Закон і Бізнес


Де ти, тиха гаване?

Деофшоризація та транспарентність: керівництво до втечі для бізнесу


Перефразовуючи Франсиско Гойю, сон державного розуму породжує чудовиськ у вигляді контролюючих органів.

№41 (1547) 09.10—20.10.2021
Семен ХАНІН, адвокат, керуючий партнер ЮК «Амбер»
2416
2416

Офшор, як добре відомо, — слово не лайливе. Просто одна територія, на відміну від іншої, надає спеціальний режим оподаткування. Ті ж, хто втрачає платників податків і частину бюджетних надходжень, зляться, надаючи слову «офшор» токсичного значення.


Усі на боротьбу з офшорами!

Офшор, як і податкове планування — це зовсім не злочин. Злочинці лише ті, хто переступають діючий закон. Решта ж — грамотні фахівці, озброєні знаннями, досвідом і вміннями, які намагаються законно зменшити податкове навантаження з урахуванням схеми/структури бізнесу й відмінностей у законодавстві різних країн. Найбільші країни світу, а саме G20, вирішили покласти край такому плануванню, охрестивши його агресивним.

На що тільки не йдуть найбільші країни у своїй боротьбі! Згадаймо лише про ініціативи ОЕСР, план BEPS, так звану податкову амністію й обмін податковою інформацією, реєстр бенефіціарів, трансфертне ціноутворення, КІКи, фактичну присутність, різного роду підтвердження про сплату податків і походження коштів, декларування доходів і витрат тощо.

У цій нещадній боротьбі якось забулося, що ж таке податок. А податок — це примусово стягувані з фізичних осіб та підприємств кошти для забезпечення життєдіяльності держави. І принципово важливий їх сукупний розмір. Переступи певну планку — і праця відразу перетворюється на рабство. Людина приречена працювати, щоб жити, і жити, щоб працювати.

Цей рубіж, на жаль, давно й безповоротно пройдений. Держава, будучи, по суті, лише групою осіб, менеджментом, який отримав країну в управління, старанно намагається залучити на свій бік не лише весь чиновницький апарат і членів їх сімей, а й усіх найнятих працівників (плюс членів їх сімей), у т.ч. приватних компаній, обіцяючи їм небачені соціальні стандарти за рахунок грабунку роботодавців.

За нібито демократичного устрою сучасного суспільства роботодавці опинилися у явній меншості. Складаючи не більше 1% населення і незважаючи на свої мільярди, вони дедалі більше опиняються на гачку державної машини.

Перший час, поки ще йшло становлення державної машини, роботодавці намагалися підкупити, домовитися, призначити державний менеджмент. Але рекетира скільки не годуй, все одно будеш йому винен. Навіть призначені олігархами управлінці рано чи пізно, як арахніди (павуки), починають займатися матрифагією, тобто харчуються соками матері, що їх породила, до її загибелі. Чиновники більше не хочуть жалюгідних подачок. Невірно трактуючи державний інтерес, вони намагаються забрати все, щоб усім керувати. Як то кажуть, великі гроші заробити не можна — їх можна лише отримати в управління. Роботодавці ж, будучи силою розрізненою, а іноді намагаючись отримати вигоду з проблем конкурентів, битву свою програли повністю.

Відтак, прес, що тримався на противагах, зірвався і стрімко летить униз, розминаючи все під собою. І колективний державний розум, об’єднаний у G20, лише підставляє посуд, щоб зібрати свіжовичавлений сік.

Оруеллу і не снилося

Чим ганятися і записувати в чорний список FATF окремі юрисдикції, злий геній придумав засіб набагато ефективніший — банки. Контроль над банками, по суті, є контролем над будь-якою формою/структурою бізнесу незалежно від юрисдикції. А банки виявилося вкрай легко контролювати за рахунок банків-кореспондентів. Пара валют — долар і євро — займають сьогодні мало не 85% у міжнародних накопиченнях і платежах, і контроль за транзакціями у цих валютах дозволяє контролювати світ.

Першими в цій боротьбі впали офшорні банки, позбавлені можливості відкривати кореспондентські рахунки. Здався СВІФТ, розкривши дані про перекази американській розвідці. І потихеньку, крок за кроком, ліг увесь світ. Ти можеш створити будь-яку структуру, будь-яку форму власності, але спробуй відкрити для неї рахунок, а потім провести платіж у доларах чи євро. Таким простим, але дуже ефективним способом G20 домоглася ситуації, коли тільки резидент може відкрити рахунок (у першу чергу, корпоративний) у країні своєї резидентності.

Спроби знайти екзотичні юрисдикції, де банки ще нібито щось можуть, або піти у криптовалюту лише ненадовго продовжують агонію, різко збільшуючи ризики. Причому наглядові органи пильно дивляться, щоб кожна компанія була повноцінним резидентом з резидентами у вигляді найнятого персоналу, акціонерів, бенефіціарів. І, не дай Боже, не виконувала роль прихованого офшору для фізичної/юридичної особи з іншої країни. Ось така транспарентність (прозорість) виходить, товариші.

Разом з тим G20 вирішує ще одне завдання. У новій реальності мати іноземні представництва з рахунками в іноземних банках, з оглядкою на вимогу фактичної присутності, мають можливість лише найбільші світові бізнеси. Таких компаній на весь світ — кілька тисяч, навряд чи більше. Решта від бізнесу міжнародного мають повернутися в локальний, максимально поставляючи товари/послуги до кордону своєї держави.

