Шекспір напише не про них

Теорія режиму окремого проживання виступає за продовження шлюбу, а практика — за litе-версію розлучення

Адвокати бачать у механізмі сепарації подружжя поступовий процес розірвання шлюбу, а судді сподіваються на те, що такий режим дозволить зберегти сім’ю, а водночас — і зменшити кількість поданих позовів про розлучення. Що ж імовірніше в такому випадку?

Зберегти чи затягнути?

У ході круглого столу Національної асоціації адвокатів України, що присвячений режиму окремого проживання, намагались з’ясувати, чим же є насправді такий непопулярний правовий механізм як «режим окремого проживання» — кроком до розірвання шлюбу чи можливістю для збереження подружніх відносин.

Так, модератор круглого столу, голова комітету з сімейного права НААУ Ганна Гаро у вступному слові поставила перед учасниками ряд питань. Зокрема, чи може сепарація допомогти з’ясувати подружжю, чи лишились в них почуття одне до одного та зрештою врятувати шлюб, а не просто відтягнути момент розлучення? Навіщо встановлювати режим окремого проживання, що він та кілька місяців проживання окремо один від одного можуть вирішити?

Сама ж Г.Гаро відзначила, що особисто дуже рідко зустрічається з таким бажанням клієнтів встановити цей режим. І причини непопулярності подібного правового механізму слід було з’ясувати у колі правників. Що ж саме — недосконале законодавче регулювання чи необізнаність із метою та наслідками встановлення такого режиму призводить до того, що українці замість нього обирають інші крайнощі?

Під час виступу адвокат, член ради комітету з сімейного права НААУ, член Центру сімейного права Вищої школи адвокатури Інна Скузь зазначила, що з професійного досвіду бачить приклади застосування режиму окремого проживання у тих випадках, в яких повноцінне розірвання шлюбу тимчасово неможливе. Наприклад, для вагітних жінок, а також для подружжя, що має дитину, якій не виповнився 1 рік. А також у тих випадках, коли один із подружжя намагається уникнути поділу майбутніх боргів іншого з подружжя (зокрема, у випадку залежності від азартних ігор). Адже, як нагадала І.Скузь, режим сепарації передбачає тимчасове скасування презумпції спільної сумісної власності.

Жінок такий правовий режим може убезпечити від боргів у період уразливості та відсутності можливості розірвати шлюб. Для чоловіків збереження режиму сепарації довше, ніж на 10 місяців, буде означати відсутність правових підстав вважати дитину, що народиться пізніше цього терміну, спільною дитиною, а отже і звільняє від обов’язку сплати аліментів.

Як зазначила сама адвокат, здебільшого таким чином подібний режим застосовується у випадках, в яких йдеться про подальше розірвання шлюбних відносин. Однак «говорити про сепарацію як можливість збереження подружніх відносин без презумпції вірності немає сенсу», додала І.Скузь.

Емоції та прозаїчність

На думку ж судді Касаційного цивільного суду Ольги Ступак, яка також узяла участь у означеному заході, режим окремого проживання подружжя захищає інтереси дітей, для яких розірвання шлюбу батьків є трагедією.

Так, ст.119 Сімейного кодексу дає можливість подружжю або одному з них звернутися до суду для встановлення окремого проживання без розірвання шлюбу в разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. Однак, як відзначили і адвокати, і представники суддівського корпусу, ця стаття незаслужено лишається не дуже популярною.

Серед причин цього О.Ступак бачить, зокрема, відсутність відповідної правової культури громадян, які звикли до крайнощів: або шлюб, або ж його розірвання. Натомість вони не готові до проміжних форм вирішення конфлікту між подружжям. Доповідач акцентувала, що сімейні спори дуже чутливі, вони стосуються не тільки чоловіка й дружини, але й насамперед дітей. Тож, на її переконання, такі спори мають вирішуватися передусім за допомогою медіатора чи інституту вирішення спору за участю судді. Суддя вказала й на доцільність запровадження обов’язкового досудового врегулювання спорів щодо дітей та розірвання шлюбу.

Що ж до тенденції зростання кількості розлучень в Україні, яку відзначили більшість учасників круглого столу, О.Ступак зауважила, що це зумовлено не лише складною економічною ситуацією, карантинними обмеженнями тощо. Сьогодні шлюб можна укласти за один день, і громадяни не завжди проходять період тривалих стосунків перед його укладенням, інколи укладають шлюб емоційно. Доповідач навела вислів Франсуа де Ларошфуко: «Розлука зменшує помірне кохання і збільшує сильне, як вітер гасить свічку і роздмухує полум’я». Тому, наголосила суддя, установлення такого режиму окремого проживання — це в жодному разі не крок до розірвання шлюбу, а навпаки — можливість подумати про збереження сім’ї.

Ще одна причина недостатньої популярності інституту сепарації подружжя, на думку судді, прозаїчна — криза кадрів у судах. Якщо подружжя звертається до суду про встановлення такого режиму за взаємною згодою, суд може швидко розглянути справу в окремому провадженні. Але коли такої згоди немає, а є спір, через дефіцит суддів, їх завантаженість у позовному провадженні, перше засідання може бути призначено через 3, 5 або 6 місяців. Це робить такий шлях врегулювання конфлікту не дуже привабливим.

Презумпція спільності

На заході звучало питання, чи може режим окремого проживання подружжя встановлюватись на минулий період, протягом якого чоловік і дружина не вели спільного побуту. О.Ступак зазначила, що із тлумачення норм ст.119 СК можна зробити висновок, що вона поширюється тільки на майбутнє.

Також суддя навела постанову КЦС від 10.04.2019 у справі №721/1177/15-ц, в якій касаційний суд чітко сказав: коли спір стосується вже поділу майна подружжя, ст.119 СК застосовувати не можна. Тому той з подружжя, хто заперечує факт придбання майна під час спільного проживання в зареєстрованому шлюбі, повинен спростувати презумпцію спільного майна подружжя для застосування положень ч.6 ст.57 СК.

Крім того, О.Ступак навела постанову Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.03.2016 у справі №6-27361ск15 про визначення режиму окремого проживання подружжя. Суд першої інстанції задовольнив таку вимогу, однак апеляційний суд скасував це рішення й відмовив у задоволенні позову, вказавши, що цей режим не можна використовувати для вирішення майнових питань. Суд касаційної інстанції погодився з рішенням першої інстанції. Він зробив висновок, що існування майнових спорів не перешкоджає можливості визначення такого режиму, оскільки цей режим буде мати правові наслідки лише для майна, набутого після ухвалення судового рішення.

Доповідач наголосила, що розширення практики застосування інституту окремого проживання подружжя великою мірою залежить від адвокатів, оскільки саме з ними передусім спілкуються сторони конфлікту. Якщо адвокат орієнтований на врегулювання спору за можливості без крайнього заходу — розірвання шлюбу, він може пояснити клієнтам переваги правового режиму окремого проживання.

Цікаво, а якби Ромео і Джульєтта таки поспішно одружилися, то труїли б вони життя одне одного до кінця їхніх днів чи обрали б режим окремого проживання після першої ж сварки? У будь-якому разі видається, що Вільяму Шекспіру було б не так цікаво писати про тих, хто не за драматичні крайнощі, а за золоту середину.