Пригоди Ходжі Насреддіна,
або Як фізичній особі стати банкрутом, не зруйнувавши систему кредитування
Подекуди фізичні особи, наслідуючи кмітливість Ходжі Насреддіна, пропонують такі плани санації, що жоден шах не дочекається їх виконання.
Практика застосування положень Кодексу з процедур банкрутства, що стосуються неплатоспроможності фізичних осіб, висвітлила незацікавленість боржників у співпраці з кредиторами. Виявилося, що стати банкрутом і швидко позбутися грошових вимог набагато краще, ніж багаторічна робота на кредиторів у процедурі реструктуризації. Такий стан речей може завдати відчутної шкоди системі кредитування та економіці країни.
Вірус банкрутства
У статті «Алі-баба і 40 розбійників» (див. «ЗіБ») уже йшлося про можливість розбагатіти за допомогою КзПБ. І час показав, що багато підприємливих боржників уміло скористалися надто великими пільгами, які надав їм законодавець. Це і полегшені умови для відкриття справи про неплатоспроможність з відсутністю судового збору, і безболісне списання вимог кредиторів у мінімально короткій процедурі погашення боргів.
До цього, трохи пізніше, додалася можливість пропонувати суду свою кандидатуру керуючого реструктуризацією. Єдине, що стримувало масовість таких звернень, так це авансування первинних послуг арбітражного керуючого. Боржникам здавалося, що законодавець повинен скрізь запалювати їм зелене світло та сприяти збільшенню справ про неплатоспроможність.
Утім, на відміну від деяких кредиторів, які не поспішали брати участь у справах про неплатоспроможність і потім назавжди розпрощалися зі своїми боргами, банки швидко зрозуміли небезпеку існування інституту банкрутства фізосіб. Фінансові установи, напевно, ознайомившись із прикладами судової практики або прочитавши статтю «Алі-баба і 40 розбійників», збагнули: якщо не віднайти «вакцину», такий вірус, як банкрутство, може миттєво поширитися на всіх позичальників.
Боржник повинен бути добряком
Системний аналіз кн.4 КзПБ дає можливість побачити несміливу спробу законодавця намалювати портрет боржника-фізособи. За задумом законодавця, це повинен бути такий собі добрячок, нехитра й чесна людина. Або, кажучи сучасною мовою, модним сленгом, — доброчесна людина.
І тому законодавець, або більш правильно — архітектори кодексу, намагалися закласти у фундамент кодифікованого акта такий собі наріжний камінь у вигляді принципу інституту неплатоспроможності фізособи, який полягає в тому, що до боржника, який добросовісно виконує свої обов’язки та не зловживає правами, застосовується механізм прощення боргів. Він використовується при виконанні плану реструктуризації або закінченні процедури погашення боргів. Для недобросовісних боржників, навпаки, застосовується механізм закриття справ про неплатоспроможність.
На жаль, як і слід було очікувати, портрет сучасних боржників вийшов вельми далеким від утопічних ідей авторів кодексу, відповідно, судова практика в цьому питанні теж виявилася не такою однозначною. В одних випадках суди визнають громадянина банкрутом, дотримуючись думки, що процедура погашення боргів може вводитися незалежно від позиції кредиторів, в інших, навпаки, закривають справи про неплатоспроможність, указуючи на недобросовісність поведінки боржника й на відповідне клопотання кредиторів.
Якщо стати на позицію так званої необмеженої свободи суду у введенні процедури погашення боргів, то тоді ми побачимо порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка стосується захисту права власності. Залучаючи боржника в процедуру погашення боргів поза волею самих кредиторів, де явно «припинять існування» їхні борги, суд фактично позбавляє кредиторів законних очікувань від справи про неплатоспроможність. Який резон кредиторам брати участь у такій справі, несучи тягар судових витрат, у тому числі на арбітражного керуючого, якщо суд не прислухається до їхньої думки?
Трохи історії про «добряка»
Колишня редакція закону про банкрутство (що діяла з 17.01.2013) уперше закріпила для боржників — фізосіб-підприємців принцип добросовісної поведінки боржника. Тільки тоді принцип гарантувався залізними санкціями.
Згідно із законом процедура банкрутства передбачала такі стадії як:
• мирова угода;
• погашення боргів за відповідним планом (аналог сучасної процедури реструктуризації);
• ліквідація (аналог сучасної процедури погашення боргів).
Тільки ось у разі визнання боржника банкрутом законодавець при наявності певних умов не допускав погашення зобов’язань боржників (чч.4, 5 ст.92 закону).
Такими умовами, зокрема, були:
• ухилення від виконання зобов’язань щодо погашення боргів;
• учинення дій щодо приховування майна;
• ненадання необхідної інформації або надання недостовірної інформації суду.
Застосувати таку санкцію суд міг за власною ініціативою або за клопотанням будь-якого учасника справи.
