Закон і Бізнес


Небажання публічності

Чи слід оприлюднювати рішення стосовно покарання арбітражних керуючих?


№45 (1551) 06.11—12.11.2021
Юрій ЯШИН
3085

Одним із ключових питань на круглому столі стала необхідність оприлюднення прийнятих рішень за наслідками дисциплінарного розгляду стосовно арбітражних керуючих. Останні проти цього.


«Невільне виконання»

Відкрито та публічно обговорити найгостріші питання діяльності Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих. Саме такою була мета зібрання на базі Асоціації правників України.

Так, щороку члени ДК збираються за круглим столом та відкрито обговорюють системні помилки, що допускають арбітражні керуючі під час здійснення повноважень у процедурах банкрутства, практичні аспекти роботи арбітражних керуючих, їх взаємодію з державним органом з питань банкрутства, а також інші актуальні питання діяльності комісії.

Модераторами заходу були приватний виконавець Андрій Авторгов та адвокат Ірина Сербін. При цьому досить бурхливе обговорення викликало питання, яке поставили самі арбітражні керуючі: чи слід оприлюднювати рішення комісії про притягнення їх до відповідальності.

При цьому І.Сербін наголосила, що самі арбітражні керуючи в більшості, на жаль, проти такої публічності. І це, з її точки зору, є проблемою. Адже в приватних виконавців вона вирішена, незважаючи на заперечення. Міністерство юстиції оприлюднює в себе на сайті подібні рішення щодо приватних виконавців у повному вигляді.

У відповідь А.Авторгов, який також є приватним виконавцем з багатою дисциплінарною практикою, повідомив: «Свого часу ми просили рішення щодо притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності зробити знеособленими, не вказуючи їхні прізвища та імена». Але Мін’юст зробив усе по-своєму й оприлюднює такі рішення на своєму сайті з усіма особистими даними виконавців.

На погляд А.Авторгова, це неправильно, ідея була в іншому — у створенні своєрідної аналітичної бази на кшталт Єдиного державного реєстру судових рішень, де б такі рішення публікувалися в знеособленому вигляді й дозволяли при цьому відслідковувати та аналізувати тенденції в практиці притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У відповідь голова Ради арбітражних керуючих м.Києва Сергій Боярчуков зазначив, що не підтримує ідеї непублічності та оприлюднення рішень комісії в знеособленій формі. Він уважає, що такий підхід має певну превентивну дію для арбітражних керуючих, показує відкритість і відсутність замовчування внутрішніх проблем для суспільства. Крім того, скасувавши таке рішення в суді, людина може також публічно поновити своє добре ім’я.

Арбітражний арбітражному — вовк?

А.Авторгов також підкинув на обговорення учасників питання, чи взагалі слід застосовувати такий, на його думку, виключний вид дисциплінарного покарання, як зупинення діяльності. У цьому випадку в першу чергу страждають учасники процедури банкрутства: треба призначити нового, за цей час може бути втрачено майно підприємства чи понесені інші втрати. Крім того, арбітражний керуючий може вести відразу кілька справ, а не тільки ту, за порушення в якій його покарали, що завдасть шкоди інтересам інших підприємств, на яких працював арбітражний керуючий.

У відповідь член ДК Владислав Філатов зазначив, що суть проблеми глибша: треба враховувати ступінь порушення, іноді застосування інших видів дисциплінарного стягнення недостатньо, а зупинення діяльності на певний час — єдиний ефективний спосіб зупинення порушень на конкретному підприємстві. Інше питання — що треба зупиняти його діяльність саме на тому підприємстві де скоєно порушення. Але для цього потрібно вносити зміни до кодексу.

На думку С.Боярчукова, усі проблеми відпадуть, якщо дисциплінарний орган — чи то Мінюст, чи то самоврядну організацію — узагалі позбавити права зупиняти діяльність арбітражного керуючого, бо це реальне позбавлення права на професію. Замість цього він запропонував надати право знімати його з роботи/посади на конкретному підприємстві, де він допустив порушення. Як що ж якась конкретна людина продовжує поводити себе в тому ж дусі й цим ганьбить професію, то рішення про виключення повинна приймати самоврядна організація арбітражних керуючих. При цьому С.Боярчуков висловив здивування тим, що самі арбітражні керуючі не хочуть надавати такі права своїй самоврядній організації, а готові передати їх кому завгодно: Мін’юсту, правоохоронним органам і т.д.

На це І.Сербін відповіла, що, на думку багатьох арбітражних керуючих, розгляд скарг на них колегами буде необ’єктивним, бо всі вони працюють в одній сфері та є певною мірою конкурентами.

Покаранню — так, компенсації — ні

Ще однією гострою темою, яку оприлюднила модератор, стало питання компенсації арбітражному керуючому за репутаційні, матеріальні та інші втрати у випадку, коли рішення ДК відносно нього скасоване судом.

Не є таємницею, що такі рішення є, але люди отримують їх через півроку, рік і більше, бо відомо, що суди перевантажені справами.

За цей час арбітражний керуючий втратив роботу, бо йому було заборонено провадити діяльність. І хто повинен йому це компенсувати? Держава? Відповіді не прозвучало.

Але, наприклад, арбітражний керуючий Юрій Моісеєв висловив думку, що скарги на рішення дисциплінарного органу повинні розглядати не адміністративні, а господарські суди. «Адміністративники» підходять до цього питання формально, бо не розуміють специфіки роботи в процедурі банкрутства, а вона досить складана. Навіть у господарських судах є спеціальні колегії, які розглядають тільки ці категорії справ з огляду на їх складність.