«Безсила» ухвала,
або Як відсильні конструкції унеможливлюють виконання судового рішення
Сергій КОВАЛЬОВ, старший партнер АО «Могильницький і партнери» Хоча порядок набрання законної сили ухвалою суду більше ніж чітко врегульований чинними процесуальними кодексами, чимало суддів його порушують. Проаналізуємо, чому так відбувається та на які норми слід звернути увагу як суддям, так і їхнім помічникам.
Правила та винятки
У ч.1 ст.260 Цивільного процесуального кодексу передбачено, що ухвала, яка викладається окремим документом, складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначення строку й порядку набрання нею законної сили та її оскарження. Відповідно до ч.1 ст.261 ЦПК ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо іншого не передбачено цим кодексом. Аналогічні положення містяться в стст.255, 256 Кодексу адміністративного судочинства та стст.234, 235 Господарського процесуального кодексу.
Винятків із загального правила про негайне набрання законної сили ухвалою суду в ЦПК не так і багато. Це такі ухвали:
• за наслідками розгляду заяви про скасування рішення третейського суду (чч.4, 5 ст.460 ЦПК);
• про визнання й надання дозволу на виконання або про відмову у визнанні та наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу (ч.8 ст.479 ЦПК);
• про визнання й надання дозволу на добровільне виконання або про відмову у визнанні та виконанні рішення міжнародного комерційного арбітражу (чч.6, 7 ст.480 ЦПК);
• про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або про відмову в його видачі (ч.5 ст.487 ЦПК).
Аналогічні винятки містяться і в ГПК, а КАС узагалі не передбачає жодного винятку із загального правила.
Наведені ухвали, якщо вони не були оскаржені в апеляційному порядку, набирають законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, а в разі подання апеляційної скарги — після її розгляду судом другої інстанції.
Таке загальне правило й винятки з нього є цілком зрозумілими та логічними. Адже у випадку, наприклад, зі скасуванням рішення третейського суду місцевий загальний суд фактично ухвалює власне рішення по суті спору, яке може бути оскаржено, просто у формі ухвали. У переважній більшості інших випадків негайне набрання законної сили ухвалою суду забезпечує оперативність процесу та право на судовий захист, не обмежуючи при цьому можливості апеляційного оскарження.
Ігноруючи вимоги до змісту
З огляду на наведені положення ЦПК, ГПК та КАС у кожній ухвалі (крім наведених винятків) має бути визначений такий порядок набрання нею законної сили: ухвала набирає законної сили негайно (див., наприклад, №№95203602, 99746805, 98599464; тут і далі — реєстраційні номери рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень). Натомість місцеві загальні суди найчастіше взагалі нічого не пишуть в ухвалах з приводу порядку набрання ними законної сили (справи №№99641297, 98993112, 96768151).
З одного боку, при виконанні таких ухвал можна стверджувати, що вони набувають законної сили негайно — унаслідок прямих приписів кодексів. Однак з другого — суди, не відображаючи в ухвалі порядку набрання нею законної сили, грубо порушують процесуальний закон. Причому, як убачається, настільки грубо, що такі акти можна взагалі не вважати ухвалами. Адже суд у такому випадку ігнорує базові вимоги до змісту ухвали, без виконання яких складений документ за формою не є ухвалою.
Так, навряд чи можна вважати ухвалою чи рішенням документ з відповідною назвою, в якому при цьому відсутні висновки суду. Таке рішення неможливо виконати. Чому ж тоді виконавець чи будь-хто інший повинен виконувати ухвалу, в якій, на порушення закону, не зазначено порядку набрання нею законної сили? З якого моменту починати виконувати таку ухвалу?
Убачається, що дії особи, яка відмовиться виконувати ухвалу, в якій не зазначено порядку набрання нею законної сили, до усунення цього недоліку будуть цілком законними.
Дуже часто судді прямо зазначають в ухвалах порядок набрання ними законної сили, аналогічний порядку, установленого для рішення суду першої інстанції, поза наведеними винятками (№№98802848, 99532337, 99572006). З огляду на зазначені приписи процесуальних законів таке порушення є не лише грубим, а й відвертим.
Деякі судді вдаються до невизначеності, удаючись до подібних формулювань у резолютивних частинах ухвал (№№99230549, 90540723, 99314524):
• ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим кодексом;
• дана ухвала набирає законної сили у строк та в порядку передбачених ч.1 ст.235 ГПК та може бути оскаржена у строк, визначений ст.256 ГПК, у порядку, передбаченому ст.257 ГПК, з урахуванням пп.17.5 п.17 ч.1 розд.ХІ «Перехідні положення» ГПК.
Запобігти невизначеності
Невизначені відсильні правові конструкції, вочевидь, є неприпустимими. Суди в таких випадках самоусуваються від прийнятті рішення та породжують правову невизначеність. Судове рішення, на відміну від закону, має бути максимально визначеним відповідно до конкретних спірних правовідносин.
Можна розбиратися в причинах таких порушень, порівнювати редакції кодексів, проте навряд чи в цьому є сенс. Новим редакціям процесуальних кодексів майже 4 роки, уже давно час адаптуватися до їхніх приписів.
Зрозуміло, що в переважній більшості випадків наведені порушення не є навмисними. Судді або їхні помічники звикли так складати ухвали й роблять це за шаблоном. Тому це справа сторони, зацікавленої в негайному набранні ухвалою законної сили, — заздалегідь подивитися аналогічні акти конкретного судді й під час судового засідання та в адресованому суду процесуальному документі звернути увагу на необхідність дотримання вимог закону в частині визначення порядку набрання законної сили ухвалою суду.