Принцип добросовісної поведінки боржника, підкріплений зазначеними санкціями, охолоджував бажання списувати борги через процедуру банкрутства та став стримуючим фактором, який не давав масовості справам про банкрутство фізосіб-підприємців.
Як стати добросовісним?
Нинішня редакція стст.133, 134 КзПБ за підсумками процедури погашення боргів уже не містить санкції про недопущення списання вимог кредиторів через недобросовісну поведінку боржника. У той же час деякі норми КзПБ, що стосуються процедури реструктуризації боргів, передбачають механізм закриття справи про неплатоспроможність унаслідок недобросовісної поведінки боржника.
До речі, у справах про неплатоспроможність громадян, на відміну від справ про банкрутство юридичних осіб, відсутня процедура розпорядження майном. І тому суд при відкритті справи про неплатоспроможність фізособи відразу вводить процедуру реструктуризації боргів (аналог процедури санації юрособи).
Що ж стосується процедури погашення боргів (аналог процедури ліквідації), то вона запроваджується виключно зі стадії реструктуризації боргів.
Іншими словами, щоб громадянину стати банкрутом і, як наслідок, назавжди розпрощатися, наприклад, з боргами банкам, фізособі потрібно добросовісно вести себе в процедурі реструктуризації боргів. Як це — добросовісно? Слід звернутися до стст.123, 126, 128 КзПБ.
Добросовісність передбачає, що боржник повинен:
повідомляти в декларації про майновий стан повні та правдиві відомості;
не оформляти свої активи на членів сім’ї з метою ухилення від погашення боргів кредиторів (ч.7 ст.123 КзПБ);
надавати кредиторам схвалений план реструктуризації боргів, умови якого не повинні суперечити законодавству;
не вчиняти дій, що перешкоджають проведенню судових процедур (ч.8 ст.126 КзПБ);
не порушувати плану реструктуризації боргів (ч.3 ст.128 КзПБ) і т.д.
У Німеччині принцип добросовісності боржника зберігається навіть після закінчення справи про неплатоспроможність. Так, якщо з боржника буде списаний борг, то громадянин зобов’язаний буде влаштуватися на роботу. Якщо ж він отримає статус безробітного, то не повинен відмовлятися від розумних пропозицій щодо роботи.
Громадянин — не юрособа
Такого закриття справ як у громадянина у процедурі санації або розпорядження майном для юросіб немає. Для них передбачено перехід до процедури ліквідації, якщо встановлена неоплатність боржника (недостатність майна на оплату боргів кредиторів) або, скажімо, не затверджений чи не представлений в установлений строк план санації. У той же час для учасників (засновників) юрособи-боржника встановлена субсидіарна відповідальність у разі неповного погашення грошових вимог кредиторів.
То чому не можна для фізосіб зробити свободу в їх визнанні банкрутом?
Річ у тім, що громадянин сам відповідає за свої борги в процедурі неплатоспроможності. У цьому процесі не можна притягнути членів його сім’ї, як було в епоху Стародавнього Риму. І тому визнання його банкрутом за нашим КзПБ тягне безумовне списання (за невеликим винятком) усіх боргів. Ось чому законодавець пішов шляхом добросовісної поведінки боржника в процедурі неплатоспроможності.
Тільки добросовісні боржники повинні мати право на погашення боргів за допомогою такої процедури. Причому стадія реструктуризації є ключовою, а погашення боргів — додатковою. При цьому боржникові дають зелене світло банкрутства саме кредитори, коли громадянин, наприклад, через поважний вік або фізичні вади не може повноцінно працювати й, отже, погашати борги.
Звичайно, буває ситуація, коли суд може самостійно, без думки кредиторів, увести процедуру погашення боргів і визнати боржника банкрутом. Це можливо тоді, коли кредитори не скористалися своїм правом щодо долі боржника та не прийняли ніякого рішення за планом реструктуризації боргів протягом 120 днів з дня відкриття справи про неплатоспроможність (ч.1 ст.130 КПБ).
Як навчити віслюка людської мови
Боржники, щоб потрапити в заповітну процедуру погашення боргів, навмисне роблять ряд неправомірних дій, щоб кредитори не схвалили плану реструктуризації боргів, а суд, не дай Боже, його не затвердив.
Для цього боржники закладають у план санації такі умови, які свідомо є нездійсненними або неприйнятними. Наприклад, в одній зі справ у плані реструктуризації було передбачено повне списання багатомільйонних боргів. В іншому термін погашення боргів становив аж 146 років. Хоча Біблія дає людині пожити тільки 120.
Напевно, автор такого плану був знайомий з історією про Ходжу Насреддіна, де той, отримавши від шаха гроші, пообіцяв за 20 років навчити віслюка людської мови. І, як свідчить легенда, за цей термін міг не дожити Ходжа, шах або здохнути сам віслюк.
