Закон і Бізнес


Керівник Закарпатського відділення Спілки адвокатів України Лариса Холмогорова:

«Цифровізація не розвантажила, а навпаки, ускладнила роботу, у першу чергу для суду»


Лариса Холмогорова: «Цифровізація не розвантажила, а навпаки, ускладнила роботу, у першу чергу для суду»

№49 (1555) 04.12—10.12.2021
ТИМОФІЙ МИХАЛКОВ
33303

Недавно адвокатська спільнота разом з Вищою радою правосуддя висловила занепокоєння катастрофічною ситуацією із суддівськими кадрами. «ЗіБ» поцікавився в голови Адвокатського об’єднання «Закарпатська обласна колегія адвокатів» та керівника місцевого осередку Спілки адвокатів України Лариси ХОЛМОГОРОВОЇ, яка ситуація в одному з найвіддаленіших куточків країни. Також адвокат розповіла про особливості роботи захисника у своєму регіоні та про те, як складаються відносини з учасниками судового процесу.


«Цей шлях правильний, бо це шлях майбутнього, яке вже настало в інших частинах світу»

— Ларисо Василівно, яка ситуація в судах Закарпаття? Чи вистачає людей в судах і чи не виникає складнощів зі своєчасним призначенням судових засідань?

— Суддів дійсно не вистачає, у великої кількості з них припинились повноваження, інші пішли у відставку, а велика частина чекає призначення. Але, незважаючи на надмірну завантаженість судової системи, засідання намагаються призначати своєчасно. Щодо працівників апарату суду в нашому регіоні, то кадровий голод не відчувається.

— Недавно Верховна Рада перенесла укрупнення судів — до 2023 року. На ваш погляд, ця оптимізація досягне тієї мети, що в неї закладено — спрощення доступу громадян до правосуддя? Бо відомо, що на Закарпатті немає таких прямих шляхів, як, скажімо, на Київщині, аби дістатися до місцевого суду.

— Уважаю, навпаки, це тільки погіршить доступ до правосуддя, оскільки зробить ще більшим навантаження на суддів і вплине на швидкість та якість розгляду справ. До того ж держава належним чином не виділяє грошей на ремонт, розвиток та будівництво приміщень для судів та не закладає достатню кількість коштів на належну оплату роботи працівників апарату суду.

Але це, маю надію, тимчасове явище. У державі, в якій стрімко йдуть різні «оптимізації», іноді навіть не дуже продумані, немає іншого виходу, як почекати. Тим паче якщо ми віримо, що і «оптимізація», і «реформа» будуть реально втілені в життя.

— Одним з аргументів на користь укрупнення була цифровізація. Для вас як адвоката вона спростила роботу чи, навпаки, ускладнила? Бо з огляду на судову практику дотепер точаться спори навіть щодо надсилання копій позовної заяви та додатків до неї, не кажучи вже про підписання документів електронним цифровим підписом.

— Уважаю, що цифровізація не розвантажила, а навпаки ускладнила роботу в першу чергу для суду. Оскільки тепер необхідно сканувати кожен документ, який подається до суду. Для учасників процесу це також не стало полегшенням, адже більшість цивільних справ розглядається у спрощеному провадженні, які не потребують участі адвоката, тому громадяни подають документи в паперовій формі. Але, будемо відверті, цей шлях правильний, бо це шлях майбутнього, яке вже настало в інших частинах світу. А оскільки Україна — це Європа, маємо прилаштовуватися до сучасних технологій та можливостей, хоча людям це буде дуже й дуже важко.

Цифровізація — це складний та надважкий процес, напевно, для половини населення України, а особливо — старшого покоління. І саме це упускає із виду влада, забуваючи, що цифровізація на початковому етапі ускладнить життя й доступ до правосуддя саме простим людям, які не готові та яких не готують до подібних «реформ».

«Справедливе правосуддя — це коли в рішенні суду поєднуються як буква закону, так і його дух»

— У столиці, нерідко можна почути нарікання суддів на зловживання процесуальними правами з боку адвокатів. Як із цим на Закарпатті? Зловживаєте?

— Стараємось не зловживати. Але дивлячись на те, що саме судді сприймають як зловживання процесуальними правами з боку адвоката. Якщо, наприклад, на одну й ту саму дату та час в адвоката призначено кілька засідань, то, звичайно, одне з них доведеться відкласти. Не завжди судді узгоджують з адвокатом дату наступного засідання. І в одній справі може бути кілька таких відкладень, що є вимушеною мірою.

Непоодинокими є випадки, коли судді вважають «зловживаннями» неможливість адвоката бути присутнім на засіданні. А з’явитися на таке засідання адвокату може завадити участь в інших справах, хвороба чи інші життєві, сімейні обставини. Разом із цим судді можуть собі дозволяти без жодних попереджень просто вивісити оголошення на своєму кабінеті, що засідання не відбудеться, суддя захворів і т.п. І не враховують, що адвокати можуть їхати в суд здалеку. Це стосується й інших учасників процесу. Але якщо не з’явився, наприклад, прокурор, суддя мовчить і тільки в поодиноких випадках реагує. У випадку із захисником подібне розглядається як «зловживання».

Утім, у нашому регіоні таке трапляється не часто. Хоча ми й працюємо по різні боки барикад, але маємо по-людськи ставитися до колег та одне до одного, тому що наше завдання — захист прав громадян. До того ж не кожен адвокат — майбутній правоохоронець, але деякі правоохоронці та судді — у перспективі майбутні адвокати.

