Альтернатива тяганині

Спорів у судах не поменшає, але практика застосування медіації пожвавиться

Тривалі дискусії та ініціативи врешті-решт утілились у прийняття Верховною Радою закону «Про медіацію», який очікує підпису Президента. Поглянемо, чи сприятиме він розвантаженню судів та більш швидкому вирішенню спорів у цілому.

Поняття та сфера застосування

Закон визначає медіацію як позасудову добровільну, конфіденційну, структуровану процедуру, під час якої сторони за допомогою медіатора намагаються запобігти виникненню або врегулювати конфлікт шляхом переговорів.

Примітним є те, що законодавець поширив дію закону не лише на приватно-правові спори (цивільні, трудові, сімейні, господарські тощо), але й на адміністративні, справи про адміністративні правопорушення та навіть кримінальні провадження (на стадії досудового розслідування).

Причому медіація допускається як до звернення до суду (третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу), так і на будь-якій стадії розгляду справи чи виконання рішення.

Законом вносяться послідовні зміни щодо можливості розв’язання спору шляхом медіації до цілої низки законодавчих актів, включно з процесуальними кодексами, Кодексом законів про працю, Земельним кодексом тощо. Також передбачається повернення 60% сплаченого судового збору в разі мирного врегулювання спору шляхом медіації під час судового розгляду.

Порядок залучення та вимоги до медіатора

Сторони самостійно обирають медіатора на підставі договору (вимоги до змісту якого наявні в законі) та визначають перелік питань для обговорення, а надалі визначають зміст угоди про врегулювання спору, яка також повинна відповідати приписам закону.

Закон вимагає від медіатора проходження базової підготовки в Україні чи за кордоном (щонайменше 90 год. навчання, з яких половина мусить припадати на практику), що підтверджується відповідним сертифікатом. Причому сторони можуть ставити до такого посередника вищі вимоги, зокрема, наявність спеціальної підготовки, певного віку, освіти, досвіду тощо. Законодавець допускає можливість надання іншими особами консультацій і рекомендацій у процесі медіації, проте прийняття рішення за її результатами належить до повноважень виключно сторін. Сторони також мають право окремо залучати експертів і перекладачів.

Медіатор має право практикувати як особа, що провадить незалежну професійну діяльність, або як підприємець, причому може надавати послуги індивідуально, за наймом, у складі суб’єкта, що забезпечує проведення медіації, або об’єднання медіаторів. Закон допускає надання послуг з медіації як на платній, так і на безоплатній основі.

Крім означених законом основоположних обов’язків медіатора, законодавець вимагає від останнього дотримання кодексу професійної етики, який, щоправда, не є єдиним документом для всього загалу медіаторів України, а розробляється кожним окремим об’єднанням медіаторів на підставі закону. Кожний медіатор приєднується до наявного кодексу, за порушення якого нестиме відповідальність, передбачену статутом або положенням об’єднання, членом якого він є.

Аналогічно врегульовано ведення реєстрів медіаторів — загальнодоступні реєстри доручено вести об’єднанням медіаторів або суб’єктам, що забезпечують проведення медіації, натомість єдиного загальнодержавного реєстру не передбачається.

Стадії медіації

Структурований характер медіації, який згадується в її законодавчому визначенні, полягає у простому поділі процедури медіації на три стадії:

• підготовку, яка передбачає проведення медіатором підготовчих заходів з метою з’ясування можливості проведення медіації (коло яких не є обмеженим);

• власне медіацію, що проводиться згідно із законом і договором, правилами проведення медіації та норм професійної етики медіатора; при цьому закон жодним чином не регулює та не конкретизує порядок проведення медіації;

• припинення медіації — укладення сторонами угоди в разі успішного завершення медіації або у зв’язку з закінчення договірного строку її проведення чи відмовою сторони від подальшої участі.

Чого чекати?

Безсумнівно, ухвалення закону мало на меті розвантаження вітчизняної судової системи — цілком очевидно, що більшість спорів у провадженнях судів потенційно можуть бути розв’язані мирним позасудовим шляхом. Передбачається, що медіація стане саме тим механізмом, який сприятиме такому ефективному врегулюванню суперечок завдяки професійній допомозі медіатора та максимальній дерегуляції процесу.

Натомість медіацію не слід сприймати як альтернативу судочинству повною мірою, оскільки вона за визначенням не передбачає державного примусу. Отже, є марною за відсутності волі обох сторін на вирішення конфлікту шляхом переговорів. Не менш важливим є те, що початок процесу медіації не впливає на перебіг строку позовної давності.

З 2017 року в Україні діє подібна за своєю суттю до медіації процедура врегулювання спору за участю судді, яка не справила істотного впливу на ефективність вирішення спорів. Більше того, і до ухвалення закону медіація в Україні існувала, а закон не запроваджує докорінних змін до існуючого стану справ.

Тому, складно припустити, що з набранням чинності закону який-небудь відчутний відсоток спорів вирішуватиметься не в суді, а в рамках медіації. Проте очікується пожвавлення практики застосування медіації, яка неодмінно займе своє місце серед альтернативних способів вирішення спорів.