У деяких випадках боржники зовсім не церемоняться з розробкою плану реструктуризації та не надають його взагалі. Такі дії боржників свідчать про їх небажання співпрацювати з кредиторами з метою врегулювання своїх боргів через процедуру реструктуризації. Причина такої поведінки криється в недосконалості самої процедури.
Який резон боржнику 10 років гарувати на кредитора, якщо можна через процедуру погашення безболісно позбутися боргів? Добре, що наслідки через визнання банкрутом законодавець установив чисто символічні. Так, фізособа, яка була визнана банкрутом, має тільки протягом 5 років повідомляти про це іншу сторону договорів позики, кредиту, застави та поруки.
Зате які перспективи відкриються перед боржником, коли він буде визнаний банкрутом! Тут відразу й назавжди зникнуть усі позики та кредити.
А як же бути в ситуації, коли в боржника взагалі немає майна, яке можна реалізувати з метою погашення боргів? Навіщо ж тоді з такою фізособою проводити процедуру реструктуризації боргів? Чи не простіше відразу визнавати її банкрутом і вводити процедуру погашення боргів?
Таку позицію займають деякі суди. Утім, убачається, що не потрібно мислити настільки категорично. Тут не можна поширювати положення з питань банкрутства юридичної особи на фізичну. Адже для ведення господарської діяльності юрособі потрібно майно, так званий статутний фонд. За відсутності необхідного майна вона позбавлена можливості отримувати доходи. Як то кажуть: без витрат немає доходу.
Фізособа в силу своєї особливості може отримувати дохід і не маючи майна. Така особа влаштовується найманим працівником, скажімо через біржу праці, і спокійно заробляє гроші, тобто отримує дохід. Є, звичайно, винятки й тут. Наприклад, якщо громадянин непрацездатний через вік або фізичні вади. Але пускати працездатну фізособу на банкрутство через відсутність у неї майна, минаючи процедуру реструктуризації, є економічно та юридично неправильним.
Вірний помічник
Однією з причин сучасних конфліктів між боржниками-фізособами та кредиторами є, як не дивно, помилка законодавця. Він дозволив таким боржникам самим надавати суду кандидатуру керуючого реструктуризацією (п.21 «Прикінцевих та перехідних положень» КзПБ). На жаль, така норма від самого початку закладає потенційний конфлікт інтересів між боржником та арбітражним керуючим. І ця обставина явно не узгоджується з п.4 ч.3 ст.28 КзПБ, де керуючим реструктуризації не може бути призначено арбітражного керуючого, який має конфлікт інтересів.
Річ у тім, що, за кодексом, на арбітражного керуючого лягає вирішення багатьох питань, які мають контролюючий характер. Це — перевірка декларації майнового стану боржника, виявлення його активів, розгляд грошових вимог кредиторів і т.д. Нарешті, ініціювання в суді процесів про визнання угод недійсними з метою повернення майна боржника.
І замість того, щоб арбітражний керуючий допомагав суду та кредиторам у вирішенні проблеми неплатоспроможності боржника, фактично має місце саботаж самої процедури. Такий арбітражний керуючий, по суті, стає адвокатом боржника та в процедурах неплатоспроможності, м’яко кажучи, неналежним чином виконує свої обов’язки. Причому в деяких випадках діє навіть на шкоду кредиторам.
У цих ситуаціях функції арбітражного керуючого лягають на плечі кредиторів. Саме вони стають ключовими фігурами в процедурі неплатоспроможності та змушені розкривати не тільки неправомірні дії боржника, а вже й арбітражного керуючого.
Як відновити добросовісність фізособи?
Чинна редакція кн.4 КзПБ, присвячена неплатоспроможності громадян, якщо її залишити в такому вигляді, призведе до масовості справ і, як наслідок, до колапсу банківської системи з подальшою гіперінфляцією.
Аби цього уникнути, потрібно терміново зробити кілька кроків.
По-перше, здійснювати відбір кандидатури керуючого реструктуризації за допомогою автоматизованої системи.
По-друге, закріпити поняття принципу добросовісного боржника. При цьому чітко вказати, що правом на процедуру неплатоспроможності та її пільги повинні володіти тільки добросовісні боржники, які співпрацюють із кредиторами й виконують усі приписи кодексу, а також указівки арбітражного керуючого й суду. Недотримання цього принципу повинне давати суду право закривати справу про неплатоспроможність на будь-якому етапі провадження.
По-третє, установити, що визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів можливе лише після закінчення року після затвердження судом плану реструктуризації та виключно за рішенням зборів кредиторів.
По-четверте, пора вже ввести судовий збір за подачу боржником-фособою заяви про відкриття провадження про неплатоспроможність. Його можна встановити в розмірі трьох прожиткових мінімумів. Робота суду, як і арбітражного керуючого, також повинна оплачуватися.
Тільки при закріпленні законодавцем таких правил процедура неплатоспроможності громадян почне повноцінно працювати.