Мегамонстри таким шляхом «пилососять» на рівному місці левову частину доходу, а їх уже G20 видоїть самостійно без особливих пошуків і зусиль. Те, що зараз відбувається з нами, не могли передбачити ні Джордж Оруелл, ні Стівен Кінг, ні будь-хто інший.

Як вирватися із павутиння

Чи є ще лазівки у цій павутині божевілля, що рано чи пізно відкине світ назад, зруйнувавши дощенту бізнес, банківську систему й сам капіталізм як такий? (Нагадаємо: капіталізм — це економічна система виробництва й розподілу, основана на приватній власності, юридичній рівності та свободі підприємництва). Мабуть, так. Вихід, звичайно, не з дешевих, але що нині дешево? І цей вихід — створення повноцінних іноземних компаній з місцевим персоналом, директорами, акціонерами і навіть бенефіціарами.

Звичайно, тут момент тонкий. На роль акціонера/бенефіціара бажано знайти рідного брата-резидента бажаної країни або змінити громадянство реальному бенефіціару. А якщо братів у тій країні не виявилося, а реальний бенефіціар не хоче чи не може змінити громадянство і місце проживання, залишається знаходити фідуціарних акціонерів/бенефіціарів так, щоб ні банки, ні інші органи не могли відчути фідуціарність цих відносин.

Така непозв’язана іноземна компанія, здатна виглядати як звичайна компанія-нерезидент, — єдиний шлях на сьогодні вибратися з лігва місцевих банків, податків і законів. А вибратися дуже хочеться. І питання не тільки і не стільки в податках, хоча, безумовно, і в них.

Наша країна — одна з небагатьох у світі, де все ще існує валютне регулювання, і своя валюта не є вільно конвертованою. Тобто мало заробити гроші, сплативши всі податки. Якщо ти маєш намір скористатися ними за кордоном або перевести у ВКВ, будь добрий ще пройти ряд формальностей, що є, по суті, прихованим додатковим податком і стримуючим механізмом. Що вже говорити про стан нашої банківської системи з портфелем NPL (поганих кредитів) у 50% в середньому по банківській системі й іншими проблемами!

Але справжнім лихом є навіть не це, а правоохоронне свавілля, яке має безпрецедентно масовий характер. Якщо за рік успішна компанія не стала фігурантом десятка кримінальних справ, не пройшла через обшук, не вступила в судовий спір з державними інстанціями, значить, за нею стоїть американське посольство. Тепер більше не баланс і звітність, а реєстр судових рішень — візитна картка компанії. Правоохоронці так спритно трактують ввірені їм повноваження, що, виходячи кожен день на роботу, підприємець не знає, хто він: чи фінансує тероризм, чи краде електроенергію, чи шахраює з ПДВ, чи займається контрабандою сильнодіючих речовин. Тільки негайний обшук усе з’ясує.

Сьогодні український бізнес вкрай токсичний. І зовсім не тому, що в країні самі лише злочинці. Цю токсичність створюють правоохоронці своєю божевільною діяльністю і, відповідно, мільйонами запитів за кордон, від яких банки та інші інституції приходять у жах, оскільки не можуть відокремити зерна від полови. Кіпр, Іспанія, Польща, Чехія, Швейцарія, Сінгапур, Гонконг, Велика Британія, Ірландія, звично офшорні штати США, не кажучи вже про класичні офшорні юрисдикції чи Прибалтику, котра настраждалася більше за всіх, сьогодні нам не раді. Від платежів в/з України вони сахаються, як від вогню, побоюючись завтра отримати запит у рамках боротьби з фінансуванням тероризму.

Підсумовуючи всі складнощі й проблеми, складаючи на ваги усі «за» і «проти», податкові правила, територіальну віддаленість та інше, швидше за все, вибір падає на Швейцарію. І ось 10 причин чому:

1. Надійність банківської системи.

2. Відсутність валютного регулювання.

3. Інтеграція Швейцарії в систему переказів євро SEPA (Single Euro Payments Area).

4. Швейцарський франк як валюта порятунку.

5. Простота відкриття/ведення бізнесу.

6. Простота податкової системи та помірні податкові ставки.

Залежно від місця розташування компанії, загальна ставка податку на дохід, включаючи федеральний, кантональний і муніципальний рівні, варіюється від 11,9 до 21,6%. Стандартна ставка ПДВ становить 7,7%, але для деяких товарів і послуг застосовуються знижені ставки у розмірі 2,5 і 3,7%. Для порівняння — щодо фізичних осіб: стосовно річного доходу у вигляді заробітної плати в розмірі 150 тис. швейцарських франків для платника без сім’ї загальна ефективна ставка податку, включаючи всі 3 рівні, становитиме близько 9% у Цузі, 13 — у Цюриху, 14 — у Люцерні, 16 — у Женеві й 18% — у Лозанні. Правил КІК у Швейцарії немає. З виплачуваних дивідендів податок утримується за ставкою 35%. Ну і, звичайно, юридичні й фізичні особи там мають право на попередню податкову оцінку запланованих проєктів.

7. Вкрай коректна поведінка правоохоронних органів.

8. Усталена судова система.

9. Стабільність, високий рейтинг і нейтральний статус держави.

10. Висока свідомість і освіченість громадян, соціальні стандарти, відмінне пенсійне забезпечення.

З мінусів, мабуть, — тільки очевидна складність отримання громадянства, виду на проживання, права на роботу, податкового резидентства чи пошуку/оплати місцевих бенефіціарів/акціонерів.

Підсумовуючи, можна сказати лише одне: виживання — це здатність до змін. У біології і в бізнесі. Не будемо забувати про це.