Олексій Зеленцов
Право адвокатів на самоуправління потребує додаткових механізмів реалізації
.
Олексій Зеленцов - адвокат, керівник АБ «Олексій Зеленцов та партнери»Формування адвокатури сьогодні має певні проблемні риси. Демократичність вибору керівництва органів адвокатського самоврядування сумнівів не викликає. Але законом не передбачені механізми впливу адвокатського середовища на керівні органи.
Адвокатура в Україні є незалежним інститутом. Ця норма передбачена ст.131-2 Конституції України, якою гарантується її незалежність. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність. А адвокатське самоврядування діє з метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні. Ці сухі норми Конституції та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» виділяють досить непогану базу щодо підтримання незалежності діяльності кожного українського адвоката як гарантії існування справедливого суду як основи правосуддя в Україні.
Якщо уважно подивитись на саму систему відправлення правосуддя в Україні, то буде зрозуміло, що саме так би мовити протистояння прокуратури, як органу, який підтримує обвинувачення в суді, та адвокатури, яка має як правило інші завдання, і створюють змагальність сторін при здійсненні правосуддя. І якщо прокуратура має так звану вертикаль влади, то адвокатура існує на цілком інших принципах – самостійність та незалежність. Підтримка цього статусу і складає ефективність діяльності адвокатури.
Тим не менш задля забезпечення прав адвокатів та здійснення представництва адвокатури існує адвокатське самоврядування. Це фактично інституціональне формування, яке діє на принципах демократії та гласності задля професійного захисту самого інституту адвокатури.
Відповідно до Закону завданнями адвокатського самоврядування є:
1) забезпечення незалежності адвокатів, захист від втручання у здійснення адвокатської діяльності;
2) підтримання високого професійного рівня адвокатів;
3) утворення та забезпечення діяльності кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури;
4) створення сприятливих умов для здійснення адвокатської діяльності;
5) забезпечення відкритості інформації про адвокатуру та адвокатську діяльність;
6) забезпечення ведення Єдиного реєстру адвокатів України;
7) участь у формуванні Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному законом.
Отже, оскільки законодавство фактично забороняє втручання органів влади на систему адвокатського самоврядування, механізми впливу повинні бути забезпечені з боку самого адвокатського середовища. Сьогодні Статут НААУ, яка відповідно до Закону є єдиною недержавною некомерційною професійною організацією, яка об’єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування, передбачає лише порядок виборів органів адвокатського самоврядування. Фактично при виникненні спірних питань між адвокатом, який і є основою інституту адвокатури, та органом адвокатського самоврядування, відсутній механізм для вирішення спорів. Тобто, керівництво органу адвокатського самоврядування має, якби то мовити, індульгенцію від будь-яких спірних дій, які неодмінно виникають протягом її діяльності. Колегіальність прийняття рішень керівництвом НААУ не повинно позбавляти членів НААУ від оскарження будь-яких дій цього органу. Саме законодавчо врегульована самостійність та незалежність адвокатури в такому випадку стає перешкодою у реалізації права кожного адвоката на вплив на діяльність керівних органів, рішення яких відповідно да Закону є обов’язковим.
По-перше, представляється розумним і доцільним збільшити вплив та представництво спілок адвокатів на НААУ. Саме створення спілок та об’єднань повинно бути додатковим механізмом демократичності та забезпечення самоуправління у період між з’їздами. За допомогою саме таких спілок повинен бути реалізований механізм оскарження дій керівництва НААУ, яка не має сьогодні будь-якого контролю з боку адвокатського суспільства, в тому числі за рішеннями Ради адвокатів України, яка приймає рішення, обов’язкові для виконання усіма адвокатами країни.
Другим механізмом, який може бути додатковим правом на самоуправління з боку кожного адвоката України, це обов’язковість публічного розгляду скарг та заперечень на дії керівних органів адвокатського самоврядування. Така гласність є необхідною умовою того, щоб орган самоуправління, який має вплив на усе адвокатське середовище і, як слідство, на систему правосуддя в Україні та здійснення представництва та захисту, мав зворотній вплив адвокатів, які могли б здійснювати таким чином контроль за діяльністю органів адвокатського самоврядування.
Дуже суперечливим видається на перший погляд ще один механізм впливу, який мав би застосувати принципи правосуддя щодо самої адвокатури. Але застосування до спорів між керівними органами НААУ та адвокатами так би мовити посередника в особі спеціального органу парламентського контролю або навіть ВАКС могло б стати запобіжником зловживання з боку осіб, які мають вплив на діяльність органів адвокатського самоврядування.