликати його.

Г.Бондаренко повідомила, що в липні щодо даної справи до першої ланки знов подали такі самі позови, які знову просили об’єднати, цього разу в іншого судді. «Поки що справа розглядається», — сміялася законниця.

«Мабуть, судді розуміють з якою метою це робиться, тож можуть і відреагувати. Стаття 43 ГПК наділяє їх правом повернути позов», — розмірковував С.Противень. Правник також розповів, що ВС зазначає, що апеляційний суд не може визнавати подання позову зловживанням (№318/89/18 від 3.06.2020). Мовляв, це має робити лише суд першої ланки, а друга має переглядати справу по суті.

Альтернатива від законодавця

Нині «верховники» виокремили такі ознаки зловживанням правом на позов:

• відсутність наміру вирішити реально існуючий цивільний спір чи наміру забезпечити захист свого порушеного права;

• намір перешкодити законним діям інших осіб, шляхом створення штучного спору;

• намір перешкоджання провадженню в іншій справі;

• використання судового спору як способу не виконувати вимоги закону;

• учинення дій, які суперечать легітимній меті чи задля досягнення нелегітимної мети;

• суперечлива поведінка.

«І оскільки законодавство не містить критеріїв безпідставного чи то штучного позову, суд має ретельно досліджувати характер такого роду зловживань. Висновки Феміди не мають ґрунтуватися на припущеннях, інакше створюватиметься враження, що судочинство не здійснюється», — наголосив С.Противень.

Який при цьому зазначив, що на практиці суди, навіть якщо бачать, що особа зловживає і матеріальним, і процесуальним правом, усе одно відмовляються визнавати позов безпідставним. «Проте, якщо безпідставність цілком очевидна, недоцільно витрачати ресурс суду й учасників провадження», — резюмував співголова комітету.

«Коли писався новий кодекс, увели монополію інституту адвокатури, саме аби забезпечити професійний захист, а також принцип добросовісного користування правами. Та зараз у нас близько 60 тис. адвокатів, і добросовісність та професіоналізм не завжди можна проконтролювати», — зауважила Г.Бондаренко.

Водночас законодавець увів у ГПК й такий принцип, як «справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів». І це завдання привалює над усіма іншими. «Тож ст.43 ГПК має узгоджуватись і з принципами вирішення спорів. Адже суддя має спонукати сторони вирішити спір по суті», — законниця також наголосила, що позов можна повернути відповідно до ст.176, а от заяву чи скаргу — без розгляду відповідно до ст.170. Тобто позовну заяву повернути без розгляду неможливо.

«Не можу обговорювати чи правильна ця юридична техніка. Який нам дали інструмент, таким і користуємося. Даний законодавцем інструментарій не досконалий з тієї точки зору, що він визначив альтернативу, — зазначила Г.Бондаренко. І пояснила, що ситуація з постановою КГС у справі №910/4650/21 дуже показова: «У принципі, ми всі розуміємо, що робить позивач, але судді першої ланки (аби ухвалу не скасували) краще піти по шляху ст.226 (за заявою позивача), а не ст.43 ГПК».

Та й «верховники» вказують, що завданням підготовчого провадження є лише з’ясування предмету та підстав спору, забезпеченням сторонам можливості подати всі заяви по суті справи. Тож про зловживання процесуальними правами можна говорити лише на стадії розгляду справи по суті.

«До того ж практика ВС пішла таким чином, що спочатку треба винести ухвалу про визнання зловживання правом, а повернути позов без розгляду є можливість лише в разі, якщо ці зловживання не усунуть», — наголосила суддя. Мовляв, одночасно з цим можна застосувати заходи процесуального примусу, як попередження і штраф, проте штрафи часто скасовуються в апеляційній інстанції.

Краще один раз розглянути…

Розповіла суддя першої ланки й про кумедні ситуації, що трапляються в практиці. Так, наприклад, адвокати так часто настільки наповнюють справу доказами, що іноді допомагають іншій стороні.

«У мене була одна справа, про виконання послуг технагляду в будівництві. Сторони підписали акти про те, що послуги надані. При цьому позивач стверджував, що вони завищені, і взагалі, незважаючи на підписані акти, вони не надавалися. Відповідач же вказував на те, що послуги надавалися», — переповіла суть спору суддя. Урешті-решт відповідач подав відповіді на адвокатські запити від інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю. Так і з’ясувалося, що дозвіл на початок будівництва не давався, а сам проект не погоджений «Київгазом» та іншими службами.

«Питаю, а що ви мені подали? Ваш довіритель мав довести, що технагляд здійснили? Але що ви будували, якщо у вас не було дозвільних документів? І саме технагляд мав би проконтролювати, аби вони були. Буває й так», — розповіла суддя.

Тож поки Феміда все ж віддає перевагу розгляду справи по суті. «Можливо, краще один раз розглянути справу, ніж спостерігати, як нескінченно подаються позови», — розмірковувала Г.Бондаренко.

Вона також зазначила, що відповідач, який, наприклад, бачить, що позов штучний, має змогу відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу. Так, коли повернути позов за ч.3.ст.43 ГПК немає шансів, варто користуватися таким запобіжником. Адже часом матеріальна відповідальність — найкращий стимул не порушувати закон.