— Якими, на ваш погляд, мають бути відносини між сторонами процесу та суддями? В американських стрічках нам малюють суворих невблаганних людей у мантіях, які при першій ліпшій нагоді можуть оштрафувати адвоката чи прокурора за неслухняність. На ваш погляд, нам потрібна така сама практика, аби виховати повагу до звання судді, як «ваша честь»? І чи зустрічали ви суддів, яким би личив такий зворот?

— Відносини між сторонами процесу та суддями мають бути добросовісними. Добросовісність — це стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю й повагою до іншої сторони процесу. Натомість при кожній зміні влади продовжується знищення судів і суддів, аби їх підкорити собі, а не закону та справедливості. І назва цьому знищенню — численні реформи.

— Закарпаття — регіон прикордонний, можна сказати — вікно в Європу. Як ви розцінюєте судову реформу, яку затіяла влада, зокрема, із залученням іноземних експертів уже й до формування конституційних органів? Чи станете ви більше довіряти органам і судам лише на тій підставі, що до їх формування причетні люди з іноземним паспортом?

— Реалізація цього задуму видається проблематичною попри те, що в самої ідеї є шанс на життя. Ми маємо приклад найвідомішої іноземної особи — європейського керуючого з боротьби з корупцією та шахрайством в Європейському Союзі, який брав участь у «конкурсі» на заміщення посади директора Національного антикорупційного бюро. Йому просто не давали можливості працювати з кандидатами, оскільки папери кандидатів ніхто не перекладав і його участь у співбесідах була мізерною через мовний бар’єр. Тому результату від цього буде мало. Ми маємо розібратися самі, але навряд чи нам дадуть можливість це зробити.

— Взагалі, що для вас є ознакою справедливого правосуддя? І чи можна його досягнути за рахунок зміни облич людей у мантіях?

— Справедливе правосуддя особисто для мене, це коли в рішенні суду поєднуються як буква закону, так і його дух. Не потрібно змінювати обличчя в мантіях, необхідно вдосконалювати роботу Вищої ради правосуддя, тобто органу, який повинен дисциплінувати діяльність судді.

«Адвокат робить усе можливе, аби рятувати людину, доля якої не цікавить правоохоронні органи»

— Чи є критерії належного захисту? Адже недавно один із суддів зауважив, що завдання адвоката полягає не в тому, аби виправдати винного, а простежити, аби він не дістав більше, ніж заслуговує. Ви із цим згодні?

— Для адвоката дотримання чесності, самовдосконалення та правил адвокатської етики є імперативом. Всі звикли покладати всю надію на адвокатів, але ми не в американських чи європейських фільмах, де закон, законність, справедливість — це аксіома для суду, судді, прокурора, який навіть готовий відмовитися від обвинувачень, аби не порушити права людини. А скільки в нас таких справ? Прокурор і слідчий будуть йти до останнього. Непоодинокі випадки в Україні й скарг адвокатів, що їх перевіряють при вході в суд, а прокурора чи слідчого — ні! Тож адвокат у сьогоднішніх реаліях життя робить усе можливе, аби рятувати людину, доля якої не цікавить правоохоронні органи.

— До речі, сьогодні самі адвокати потерпають від свавілля правоохоронних органів не менше, ніж їхні клієнти. За вашою оцінкою, яка тенденція на Закарпатті? Як часто адвокати звертаються до РАЗО по допомогу й чи має рада належні інструменти для такого захисту?

— У нашому регіоні за цей рік було тільки одне подібне звернення від адвоката. Одним з інструментів захисту професійних прав адвокатів є комітет захисту прав адвокатів Ради адвокатів Закарпатської області. Однозначно, що під час роботи з правоохоронними органами, труднощі виникають, проте ми невідкладно реагуємо на такі дії.

— Недавно професійна спільнота відзначала 9-ту річницю від дня утворення Національної асоціації адвокатів України. Яка ваша оцінка пройденого шляху? І взагалі, чи легко сьогодні бути адвокатом?

— Пройдений шлях був важкий, але цей шлях ми пройшли, й один з керівників комітетів НААУ правильно зазначив, що «від моменту створення у 2012 році НААУ змогла не лише перейняти найкращу міжнародну практику, а й створити власні розробки, якими цікавляться колеги з інших країн». Адже українська адвокатура не мала жодних напрацювань у цій сфері, тому НААУ будувалася буквально з нуля, і напрацьовані власні ноу-хау, зокрема у сфері цифрової трансформації: Єдиний реєстр адвокатів, електронний ордер адвоката, система реєстрації та обліку балів з підвищення професійного рівня адвокатів, онлайн-платформи підвищення професійного рівня адвокатів. Лідеру адвокатури України можна лише подякувати за це. Звичайно, не всього досягнуто, чого хотілося. І світова пандемія, й економічна криза даються взнаки.

Адвокатам не завжди легко, але розвиток триває. Оскільки в асоціації було створено Раду старійшин адвокатів України, цілком логічно було б заснувати й Раду адвокатських об’єднань України при НААУ. Напевно, це вже на часі, і ця ідея знову стає актуальною. Мені теж було б цікаво спілкуватися на платформі НААУ з колегами — керівниками інших адвокатських об’єднань. Це необхідно для того, щоб адвокатську спільноту, як велику родину, ще більше об’єднувати. Адже нас уже понад 60 тис., і адвокатуру мають поважати як у владних кабінетах, так і в широких колах суспільства.